Рішення

від 16.10.2020 по справі 560/1561/20

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/1561/20

РІШЕННЯ

іменем України

16 жовтня 2020 рокум. Хмельницький Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Тарновецького І.І. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Банк Михайлівський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" , Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ "Банк Михайлівський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський", Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має банківський рахунок у ПАТ Банк Михайлівський з вкладом у національній валюті. Вказує, що його не було включено до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду з підстав визнання правочинів/транзакцій нікчемними. Позивач не погоджується із таким твердженням відповідача, оскільки статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" від 23 лютого 2012 року № 4452-VI (далі - Закон № 4452-VI) не передбачено такої підстави для визнання правочину нікчемним як невідповідність договору вимогам постанови НБУ.

Ухвалою суду від 04.05.2019 відкрито спрощене провадження у справі та запропоновано відповідачу надати відзив на адміністративний позов.

Відповідачем 28.05.2020 надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що кошти отримувались позивачем на підставі договору позики, що не є вкладом або коштами, прирівняними до вкладу у розумінні чинного законодавства, а також те, що кошти, які обліковуються на рахунку позивача відображені на такому рахунку внаслідок вчинення нікчемного правочину, в Уповноваженої особи відсутні підстави для включення позивача до переліку рахунків вкладників з огляду на положення ст. 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 18.02.2016 уклав з ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" Договір №980-050-000001250 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту). На його ім`я був відкритий поточний рахунок № НОМЕР_1 . Відповідно до умов зазначеного договору банк зобов`язувався приймати і зараховувати на рахунок, відкритий позивачу як клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Одночасно з відкриттям поточного рахунку ОСОБА_1 уклав договір вкладу №980-050-000210166 від 24 березня 2016 року з ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр". Позивач вніс грошові кошти у розмірі 100000 (сто тисяч) гривень на рахунок ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр", згідно копії квитанції №QS757201.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23.05.2016 прийнято рішення №812 про запровадження з 23.05.2016 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" .

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 12 липня 2016 року №1213, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Відповідно до рішення Правління Національного банку України № 124-рш від 12 липня 2016 року "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 від 12 липня 2016 року, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" з 13 липня 2016 року по 12 липня 2018 року включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 265 від 24.01.2017 призначено Уповноваженою особою Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» Волкову О.Ю. з 25.01.2017, визначені статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та ОСОБА_2 з 25.01.2017, визначені пунктами 4, 5, 6 та 8 ч. 2 ст. 37, п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №383 від 08.02.2018 ОСОБА_2 звільнено від виконання обов`язків уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» та відкликані раніше делеговані йому повноваження. Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» призначено Смолія Б.В. з 09.02.2018, якому делеговані повноваження, визначені пунктами 4, 5, 6 та 8 ч. 2 ст. 37, п. 4 ч. 1 ст. 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» .

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 червня 2018 року №1758 було продовжено строки здійснення процедури ліквідації ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» строком на два роки з 13 липня 2018 року до 12 липня 2020 року включно.

Станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку - 23.05.2016, кошти в сумі - 1101741,96 гривень знаходились на поточному рахунку НОМЕР_1 позивача в ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ".

Після оголошення процедури ліквідації ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", позивач неодноразово звертався до відділення банку для отримання виплат, але йому було відмовлено, у зв`язку з тим, що його даних як вкладника, який має право на отримання виплати суми від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в реєстрі виплат не має.

Крім того, позивач звернувся із заявою про включення до реєстру осіб, що мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Листами №ЗГ1(К)/5825 від 22.09.2016, та № ЗГ-ЕП/1495 від 16.01.2016 позивача повідомлено, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб проведена перевірка відповідно до якої визнано, що переказ коштів (транзакція), здійснений з ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" (код за ЄДРПОУ 39841850) 19.05.2016 в сумі 1741,96 грн. з призначенням платежу "Оплата процентів по договору № 980-050-000210166 від 24.03.2016" на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 та 100000,00 грн. з призначенням платежу "Повернення коштів згідно з договором № 980-050-000210166 від 24.03.2016" на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , є нікчемним.

15 липня 2016 року почались виплати гарантованої суми вкладникам, але ОСОБА_1 не було включено до списків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо не включення позивача до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон №4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону №4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000,00 грн. Фонд не відшкодовує кошти: передані банку в довірче управління; за вкладом у розмірі менше 10 гривень; за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника.

Згідно з положеннями статті 27 Закону №4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур`єр", "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом №4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон №4452-VI пов`язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням НБУ постанови 23 травня 2016 року №14/БТ "Про віднесення ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" до категорії неплатоспроможних" на банківському рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_1 знаходилась сума 101743,00 грн.

Кошти на банківський рахунок позивача були зараховані шляхом перерахунку з банківського рахунку ТОВ "Кредитно - інвестиційний центр" відповідно до виписки по особовим рахункам з 19.05.2016 по 23.05.2016.

Разом з тим, Уповноваженою особою Фонду позивача не було включено до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №4452-VI Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, відповідно до пункту 16 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, є тимчасовою адміністрацією.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону №4452-VI не пізніше наступного робочого дня після початку тимчасової адміністрації Фонд розміщує інформацію про запровадження тимчасової адміністрації в банку на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет і не пізніше ніж через 10 днів публікує її в газетах "Урядовий кур`єр" або "Голос України".

Частинами третьою, п`ятою цієї статті також передбачено, що виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду. Уповноважена особа Фонду повинна відповідати вимогам, встановленим Фондом. Рішення про призначення уповноваженої особи Фонду доводиться Фондом до головного офісу банку та до кожного відокремленого підрозділу банку негайно.

Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону №4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон №4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону №4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у повідомленнях №ЗГ1(К)/5825 від 22.09.2016, та № ЗГ-ЕП/1495 від 16.01.2016, про нікчемність правочину №980-050-000210166 та нікчемність переказів коштів (транзакцій), здійснених ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" 19.05.2016 на рахунок позивача, зазначається, що вказані правочини (транзакції) мають ознаки нікчемності, визначені у пунктах 1,2,7 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", між позивачем та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр", а також до транзакцій щодо переведення коштів від ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" на рахунок позивача, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов`язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі №910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі №910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі №804/6992/15.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI правочин є нікчемним, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Статтею 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено перелік пов`язаних з банком осіб. Зокрема, до таких відносяться: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Згідно з положеннями статті частини другої статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов`язаний подавати Національному банку України інформацію про пов`язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Разом з тим, судом встановлено, що Уповноваженою особою Фонду у повідомленні про нікчемність правочину не уточнено, до якої категорії пов`язаних з банком осіб відноситься позивач, так само як не доведено, що інформація про позивача, як пов`язану з банком особу, була направлена Національному банку України у силу вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".

Згідно пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

З аналізу пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов`язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов`язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.

Судом встановлено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування пунктів 1, 2, 7 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №822/1083/17.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип "для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом", який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону №4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов`язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону №4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Крім того, суд враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" щодо зарахування суми коштів на банківський рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала, а також не зазначив, які норми законодавства були порушені при здійсненні транзакцій щодо перерахування коштів на рахунок позивача або під час укладення договорів банківського рахунку з ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ".

При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону №4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі №826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі №802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі №821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі №804/6992/15.

Суд також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб`єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов`язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 Цивільного кодексу України та статей 8, 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 Цивільного кодексу України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року №13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року №5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Суд виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов`язань банку не змінився.

Суд також враховує, що 15 листопада 2016 року прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" (набув чинності 19 листопада 2016 року; далі - Закон №1736-VIII), яким, зокрема, статтю 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" доповнено частиною п`ятою такого змісту: "У разі виконання банком функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів фізичних осіб на користь третіх осіб (включаючи небанківські фінансові установи) банк зобов`язаний попередньо ознайомити у письмовій формі фізичних осіб про те, що такі кошти не є банківським вкладом фізичної особи, на який поширюються гарантії, встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Крім того, Законом №1736-VIII розділ X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №4452-VI доповнено пунктом 15 такого змісту: "До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг" віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника".

Таким чином, законом чітко встановлено, що на залучені від фізичної особи до небанківської фінансової установи кошти через банк, що виступив повіреним (агентом, іншим посередником) за відповідним договором, поширюються гарантії, визначені Законом №4452-VI, зокрема, за наявності таких умов: 1) вкладника не поінформовано під розпис, що на такі кошти не поширюються відповідні гарантії; 2) на дату набрання чинності Законом №1736-VIII банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №761/12676/17.

У зв`язку з тим, що судом не встановлено повідомлення позивача банком про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від третьої особи, не поширюються гарантії, визначені Законом №4452-VI, а також станом на 19 листопада 2016 року (дата набрання чинності Законом №1736-VIII) ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" віднесено до категорії неплатоспроможних, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відсутні підстави вважати, що позивач не набув статусу вкладника ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ" та на кошти, розміщені на рахунку позивача, не поширюються гарантії, визначені Законом №4452-VI.

На цій підставі суд зазначає про те, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати правочин №980-050-000210166 та перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" 19 травня 2016 року на рахунок позивача у ПАТ "БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ", нікчемними, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом №4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб`єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій у спірних правовідносинах з позивачем.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі "Золотас проти Греції" стаття 1 Протоколу №1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов`язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв`язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі "Капітал Банк АД проти Болгарії" (Capital Bank AD v. Bulgaria, № 49429/99).

У справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, №68385/10 та №71378/10).

Суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, для відновлення порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк Михайлівський щодо не включення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування за рахунком № НОМЕР_1 на суму 101743 гривень та зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування за рахунком № НОМЕР_1 на суму 101743 гривень.

Водночас, щодо позовних вимог про зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб вчинити усі необхідні дії в межах наданих законом повноважень, на здійснення виплати відшкодування коштів в межах гарантованої суми ОСОБА_1 , як вкладнику неплатоспроможного банку ПАТ Банк Михайлівський (ЄДРПОУ 38619024), суд зазначає, що зазначена позовна вимога, заявлена до Фонду, є передчасною.

Так, судом встановлено, що позивача не було включено Уповноваженою особою Фонду до переліку вкладників, не надано до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ Банк Михайлівський за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Отже, на час звернення до суду з позовом по цій справі у Фонду не було підстав для включення позивача до загального реєстру вкладників. Що узгоджується із правовою позицією викладену у Постанові Верховного суду від 06.03.2019 по справі №826/900/15.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно частини першої цієї статті при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 77-78, 139, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк Михайлівський щодо не включення ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування за рахунком № НОМЕР_1 на суму 101743 гривень.

Зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства Банк Михайлівський подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення - ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування за рахунком № НОМЕР_1 на суму 101743 гривень.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 840,00 (вісімсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) Відповідачі:Публічне Акціонерне Товариство "Банк Михайлівський" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" (бульвар Тараса Шевченка, 35, м. Київ 32, 01032 , код ЄДРПОУ - 38619024) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (вул. Січових Стрільців, 17, м. Київ 53, 04053 , код ЄДРПОУ - 21708016)

Головуючий суддя І.І. Тарновецький