Ухвала

від 06.10.2020 по справі 911/1096/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 911/1096/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Пількова К. М. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - не з`явився;

відповідач - не з`явився;

третя особа-1 - не з`явився;

третя особа-2 - не з`явився .

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Баришівської районної ради (далі - Райрада)

на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Мальченко А. О., судді: Агрикова О. В., Чорногуз М. Г.) від 20.05.2020 у справі Господарського суду Київської області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Баришівська друкарня" (далі - Товариство)

до Баришівської селищної ради (далі - Сільрада)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Райради, Комунального підприємства "Баришівське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП)

про визнання недійсним рішення та свідоцтва про право власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

1. 21.05.2018 Товариство звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Сільради про визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Сільради від 14.06.2007 № 82 "Про дозвіл на видачу свідоцтва про право власності на будівлю редакції з підсобними будівлями і спорудами" (далі - Рішення) та свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 25.06.2007 серії ЯЯЯ № 727019 (далі - Свідоцтво).

2. Позовна заява мотивована тим, що Рішення та Свідоцтво порушують право власності Товариства на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою смт. Баришівка, вул. Київський шлях (Леніна), 20.

3. Разом з позовною заявою Товариство подало заяву про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності, оскільки про порушення свого права воно дізналось у серпні 2011 року, у зв`язку з чим звернулось до Баришівського районного суду з відповідним позовом, який було задоволено, однак 20.03.2018 це судове рішення скасовано, а провадження у справі закрито з посиланням на те, що такі вимоги не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства, що спричинило звернення з цим позовом (т. 1, а. с. 65-69).

4. Рішенням Господарського суду Київської області (суддя Ейвазова А. Р.) від 19.07.2019 у позові відмовлено.

5. Рішення суду першої інстанції з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 911/3594/17 від 12.03.2019, мотивовано тим, що реєстрація права власності є лише офіційним визнанням права власності з боку держави, а сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює оспорювану презумпцію права власності такої особи. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена лише за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили щодо права власності на відповідне майно; право Товариства, на захист якого ним подано позов, на цей час не можна вважати порушеним, оскільки Товариство є особою, за якою зареєстровано право власності на спірне майно; Рішення вичерпало свою дію видачею Свідоцтва, тому не може порушувати право Товариства; Свідоцтво само по собі не порушує право Товариства, оскільки право власності, за наявності зареєстрованого права Товариства, може бути зареєстровано за іншою особою за його згодою або за відповідним судовим рішенням.

6. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 рішення Господарського суду Київської області від 19.07.2019 скасовано; ухвалено нове судове про задоволення позову; Рішення та Свідоцтво визнано недійсними.

7. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, але вважає за необхідне зазначити про відсутність правових підстав для видачі Свідоцтва, оскільки підставою для його видачі має бути правовстановлюючий документ, а Рішення таким документом не є; Рішення за своєю правовою природою та змістом виступає дозвільним документом, яким КП доручається сформувати текст Свідоцтва та здійснити його реєстрацію, та не базується на будь-яких правовстановлюючих документах; договір купівлі-продажу від 31.10.1995 № 56-МП-КВ, за яким Товариство набуло право власності на спірне майно, є чинним та не визнаний недійсним у встановленому порядку; заяви Сільради та Райради про застосування наслідків спливу строків позовної давності на звернення Товариства до суду з цим позовом відхиляються з огляду на обґрунтованість заяви Товариства про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушеного права та наявність для цього підстав, оскільки воно пропустило цей строк з поважних причин.

8. 06.08.2020 Райрада звернулась з касаційною скаргою, у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 скасувати, рішення Господарського суду Київської області від 19.07.2019 - залишити без змін.

9. Ухвалою Суду від 02.09.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Райради; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 17.09.2020; призначено розгляд справи в судовому засіданні на 06.10.2020.

10. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020, та яким частину другу статті 287 ГПК України викладено у новій редакції.

11. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

12. Дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

13. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

14. Райрада мотивувала подану скаргу тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 15, 316, 321, 328, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки дійшов помилкового висновку, що Товариство як власник спірного приміщення має право на оскарження Рішення. При цьому суд першої інстанції не звернув уваги, що спірне майно належить громаді району в особі Райради за Свідоцтвом. Незважаючи на посилання в тексті оскаржуваної постанови на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, суд апеляційної інстанції по суті відступив від цієї правової позиції.

15. На думку скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував статті 257, 261, 267 ЦК України та неправомірно відхилив заяви Сільради та Райради про застосування наслідків спливу строків позовної давності, оскільки дійшов неправильного висновку, що Товариство дізналось про прийняття Рішення та Свідоцтва лише у серпні 2011, отримавши від Сільради лист від 04.08.2011 № 336-02-29. За твердженнями скаржника Товариство пропустило строк позовної давності, а після пропуску вказаного строку, тобто у 17.10.2011 звернулось з позовом до неналежного суду, який без залучення до справи Райради розглянув справу з процесуальними порушеннями, тому Товариство має нести наслідки спливу строку позовної давності. Також скаржник зазначає, що Райрада в суді першої інстанції надала засвідчену копію заяви позивача б/н б/д, у відповідь на яку надано лист Сільради від 04.08.2011 № 336-02-29, за змістом якої Товариство було обізнане про наявність Рішення та Свідоцтва, їхній зміст та реквізити.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України:

- від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав;

- від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс16, від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс15, від 19.04.2017 у справі № 6-2376цс16, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає з загального правила, встановленого статтею 81 Цивільного процесуального кодексу України, про обов`язковість доведення стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

- постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 372/5906/14-ц, що порівняльний термін "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся по його захисту до суду, недостатньо.

16. Суд дослідив зазначені доводи Скаржника і вважає за необхідне звернути увагу на таке.

17. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 за позовом Товариства до Сільради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Райради про визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2017 № 58, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанцій про задоволення позову, та змінюючи рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову шляхом викладення його мотивувальної частини в іншій редакції, виходила, зокрема, з встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що оскаржуваним рішенням надано згоду на реєстрацію права спільної власності територіальних громад сіл, селищ Баришівського району на 28/100 частини будівлі , та дійшла висновку, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи. Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою цієї особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно. Разом з тим, оскаржуване позивачем рішення не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за відповідачем чи іншими особами (стаття 27 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), спірне рішення не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав.

18. У справі, що розглядається, суди встановили, зокрема, що 14.06.2007 Райрада звернулась до Сільради з клопотанням про надання дозволу на оформлення свідоцтва про право власності на об`єкти нерухомості, розташовані за адресою: смт. Баришівка, вул. Леніна, 20 (приміщення редакції та гаражу) (т. 1, а. с.18); 14.06.2007 Рішенням КП доручено сформувати текст свідоцтва про право власності на будівлю редакції з підсобними будівлями і спорудами, розташованими за вказаною адресою, та дозволено зареєструвати свідоцтво про право власності (т. 1, а. с. 19) ; 25.06.2007 на виконання Рішення Сільрада видала Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, до складу якого входить спірне нерухоме майно (т.1, а. с. 20); за відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 58, т. 2, а. с. 78-83) на момент право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за Товариством; на момент прийняття оспорюваного Рішення та видачі Свідоцтва Сільрада не була власником спірного нерухомого майна та не була наділена повноваженнями з управління чужим нерухомим майном.

19. Таким чином, суди у цій справі та справі № 911/3594/17, на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі, виходили з фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка за вимогами процесуального закону, тобто судами досліджувалися конкретні обставини справ, які розглядались з різними предметами та правовими підставами позовів.

20. Водночас, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

21. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

22. Проте встановлені судами фактичні обставини у справі № 911/3594/17 суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у справі № 911/1096/18.

23. Мотивуючи необхідність відмовити в задоволенні повних вимог Товариства у справі № 911/3594/17 Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що оскаржуваним рішенням Сільради від 14.07.2017 № 58 лише надано згоду на реєстрацію права спільної власності територіальних громад; це рішення не є підставою для державної реєстрації права власності на майно за Сільрадою чи іншими особами;спірне рішення не створює жодних юридичних наслідків, а тому не може порушити будь-чиїх прав.

24. Натомість у справі № 911/1096/18 суди встановили, що Рішення Сільради слугувало підставою для видачі правовстановлюючого документа - Свідоцтва, за яким спірне майно зареєстровано на праві комунальної власності за громадою району. Тобто Рішення створило несприятливі для Товариства юридичні наслідки, які полягали в оформленні права власності на спірне майно за громадою району, та видачі Свідоцтва на підтвердження існування такого права.

25. У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справі № 911/3594/17, на яку посилається Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

26. Стосовно доводів скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 257, 261, 267 ЦК України з посиланням на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-2469цс16, від 26.10.2016 у справі № 6-2070цс16, від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс15, від 19.04.2017 у справі № 6-2376цс16 та постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 372/5906/14-ц (див. пункт 15 цієї ухвали), Суд зазначає таке.

27. Суд апеляційної інстанції встановив, зокрема, що Товариство довідалось про прийняття Сільрадою Рішення та Свідоцтва лише у серпні 2011 року, отримавши від Сільради лист від 04.08.2011 № 336-02-29; після цього Товариство звернулось до Баришівського районного суду з відповідним позовом, який задоволено; у подальшому судове рішення у справі № 2а-3036/2011 скасовано постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2018, а провадження у справі закрито з посиланням на те, що відповідні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства через відсутність публічно-правового спору; наведені обставини зумовили звернення Товариства до суду з цим позовом у травні 2018 року.

28. За результатами дослідження та оцінки наданих сторонами доказів в сукупності суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заяви Сільради та Райради про застосування наслідків спливу строків позовної давності для звернення Товариства до суду у справі № 911/1096/18 не підлягають задоволенню, а заява Товариства про поновлення йому строку на звернення до суду за захистом порушеного права обґрунтована, оскільки воно пропустило цей строк з поважних причин.

29. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні заяв Сільради та Райради про застосування наслідків спливу строків позовної давності, дав оцінку обставинам і відомостям, зазначеним, зокрема, у листі Сільради від 04.08.2011 № 336-02-29, та встановив, що Товариство довідалось про прийняття Сільрадою Рішення та Свідоцтва лише у серпні 2011 року, а після цього звернулось до Баришівського районного суду з відповідним позовом, який було прийнято та розглянуто, однак в подальшому відповідне рішення скасовано з тих мотивів, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, Суд доходить висновку, що суд апеляційної інстанції належним чином дослідив та встановив обставини обізнаності Товариства про порушення свого цивільного права і причини, які перешкодили йому звернутись з позовом у цій справі в межах строку позовної давності. При цьому скаржник не посилається у касаційній скарзі на недослідження судом апеляційної інстанції доказів зворотного, а лише вказує на те, що Баришівський районний суд розглянув справу № 2а-3036/2011 з процесуальними порушеннями та зазначає, що подавав до суду першої інстанції копію заяви позивача б/н б/д, у відповідь на яку надано лист Сільради від 04.08.2011 № 336-02-29.

30. Беручи до уваги викладене Суд доходить висновку, що у цій справі суд апеляційної інстанції врахував висновки Верховного Суду України та Верховного Суду, на які скаржник послався у касаційній скарзі, та прийняв оскаржувану постанову відповідно до цих висновків, у зв`язку з чим відхиляє доводи скаржника, викладені у пункті 15 цієї ухвали, оскільки вони зводяться до спроби здійснити переоцінку доказу - листа Сільради від 04.08.2011 № 336-02-29, що не входить у межі повноважень Верховного Суду, встановлених статтею 300 ГПК України.

31. Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому, зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

32. З огляду на викладене Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Райради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 у цій справі.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Баришівської районної ради на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2020 у справі № 911/1096/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак