Ухвала

від 06.10.2020 по справі 910/6281/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/6281/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючого - Пількова К. М., суддів: Зуєва В. А., Чумака Ю. Я.,

за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,

учасники справи:

позивач - Комунальний комплексний позашкільний заклад "Київський міський будинок учителя"

представник позивача - Чумакова Т. К., адвокат

відповідач - Національний музей історії України

представник відповідача - Панченко Н. О., адвокат

третя особа-1 - Департамент комунальної власності міста Києва

представник третьої особи-1 - не з`явився

третя особа-2 - Міністерство культури України

представник третьої особи-2 - не з`явився

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Національного музею історії України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 (суддя Сташків Р. Б.), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 (суддя Мудрий С. М.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 (головуючий суддя Тищенко О. В., судді Шаптала Є. Ю., Дикунська С. Я.) у справі за позовом Комунального комплексного позашкільного закладу "Київський міський будинок учителя" до Національного музею історії України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департаменту комунальної власності міста Києва та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерства культури України про виселення, зобов`язання вчинити дії та стягнення 60 730, 45 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. 16.05.2019 Комунальний комплексний позашкільний заклад "Київський міський будинок учителя" (далі - Позивач, Заклад) звернувся до Національного музею історії України (далі - Відповідач, Музей) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Департамент комунальної власності міста Києва (далі - Третя особа-1, Департамент) з позовом про стягнення 112 148, 86 грн; зобов`язання звільнити (виселити) та зобов`язання повернути за актом приймання-передачі об`єкт оренди, а саме: нежилі приміщення загальною площею 85, 80 кв.м, в тому числі на 3 поверсі - 85, 80 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 57, літ А (далі - Приміщення) (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 27.08.2020).

Позовна заява мотивована тим, що Відповідач не повертає об`єкт оренди за Договором оренди № 840 від 15.11.2012 (далі - Договір) після закінчення строку дії цього Договору, враховуючи, що Позивач в межах місячного строку повідомив його про те, що продовження дії Договору є недоцільним у зв`язку із запланованою реставрацією будівлі, у якій знаходяться орендовані Приміщення.

2. 27.11.2019 Господарський суд міста Києва позов задовольнив повністю; зобов`язав Відповідача звільнити (виселити) та повернути за актом приймання-передачі об`єкт оренди, а саме: Приміщення загальною площею 85,80 кв.м., в тому числі на 3 поверсі - 85,80 кв.м., що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 57, літ. А, Позивачу; стягнув з Відповідача на користь Позивача 112 148, 86 грн заборгованості.

13.01.2020 Господарський суд міста Києва додатковим рішенням заяву Закладу про стягнення судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу) задовольнив повністю; стягнув з Музею на користь Закладу 15 368, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу

18.06.2020 Північний апеляційний господарський суд рішення та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019 та від 13.01.2020 відповідно залишив без змін.

Прийняті у справі судові рішення мотивовані тим, що у встановлений Договором та Законом строк Позивач як балансоутримувач за Договором заявив про закінчення строку його дії та, що він продовжуватися не буде, оскільки закінчив свою дію 16.02.2019 і далі є припиненим, отже Відповідач був зобов`язаний повернути Приміщення Позивачу. Таким чином, у зв`язку з тим, що орендоване Приміщення у встановлений строк не було повернуто, Відповідач зобов`язаний до фактичного повернення цього Приміщення з оренди за актом сплачувати Позивачу орендну плату в розмірі та на умовах, що передбачені Договором, а також компенсувати вартість комунальних послуг, витрат на утримання прибудинкової території, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньобудинкових мереж, ремонту будівлі тощо, а також компенсувати витрати балансоутримувача за користування земельною ділянкою окремо від орендної плати.

3. Відповідач (Скаржник) подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю та змінити розподіл судових витрат.

4. Ухвалою Верховного Суду від 31.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Музею, призначено розгляд справи у судовому засіданні на 06.10.2020.

5. 25.09.2020 Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить поновити строк для подання відзиву, подану касаційну скаргу залишити без задоволення, а прийняті у справі судові рішення залишити без змін.

На думку Позивача суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність підстав для звернення до Відповідача щодо виконання умов Договору та права звернення до суду з цим позовом. Стверджує, що Позивач на праві оперативного управління Приміщенням є уповноваженою особою та має право пред`являти вимоги Відповідачу щодо повернення об`єкта оренди за Договором та є належним позивачем у цій справі.

Позивач вважає, що до спірних правовідносин у цій справі мають бути застосовані висновки, викладені у постанові Верховного Суду у справі № 910/4105/17 від 05.06.2018.

Зазначає, що суди дійшли правильного висновку про обґрунтованість вимог Позивача про стягнення заборгованості, а доводи Відповідача про неправомірність цих нарахувань безпідставні.

6. У судовому засіданні 06.10.2020 Музей надав письмові пояснення, в яких, пославшись на постанову Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/4446/19, вказав на те, що при вирішенні питання чи має право балансоутримувач, а не орендодавець повідомляти орендаря про непродовження договору оренди (стаття 17 Закону про оренду) і чи матиме таке повідомлення юридичні наслідки у вигляді обов`язку орендаря звільнити орендовані приміщення (стаття 27 Закону України про оренду) сформувалася стала практика Верховного Суду щодо відсутності у підприємства-балансоутримувача такого права, як і права звернення до суду з позовом про виселення орендаря.

7. Розгляд цієї справи здійснюється відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з урахуванням змін, внесених Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", який набрав чинності 08.02.2020, та яким частину другу статті 287 ГПК України викладено у новій редакції.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8. Дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

9. В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

10. Подану касаційну скаргу, з посиланням на частину другу статті 287 ГПК України, Скаржник мотивує тим, що судами не враховано висновки щодо застосування статей 17, 27 Закону України "Про оренду державного і комунального майна", викладені у постанові від 06.09.2019 об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/7364/18 стосовно того, яка саме із сторін договору оренди уповноважена заявляти про його припинення та повернення майна.

11. Організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності регулює Закон України Про оренду державного та комунального майна у відповідній редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Частиною першою статті 2 вказаного Закону передбачено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За положеннями частин першої, другої статті 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Подібні положення містить стаття 764 ЦК України, за якою наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини першої статті 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини..

12. У постанові від 06.09.2019 у справі №910/7364/18 за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Солом`янського району м. Києва" до фізичної особи-підприємця Григорчука Ю. В. за участю третьої особи - Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації про виселення з приміщення, на неврахування висновку у якій судами попередніх інстанцій у цій справі послався Скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала висновок про те, що оскільки чинне законодавство не надає право балансоутримувачу виступати орендодавцем щодо орендованого майна та мати права орендодавця, то відповідно балансоутримувач не вправі заявляти вимогу про зобов`язання орендаря повернути орендоване майно та повідомляти орендаря про відсутність наміру продовжити договір оренди.

Скаржник послався також на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/12224/17 (пункт 64), за яким право володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)), які він може реалізувати на власний розсуд, належать виключно власнику, тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

Крім того, вказав на те, що правова позиція стосовно прав орендодавця і балансоутримувача відповідно до договору оренди комунального майна викладена у постановах Верховного Суду України від 07.06.2017 у справах № 910/9480/16 та № 910/9482/16.

Зазначив також, що за висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 09.07.2019 у справі № 906/745/18, від 28.05.2019 у справі № 911/2980/17, від 04.09.2018 у справі № 925/1223/17, оскільки частиною другою статті 17 Закону України "Про оренду державного і комунального майна" визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на новий строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

13. Водночас, варто враховувати, що зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Наведений висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц.

14. Втім, аналізуючи вказані складові, Суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що правовідносини у вказаній справі та даній справі, що розглядається, є подібними з огляду на таке.

15.Так, у даній справі суди встановили, що орендодавцем спірного майна є Департамент, а балансоутримувачем - Позивач; договір оренди майна є тристороннім.

Водночас, суди також встановили, що Позивач володіє Приміщенням на праві оперативного управління, користується та розпоряджається на підставі наказу Управління майном міста Київської міської державної адміністрації №49 від 04.06.1996 Про закріплення майна за Київським міським будинком учителя та наказу Головного управління комунальної власності міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №116 від 18.04.2007 Про внесення змін до наказу від 04.06.1996 №49 Про закріплення майна за Київським міським будинком учителя .

16. Разом з цим, розглядаючи цю справу Суд встановив, що у постанові від 21.05.2020 у справі № 904/1130/19 Верховний Суд вказав, що відповідно до статті 137 Господарського кодексу України (далі - ГК України) правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб`єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб`єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Отже, суб`єкт господарювання, за яким закріплено майно на праві оперативного управління, на відміну від балансоутримувача майна, володіє, користується і розпоряджається таким майном, а його право захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

17. Таким чином, у вказаній постанові Суд сформулював висновок щодо змісту права оперативного управління, яке захищається положеннями закону, встановленими для права власності, та надає його суб`єкту право розпорядження майном та, відповідно, звертатися щодо припинення договору оренди цього майна та його повернення орендарем.

18. З огляду на викладене, у справі, що розглядається, встановивши, що орендовані Приміщення перебувають у Позивача на праві оперативного управління, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність у Позивача права звернутися до Відповідача щодо припинення Договору та повернення Приміщень і, відповідно, право на звернення з цим позовом.

За наведеного оскаржувані судові рішення про задоволення заявлених позовних вимог щодо виселення та зобов`язання повернути орендоване майно прийняті відповідно до наведеного висновку суду касаційної інстанції, сформульованого у подібних до спірних у цій справі правовідносин, та який є релевантним.

19. Згідно з пунктами 4, 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанцій закриває касаційне провадження, після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

При цьому, зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

20. З огляду на викладене, враховуючи, що визначена підстава касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, на яку послався Скаржник, не знайшла свого підтвердження, а судові рішення прийняті відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом щодо застосування норми в подібним правовідносинах, Суд доходить висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Музею на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Національного музею історії України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2019, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі № 910/6281/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Пільков

Судді В. А. Зуєв

Ю. Я. Чумак