Рішення

від 06.10.2020 по справі 922/4032/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4032/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвій Л.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом СФГ "Кощій М.В." смт. Краснокутськ до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області , Краснокутського районного управління юстиції Х/о, смт. Краснокутськ про визнання недійсним наказу, скасування запису про державну реєстрацію та визнання права користування за участю представників:

позивача - не з`явився;

відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/О) - не з`явився;

відповідача (Краснокутське РУЮ Х/о) - не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

СФГ "Кощій М.В." смт. Краснокутськ звернулось до господарcького суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить:

- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про впорядкування земельно-облікових відомостей, серія та номер: 6650 СГ, виданий 06.08.2019 про скасування права постійного користування ФГ Кощій М.В. щодо належної ФГ земельної ділянки площею 54,91 та, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства, у зв`язку зі смертю його засновника, виключенню із відповідного реєстру ДРРПНМРІРП;

- виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права реєстратором прав на нерухоме майно запис, здійснений реєстратором Бежановим Валентином Вікторовичем Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області запис щодо виключення прав постійного користування ФГ Кощій М.В. стосовно належної ФГ земельної ділянки площею 51,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства, здійсненого на підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області;

- визнати за ФГ Кощій М.В. право постійного користування земельною ділянкою площею 54,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, для ведення фермерського господарства, розташованих на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області.

Судові витрати просить покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 11.12.19р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

19.12.19р. від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

03.01.20р. від відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/о) надійшов відзив на позовну заяву.

09.01.20р. від позивача надійшли документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 10.02.20р. продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів по 10.03.20р.

20.02.20р. від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18.

Ухвалою суду від 21.02.20р. клопотання представника позивача про зупинення провадження по справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справу №922/989/18 - задоволено. Провадження у справі 922/4032/19 зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/989/18.

04.08.20р. від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження по справі.

Ухвалою суду від 11.08.20р. за клопотанням СФГ "Кощій М.В." смт. Краснокутськ провадження по справі №922/4032/19 поновлено. Підготовче засідання призначено на "31" серпня 2020 р. об 11:00 год.

Ухвалою суду від 31.08.20р. закрито підготовче провадження по справі, призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на "25" вересня 2020 р. о 12:00 год.

24.09.20р. від фізичної особи ОСОБА_1 надійшла заява про залучення його до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

25.09.20р. від відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/О) надійшло клопотання про повернення розгляду справи в підготовче провадження у зв`язку з необхідністю залучення до участі у справі 3-х осіб.

25.09.20р. від відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/О) надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_2 (Наказ №12279-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_1

ОСОБА_3 (Наказ №12263-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_4 (Наказ №12276-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_3

ОСОБА_5 (Наказ №12266-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_4

ОСОБА_6 (Наказ №12260-СГ від 15.11.2019 року), яка проживає за адресою: АДРЕСА_2

ОСОБА_7 (Наказ №12267-СГ від 15.11.2019 року), яка проживає за адресою: АДРЕСА_5

ОСОБА_8 (Наказ №12270-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_6

ОСОБА_1 (Наказ №12272-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_7

ОСОБА_9 (Наказ №12225-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_8

ОСОБА_10 (Наказ №12281-СГ від 15.11.2019 року), яка проживає за адресою: АДРЕСА_9

ОСОБА_11 (Наказ №12283-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_10

ОСОБА_12 (Наказ №12268-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_11

ОСОБА_13 (Наказ №12227-СГ від 15.11.2019 року), який проживає за адресою: АДРЕСА_12 .

На підставі хвали суду від 25.09.20р. оголошено в судовому засіданні перерву до "30" вересня 2020 р. о 12:00 год.

Судове засідання у справі №922/4032/19, яке було призначено на "30" вересня 2020 р. о 12:00 год. не відбулось у зв`язку з перебування судді Шарко Л.В. на лікарняному.

Ухвалою суду від 05.10.20р. повідомлено учасників процесу про те, що судове засідання відбудеться "06" жовтня 2020 р. о 12:00 год. та додатково направлено телефонограми.

05.10.20р. від позивача надійшли письмові заперечення, які долучено судом до матеріалів справи.

Суд, дослідивши клопотання відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/О) про повернення розгляду справи в підготовче провадження, не вбачає підстав для його задоволення у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Ухвалою суду від 10.02.20р. було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

У зв`язку з закінченням строку на проведення підготовчого провадження за правилами загального позовного провадження, ухвалою суду від 31.08.20р. закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні.

Обґрунтовуючи клопотання про повернення розгляду справи в підготовче провадження відповідач вказує про те, що судом було закрито підготовче провадження по справі не з`ясувавши у сторін щодо наявності заяв та клопотань пов`язаних з розглядом справи, тим самим здійснивши перехід до розгляду справи по суті позбавив відповідача можливості їх заявлення.

Проте, суд наголошує на тому, що розгляд даної справи триває з 11.12.19р., а підготовче провадження, з урахування строків зупинення підготовчого провадження, тривало по 31.08.20р., таким чином, сторони мали достатньо часу заявити свої клопотання та заяви, які мають бути подані в межах підготовчого провадження.

Також, суд звертає увагу сторін на те, що положеннями ст. 43 ГПК України передбачено неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Суд, дослідивши заяву фізичної особи ОСОБА_1 про залучення його до участі у справі в якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (від 24.09.20р.) та клопотання відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/О) про залучення до участі у справі в якості 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, не вбачає підстав для їх задоволення у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

В обґрунтування даних клопотань заявники посилаються на те, що вказаним фізичним особам було надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу у приватну власність на підставі відповідних Наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

З доданих до заяви та клопотання документів вбачається, що накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області що надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу її у приватну власність були видані ще 15.11.19р.

Таким чином, оскільки провадження по даній справі триває з 11.12.19р., то і відповідач (ГУ Держгеокадастру у Х/О) і ОСОБА_1 мали достатньо часту для звернення до суду з клопотаннями про залучення до участі у справі 3-ї осіб.

Так, заява фізичної особи ОСОБА_1 та клопотання відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/О) про залучення до участі у справі 3-х осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшли до суду вже на стадії розгляду справи по суті.

Приймаючи до уваги, що надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та передачу її у приватну власність не є доказом права власності даних осіб на такі земельні ділянки, а, також, у зв`язку з тим, що дані накази, не містять відомостей про те, що фізичним особам надано дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення саме частин спірної земельної ділянки, то у суду відсутні підстави для залучення фізичних осіб до участі у справі в якості 3-х осіб.

05.10.20р. від відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/О) надійшло клопотання про відкладення судового засідання у зв`язку з карантином та перебуванням співробітників відповідача на самоізоляції.

Суд, дослідивши дане клопотання, приймаючи до уваги, що в матеріалах справи наявні достатні докази для розгляду справи по суті, у зв`язку з закінченням строку розгляду справи по суті та оскільки явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, суд не вбачає підстав для задоволення даного клопотання.

Представник позивача в судове засідання 06.10.20р. не з`явився.

Представник відповідача (ГУ Держгеокадастру у Х/О) в судове засідання 06.10.20р. не з`явився.

Представник відповідача (Краснокутське РУЮ Х/о) в судове засідання 06.10.20р. не з`явився.

Враховуючи те, що одним з принципів судочинства є свобода в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини та докази на їх підтвердження, судом встановлено наступне.

В позовній заяві позивач вказує про те, що ФГ Кощій М.В. є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 54,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства.

Дане право землекористування було отримано Фермерським господарством на підставі рішення Арбітражного суду Харківської області N 454/06-04 від 29.04.1996 та рішення 17 сесії 21 скликання Краснокутської районної ради народних депутатів Краснокутського району Харківської області від 29.03.1991. Зазначені судове рішення та рішення органу місцевого самоврядування є чинним.

З метою використання земельної ділянки (державний акт на право постійного користування землею III- ХР № 009057) за цільовим призначенням - створення та ведення фермерського господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_14 до створеного ним ФГ.

Необхідною умовою набуття ФГ Кощій М.В. статусу юридичної особи та реалізацією нею мети її діяльності - здійснення сільськогосподарської діяльності, головою ФГ Кощій М.В. було отримання у користування земельну ділянку.

Рішенням Краснокутської районної ради Харківської області Ш сесії VII скликання № 49-Х/ІІ від 12.01.2016 затверджено ФГ Кощій М.В. технічну документацію на земельну ділянку рілля площею 51,9100 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678 та земельну ділянку сіножатті площею 3,9000 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0672, всього загальною площею 54,9100 га.

20.02.2016 Державним реєстратором прав на нерухоме майно Бежановим Валентином Вікторовичем Краснокутського районної державної адміністрації Харківської області на підставі Рішення про державну реєстрацію прав та їх обмежень ін. № 28515960 від 29.02.16:20:07:43 держаного реєстратора були внесені відомості щодо державної реєстрації прав постійного користування за ФГ Кощій М.В. земельної ділянки площею 54,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016 для ведення фермерського господарства.

Головним управління Держгеокадастру у Харківській області був виданий наказ про впорядкування земельно-облікових відомостей, серія та номер: 6650 СГ, виданий 06.08.2019 про скасування права постійного користування ФГ Кощій М.В. щодо належної ФГ земельної ділянки площею 51,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства, у зв`язку зі смертю його засновника.

На підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Державним реєстратором прав на нерухоме майно Бежановим Валентином Вікторовичем Краснокутського районної державної адміністрації Харківської області від 25.69.2019 були здійснені реєстраційні дії щодо виключення прав постійного користування ФГ Кощій М.В. щодо належної ФГ земельної ділянки площею 51,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства.

Також, позивач зазначає про те, що ФГ не зверталось із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки та державний акт на право постійного користування землею не повертав. Також, земельна ділянка у позивача не вилучалася.

Отже, зазначений Наказ відповідача, яким позбавлено ФГ Кощій М.В. право користування належних йому земельних ділянок: рілля площею 51,9100 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678 та земельну ділянку сіножатті площею 3,9000 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0672, всього загальною площею 54,9100 га, у зв`язку зі смертю його засновника, за твердженнями позивача, є незаконним, та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Також, позивач вказує про те, що тільки на підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Державним реєстратором прав на нерухоме майно Бежановим Валентином Вікторовичем Краснокутського районної державної адміністрації Харківської області були здійснені реєстраційні дії щодо виключення прав постійного користування ФГ Кощій М.В. щодо належної ФГ земельної ділянки площею 51,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235. від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства.

Отже, дії Державного реєстратора щодо внесення запису щодо виключення прав постійного користування ФГ Кощій М.В. щодо належної ФГ земельної ділянки площею 51,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства, є незаконними, а відповідний запис, внесений державним реєстратором згідно заяви з реєстраційним № 36034080 від 20.09.2019, заявник ОСОБА_15 підлягає виключенню із відповідного реєстру.

Надаючи правову кваліфікацію доказам які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону Закону на момент створення ФГ ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_14 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII Про селянське (фермерське) господарство (у редакції Закону від 23 липня 1993 року № 3312-XII, на момент створення ФГ; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України від 19 червня 2003 року № 973-IV Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ Кощій М.В. , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності ФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення ФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації ФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення ФГ, без створення такого ФГ.

19 червня 2003 року було прийнято новий Закон України № 937-IV Про фермерське господарство (далі - Закон № 937-IV), яким Закон України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону № 937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (провадження № 14-385цс19).

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи статей 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України Про селянське (фермерське) господарство № 2009-XII, який був чинним до 29 липня 2003 року, та статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону № 937-IV, який набрав чинності 29 липня 2003 року, вважає, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась ( ухвали Верховного Суду України від 24 жовтня 2007 року у справі № 6-20859св07, від 10 жовтня 2007 року у справі № 6-14879св07, від 30 січня 2008 року у справі № 6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі № 348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі № 606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі № 695/1275/17 та у справі № 483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі № 574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі № 628/776/18).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 615/2197/15-ц (провадження № 14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (провадження № 12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції на момент смерті ОСОБА_14 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів частини першої статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року), яка діяла до 01 січня 2002 року, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ, так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище ФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення ФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття ФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення ФГ і подальшої державної реєстрації ФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника ФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Велика Палата Верховного Суду в своїй Постанові від 3 червня 2020 року по справі № 922/989/18 зазначила, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника. У разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 5 Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру ГУ Держгеокадастру у Харківській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 12 листопада 2019 року № 285, завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Харківської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Харківської області.

Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Харківської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент прийняття оспорюваного наказу), перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина третя статті 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття майно в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів . Говорячи про закон , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач (ГУ Держгеокадастру у Харківській області) вказує про те, що з моменту смерті ОСОБА_14 земельна ділянка не перебуває у власності або користуванні інших осіб , належить державі, яка в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області уповноважена розпоряджатися такою ділянкою.

З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області вбачається, що його було видано із посиланням на статті 15-1, 22, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, визначають землі сільськогосподарського призначення та порядок їх використання та повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року, на момент смерті ОСОБА_14 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність ФГ "Кощій М.В."на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Харківській області, видаючи наказ № 6650-СГ від 06.08.19 року, діяло всупереч вимогам закону, а саме статті 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ "Кощій М.В." права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Аналогічні правові висновки викладені в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 червня 2020 року по справі № 922/989/18.

Щодо незаконної реєстрації скасування державним реєстратором відомостей щодо припинення за ФГ прав на земельну ділянку, зазначаємо таке.

Для подачі до місцевого ЦНАПу чи нотаріуса, який включатиме:

- витяг з Державного земельного кадастру ЩЗК);

- копію та оригінал паспорту заявника;

- копію та оригінал ідентифікаційного номеру;

- підтвердження оплати адміністративного збору (0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, станом на 2019 р. - це 190 грн.);

- документ - підстава виникнення права на ділянку (договір купівлі-продажу (дарування, міни, тощо.), рішення суду, свідоцтво на спадщину, тощо);

- довіреність, якщо документи подаються представником (нотаріально засвідчена, якщо від фізичної особи);

- оригінал та копію паспорту, ідентифікаційного номеру представника, якщо документи подаються представником.

Заява про реєстрацію права друкується держреєстратором або нотаріусом та підписується заявником на місці.

Зазначеного пакету документів, визначених вказаною правовою нормою, державному реєстратору, надано не було, чим самим їм було здійснено перевищення повноважень.

Натомість, тільки на підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області Державним реєстратором прав на нерухоме майно Бежановим Валентином Вікторовичем Краснокутського районної державної адміністрації Харківської області були здійснені реєстраційні дії щодо виключення прав постійного користування ФГ Кощій М.В. щодо належної ФГ земельної ділянки площею 51,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235. від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства.

Отже, дії Державного реєстратора щодо внесення запису щодо виключення прав постійного користування ФГ Кощій М.В. щодо належної ФГ земельної ділянки площею 51,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства, є незаконними, а відповідний запис, внесений державним реєстратором згідно заяви з реєстраційним № 36034080 від 20.09.2019, заявник ОСОБА_15 підлягає виключенню із відповідного реєстру.

Як вбачається з позовної заяви позивачем в якості другого відповідача зазначено Краснокутське районне управління юстиції в Харківської області.

Проте, у відповідності до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Краснокутське районне управління юстиції в Харківської області припинило діяльність на підставі запису 14641110009000451 від 10.06.2016.

Таким чином, у зв`язку з припиненням діяльності Краснокутського районного управління юстиції в Харківської області у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог до нього.

Згідно з положеннями ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 129 ГПК України. Судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином судові витрати покладаються на відповідача (Головного управління Держгеокадастру у Харківській області ) в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 7, 23, 51, 92, 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону на момент створення ФГ); статті 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 13 березня 1992 року); ст.. ст.. 1, 7, 8 Закон України Про фермерське господарство ; ст.ст. 1, 2, 4, 5, 12, 13, 14, 15, 73, 74, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 256, 257, 259 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити.

Визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про впорядкування земельно-облікових відомостей, серія та номер: 6650-СГ, виданий 06.08.2019 про скасування права постійного користування ФГ Кощій М.В. щодо належної ФГ земельної ділянки площею 54,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства, у зв`язку зі смертю його засновника, виключенню із відповідного реєстру ДРРПНМРІРП.

Виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права реєстратором прав на нерухоме майно запис, здійснений реєстратором Бежановим Валентином Вікторовичем Краснокутського районної державної адміністрації Харківської області запис щодо виключення прав постійного користування ФГ Кощій М.В. стосовно належної ФГ земельної ділянки площею 51,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, наданої ФГ для створення та ведення фермерського господарства, здійсненого на підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Визнати за ФГ Кощій М.В. право постійного користування земельною ділянкою площею 54,91 га, кадастровий № 6323555100:03:001:0678, реєстраційний № 863400763235 від 20.02.2016, для ведення фермерського господарства, розташованих на території Краснокутської селищної ради Краснокутського району Харківської області.

В задоволенні позовних вимог до Краснокутського районного управління юстиції в Харківської області відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Харківської області (вул. Космічна, буд.21, поверх 8-9, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39792822) на користь Фермерського господарства Кощій М.В. (смт. Красно`кутська, Основ`яненка, 8, Харківська область, 62002, код ЄДРПОУГФ 1405848) судовий збір в сумі 5 763,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку для оскарження. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, або до суду першої інстанції відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "16" жовтня 2020 р.

Суддя Л.В. Шарко