Постанова

від 05.10.2020 по справі 914/2278/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2020 р. Справа №914/2278/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Судді-доповідачаДубник О.П.

СуддівГриців В.М.

Зварич О.В.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Міністерства оборони України б/н від 17.04.2020 (вх. №01-05/1539/20 від 28.04.2020)

на рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 (суддя Король М.Р, повний текст складено 23.03.2020)

у справі № 914/2278/19

за позовом: Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача: Громадської організації Товариство військових мисливців та рибалок західного регіону України (далі ГО Товариство військових мисливців західного регіону України, м. Львів

про стягнення 736010,52 грн.

за участю представників:

від позивача: Козачук І.М. представник в порядку самопредставництва (довіреність від 23.12.2019 №220/756/Д);

від відповідача: не з`явився (належним чином повідомлений).

1. Розгляд справи.

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України не заявлялось.

Судове засідання фіксувалось за допомогою технічних засобів звукозапису, згідно зі ст. 222 ГПК України.

2.Вирішення процесуальних питань.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2020, вказану апеляційну скаргу розподілено колегії суддів: суддя доповідач Дубник О.П., судді Гриців В.М. та Зварич О.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.04.2020 в складі колегії суддів: суддя доповідач Дубник О.П., судді Гриців В.М. та Зварич О.В., поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду.

В судове засідання 06.10.2020 з`явився представник позивача надав пояснення по суті апеляційної скарги.

Відповідач в судове засідання не з`явився, поштова кореспонденція яка направлялася судом, зокрема ухвали суду від 10.06.2020 та від 15.07.2020, повернуто на адресу суду з довідкою АТ «Укрпошта» про причини повернення/досилання «за закінченням терміну зберігання».

Слід зазначити, що поштова кореспонденція відповідачу судом направлялася за адресою, яка наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (79013, м. Львів, вул. Коперника, 27), однак така кореспонденція поверталася до суду, з зазначенням причини невручення «за закінченням встановленого строку зберігання».

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача, так як судом вжито всіх можливі заходів для його належного повідомлення.

До апеляційної скарги апелянтом долучено додаткові докази, а саме копію висновку про вартість майна від 15.08.2019 та копію Акту інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27, від 06.08.2019.

Апелянт стверджує, що вказаними Висновком про вартість майна від 15.08.2019 та Актом інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27, від 06.08.2019 підтверджуються розрахунки ціни позову.

Крім того, апелянт зазначає, що в позовній заяві позивач посилається на вказаний Висновок про вартість майна від 15.08.2019 та Акт інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27, від 06.08.2019 при здійсненні розрахунку грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача.

Апелянтом при подачі позовної заяви не долучено Висновку про вартість майна від 15.08.2019 та Акту інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27, від 06.08.2019, натомість суд першої інстанції, залишаючи позовну заяву без руху в даній справі, не вказав на неподання позивачем Висновку про вартість майна від 15.08.2019 та Акту інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27, від 06.08.2019, хоча в позовній заяві наявні посилання позивача на зазначені докази.

З метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів, колегія суддів приходить до висновку про долучення до матеріалів справи Висновку про вартість майна від 15.08.2019 та Акту інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27, від 06.08.2019.

3. Короткий зміст позовних вимог.

01.11.2019 Міністерство оборони України звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом, з врахуванням заяви про зміну позовних вимог (а.с.147-148, т.1) від 05.02.2020 (вх.№6961/20 від 10.02.2020) до Громадської організації «Товариство військових мисливців та рибалок західного регіону України» про стягнення 736 010 грн 52 коп, як безпідставно збережене майно (кошти), за період використання майна з 02.02.2016 по 20.06.2019.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі №914/814/16, яке набрало законної сили, відповідача зобов`язано усунути перешкоди у користуванні нежитловими приміщеннями у м. Львові по вул.Коперника, 27, а саме: будівлею №1 управління, площею 205,6 кв.м., сховищем для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв.м. та земельною ділянкою площею 0,3 га за цією ж адресою. 17.12.2015 КЕВ м.Львова звернувся до Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України з вимогами про усунення перешкоди в користуванні нерухомим майном. 02.02.2016 відповідач надав відповідь, що нерухомі приміщення у м. Львові по вул. Коперника, 27, були прийняті і поставлені на баланс ТВМР ЗСУ на підставі акту прийому передачі від 01.02.1980. А відтак позивач стверджує, що вказаною відповіддю на вимогу відповідач письмово підтвердив факт обізнаності щодо користування спірним майном без належної правової підстави. Актом державного виконавця від 20.06.2020, в рамках виконавчого провадження, зафіксовано факт усунення перешкод в користуванні майном. А отже, як стверджує позивач, Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України безпідставно в період з 02.02.2016 по 20.06.2019, без достатньої правової підстави, зберегло у себе майно (кошти), яке могло б отримати Міністерство оборони України за час користування нерухомим майном.

4. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Судом зроблено висновок, що у контексті спірних правовідносин, враховуючи волевиявлення позивача у цій справі в особі Львівської КЕЧ району щодо прийняття (збереження) відповідачем спірного майна та конструкцію ст. 1212 ЦК України, як і загалом норми глави 83 ЦК України, які свідчать про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна, положення ст. 1212 ЦК України не застосовуються. Крім того, після звільнення спірного майна відповідачем та передачі позивачу, станом на момент звернення до суду з позовом, позивачем в оренду не передано, а отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави вважати, що в межах заявленого позивачем періоду, таке майно останнім могло бути передано третім особам в оренду та позивач міг би одержати грошові кошти у визначеному розмірі, як результат здачі такого майна в оренду. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не подано, і в матеріалах справи відсутні «Акт інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27 від 06.08.2019» та «Висновок про вартість майна від 15.08.2020», на підставі яких позивачем здійснено розрахунок орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу та розмір річної орендної плати у разі оренди державного нерухомого майна. А тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належним чином розміру заявленої до стягнення з відповідача суми грошових коштів.

5.Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи.

5.1. Позивач Міністерство оборони України, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що суд першої інстанції висновком про те, що положення ст.1212 ЦК України у контексті спірних правовідносин не підлягають застосуванню, оскільки не установлено так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) відповідачем майна, вдається до переоцінки обставин, яким уже була надана оцінка судами у справі №914/814/16 та рішення яких уже набрали законної сили. За результатами чого суди прийшли до висновку про безпідставність і незаконність користування відповідачем спірним майном, а тому вирішили усунути перешкоди в його користуванні.

Апелянт стверджує, що відсутність правових підстав набуття (збереження) майна відповідачем доводиться обставинами встановленими судами у справі №914/814/16. Зокрема, апелянт вважає, що моментом безпідставного набуття (збереження) майна став не факт його передачі у 1980 році структурі, створеній Міністерством оборони СРСР, а факт заволодіння (збереження) ним у 1992 році всупереч вимог Закону України, яким воно визнано державною власністю, недержавною структурою - Товариством військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, до складу якого увійшов і відповідач. Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 №18 органом управління вказаним майном визначено Міністерство оборони України. Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.12.2020 у справі 18/375, яке набрало законної сили, Товариство військових мисливців та рибалок Збройних Сил України, структурним підрозділом якого на той час був відповідач, було зобов`язано повернути вказане майно на користь Міністерства оборони України. А тому апелянт стверджує, що відповідач безпідставно заволодів (зберіг) державне майно у 1992 році, та безпідставно ним користувався до моменту усунення перешкод в такому користуванні відповідно до рішень судів у справі №914/814/16, що на думку апелянта свідчить про наявність факту так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише на момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. А тому апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відсутність так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна у зв`язку з волевиявленням Львівської КЕЧ щодо його передачі у 1980 році, а тому неможливості застосування у контексті спірних відносин положень вимог ст.1212 ЦК України не відповідає дійсним обставинам справи та ґрунтується на неповному з`ясуванні судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи.

Крім того, апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач мав можливість та повинен був дізнатись про відсутність правової підстави для користування майном з моменту набрання судовим рішенням у справі №914/814/16 законної сили. Апелянт стверджує, що відповідачем у 1992 році без будь-якої правової підстави та всупереч вимогам Закону України від 10.09.1991 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», набуто (збережено) державне нерухоме майно, що свідчить про «абсолютну» безпідставність такого набуття.

Апелянт також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутні підстави вважати, що в межах заявленого позивачем періоду майно останнім могло бути передано в оренду третім особам, оскільки в період з моменту усунення відповідачем перешкод у користуванні майном до моменту звернення до суду з позовом, майно не було передано в оренду. Апелянт наголошує, що Міністерство оборони України як власник майна самостійно та на власний розсуд розпоряджається своїм майном, згідно з приписів статей 316, 317, 319 ЦК України. Крім того, апелянт вважає, що ненадання доказів передачі майна третім особам в оренду та одержання позивачем грошових коштів у визначеному розмірі, як результат здачі такого майна в оренду, не свідчить про наявність правових підстав для порушення його права власності іншими особами.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що позивачем не доведено належним чином розміру заявленої до стягнення з відповідача суми грошових коштів, оскільки позивачем не подано, і в матеріалах справи відсутні «Акт інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27 від 06.08.2019» та «Висновок про вартість майна від 15.08.2020» на підставі яких позивачем здійснено розрахунок орендної плати за державне майно.

Апелянт зазначає, що у тексті позовної заяви, позивач обґрунтовуючи розрахунок грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача, посилається на вищезазначені висновок та акт, як на докази вартості майна, а тому відсутність таких доказів, на яких ґрунтуються позовні вимоги при поданні позовної заяви, або б бути підставою для застосування ст.174 ГПК України і залишення позовної заяви без руху. Однак суд першої інстанції, залишаючи без руху позовну заяву Міністерства оборони України, ухвалою від 11.11.2019, вказав на певні недоліки позовної заяви, однак не вказав про неподання позивачем таких доказів, як «Акт інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27 від 06.08.2019» та «Висновок про вартість майна від 15.08.2020». Крім того, апелянт наголошує, що відповідачем не надавалось будь-яких заперечень щодо розрахунку коштів чи вартості нерухомого майна.

З огляду на вищенаведене, апелянт вважає, що суд першої інстанції не виконав вимоги процесуального права щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, а відтак судове рішення не відповідає вимогам законності та обґрунтованості відповідно до ст.236 ГПК України.

6. Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

17.12.2015 КЕВ м. Львова звернувся до Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України з вимогами про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.

02.02.2016 Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України надало відповідь на вимогу, в якій вказує, що нерухомі приміщення у м. Львові по вул. Коперника, 27, були прийняті і поставлені на баланс ТВМР ЗСУ на підставі акту прийому-передачі від 01.02.1980.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі №914/814/16, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 та постановою Верховного Суду від 25.04.2019, позов заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова задоволено в повному обсязі; зобов`язано Товариство військових мисливців і рибалок, найменування якого змінено на Громадську організацію «Товариство військових мисливців та рибалок західного регіону України», усунути перешкоди в користуванні нерухомими приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника, 27, а саме: будівля №1 - управління, площею 205,6 кв.м. 1892 року побудови, сховище для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв.м. 1966р. побудови та земельною ділянкою площею 0,3 га за цією ж адресою, що перебувають у власності держави - Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова шляхом звільнення нежитлових приміщень.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі №914/814/16, яке набрало законної сили встановлено, що актом від 01.02.1980 Львівська КЕЧ району передала на баланс військово-мисливського товариства ПрикВО приміщення у військовому містечку № НОМЕР_1 по вул. Коперника, 27 у м. Львові, а саме: приміщення №67/1, рік будівництва 1892, який передано на баланс Міністерства оборони по рішенню Ради Міністрів від 21.03.1951 № 646-325; 67/13, та гараж, рік будівництва 1966. Разом з приміщеннями товариству передано земельну ділянку площею 0,3 га.

02.01.2018 Господарським судом Львівської області видано наказ про примусове виконання рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі №914/814/16.

Постановою Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 29.01.2018 відкрито виконавче провадження №55623672 із примусового виконання наказу Господарського суду Львівської області від 02.01.2018 №914/814/16 про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні нерухомими приміщеннями у м. Львові по вул. Коперника, 27, а саме: будівля №1 - управління, площею 205,6 кв.м. 1892 р. побудови, сховище для техніки (гараж) №13 площею 133,3 кв.м. 1966 р. побудови та земельною ділянкою площею 0,3 га за цією ж адресою, що перебувають у власності держави - Міністерства оборони України в особі уповноваженого органу КЕВ м. Львова (79007, м. Львів, вул. Батуринська, 2, код ЄДРПОУ 07638027) шляхом звільнення нежитлових приміщень.

Як вбачається з акту державного виконавця від 20.06.2019, усунуто перешкоди в користуванні спірним майном шляхом звільнення нежитлових приміщень.

25.06.2019 державним виконавцем Галицького відділу державної виконавчої служби м. Львів Головного територіального управління юстиції у Львівській області Савкою В.В. винесена постанова про закінчення виконавчого провадження №55623672.

Відповідно до Висновку про вартість майна від 15.08.2019 та Акту інвентаризації та оцінки нерухомого майна військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27 від 06.08.2019 позивачем здійснено розрахунок орієнтованої суми коштів, які відповідач зберіг за користування військовим майном, у вигляді орендної плати за період 02.02.2016 по 20.06.2019 (за розрахунком відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995), що становить 736 010,52 грн.

Звертаючись з позовом про стягнення з відповідача грошової суми у розмірі 736 010,52 грн, як безпідставно збереженого майна (коштів), за період використання майна з 02.02.2016. по 20.06.2019, позивач обґрунтовує зазначений період тим, що листом від 02.02.2016 відповідач повідомив, що спірне майно було прийнято і поставлено на баланс останнього на підставі акту прийому-передачі від 01.02.1980, що на переконання позивача свідчить про підтвердження факту обізнаності щодо користування відповідачем спірним майном без належної правової підстави.

7. Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, які наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом приписів глави 83 Цивільного кодексу України кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1)повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, норма статті 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільний кодекс України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) збитки у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно з статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі ,,Федоренко проти України" від 31 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути ,,існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні ,,виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності".

Тобто, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем коштів за користування майном, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під визначення Європейського суду з прав людини "виправдане очікування" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту статей 316, 317, 318, 319 ЦК України слід зазначити, що Міністерство оборони України, в межах повноважень, передбачених законом, здійснює функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони;

Колегія суддів зазначає, що відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний наймач (орендар).

Відповідно до статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 11.12.2017 у справі №914/814/16, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 та постановою Верховного Суду від 25.04.2019 позов задоволено та зобов`язано Товариство військових мисливців і рибалок Західного регіону України усунути перешкоди в користуванні спірними нерухомими приміщеннями та земельною ділянкою, які перебувають у власності держави Міністерства оборони України.

Факт відсутності правових підстав набуття (збереження) майна відповідачем встановлено судовими рішеннями у справі № 914/814/16, які набрали законної сили.

Так під час розгляду справи встановлено, що у 1980 році Львівська КЕЧ району передала на баланс колишнього військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу колишнього Військово-мисливського товариства СРСР, приміщення у військовому містечку № НОМЕР_1 по вул. Коперника, 27 у м. Львові, разом із земельною ділянкою площею 0,3 га. Вказане товариство було сформоване Міноборони СРСР та підпорядковувалось цьому ж органу.

В подальшому, відповідно до вимог Закону України від 10.09.1991 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», майно та фінансові ресурси підприємств, установ та організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, в тому числі і спірне майно, визначено державною власністю України.

У 1992 році, ради військово-мисливських товариств військових округів вийшли зі складу Військово-мисливського товариства колишнього СРСР, проте матеріальні цінності, залишені після ліквідації Військово-мисливського товариства, в розпорядження Міністерства оборони України не перейшли, а перейшли в користування створеного в березні 1992 року Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України, до складу якого увійшов відповідач.

Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 №18 органом управління вказаним майном визначено Міністерство оборони України.

Враховуючи вищенаведене, моментом безпідставного набуття (збереження) майна можна вважати момент початку користування таким майном Товариством військових мисливців та рибалок Збройних сил України у 1992 році, всупереч вимогам Закону України від 10.09.1991 «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», яким вказане майно визнано державною власністю.

Відповідно до вимог ст.3 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних силах України», з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

Вказане нерухоме майно має статус військового майна та порядок його використання визначається Кабінетом Міністрів України.

Єдиним законним способом використання Товариством військових мисливців та рибалок Західного регіону України вищезазначеного нерухомого військового майна є передача його в оренду Міністерством оборони України на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, якою затверджено Порядок надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду. Саме вказаний порядок передбачає передачу в оренду фізичним та юридичним особам військового нерухомого майна.

Щодо заявленого позивачем періоду, за який останній просить стягнути суму безпідставно збереженого майно (кошти), за період використання майна, то слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що відповідач користувався спірними об`єктами нерухомого майна та земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Листом від 17.12.2015 КЕВ м. Львова звернулося до Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України з вимогою про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.02.02.2016 Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України надало лист-відповідь, що приміщення у м. Львові по вул. Коперника, 27, були прийняті і поставлені на баланс Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України на підставі акту прийому-передачі від 01.02.1980.

А відтак, посилаючись на лист-відповідь від 02.02.2016, позивач заявляє про обізнаність відповідача про користування спірним майном без належної правової підстави, а тому позивач здійснив розрахунок орендної сплати за безпідставно збережене майно (кошти), за період використання майна з 02.02.2016 по 20.06.2019.

Щодо заявленої суми у розмірі 736 010,52 грн, як безпідставно збережене майно (кошти), за період 02.02.2016 по 20.06.2019, то така сума позивачем розрахована на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №786 від 04.10.1995, як сума орендної плати за користування військовим майном. Обчислення вказаної суми коштів позивачем здійснено виходячи з ринкової вартості спірного майна, відповідно до Висновку про вартість майна від 15.08.2019 та Акту інвентаризації та оцінки нерухомого мана військового містечка №67, м. Львів, вул. Коперника, 27 від 06.08.2019.

Відповідно до ч.1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: не з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

8. Судові витрати.

На підставі статті 129 ГПК України апеляційний господарський суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 11 040, 16 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 16 560,24 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 129,252, 269, 270, 275, 277, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задоволити. Рішення Господарського суду Львівської області від 11.03.2020 у справі 914/2278/19 скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

2. Стягнути з Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (79013, м. Львів, вул. Коперника, 27, код ЄДРПОУ 20788912) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 736 010 (сімсот тридцять шість тисяч десять) грн. 52 (п`ятдесят дві) коп., як безпідставно збережених майна (коштів), за період використання майна з 02.02.2016 по 30.06.2019.

3. Стягнути з Товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (79013, м. Львів, вул. Коперника, 27, код ЄДРПОУ 20788912) на користь Міністерства оборони України (03168, м.Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) 11 040 (одинадцять тисяч сорок) грн. 16 (шістнадцять) коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 16 560 (шістнадцять тисяч п`ятсот шістдесят) грн. 24 (двадцять чотири) коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Всього 27600,40 грн.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

5. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 19.10.2020

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий-суддяО.П. Дубник

СуддіВ.М.Гриців

О.В.Зварич