Постанова

від 05.10.2020 по справі 916/2891/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р. Справа№ 916/2891/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Алданової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 05.10.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершланг",

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020, (повний текст складено 07.07.2020)

та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020, (повний текст складено 06.07.2020)

у справі №916/2891/19 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершланг"

про стягнення 335 377 грн 48 коп.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

27.09.2019 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (надалі - позивач) з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" (надалі - відповідач) про стягнення 335 377 грн 48 коп. заборгованості за договором транспортного експедирування від 28.11.2018 №2811/18/01, в тому числі: 158 774 грн 50 коп. основного боргу, 2 696 грн 10 коп. інфляційних втрат, 88 262 грн 49 коп. пені та 85 644 грн 39 коп. штрафу.

Позов мотивовано тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування від 28.11.2018 №2811/18/01 неналежним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати наданих послуг, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.12.2019 справу №916/2891/19 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

22.06.2020 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 25 774 грн 50 коп. основного боргу, 2 696 грн 10 коп. інфляційних втрат, 88 262 грн 49 коп. пені та 85 644 грн 39 коп. штрафу.

Враховуючи положення п. 2. ч. 2 ст. 46 ГПК України судом прийнято вказану заяву, подальший розгляд справи здійснено з її врахуванням.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі №916/2891/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" заборгованість у розмірі 25 774 (двадцять п`ять тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 50 коп., пеню у розмірі 27 744 (двадцять сім тисяч сімсот сорок чотири) грн 22 коп., штраф у розмірі 23 816 (двадцять три тисячі вісімсот шістнадцять) грн 17 коп., інфляційних втрат у розмірі 2 696 (дві тисячі шістсот дев`яносто шість) грн 10 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 200 (одна тисяча двісті) грн 46 коп. В іншій частині позову щодо вимог про стягнення 60 518 грн 27 коп. пені та 61 828 грн 22 коп. штрафу відмовлено.

Судове рішення мотивовано обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог у задоволеній частині.

В частині позовних вимог про нарахування пені за необґрунтовану відмову в прийнятті виконаних робіт/послуг та не підписання акту виконаних робіт/послуг, а також нарахування штрафу за необґрунтовану відмову від підписання акту виконаних робіт/послуг більше одного місяця суд дійшов висновку відмовити через недоведеність зазначених обставин.

06.07.2020 Господарським судом міста Києва постановлено додаткове рішення у справі №916/2891/19, яким заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" про розподіл судових витрат у сумі 50 000,00 грн. задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 909 грн 08 коп.

Суд дійшов висновку, що обґрунтованим та співмірним у даному випадку є розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг на суму 20 000,00 грн. Враховуючи наведені положення ч. 4 ст. 129 ГПК України про покладення судових витрат у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, оскільки позов у даній справі задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 7 909 грн 08 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з вказаним рішенням та додатковим рішення, 28.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №916/2891/19 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що провадження у даній справі судом першої інстанції відкрито з порушенням норм процесуального законодавства, оскільки позивач, в порушення вимог ч. 1 ст. 172 ГПК України, надіслав не всі копії доданих до позовної заяви документів.

Також відповідач, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, наголосив, що заява позивача про зменшення позовних вимог була подана із порушенням норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Крім того, скаржник стверджує, що сторони не передбачили та не зафіксували в договорі адресу електронної пошти відповідача, яка буде використовуватись для передачі документів на виконання договору за допомогою електронного зв`язку, у зв`язку з чим у відповідача не виникли зобов`язання оплатити вартість послуг, а також штрафи та інші платежі.

Відповідач вказав про недопустимість застосування до боржника подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме порушення строків виконання грошового зобов`язання.

У апеляційній скарзі відповідач просить також скасувати додаткове рішення від 06.07.2020 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Клевер Тім" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, з посиланням те, що оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а прийняте судом першої інстанції рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості є необґрунтованим і незаконним, то додаткове рішення також підлягає скасуванню.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.08.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з відсутністю доказів сплати судового збору у розмірі встановленому законом.

Після усунення недолків, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №916/2891/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №916/2891/19. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 05.10.2020 о 14:20 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 30.09.2020. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 30.09.2020. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Позивач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надав суду письмового відзиву на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача просив скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 05.10.2020 з`явився представник позивача.

В судове засідання від 05.10.2020 представник відповідача (скаржника) не з`явився. Про час та місце судового засідання сторони належним чином повідомлені у відповідності до ст. 120, 242 ГПК України, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, зокрема поштові повідомлення за шрихкодовим ідентифікатором №04116 32173644 (представнику відповідача), № 04116 32173636 (відповідачу), відповідно до яких ухвалу суду отримано завчасно - 14.09.2020 (представником), 16.09.2020 (відповідачем).

Беручи до уваги те, що суд апеляційної інстанції не визнавав участь учасників справи обов`язковою, учасники належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи наявність достатніх у матеріалах справи доказів для вирішення даної справи, ураховуючи те, що від учасників справи не надходило будь-яких заяв чи клопотань, зокрема щодо відкладення розгляду справи, колегія суддів дійшла до висновку про можливість здійснення апеляційного перегляду оскарженого рішення за наявними матеріалами справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

28.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (експедитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" (замовник за договором) укладено договір транспортного експедирування №2811/18/01 (далі - договір), відповідно до умов якого експедитор бере на себе зобов`язання за плату, визначену в пункті 3 даного договору, за дорученням та за рахунок замовника виконати та організувати виконання комплексу послуг по транспортно-експедиторському обслуговуванню та організації перевезення експортного, імпортного та транзитного вантажу замовника морським та наземним транспортом, а також пред`явити інші послуги, необхідні для доставки вантажу замовника та узгодженні в заявках по даному договору.

Відповідно до пункту 1.2. договору конкретний перелік послуг, вид та найменування вантажу, а також інша необхідна інформація щодо організації транспортно-експедиторських послуг зазначається у відповідній заявці або довіреності, які надаються замовником на кожне перевезення, та є невід`ємними частинами даного договору.

Згідно з пунктом 3.1. договору винагорода за послуги експедитора, а також витрати та інші платежі, виконані експедитором в інтересах клієнта та пов`язані з виконанням даного договору оплачуються клієнтом на підставі виставленого експедитором рахунка протягом 3-х банківських днів з моменту виставлення та на умовах, визначених п.п. 3.3., 3.6., 3.7. договору.

Пунктом 3.5. договору визначено, що вартість послуг експедитора, а також розмір додаткових видатків, витрат, інших платежів, які необхідно провести експедитору для виконання своїх обов`язків за договором в інтересах клієнта узгоджуються сторонами в додатках до договору або шляхом обміну оригінальними листами, факсимільними та електронними повідомленнями, які є невід`ємною частиною договору. Такі додатки також можуть мати вигляд додаткових угод, письмової заявки, доручення клієнта, акту виконаних робіт, рахунку експедитора.

За умовами пункту 3.6. договору усі витрати, що пов`язані з організацією морського перевезення вантажу клієнта сплачується останнім на підставі рахунку експедитора протягом 3-х банківських днів з моменту його виставлення, але в будь-якому випадку до завершення експедитором внутрішньопортового експедирування та митного оформлення вантажу у порту призначення.

Відповідно до пункту 3.8. договору після виконання робіт (надання послуг) сторони оформлюють акт виконаних робіт (наданих послуг), який, за умови відсутності заперечень замовника, повинен бути підписаний останнім протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання. У випадку не підписання акту виконаних робіт (наданих послуг), а також відсутності письмових заперечень замовника, протягом 3-х робочих днів роботи/послуги вважаються прийнятими та підлягають оплаті.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018. У разі якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення терміну дії цього договору не заявить у письмовому вигляді про намір розірвати договір, термін дії цього договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (пункт 7.1. цього договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору транспортного експедирування від 28.11.2018 № 2811/18/01, позивач організував виконання послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

В підтвердження даної обставини позивач до матерівалів справи надав копії наступних документів: коносамент WMS18121337D з відмітками Одеської митниці, міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) № № 5025, 5025/1, 5025/2, 5025/3, 5025/4 з відмітками замовника про прийняття вантажу, а також актами надання послуг від 08.02.2019 №6225 на суму 253 413 грн 67 коп. та від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп.

Крім того, позивач надав акти надання послуг від 08.02.2019 № 6225 на суму 253 413 грн 67 коп. та від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп., які не підписані з боку замовника. Позивач, при цьому посилається на те, що ці акти 14.02.2019 були направлені відповідачу поштою, про що свідчить список згрупованих поштових відправлень листів №375 (відправлення 6501407671318) за адресою, зазначеною представником відповідача у листуванні, однак, вказане відправлення було повернуто за зворотною адресою. З цього приводу позивач звертає увагу на п. 3.8 договору та вважає, що ці акти вважаються прийнятими та підлягають оплаті.

Крім того, позивачем були виставлені відповідачу рахунку на оплату: від 03.02.2019 № 6225 на суму 253 413 грн 67 коп. та від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп.

Водночас, рахунок від 03.02.2019 № 6225 на суму 253 413 грн 67 коп. був повністю оплачений відповідачем, що підтверджується банківською випискою, долученою позивачем до позовної заяви.

Крім того, в процесі розгляду даної справи, відповідачем було частково оплачено рахунок від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень від 07.05.2020 № 365 на суму 20 000 грн 00 коп., 29.05.2020 №213 на суму 30 000 грн 00 коп., від 19.05.2020 № 201 на суму 20 000 грн 00 коп. та від 18.06.2020 № 377 на суму 5 000 грн 00 коп., а також банківською випискою.

Оскільки борг за надані послуги транспортного експедирування не оплачено повністю, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За правовою природою укладений між сторонами договір №2811/18/01 є договором транспортного експедирування.

Відповідно до умов статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 931 Цивільного кодексу України розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження надання відповідачу послуг за договором позивач надав копії наступних документів: коносамент WMS18121337D з відмітками Одеської митниці, міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR) № № 5025, 5025/1, 5025/2, 5025/3, 5025/4 з відмітками замовника про прийняття вантажу, а також актами надання послуг від 08.02.2019 № 6225 на суму 253 413 грн 67 коп. та від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп.

При цьому, судом встановлено, що акти надання послуг від 08.02.2019 № 6225 на суму 253 413 грн 67 коп. та від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп. не підписані з боку замовника.

Відповідно до пункту 3.8. договору після виконання робіт (надання послуг) сторони оформлюють акт виконаних робіт (наданих послуг), який, за умови відсутності заперечень замовника, повинен бути підписаний останнім протягом 3-х робочих днів з моменту його отримання. У випадку не підписання акту виконаних робіт (наданих послуг), а також відсутності письмових заперечень замовника, протягом 3-х робочих днів роботи/послуги вважаються прийнятими та підлягають оплаті.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2019 зазначені акти були направлені відповідачу поштою, про що свідчить список згрупованих поштових відправлень листів №375 (відправлення 6501407671318) за адресою, зазначеною представником відповідача у листуванні, однак, вказане відправлення було повернуто за зворотною адресою.

Крім того, позивачем були виставлені відповідачу рахунку на оплату: від 03.02.2019 №6225 на суму 253 413 грн 67 коп. та від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп.

При цьому, рахунок від 03.02.2019 № 6225 на суму 253 413 грн 67 коп. повністю оплачений відповідачем, що підтверджується банківською випискою, долученою позивачем до позовної заяви.

Також, суд першої інстанції встановив, що в процесі розгляду даної справи, відповідачем було частково оплачено рахунок від 11.02.2019 №6261 на суму 158 774 грн 50 коп., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних доручень від 07.05.2020 №365 на суму 20 000 грн 00 коп., 29.05.2020 №213 на суму 30 000 грн 00 коп., від 19.05.2020 № 201 на суму 20 000 грн 00 коп. та від 18.06.2020 № 377 на суму 5 000 грн 00 коп., а також банківською випискою. У відповідних доказах оплати міститься посилання на рахунок №6261 від 11.02.2019.

У зв`язку із здійсненням часткової оплати боргу, 22.06.2020 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 25 774 грн 50 коп. основного боргу, 2 696 грн 10 коп. інфляційних втрат, 88 262 грн 49 коп. пені та 85 644 грн 39 коп. штрафу. Враховуючи положення п. 2. ч. 2 ст. 46 ГПК України судом прийнято вказану заяву та подальший розгляд справи здійснено з її врахуванням.

Отже, попри те, що відповідач не підписав акти надання послуг, останні вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі, у зв`язку із відсутністю заперечень щодо наданих послуг, а також здійсненням часткових оплат.

Доказів оплати відповідачем решти отриманих послуг у розмірі 25 774 грн 50 коп. у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи встановлені обставини, оскільки відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання по оплаті отриманих послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу, в останнього виникла заборгованість перед позивачем за отримані послуги у розмірі 25 774 грн 50 коп., тому позовні вимоги в цій частині правомірно задоволено судом першої інстанції.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості наданих послуг, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 2 696 грн 10 коп. інфляційних втрат, 88 262 грн 49 коп. пені та 85 644 грн 39 коп. штрафу.

Що стосується заявлених до стягнення 2 696 грн 10 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з 15.02.2019 по 18.09.2019 суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів дійшла висновку, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 2 696 грн 10 коп. інфляційних втрат правомірно задоволені судом першої інстанції.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 88 262 грн 49 коп. пені та 85 644 грн 39 коп. штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За порушення грошових зобов`язань щодо пені застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Згідно з пунктом 4.3.6. договору у разі необґрунтованої відмови в прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг, відмови в оплаті і/або несвоєчасної оплати рахунків за цим договором, клієнт виплачує експедитору пеню за кожен день прострочення прийняття робіт/послуг, підписання відповідного акту виконаних робіт/послуг та оплати отриманих рахунків в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу або вартості наданих послуг, виконаних робіт, що діяла на момент такого прострочення. У разі прострочення оплати платежів і/або необґрунтованої відмови від підписання акту виконаних робіт/послуг за цим договором строком більше одного місяця, клієнт додатково, крім пені, виплачує експедитору штраф у розмірі 15 % від суми заборгованості або вартості таких виконаних робіт/послуг.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для застосування відповідальності (стягнення пені та штрафу) відповідно до умов пункту 4.3.6. договору та захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, як свідчить поданий розрахунок, позивач нараховує пеню за несвоєчасну оплату рахунку від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп. за період з 15.02.2019 по 14.08.2019; пеню за необґрунтовану відмову в прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп. за період з 17.04.2019 по 18.09.2019; пеню за необґрунтовану відмову в прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг від 08.02.2019 № 6225 на суму 235 413 грн 67 коп.

Також, позивач нараховує штраф у розмірі 15 % за прострочення оплати платежів більше одного місяця за рахунком від 11.02.2019 №6261 на суму 158 774 грн 50 коп. у розмірі 23 816 грн 17 коп.; штраф у розмірі 15 % за необґрунтовану відмову від підписання акту виконаних робіт/послуг більше одного місяця від 11.02.2019 № 6261 на суму 158 774 грн 50 коп. у розмірі 23 816 грн 17 коп.; штраф у розмірі 15 % за необґрунтовану відмову від підписання акту виконаних робіт/послуг більше одного місяця від 08.02.2019 № № 6225 на суму 235 413 грн 67 коп. у розмірі 38 012 грн 05 коп.

В частині зазначених позовних вимог, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування пені за необґрунтовану відмову в прийнятті виконаних робіт/послуг та не підписання акту виконаних робіт/послуг, а також нарахування штрафу за необґрунтовану відмову від підписання акту виконаних робіт/послуг більше одного місяця є неправомірним, позаяк пунктом 3.8. договору встановлено, що у випадку не підписання акту виконаних робіт (наданих послуг), а також відсутності письмових заперечень замовника, протягом 3-х робочих днів роботи/послуги вважаються прийнятими та підлягають оплаті.

Судом в процесі розгляду справи встановлено, що незважаючи на не підписання відповідачем актів виконаних робіт/послуг, останні вважаються прийнятими відповідачем у повному обсязі, у зв`язку із відсутністю заперечень щодо наданих послуг, а також здійсненням часткових оплат.

Отже, передбачена пунктом 4.3.6. договору відповідальність за не підписання акту суперечить пункту 3.8. договору. Сам по собі факт не підписання актів, враховуючи встановлені обставини справи, у даному впадку не може розцінюватись як відмова від прийняття таких послуг.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції відзначає, що місцевий господарський суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку відмовити у задоволені вимог в частині стягненні пені за необґрунтовану відмову в прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг від 11.02.2019 №6261 на суму 158 774 грн 50 коп. за період з 17.04.2019 по 18.09.2019 у розмірі 23 311 грн 58 коп. та пені за необґрунтовану відмову в прийнятті виконаних робіт/послуг, підписання акту виконаних робіт/послуг від 08.02.2019 №6225 на суму 235 413 грн 67 коп. у розмірі 37 206 грн 69 коп., а також штрафу у розмірі 15% за необґрунтовану відмову від підписання акту виконаних робіт/послуг більше одного місяця від 11.02.2019 №6261 на суму 158 774 грн 50 коп. у розмірі 23 816 грн 17 коп. та штрафу у розмірі 15 % за необґрунтовану відмову від підписання акту виконаних робіт/послуг більше одного місяця від 08.02.2019 № № 6225 на суму 235 413 грн 67 коп. у розмірі 38 012 грн 05 коп.

Що стосується вимог позивача в частині стягнення пені за несвоєчасну оплату рахунку від 11.02.2019 №6261 на суму 158 774 грн 50 коп. за період з 15.02.2019 по 14.08.2019 у розмірі 27 744 грн 22 коп. та розрахунок штрафу у розмірі 15% за прострочення оплати платежів більше одного місяця за рахунком від 11.02.2019 №6261 на суму 158 774 грн 50 коп. у розмірі 23 816 грн 17 коп., перевіривши розрахунок цих вимог, судом встановлено його правильність, відповідність умовам договору та вимогам чинного законодавства.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту несвоєчасності виконання грошового зобов`язання за договором транспортного експедирування, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені та штрафу підлягають частковому задоволенню у розмірі 27 744 грн 22 коп. та у розмірі 23 816 грн 17 коп.

Доводи відповідача щодо того, що провадження у даній справі відкрито з порушенням норм процесуального законодавства, оскільки позивач, в порушення вимог ч. 1 ст. 172 ГПК України, надіслав не всі копії доданих до позовної заяви документів, правомірно відхилено судом першої інстанції. Ці аргументи спростовуються матеріалами справи, зокрема описом вкладення у цінний лист від 25.09.2019 та описом вкладення у цінний лист від 11.10.2019 підтверджується надсилання позивачем на адресу відповідача всіх документів, доданих до позовної заяви.

Твердження відповідача щодо недопустимості застосування до боржника подвійної цивільно-правової відповідальності за одне й те ж саме порушення строків виконання грошового зобов`язання, колегія суддів відхиляє, як необґрунтовані. До того ж, відповідним аргументам також надано вірну правову оцінку судом першої інстанції.

Що стосується цих доводів колегія суддів зазначає, що статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення викладено у частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина 2 статті 193, частина 1 статті 216 і частина 1 статті 218 Господарського кодексу України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 цього ж Кодексу встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначений грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір установлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України. Право визначити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам згідно з частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

Отже, наведене не встановлює для учасників господарських відносин обмежень стосовно застереження у договорі про одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постановах Верхового Суду України від 09.04.2012 у справі №20/246-08, від 27.04.2012 № 06/5026/1052/2011, у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17 та від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17.

Як встановлено судом вище, договором транспортного експедирування від 28.11.2018 №2811/18/01 передбачено господарсько-правову відповідальність замовника у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу за порушення умов цього договору. Зокрема, пунктом 4.3.6. договору сторони погодили право експедитора вимагати сплати штрафу у розмірі 15 % від суми заборгованості або вартості таких виконаних робіт/послуг за прострочення оплати більше одного місяця, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу або вартості наданих послуг.

Наведений пункт договору №2811/18/01 відповідає вимогам статей 549, 627 ЦК, статей 230, 231 ГК України та не визнано недійсними як такий, що суперечить статті 61 Конституції України.

Судом першої інстанції також обґрунтовано не взято до уваги твердження відповідача стосовно того, що пункт 4.3.6. договору є нікчемним в силу того, що розмір штрафних санкцій перевищує розмір суми договору більше ніж на 100 %, що суперечить статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", з огляду на те, що положення вказаного Закону не застосовуються до спірних правовідносин.

Крім того, у відзиві на позов відповідач просив суд зменшити розмір неустойки, посилаючись на відсутність збитків у позивача внаслідок прострочення відповідачем оплати за договором.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та законного висновку про відсутність у даному випадку вмотивованих та доведених підстав для зменшення пені, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

У частині 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Таким чином, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.

Для застосування вищевказаних правових норм щодо зменшення розміру неустойки, відповідач повинен довести наявність тих обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення.

Відмовляючи у задоволенні клопотання про зменшення пені, судом було взято до уваги, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, зокрема, тяжкого фінансового становища відповідача, відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин, на підставі яких суд би міг дійти висновку щодо наявності підстав з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення. Отже, на переконання колегії суддів, такий висновок суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм чинного законодавства.

Аргументи відповідача про те, що сторони не передбачили та не зафіксували в договорі адресу електронної пошти відповідача, яка буде використовуватись для передачі документів на виконання договору за допомогою електронного зв`язку, у зв`язку з чим у відповідача не виникли зобов`язання оплатити вартість послуг, а також штрафи та інші платежі, не заслуговують на увагу. Аналогічним доводам також було надано правову оцінку судом першої інстанції.

Так, згідно з частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом частини 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 626 Цивільний кодекс України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, дослідивши та проаналізувавши умови оспорюваного договору, випливає те, що при його укладенні, сторонами погоджено предмет договору, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, інші умови відповідно до норм чинного законодавства, а отже досягнуто згоди щодо всіх його істотних умов.

Крім того, слід зазначити, що заперечення відповідача щодо отримання ним засобами електронного зв`язку рахунку №6261 на суму 158 774,50 грн, не звільняє його від обов`язку здійснення оплати за надані послуги транспортного експедирування, факт надання яких за сукупністю наявних у справі доказів доведений та не спростований відповідачем. До того ж, в процесі розгляду даної справи відповідачем було частково оплачено рахунок від 11.02.2019 №6261, що підтверджується поданими відповідачем платіжними дорученнями від 07.05.2020 №365, 29.05.2020 №213, від 19.05.2020 № 201, від 18.06.2020 № 377 та наданою позивачем банківською випискою, у яких в призначенні платежу міститься посилання на рахунок №6261 від 11.02.2019.

Щодо твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що заява позивача про зменшення позовних вимог була подана із порушенням норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач скористався своїм правом і 22.06.2020 подав до місцевого господарського суду заяву про зменшення позовних вимог, посилаючись на часткову оплату відповідачем боргу.

У підготовчому засіданні від 04.06.2020 суд першої інстанції протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити спрву до розгляду по суті на 22.06.2020.

Враховуючи п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України, у якій унормовано, що позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, в тому числі до початку першого судового засідання , якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, та ту обставину, що заява позивачем подана до початку першого судового засідання з розгляду справи по суті, колегія суддів порушення вимог процесуального закону у даному випадку не вбачає. Відповідна заява подана позивачем з дотриманням правил вчинення відповідної процесуальної дії.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено. Аргументи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та в більшій мірі дублюють посилання викладені ним у відзиві на позов та зводяться до переоцінки обставин зазначених місцевим судом.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка.

Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.

Проаналізувавши текст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Процесуальні права сторін при розгляді справи судом першої інстанції не порушено.

Щодо оскарження відповідачем додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 колегія суддів зазначає наступне.

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати додаткове рішення від 06.07.2020 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ "Клевер Тім" про розподіл витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач вважає, що оскільки відсутні підстави для задоволення позовних вимог, а прийняте судом першої інстанції рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення заборгованості є необґрунтованим і незаконним, то додаткове рішення також підлягає скасуванню.

Частиною 3 статті 233 Господарського процесуального кодексу України суд може вирішити питання розподілу судових витрат у додатковому рішенні після ухвалення рішення за результатами розгляду справи по суті.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 3, 4 ст. 126 ГПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, судом першої інстанції досліджено, а матеріалами справи підтверджується, до закінчення судових дебатів, в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України, позивачем у позові було надано попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які очікує понести позивач у зв`язку із розглядомс справи у суді першої інстанції, а також подано заяву від 02.04.2020 про розподіл судових витрат з правничої допомоги №31/03/20, які склали 50 000,00 грн.

У судовому засіданні 22.06.2020 судом було призначено розгляд питання щодо розподілу судових витрат на 06.07.2020.

Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 у справі № 916/2891/19 позов задоволено частково, з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтершланг" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" стягнуто заборгованість у розмірі 25 774 грн 50 коп., пеню у розмірі 27 744 грн 22 коп., штраф у розмірі 23 816 грн 17 коп., інфляційних втрат у розмірі 2 696 грн 10 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 200 грн 46 коп. В іншій частині позову щодо вимог про стягнення 60 518 грн 27 коп. пені та 61 828 грн 22 коп. штрафу відмовлено.

Досліджуючи матеріали справи та докази, які долучені до заяви про розподіл судових витрат, понесених позивачем в суді першої інстанції, господарським судом було встановлено, що 01.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Клевер Тім" (клієнт за договором) та адвокатом Соколовською Антоніною Володимирівною укладено договір про надання правової допомоги № 01-02/2018, відповідно до умов якого клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу клієнту в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

Пунктами 4.4. сторони дійшли згоди, що за надання правової допомоги клієнт авансовано сплачує адвокату гонорар у розмірі встановленому відповідно до домовленості у сторін у додатку, додатковій угоді до цього договору та який поверненню не підлягає, окрім неможливості виконання доручення клієнта з вини адвоката. Крім цього, сторони можуть домовитися про додатковий гонорар (премію), якщо для клієнта прийнято позитивне рішення, у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову.

Додатком від 09.09.2019 №09/09/19 до договору від 01.02.2018 №01-02/2018 сторони погодили гонорар адвоката за правову допомогу з підготовки та організації подачі позову клієнта до ТОВ "Інтершланг" про стягнення заборгованості по договору №2811/18/01 транспортного експедирування від 28.11.2018 складає 34 000 грн 00 коп., які клієнт сплачує адвокату протягом 5-ти банківських днів з моменту подачі такого позову до суду. Пунктом 2 вказаного додатку сторонами також погоджено, що гонорар адвоката за участь у справі та ведення ним справи клієнта в господарському суді першої інстанції за позовом клієнта до ТОВ "Інтершланг" про стягнення заборгованості по договору №2811/18/01 транспортного експедирування від 28.11.2018 за згодою сторін встановлюється у розмірі 16 000 грн 00 коп.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно з частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі у розмірі 50 000 грн 00 коп. представником позивача долучено до матеріалів справи копію акта прийому-здачі наданих послуг з правової допомоги від 31.03.2020 №31/03/2020 та квитанції до прибуткового касового ордера від 22.01.2020 №5 та від 31.03.2020 №8.

Надавши належну оцінку наданим позивачем документам щодо вартості наданих послуг на правничу допомогу адвоката, врахувавши предмет спору та заявлений позивачем розмір витрат на послуги адвоката, приймаючи до уваги обсяг наданих адвокатом послуг, а також час, витрачений адвокатом на такі послуги, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг не є співрозмірним із ціною позову та ступенем складності справи.

Таким чином, суд першої інстанції, надавши повну та всебічну оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо розподілу судових витрат, з дотриманням норм процесуального права, навівши в судовому рішенні зі справи необхідне мотивування, дійшов правильного висновку, що обґрунтованим є розмір заявлених витрат на відшкодування адвокатських послуг на суму 20 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи наведені положення ч. 4 ст. 129 ГПК України, оскільки позов у даній справі задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7 909 грн 08 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відтак, оскільки в результаті апеляційного перегляду оскаржене рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, доводи апеляційної скарги про наявність підстав для скасування додаткової постанови про часткове задоволення заяви про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у даній справі не знайшли свого підтвердження під час її апеляційного перегляду та не спростовують законних і обґрунтованих висновків суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 909 грн 08 коп.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення та додаткового рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2020 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 06.07.2020 у справі №916/2891/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 19.10.2020, після виходу судді Алданової С.О. з лікарняного.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

С.О. Алданова