Рішення

від 07.10.2020 по справі 915/963/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2020 року Справа № 915/963/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,

при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" (04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44; ідентифікаційний код 24175269) представник позивача: адвокат Капля Аліна Степанівна ( 03062, м. Київ, пр-т Перемоги, буд. 65, корп. "Б", оф. 470 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ТРАНС ЮГ" (56602, Миколаївська обл., м. Нова Одеса, вул. Пушкіна, буд. 21, ідентифікаційний код 41119533)

про: відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 41128,74 грн.

В С Т А Н О В И В:

13.07.2020 Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" (далі - ПрАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП") звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою за вих. №08/07/20-9/АК від 08.07.2020 (вх. № 8532/20), в якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НІК-ТРАНС ЮГ" (далі - ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ") 41128,74 грн. - шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також 2102,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 20.07.2020 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено заявнику строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

03.08.2020, на виконання вимог ухвали суду від 20.07.2020, на адресу господарського суду від позивача надійшла заява за вих. № 31/07/20-1/АК від 31.07.2020 (вх. № 9494/20) про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано виправлену позовну заяву за вих. №31/07/20-2/АК від 31.07.2020 (вх. № 9495/20).

Ухвалою суду від 10.08.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; розгляд справи по суті призначено на 09.09.2020 о 14:30; встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надходило.

31.08.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 27-08/20 від 27.08.2020 (вх. № 10607/20), в якому ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки позивач не надав належних доказів, які мали б законні підстави для звернення до суду про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 09.09.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, відкладено розгляд справи на 07.10.2020 о 14:30.

Ухвалою суду від 11.09.2020 учасників справи повідомлено про дату, час та місце проведення наступного судового засідання.

10.09.2020 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив № 31/07/20-2/АК від 07.09.2020 (вх. № 11222/20), в якому ПрАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" вважає позовні вимоги обґрунтованими та просить задовольнити їх в повному обсязі.

22.09.2020 від позивача до суду надійшло клопотання № 31/07/20-2/АК від 07.09.2020, в якому ПрАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" підтримує позовні вимоги у повному обсязі та просить розглянути справу без участі його представника.

07.10.2020 від відповідача до суду надійшла заява б/н від 07.10.2020 (вх. № 12615/20), в якій ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" не визнає позовні вимоги та просить розглядати справу за відсутності представника відповідача і закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" не є належним відповідачем у справі.

Відповідно до змісту статей 233, 240 ГПК України, 07.10.2020 за результатами розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження, судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

17.03.2017 року між ПрАТ "УСК "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено Договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) № АК/6152141 (далі - Договір № АК/6152141). Забезпеченим транспортним засобом за вказаним договором є МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 .

Вказаним полісом встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, що складає 100000,00 грн., за шкоду заподіяну життю і здоров`ю - 200000,00 грн. та франшизу у розмірі 1000,00 грн.

Як встановлено постановою Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13.10.2017 у справі № 482/1586/17, 10.07.2017 року о 23 год. 50 хв. ОСОБА_1 , керуючи т/з МАН Т6Х26.440, н.з. НОМЕР_1 , з причіпом SCHMITZ, н.з. НОМЕР_2 , та перед початком руху не перевірив кріплення причепу, що призвело до відчеплення даного причепу в ході руху, в наслідок чого відбулося зіткнення зі стоячим причепом BODEX, н.з. НОМЕР_3 , т/з VOLVO F12 під керуванням ОСОБА_3 , в наслідок чого спричинено механічні пошкодження. Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги п. 22.2 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.

Також цією ж постановою ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а справу закрито в зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Отже, судовим органом встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини водія МАН Т6Х26.440, н.з. НОМЕР_1 , з причіпом SCHMITZ, н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_1 .

Зазначені обставини підтверджуються копіями документів, що містяться у справі: протоколу про адміністративне правопорушення від 10.07.2017 серія БР № 273922; постанови Новоодеського районного суду Миколаївської області від 13.10.2017 у справі №482/1586/17.

06.12.2017 року позивачем на підставі рахунку № S0002111545 від 31.07.2017, рахунків на оплату № 81 від 01.08.2017, № R0000000005 від 01.08.2017 № R0000000006 від 01.08.2017 було складено страховий акт № 170000121385.

На підставі вищевказаного акту позивач здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 41128,74 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3Р076526 від 12.12.2017.

Позивач посилається на протокол про адміністративне правопорушення серії БР №273922 від 10.07.2017, згідно якого на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 працював у відповідача - ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ", тому саме відповідач зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану їх працівником.

Відповідно до наданого відповідачем наказу № 27 від 06.03.2017 про прийняття на роботу, вбачається, що ОСОБА_1 прийнятий 07.03.2017 на роботу (основну) на посаду водія з тривалістю робочого тижня 40 год. 00 хв. з окладом (тарифна ставка) 3250,00 грн. Наказ підписаний директором ТОВ "НІК-ТРАНС ЮГ" ОСОБА_2 .

Згідно наданих відповідачем до відзиву свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_4 та НОМЕР_5 , транспортний засіб МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 та причіп SCHMITZ, н.з. НОМЕР_2 зареєстровані за фізичною особою ОСОБА_2 (а.с. 87).

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

За змістом статей 15 та 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 25 Закону України "Про страхування", здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

За приписами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом ст. 6 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Як підтверджено матеріалами справи, позивачем на виконання зобов`язань за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/6152141, предметом якого є страхування транспортного засобу МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 , було відшкодовано на користь потерпілої особи страхове відшкодування у розмірі 41128,74 грн.

Правила щодо регресного позову страховика встановлені статтею 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Відповідно до підпункту "г" підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Тобто, норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" надають страховику, який виплатив страхове відшкодування, альтернативне право на звернення з позовом у порядку регресу до водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, у визначених Законом випадках.

Однак згідно зі ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У відповідності до положень частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки роботодавець.

Таким чином шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 року у справі №426/16825/16-ц.

З огляду на вищевикладене, враховуючи вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що предметом доказування у даній справі є обставини перебування транспортного засобу МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 у володінні роботодавця, а саме відповідача, та факт перебування винної у дорожньо-транспортної пригоди особи - ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем.

Верховний Суд у постанові від 25.07.2018 року у справі № 914/820/17 зробив висновок, що з аналізу частини 1 статті 1172 ЦК України суд вбачає, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, наступає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків.

Знаходження ОСОБА_1 в трудових відносинах з відповідачем підтверджується наданим відповідачем наказом № 27 від 06.03.2017 про прийняття ОСОБА_1 07.03.2017 на роботу (основну) на посаду водія з тривалістю робочого тижня 40 год. 00 хв. з окладом (тарифна ставка) 3250,00 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що підтверджують виконання трудових обов`язків водія ОСОБА_1 саме на транспортному засобі МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 .

Встановлення ж факту перебування транспортного засобу МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 у володінні роботодавця, а саме відповідача, має суттєве значення для покладення на відповідача обов`язку відповідно до приписів ч. 1 ст. 1172 ЦК України відшкодувати шкоду, завдану водієм ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які надають суду можливість встановлення факту перебування транспортного засобу МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 у володінні роботодавця, а саме відповідача.

Натомість, судом встановлено, що транспортний засіб МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 та причіп SCHMITZ, н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , з вини якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, належить не відповідачу, а фізичній особі ОСОБА_2 , що підтверджується наданими відповідачем до відзиву копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_4 та НОМЕР_5 .

Таким чином, суд доходить до висновку, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди саме ОСОБА_2 був власником джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу МАН ТGХ26.440, н.з. НОМЕР_1 та причіпу SCHMITZ, н.з. НОМЕР_2 , а не відповідач.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на вищевикладене, у зв`язку із недоведеністю позовних вимог, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

У відповідності до ст.129 ГПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256, 257 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано судом 12.10.2020.

Суддя В.С. Адаховська