Рішення

від 19.10.2020 по справі 400/2564/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2020 р. № 400/2564/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство "Нико", вул. Гмирьова, 12, м. Миколаїв, 54028 до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020 про:скасування рішення від 29.07.2019 № 20, ВСТАНОВИВ:

Товариство з додатковою відповідальністю Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство НИКО (далі - позивач) звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі - відповідач), в якій просить скасувати рішення відповідача від 29.07.2019 № 20 про стягнення суми штрафу в розмірі 2 958,64 грн. та нарахування пені в розмірі 81 430,17 грн. за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що недоїмка із сплати страхових внесків у сумі 27 282 грн., на яку нараховані штраф та пеня, виникла у позивача після 01.01.2011, а саме: станом на 23.12.2011, що виключає притягнення його до відповідальності на підставі пункту 2 частини дев`ятої статті 106 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV). Позивач також посилається на дію щодо нього станом на дату прийняття оскаржуваного рішення мораторію на задоволення вимог кредиторів, протягом якої не нараховуються штраф і пеня.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, зазначаючи, що заборгованість позивача із страхових внесків, на яку оскаржуваним рішенням нараховані штраф та пеня, виникла у період до 01.01.2011. Недоїмка, на яку нараховані штрафні (фінансові) санкції, є поточними кредиторськими вимогами (такими, що нараховані за період після порушення провадження у справі про банкрутство), тоді як дія мораторію на задоволення вимог кредиторів поширюється лише на конкурсні кредиторські вимоги (ті, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство).

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував на підставах, наведених у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши представників сторін та безпосередньо, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Постановою від 06.08.2010 у справі № 2а-4751/10/1470 (а. с. 34) Миколаївський окружний адміністративний суд стягнув з ВТВП ВАТ Ніко , правонаступником якого є позивач, на користь Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва, правонаступником якого є відповідач, заборгованість із страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування за період з листопада по грудень 2005 року, з січня по грудень 2006 року, з січня по грудень 2007 року, з січня по грудень 2008 року, з січня по грудень 2009 року, з січня по травень 2010 року в сумі 52 822,10 грн.

Ухвалою від 22.10.2010 у справі № 2а-4751/10/1470 (а. с. 35) Миколаївський окружний адміністративний суд розстрочив виконання постанови від 06.08.2010 згідно з наведеним в ухвалі графіком (останній платіж - вересень 2012 року).

Картка особового рахунку страхувальника (а. с. 39-45) свідчить про те, що позивач здійснював поетапну оплату заборгованості, проте умови розстрочення виконання постанови суду не виконав.

05.05.2017 позивач та відповідач склали акт звірення розрахунків за нарахованими страховими внесками до Пенсійного фонду України станом на 27.04.2017 (а. с. 36), відповідно до якого поточна заборгованість на 23.12.2011 (залишок заборгованості за постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2010 у справі № 2а-4751/10/1470) становила 27 282 грн., у тому числі недоїмка - 27 282 грн. У цій частині в акті звірення розрахунків відхилень не зазначено, акт підписаний сторонами без зауважень.

Оскільки постановою суду від 06.08.2010 у справі № 2а-4751/10/1470 стягнуто з відповідача заборгованість за період з листопада 2005 року по травень 2010 року, то в акті звірення від 05.05.2017 сторони узгодили залишок заборгованості, що утворилася саме за цей період.

Іншими словами, сторони погодили на той час, що недоїмка із сплати страхових внесків у сумі 27 282 утворена за період з листопада 2005 року по травень 2010 року.

Карткою особового рахунку страхувальника (а. с. 39-45) підтверджується, що останній період нарахування страхових внесків позивачу - грудень 2010 року (строк сплати яких - до 20.01.2011), а 27 282 грн. - залишок боргу із сплати внесків станом на 23.12.2011, з урахуванням проведених позивачем оплат.

11.07.2018 позивач та відповідач склали акт звірення розрахунків за нарахованими страховими внесками до Пенсійного фонду України станом на 11.07.2018, відповідно до якого, за даними обох сторін, заборгованість позивача становила 27 282 грн.

Отже, твердження відповідача про утворення заборгованості в сумі 27 282 грн. станом на 23.12.2011 є обґрунтованим лише в тій частині, що недоїмка позивача набула відповідного розміру станом на 23.12.2011 за рахунок проведених позивачем оплат. Матеріали справи свідчать що зазначена сума є залишком заборгованості із страхових внесків, нарахованих за період з листопада 2005 року по травень 2010 року.

Тобто в ході судового розгляду не знайшла підтвердження обставина виникнення боргу в сумі 27 282 грн. станом на 23.12.2011, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

29.07.2019 відповідач прийняв рішення № 20 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду, яким, з посиланням на пункт 2 частини дев`ятої статті 106 Закону № 1058-IV, застосував до позивача штраф у сумі 2 958,64 грн. та нарахував пеню в сумі 81 430,17 грн. за період з 20.06.2008 по 10.07.2018 (а. с. 9).

Розрахунком штрафу та пені, застосованих до відповідача оскаржуваним рішенням (а. с. 73) підтверджується, що ці санкції були нараховані на такі суми боргу:

- залишок заборгованості, стягнутої постановою від 06.08.2010 у справі № 2а-4751/10/1470, в сумі 27 282 грн. недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (період нарахування - по 20.05.2010) - штраф у сумі 2 782,20 грн., пеня в сумі 53 084,53 грн. (округлено від 53 084,53318);

- суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, нараховані відповідно до звітів відповідача за травень - грудень 2010 року (строк сплати нарахування за грудень 2010 року - 20.01.2011) в загальному розмірі 10 910,66 грн., що підтверджується відповідними звітами відповідача - штраф у сумі 1091,07 грн. (округлено від 1091,066), пеня в сумі 30 922,02 грн. (округлено від 30 922,01552) (а. с. 46-69);

- суми трьох штрафів по 170 грн. кожен за несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку (всього на загальну суму 510 грн.) - пеня в сумі 914,43 грн. Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що 02.07.2013 відповідач прийняв рішення про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку до органів Пенсійного фонду України, якими, із посиланням на пункт 5 частини дев`ятої статті 106 Закону № 1058-IV, застосував до позивача штраф за несвоєчасне подання відомостей про застрахованих осіб, що використовуються в системі персоніфікованого обліку всього на 510 грн., а саме:

- № 361 в сумі 170 грн., за 2005 рік (а. с. 70);

- № 362 в сумі 170 грн., за 2006 рік (а. с. 71);

- № 363 в сумі 170 грн., за 2007 рік (а. с. 72).

Картка особового рахунку страхувальника (а. с. 39-45) підтверджує, що позивач сплатив зазначені штрафи.

Також, обчислюючи суми штрафу і пені, відповідач урахував (відняв) раніше нараховані позивачу суми пені в розмірі 3 490,81 грн.та штрафу в сумі 860,63 грн. (зазначені суми підтверджуються актом № 1 звірення розрахунків між сторонами від 05.05.2017, пункт 3 акту, а. с. 36.).

Як таку обставину наявності заборгованості із сплати страхових внесків, поступове її погашення та невиконання умов розстрочення виконання постанови суду від 06.08.2010 позивач не заперечує.

Заперечень проти розрахунку штрафу та пені (його складових, алгоритму виконання тощо) позивач не висловив.

Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.

Пунктом 6 частини другої статті 17 Закону № 1058-IV (тут і далі посилання на норми Закону № 1058-IV здійснююється у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, тобто до 01.01.2011) визначено, що страхувальник зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Згідно з частинами другою, шостою, десятою, дванадцятою статті 20 Закону № 1058-IV, обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Згідно із частиною другою статті 106 Закону № 1058-IV (в редакції до 01.01.2011) суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Пунктом другим частини дев`ятої статті 106 Закону № 1058-ІV у редакції, що діяла до 01 січня 2011 року, було передбачено , що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу;

Із набранням чинності з 01 січня 2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VІ) наведена вище норма матеріального права із Закону № 1058-ІV була виключена.

Відповідно до положень абзацу 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VІ, на період до повного стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Отже, після набрання чинності Законом № 2464-VІ за органами Пенсійного фонду України збережено повноваження щодо застосування фінансових санкцій за несплату заборгованості із страхових внесків, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Відповідно до пункту 9.1 розділу 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 (далі - Інструкція № 21-1), до страхувальників за порушення норм законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування застосовуються фінансові санкції за несвоєчасну сплату страхових внесків.

Відтак, оскільки страхові внески, із сплати яких виникла заборгованість (недоїмка) нараховані за період до 01 січня 2011 року, відповідач мав повноваження для застосування до позивача фінансових санкцій за їх несвоєчасну сплату.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 805/1452/16-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі вищенаведеного суд вважає обґрунтованим та правомірним притягнення позивача до відповідальності, передбаченої пунктом другим частини дев`ятої статті 106 Закону № 1058-IV у редакції до 01.01.2011, за несплату страхових внесків, нарахованих по грудень 2010 року включно.

Отже, в цій частині за допущене порушення строків сплати страхових внесків відповідач правомірно виніс рішення про застосування фінансових санкцій та нарахування пені.

Щодо нарахування пені на загальну суму штрафу в розмірі 510 грн. суд зазначає, що оскільки такий штраф був застосований за несвоєчасне подання відомостей до системи персоніфікованого обліку, а відтак не становить заборгованість із сплати страхових внесків, відповідач не мав підстав для застосування в цій частині до позивача відповідальності, передбаченої пунктом 2 частини дев`ятої статті 106 Закону № 1058-IV.

Розрахунок штрафної санкції та пені свідчить про те, що на суму штрафу 510 грн. нараховано 914,43 грн. пені, штраф не нараховувався.

Тобто на суму пені в розмірі 914,43 грн. рішення належить визнати протиправним та скасувати.

Щодо аргументів позивача про відсутність підстав для нарахування пені та застосування штрафу у зв`язку з дією мораторію на задоволення вимог кредиторів, суд зазначає таке.

25.08.2005 Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва, правонаступником якого є відповідач, звернулося до Господарського суду Миколаївської області із заявою про порушення справи про банкрутство Акціонерного товариства Виробничо-торгівельне взуттєве підприємство НІКО , в якій просило визнати кредиторські вимоги управління в сумі 667 501 грн., у тому числі штрафна санкція - 55194,47 грн. і пеня - 35 606,17 грн. (а. с. 86-88). Розрахунком кредиторських вимог (а. с. 89-89а) підтверджується, що кредиторські вимоги в частині страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування заявлені за період з листопада 2002 року по квітень 2005 року.

Ухвалою від 29.08.2005 Господарський суд Миколаївської області порушив провадження у справі № 10/252/05 про банкрутство Акціонерного товариства Виробничо-торгівельне взуттєве підприємство Ніко , правонаступником якого є позивач, та постановив ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів (а. с. 90). У даті ухвали міститься виправлення з 29 серпня 2004 р. на 29 серпня 2005 р. . Суд вважає правильною дату постановлення ухвали саме 29 серпня 2005 року, про що свідчить номер справи про банкрутство - 10/252/05 (тобто це справа за 2005 рік), а також мотивувальна частина ухвали Господарського суду Миколаївської області від 18.12.2018 у цій самій справі, в якій також зазначена дата порушення справи про банкрутство - 29.08.2005 (сторінка 2 ухвали від 18.12.2018 , а. с. 10).

Ухвалою від 18.12.2018 Господарський суд Миколаївської області затвердив мирову угоду у справі № 10/252/05 про банкрутство позивача, провадження у справі закрив (а. с. 10-16).

Відповідно до статті 1 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон № 2343-XII) в редакції до 19.01.2013, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 12 Закону № 2343-XII, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI Про внесення змін до Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (далі - Закон № 4212-VI), яким Закон № 2343-ХІІ викладено в новій редакції. Пунктом 1-1 розділу Х Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4212-VI (цим пунктом розділ Х Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4212-VI доповнено згідно із Законом України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI) встановлено, що його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, регулювалися нормами статей 1 і 12. Так, згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Відповідно до абзацу четвертого частини четвертої статті 12 цього ж Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Після 19 січня 2013 року правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів регулювався статтею 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI).

Згідно з положеннями частин першої, другої цієї статті мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Абзацами третім, четвертим частини третьої статті 19 Закону № 2343-ХІІ (у редакції Закону № 4212-VI) встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Окремо в частині п`ятій цієї статті застережено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, зокрема, на вимоги поточних кредиторів.

Статті 1 і 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, у їх системному зв`язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).

При цьому мораторій вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, і стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Висновок щодо строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, накладеного відповідно до статті 12 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, яка діяла до 19 січня 2013 року), викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11.

Зокрема, за позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у вказаній справі, мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість та не поширює на поточну. Поточні ж вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом (параграф 6.10).

Водночас у постанові від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правове регулювання застосування до боржника, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом, штрафних (фінансових) санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) під час мораторію на задоволення вимог кредиторів з набранням чинності Законом № 4212-VI не змінилося.

Передбачена частиною четвертою статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.

Доцільність такого застосування статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині Закону № 2343-ХІІ (статті 1 цього Закону), становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.

У зв`язку із зазначеним, при застосуванні статті 12 Закону № 2343-ХІІ у редакції, чинній до 19 січня 2013 року, обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.

За такого правового регулювання спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18 дійшла висновку про те, що заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника. Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій. За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Як суд установив вище, початок періоду, за який нараховані страхові внески, на заборгованість із сплати яких нараховані пеня та штрафні санкції, починається з листопада 2005 року.

Конкурсні вимоги відповідача у справі № 10/252/05 про банкрутство заявлені по 20.05.2005.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів почав діяти з 29.08.2005, отже, всі вимоги, заявлені після цієї дати, є поточними, а відтак, поточною є заборгованість позивача із страхових внесків, за несвоєчасну сплату яких до нього застосований штраф та нарахована пеня за рішенням відповідача від 29.07.2019 № 20.

На цій підставі суд дійшов висновку, що оскаржуваним рішенням позивача притягнуто до відповідальності за несвоєчасну сплату страхових внесків, які не належали до конкурсних кредиторських вимог, у зв`язку з чим суд відхиляє посилання відповідача на дію мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Отже, позовні вимоги належить задовольнити частково, а саме: скасувати оскаржуване позивачем рішення в частині нарахування пені в сумі 914,43 грн., а у задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати у справі становить судовий збір у сумі 1 921 грн., сплачений позивачем за подання адміністративного позову згідно з платіжним дорученням від 15.08.2019 № 516.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов про скасування рішення про застосування штрафу та нарахування пені є позовом майнового характеру, з урахуванням часткового задоволення позову, судовий збір належить стягнути пропорційно задоволеним вимогам, а саме: у сумі 20,75 грн. (914,43 х 100 /84 388,81 = 1,08 %; 1,08 % х 1 921 = 20,75).

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство "Нико" (вул. Гмирьова, 12, м. Миколаїв, 54028, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 01281780) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 13844159) задовольнити частково.

2. Скасувати прийняте 29.07.2019 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішення № 20 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду - в частині нарахування Товариству з додатковою відповідальністю Миколаївське виробничо-торгівельне підприємство Нико пені в сумі 914,43 грн.

3. У задоволенні позовних вимог щодо скасування прийнятого 29.07.2019 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області рішення № 20 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду в частині нарахування Товариству з додатковою відповідальністю Миколаївське виробничо-торгівельне підприємство Нико пені в сумі 80 515,74 грн. та штрафу в сумі 2 958,64 грн. - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 13844159) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Миколаївське виробничо-торгівельне взуттєве підприємство "Нико" (вул. Гмирьова, 12, м. Миколаїв, 54028, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 01281780) судовий збір у сумі 20,75 грн. (двадцять гривень 75 копійок).

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями). Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна