Ухвала

від 19.10.2020 по справі 159/7163/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

19 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 159/7163/19

провадження № 61-13057ск20

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до закладу дошкільної освіти комбінованого типу № 14 (ясла-садок) м. Ковеля, третя особа - комунальне некомерційне підприємство Ковельське міськрайонне територіальне медичне об`єднання Ковельської міської ради Волинської області, про визнання дій, бездіяльності протизаконними, зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про доступ до судових рішень суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що у грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до закладу дошкільної освіти комбінованого типу № 14 (ясла-садок) м. Ковеля (далі - ЗДО № 14), третя особа - комунальне некомерційне підприємство Ковельське міськрайонне територіальне медичне об`єднання Ковельської міської ради Волинської області, про визнання дій/бездіяльності протизаконними, зобов`язання до вчинення дій.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 та позивач є батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 05 вересня 2016 року дитина щороку відвідувала ЗДО № 14 , брала активну участь у навчально-виховному процесі та у процесі соціально-психологічного становлення своєї особистості. Після літніх канікул 2019 року і продовженого нею відпочинку дитини у колі сім`ї на вересень 2019 року, у жовтні 2019 року позивач прийняла рішення віддати дитину до ЗДО № 14, куди останню було зараховано, для продовження навчання. Довідавшись, що для прийняття її дитини до навчально-виховного процесу у відповідача їй необхідно надати медичну довідку про стан здоров`я дитини з висновком лікаря про те, що дитина може відвідувати ЗДО № 14, позивач 22 жовтня 2019 року з`явилась на прийом до сімейного лікаря-педіатра комунального некомерційного підприємства Ковельське міськрайонне територіальне медичне об`єднання Ковельської міської ради Волинської області ОСОБА_5 для отримання відповідної довідки. 28 жовтня 2019 року з виданою лікарем довідкою про стан здоров`я ОСОБА_3 від 22 жовтня 2019 року позивач привела свою дитину до відповідача для влаштування у навчально-виховну групу, до якої та була зарахована. Адміністрацією відповідача було здійснено дії по недопущенню її дитини до навчально-виховної групи шляхом поміщення дитини до медкабінету і виклику практичного психолога для роботи з дитиною і подальшим повідомленням її про необхідність негайно забрати дитину із садочка. Про перебування її дитини у ЗДО № 14 без відповідної медичної довідки від 28 жовтня 2019 року було складено акт № 2.

На письмові звернення-заяви позивача від 28 жовтня 2019 року та від 13 листопада 2019 року щодо недопущення відповідачем дитини до навчально-виховного процесу, повідомлення їй про причини неможливості відвідування її дитиною ЗДО № 14 ОСОБА_1 отримала від відповідача листи-відповіді від 28 жовтня 2019 року та 19 листопада 2019 року, згідно яких відповідач не допустив дитину до навчально-виховного процесу у зв`язку із відсутністю у лікарській довідці запису про те, що дитина може відвідувати дитячий колектив.

Однак у лікарській довідці було зазначено, що в даний час дитина здорова та може знаходитись в дитячому колективі. На виконання листа МОЗ України від 24 квітня 2018 року № 111-01/123 МОН України, лікарем було зазначено, що у контакті з інфекційними хворими 21 день дитина не була. Листи-відповіді відповідача також містять покликання на недійсність довідки про інфекційні захворювання від 22 жовтня 2019 року за станом на 28 жовтня 2019 року, так як термін її дійсності 3 дні, хоча позивачем така довідка не надавалась і відсутність щеплень у дитини, без наявності яких останню не буде прийнято у заклад.

Позивач, посилаючись на статтю 286 ЦК України, статтю 40 Закону України Основи законодавства України про охорону здоров`я , зазначає , що для неї є незрозумілим факт володіння відповідачем та контролюючим його органом, Управлінням освіти, науки та молоді Волинської обласної державної адімністрації, інформацією про наявність/відсутність у її дитини щеплень. Посилаючись на лист-роз`яснення МОЗ України від 24 квітня 2018 року № 111-01/123 МОН України, зазначає, що для відвідування ЗДО батьками дитини віком до 6 років достатньо надати довідку від лікаря-педіатра чи сімейного лікаря закладу охорони здоров`я, у якому дитина спостерігається, із зазначенням, зокрема, що дитина здорова і може відвідувати заклад дошкільної освіти. Заходи досудового врегулювання спору, вжиті позивачем, не дали бажаних результатів.

На підставі викладеного, позивач просила: визнати протизаконними дії відповідача по недопущенню її малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до навчально-виховного процесу, що проводиться відповідачем; зобов`язати відповідача допустити шляхом надання можливості відвідувати відповідну групу у цьому закладі дошкільної освіти, до якої зарахована її малолітня дитина ОСОБА_3 , на підставі наказу про зарахування та наданих відповідачеві документів, у т. ч. наявної у останнього довідки про стан здоров`я від 22 жовтня 2019 року, виданої лікарем ОСОБА_5 .

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2020 року, залишеному без змін постановою Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що у діях відповідача, що полягають у недопущенні дитини позивача до закладу дошкільної освіти після тривалої перерви у відвідуванні 28 жовтня 2019 року, відсутня протиправність, оскільки вони ґрунтуються на законі. Довідка, надана позивачем, не може, у даному випадку, замінювати висновок лікарсько-консультативної комісії при закладі охорони здоров`я про можливість відвідування дитиною позивача дошкільного навчального закладу як дитиною, батьки якої відмовляються від проведення щеплень. Підстав для зобов`язання відповідача допустити дитину позивача до відвідування закладу дошкільної освіти з врахуванням довідки лікаря від 22 жовтня 2019 року немає.

ОСОБА_1 29 серпня 2020 року засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, зокрема, вказати підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав) і надати уточнену касаційну скаргу та її копії відповідно до кількості учасників справи.

У вересні 2020 року на виконання ухвали Верховного Суду від 11 вересня 2020 року особа, яка подала касаційну скаргу, засобами поштового зв`язку подала уточнену касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Підставою, на якій подається касаційна скарга, ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, у випадку якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). У касаційній скарзі зазначається, що обставини у справі № 682/1692/17 відрізняються від обставин цієї справи. Суди неодноразово посилаються на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17, однак не наводять доводів проти аргументів позивача. ОСОБА_1 зазначає, що її обґрунтовані доводи свідчать про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду. Судами не взято до уваги пункт 1 Примірного положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29 листопада 2002 року № 434. ОСОБА_1 зазначає, що: ні національне, ні міжнародне законодавство не встановлює обов`язок і порядок обґрунтування відмови від щеплення; висновки судів не відповідають статті 3 Конституції України; при оформленні документів після медичного огляду учнів відсутня необхідність у направленні здорової дитини на засідання лікарсько-консультативних комісій; ні Закон України Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення , ні Закон України Про захист населення від інфекційних захворювань не містять приписів щодо функціонування лікарсько-консультативних комісій при закладах охорони здоров`я для підготовки висновків про можливість відвідувати заклади освіти у випадку відсутності у дитини щеплень. Відтак, висновок Верховного Суду, продубльований судами в оскаржених рішеннях про те, що до навчального закладу не може бути прийнято дитину без проведення відповідного медичного обстеження та надання висновку лікарсько-консультативної комісії (у разу відсутності у дитини обов`язкових щеплень) про можливість відвідування дошкільного навчального закладу не ґрунтується на законі. А тому від такого висновку необхідно відступити.

Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України, має бути в касаційній скарзі мотивовано необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати (частина друга статті 403 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).

Аналіз уточненої касаційної скарги свідчить, що у ній відсутнє вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17. Сама по собі вказівка на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстав касаційного оскарження та не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України). Тому ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно пункту 4 частини четвертої статті 394 ЦПК України, касаційна скарга підлягає поверненню.

Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 22 квітня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 14 липня 2020 року повернути.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя В. І. Крат