Постанова

від 18.10.2020 по справі 335/13982/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.10.2020 Справа № 335/13982/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №335/13982/19 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Л.В.

Провадження № 22-ц/807/2785/20 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«19» жовтня 2020 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

Кочеткової І.В.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 09 липня 2020 року у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2019 року КУ «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради звернулось суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що на підставі наказу від 22.02.2017 року № 43-К ОСОБА_2 прийнято 24.02.2017 року на посаду сестри медичної стаціонару відділення репродуктивного здоров`я КУ «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради.

Відповідно до витягу з наказу Військової частини НОМЕР_1 від 29.07.2017 року № 70-РС відповідача прийнято на військову службу за контрактом та з 23.11.2017 року відповідач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .

Після направлення відповідача до військової частини НОМЕР_2 для виконання нею військових обов`язків за контрактом, установою сплачувався середній заробіток у відповідності до статті 119 КЗпП України.

14.10.2019 року було отримано лист з військової частини НОМЕР_3 від 04.10.2019 року № 225/11/724 з інформацією та документами, що ОСОБА_1 з 23.08.2018 року по 26.12.2018 року перебувала у відпустці по вагітності та пологам, а з 27.12.2018 року по теперішній час перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, вказане підтверджується наданими витягами з наказів від 27.08.2018 року № 178 та від 27.12.2018 року № 269. Зазначені відомості не були повідомлені відповідачем.

Вважало, що з 23.08.2018 року по 26.12.2018 року та з 27.12.2018 року по час звернення до суду відповідачем не виконуються обов`язки військової служби, в зв`язку з перебуванням нею у відпустці по вагітності та пологам та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у зв`язку з чим відповідач втратила право на отримання середнього заробітку, що передбачений статтею 118 КЗпП України, оскільки таке право надано лише тим військовослужбовцям, що виконують обов`язки військової служби.

Оскільки відповідач не повідомила установу про те, що з 23.08.2018 року відповідачем не виконуються обов`язки з військової служби, про перебування відповідачем у відпустці по вагітності та пологам, про перебування відповідачем у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, то установою без достатньої правової підстави виплачено відповідачу середній заробіток у сумі 35031,10 грн. за період з 23.08.2018 року по 31.07.2019 року.

На підставі зазначеного після уточнення найменування позивача у зв`язку з припиненням комунальної установи шляхом перетворення в некомерційне комунальне підприємство «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради на підставі рішення Запорізької обласної ради від 12.12.2019 року № 34 просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь безпідставно отримані кошти у вигляді середнього заробітку за період з 23.08.2018 року по 31.07.2019 року у розмірі 35031,10 грн.

Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 09 липня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, КНП «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на обов`язок відповідача подати відповідну заяву для надання соціальної відпуски також і до роботодавця, неповідомлення відповідачем вказаних обставин, а також несвоєчасне повідомлення про укладення контракту про проходження військової служби, свідчить про її недобросовісність, помилковість висновків суду щодо недоведеності отримання відповідачем листа від 20 вересня 2019 року №813, невиконання відповідачем обов`язків військової служби, просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2020 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 09 вересня 2020 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено недобросовісність відповідача.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до наказу головного лікаря Комунальної установи «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради № 43 від 22 лютого 2017 року ОСОБА_3 прийнято на посаду сестри медичної стаціонару відділення репродуктивного здоров`я з 24.02.2017 року (а.с. 4, 5-7).

Згідно з витягом з наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) № 70-РС від 29 липня 2017 року ОСОБА_3 призвано через Київський РВК м. Харкова, ВОС-420640 (а.с. 11, 135).

29 липня 2017 року між Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку Збройних Сил України та відповідачем за дівочим прізвищем ОСОБА_4 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (а.с. 130-131), за умовами якого контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки, набирає чинності з 29 липня 2017 року

На підставі наказу заступника головного лікаря Комунальної установи «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради № 150 від 02 серпня 2017 року ОСОБА_3 увільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на строк з 29 липня 2017 року до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення з військової служби (а.с. 41).

17 серпня 2017 року відповідачу видали військовий квиток серії НОМЕР_4 , в якому міститься запис про прийняття військової присяги 27.08.2017 року, запис, що з 29 липня 2017 року на підставі контракту зарахована на військову службу за контрактом, присвоєно військове звання солдат (а.с. 132-133).

08 листопада 2017 року після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 змінила прізвище на ОСОБА_5 (а.с. 8, 9).

Згідно з відповіддю командира військової частини НОМЕР_3 від 04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 з 29 липня 2017 року проходить військову службу за контрактом (з 23 листопада 2017 року у військовій частині НОМЕР_3 ). У період з 23.08.2018 року по 26.12.2018 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці по вагітності та пологам, а з 27.12.2018 року по теперішній час у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 40).

Після направлення ОСОБА_1 до військової частини для виконання нею військових обов`язків за контрактом, КУ «Обласний медичний центр репродукції людини» Запорізької обласної ради сплачувався середній заробіток, відповідно до вимог ст. 119 КЗпП України в загальній сумі 35031,10 грн. (а.с. 39).

Відповідно до витягів з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 178 від 27.08.2018 року та з наказу командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 269 від 27.12.2018 року солдат ОСОБА_1 , старший механік інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_2 , у період з 23 серпня 2018 року по 26 грудня 2018 року перебувала у відпустці по вагітності та пологам, приступила до виконання службових обов`язків 27 грудня 2018 року, та вибула у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 27 грудня 2018 року по 06 листопада 2021 року (а.с.42, 43).

Позивачем було направлено відповідачу лист від 20.09.2019 року № 813 з проханням надати інформацію та документи, що підтверджують факт перебування у відпустці, та повернути на поточний рахунок установи грошові кошти, отримані нею за час перебування на лікарняному за вагітністю та пологами, та у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а.с. 44-45,46).

У військовому квитку ОСОБА_1 в графі 17 «Проходження військової служби» містяться 2 записи про те, що 1) до військової частини НОМЕР_1 курсант 420221 зарахована в списки в/ч 29 липня 2017 року, виключена зі списків в/ч за наказом № 300 від 22.11.2017 року; 2) до військової частини НОМЕР_3 старший механік інформаційно-телекомунікаційного вузла військової частини НОМЕР_2 , зарахована в списки в/ч наказом № 248 з 23 листопада 2017 року. Записи про відрахування з військової служби відсутні.

Згідно з довідкою ТВО командира військової частини НОМЕР_2 від 29 квітня 2020 року № 128 солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в військовій частині НОМЕР_2 (а.с. 136).

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до частин шостої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені статтею 19 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 уклала контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, а тому користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

За приписами частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Позивач звернувся до суду із позовом про повернення безпідставно отриманих коштів.

Спірні правовідносини урегульовані положеннями Глави 83 Книги п`ятої ЦК України.

Відповідно до положень частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Таким чином, законодавцем передбачені два винятки із загального правила, передбаченого статтею 1212 ЦК України: якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

До правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є заробітною платою і платежами, що прирівнюються до неї, яка проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, застосуванню підлягають положення статті 1215 ЦК України, за якою зазначені грошові кошти поверненню не підлягають.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум, за загальним правилом цивільного процесу щодо змагальності сторін.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц (провадження № 14-445цс18).

Грошова сума не підлягає поверненню, якщо особа, яка її сплатила, не доведе, що виплата була здійснена внаслідок рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому, добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій.

З огляду на зазначене, обґрунтованим є висновок суду про те, що позивачем не доведено наявність у відповідача обов`язку повідомляти про перебування у відпустках, зокрема по вагітності та пологам, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Позивачем не вказано конкретний нормативний акт, який передбачає такий обов`язок у випадку перебування працівника на військовій службі.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що такий обов`язок визначений ст.ст. 17, 20 Закону України «Про відпустки», ст.ст. 179, 181 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки питання щодо надання вищезазначених відпусток відповідачу вирішувалось керівництвом військової частини НОМЕР_3 , а не позивачем.

Доводи щодо несвоєчасного повідомлення відповідачем роботодавця про укладення контракту про проходження військової служби є неприйнятними, оскілки встановлення таких обставин не входить до предмета дослідження у даній справі.

Посилання в апеляційній скарзі на помилковість висновків суду щодо недоведеності отримання відповідачем листа від 20 вересня 2019 року №813 не свідчать про помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності недобросовісності відповідача.

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційногопідприємства «Обласниймедичний центррепродукції людини»Запорізької обласноїради залишити без задоволення.

Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 09 липня 2020 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 19 жовтня 2020 року.

Головуючий А.В. Дашковська

Судді: О.М. Кримська

І.В. Кочеткова