Постанова

від 13.04.2010 по справі 3/3-62

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

13.04.10                                                                                           Справа  № 3/3-62

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді                                                  Зварич О.В.

суддів                                                                      Юрченко Я.О.

                                                                                Якімець Г.Г.

розглянувши           апеляційну скаргу Приватного підприємства «Продторг-Тернопіль»(надалі ПП «Продторг-Тернопіль») б/н від 01.03.2010р.

на рішення                     Господарського суду Тернопільської області від 18.02.2010р.

у справі                     № 3/3-62

за позовом:                     Суб’єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 (надалі СПД ФО ОСОБА_2), м. Тернопіль

до відповідача:           ПП «Продторг-Тернопіль», м. Тернопіль

про                    стягнення 2 344,50 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу від сторін не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.02.2010р. у справі № 3/3-62 (суддя Турецький І.М.) позовні вимоги задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 073,71 грн. основного боргу, 140,54 грн. пені, 92,75 інфляційних нарахувань, 37,50 грн. річних, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно ст. 526 ЦК України відповідач свої зобов’язання виконав не належним чином, сума основного боргу підтверджується матеріалами справи, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована. Враховуючи факт прострочення грошового зобов’язання, суд стягнув пеню, інфляційні та річні у відповідності до умов договору та ст. 625 ЦК України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій рішення суду першої інстанції вважає незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати, прийняти нове, яким в позові відмовити. Зокрема, скаржник зазначає, що спірний договір та накладні підписані зі сторони відповідача не уповноваженою на те особою. Крім того, накладні датовані за два дні до підписання спірного договору.

Позивач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, причини неявки не повідомив, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, надіслав клопотання за вх.№ 3270 від 08.04.2010р. про відкладення розгляду справи в зв’язку з неможливістю забезпечити представника в судове засідання.

Колегія суддів відмовляє в задоволенні даного клопотання, оскільки Господарський процесуальний кодекс України не містить вимог щодо відповідальних осіб, які можуть представляти інтереси сторін в господарському суді. Надання повноважень на представництво інтересів сторони в процесі не обмежено певним колом осіб, а тому неможливість явки в судове засідання конкретного представника, не є правовою підставою для відкладення розгляду справи.

Враховуючи, що сторони належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їхньої відсутності в порядку ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Тернопільської області від 18.02.2010р. у справі № 3/3-62 з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, між СПД ФО ОСОБА_2 (постачальник) ПП «Продторг-Тернопіль»(покупець) 16.02.2009р. укладено договір на поставку товарів, згідно умов якого постачальник бере на себе зобов‘язання постачати покупцю товар згідно заявки, а покупець бере на себе зобов‘язання його прийняти та оплатити в порядку та на умовах, що визначені цим договором. Даний договір підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками сторін (а.с. 9).

Згідно пунктів 2.1, 2.2, 2.3 договору ціна товару, що постачається визначається у відповідності з цінною вказаною у прайс-листах постачальника, які діють на момент виконання постачальником заявки покупцю і вказується в накладних. Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника або шляхом внесення готівки в касу постачальника. Оплата товару проводиться на умовах - відтермінування 21 календарного дня з дня отримання товару. Зобов‘язання покупця по оплаті вартості отриманого товару вважаються виконаними: при безготівкових розрахунках - з моменту зарахування коштів, перерахованих покупцем, на поточному рахунку постачальника в банківській установі; при розрахунках готівкою - з моменту внесення готівки в касу постачальника.

На виконання умов договору на поставку товарів від 16.02.2009р. СПД ФО ОСОБА_2 поставив ПП «Продторг-Тернопіль»17 лютого 2009р. товар на загальну суму 2 073,71 грн., зокрема згідно видаткових накладних:

№ 2 від 17.02.2009р. на загальну суму 674,07 грн.;

№ 3 від 17.02.2009р. на загальну суму 449,39 грн.;

№ 4 від 17.02.2009р. на загальну суму 595,95 грн.;

№ 5 від 17.02.2009р. на загальну суму 113,65 грн.;

№ 6 від 17.02.2009р. на загальну суму 240,65 грн.

Факт отримання товару покупцем, підтверджується вищенаведеними накладними, які підписані представниками та скріплені печатками сторін (а.с. 10-14).

Проте, відповідач свої зобов’язання щодо оплати товару, виконав не належним чином, в результаті чого в останнього перед позивачем виник борг в сумі 2 073,71 грн.

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Згідно зі ст.11 ЦК України підставами виникнення прав та обов’язків, зокрема є договори та інші правочини.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно з ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2 073,71 грн. основного боргу, оскільки дана вимога є документально обґрунтована, підставна, в свою чергу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.

Частиною 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 6.1 договору на поставку товарів сторони передбачили, що за прострочення оплати вартості отриманого товару покупець сплачує пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Згідно поданого розрахунку, позивачем нарахована пеня в розмірі 140,54 грн., яка правомірно задоволена господарським судом першої інстанції (а.с. 8).

У відповідності до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому вимога позивача про стягнення з відповідача 37,50 грн. –3% річних та 92,75 грн. інфляційних нарахувань є обґрунтованою та підлягає до задоволення (згідно поданого розрахунку а.с. 8).

Статтею 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Таким чином, всупереч вимог ст.33 ГПК України відповідачем не було надано суду доказів, які б спростовували факти, викладені в позовній заяві.

Не заслуговує на увагу суду твердження скаржника про те, що накладні датовані 14.02.2009р., тобто за два дні до укладення договору на поставку товарів від 16.02.2009р., оскільки, спірні накладні датовані 17.02.2009р., а дату договору поставки продукції, яка зазначена в накладних –14.02.2009р., колегія суддів розглядає як механічну описку. Враховуючи, що в матеріалах справи відсутній договір поставки товару від 14.02.2009р. та те, що відповідач сам факт отримання товару не заперечує, колегія суддів прийшла до висновку, що товар поставлявся у відповідності до умов договору на поставку товарів від 16.02.2009р.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1.          Рішення господарського суду Тернопільської області від 18.02.2010р. у справі № 3/3-62 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

3.          Справу повернути в господарський суд Тернопільської області.

Головуючий суддя                                                  Зварич О.В.

судді                                                                       Юрченко Я.О.

                                                                                Якімець Г.Г.