Постанова

від 07.10.2020 по справі 914/1034/18

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" жовтня 2020 р. Справа №914/1034/18

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Матущака О.І.,

Зварич О.В.,

секретар судового засідання Харів М.Ю.,

явка учасників справи:

від позивача - Каратун Т.В. (довіреність №18-0014/68062 від 27.12.2019);

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Дніпрометалсервіс № 25 від 11.02.2020

на рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2020, суддя: Мороз Н.В., м. Львів, повний текст рішення складено 27.01.2020,

за позовом Національного банку України, м. Київ

до відповідача приватного акціонерного товариства Дніпрометалсервіс , м. Дніпро

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , м. Київ

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог .

25.06.2018 в Господарський суд Львівської області звернувся Національний банк України з позовом до приватного акціонерного товариства Дніпрометалсервіс (далі по тексту ПрАТ Дніпрометалсервіс /іпотекодавець ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі по тексту АТ Комерційний банк Приватбанк /позичальник ) про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №51 від 19.09.2014, а саме: будівлю під літерою Н-5 , загальною площею 19 797 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 393026046101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, що належить іпотекодавцю на праві власності, в рахунок погашення заборгованості АТ Комерційний банк Приватбанк за кредитним договором №19 від 24.10.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього) перед Національним банком України в розмірі 2 464 245 586,02 грн., шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 110 368 494,00 грн. без ПДВ.

Вказаний позов мотивований тим, що внаслідок неналежного виконання позичальником (АТ Комерційний банк Приватбанк ) основного зобов`язання, яке виникло з кредитного договору №19 від 24.10.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього), в останнього перед позивачем виникла прострочена заборгованість у вигляді неповернутого кредиту в розмірі 2 464 245 586,02 грн. У зв`язку з цим, позивач, в силу положень ст.ст. 509, 525, 526, 530, 546, 572, 589, 590, 626, 1049 ЦК України, ст. 299 ГК України, ст.ст. 33, 39, 43 Закону України Про іпотеку та пунктів 15.8.1, 15.8.2, 15.10, 20 іпотечного договору №51 від 19.09.2014, який укладений на забезпечення основного зобов`язання, в рахунок погашення заборгованості, просить звернути стягнення на предмет договору іпотеки - будівлю під літерою Н-5 , загальною площею 19 797 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 393026046101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, що належить іпотекодавцю на праві власності, шляхом продажу через прилюдні торги, в межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною 110 368 494,00 грн. без ПДВ.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції .

Рішенням Господарського суду Львівської області від 16.01.2020 вищезазначений позов задоволено повністю.

В рахунок погашення заборгованості АТ Комерційний банк Приватбанк за кредитним договором №19 від 24.10.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього) перед Національним банком України в загальній сумі заборгованості 2 464 245 586, 02 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №51 від 19.09.2014, укладеним між Національним банком України та ПрАТ Дніпрометалсервіс , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Михайленко С. А. та зареєстрований в реєстрі за №7685, а саме: будівлю під літерою Н-5 , загальною площею 19 797 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 393026046101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52, що належить іпотекодавцю на праві власності, що зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності 6129490, розташовану на земельній ділянці загальною площею 1,1380 га, кадастровий номер: 4610137500:04:005:0029, наданій в користування іпотекодавцю на підставі договору оренди землі від 14.12.2007, укладеного з Львівською міською радою, для обслуговування холодильно-складських та адміністративних приміщень строком на 10 років до 25.10.2017, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнуто з ПрАТ Дніпрометалсервіс на користь Національного банку України 616 700, 00 грн. судового збору.

Вказане рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позичальником (АТ Комерційний банк Приватбанк ) порушив свої зобов`язання за кредитним договором №19 від 24.10.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього), в установлений договором строк суму повну суму наданого кредиту не повернув, у зв`язку з чим заборгованість в сумі 2 464 245 586,02 грн., яка утворилась, підлягає задоволенню шляхом задоволення вимог до іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки. Способом реалізації предмета іпотеки суд, відповідно до позовних вимог визначив проведення прилюдних торгів, зазначивши в резолютивній частині судового рішення про те, що початкова ціна предмета іпотеки становить 110 368 494,00 грн. без ПДВ.

Судом першої інстанції застосовано ст.ст. 525, 526, 546, 589, 590, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 5, 12, 19, 38, 39, 43 Закону України Про іпотеку .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги .

Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушенням норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач (ПрАТ Дніпрометалсервіс ) зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що забезпечення іпотекою виконання основного зобов`язання не звільняє боржника від виконання ним взятого на себе зобов`язання перед кредитором, а тому пред`явлення позивачем виключно до іпотекодавця вимог про погашення заборгованості боржника, порушує баланс інтересів сторін та свідчить про недобросовісну поведінку позивача як кредитора, що силу вимог ч. 3 ст. 13 ЦК України є підставою для відмови в задоволенні позову;

Місцевий господарський суд безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ст. 554 ЦК України, внаслідок чого змінив правовий статус іпотекодавця з особи, яка несе переважний обов`язок перед заставним кредитором за зобов`язаннями боржника відносно інших кредиторів, на особу, яка несе відповідальність як солідарний боржник, тим самим збільшивши обсяг відповідальності іпотекодавця перед кредитором;

Поза увагою суду першої інстанції залишилось те, що відповідно до вимог Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, яке затверджене постановою Правління НБУ за №259 від 30.04.2009, у позивача, як кредитора, не виникло право на погашення заборгованості боржника шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такому способу погашення заборгованості обов`язково повинно передувати реалізація Національним банком України свого переважного та безумовного права щодо списання в безспірному порядку всієї заборгованості з банківських рахунків боржника;

Судом не враховано актуальний розмір заборгованості АТ Комерційний банк Приватбанк перед Національним банком України за кредитним договором №19 від 24.10.2008, оскільки погашення суми заборгованості відбувається не лише ПрАТ Дніпрометалсервіс на підставі іпотечного договору №51 від 19.09.2014, а й іншими особами на підставі інших забезпечувальних зобов`язань, з порушенням пріоритетності (черговості) зарахування таких погашень;

Місцевим господарським судом не звернуто увагу на те, що внаслідок націоналізації державою АТ Комерційний банк Приватбанк , відбулось поєднання боржника і кредитора в одній особі, що в силу вимог ст. 606 ЦК України є підставою для припинення кредитного договору №19 від 24.10.2008, як основного зобов`язання, а відтак і укладеного на забезпечення його виконання - іпотечного договору №51 від 19.09.2014.

Суд не врахував, що позивач відмовлявся отримати погашення заборгованості по тілу кредиту від АТ КБ Приватбанк , про що зазначила Голова Національного банку України Гонтарева В.О. в ексклюзивному інтерв`ю агентству Інтерфакс-Україна , розміщеному 10.05.2017 та 12.05.2017 на веб-сайті цього агентства за посиланнями http://interfax.com.ua/news/interview/420523.html та http://interfax.com.ua/news/interview/420919.html. Крім того, не враховано лист заступника Голови НБУ від 24.02.2017 № 41-00009/14703, адресований ПАТ КБ Приватбанк , у якому висловлено застереження щодо повідомлення ПАТ КБ Приватбанк здійснити планове погашення заборгованості за кредитними договорами, а саме зазначено, що внаслідок такого погашення буде зменшено обсяг відповідальності фінансового та майнових поручителів за зобов`язаннями банку.

Вартість продажу предмета іпотеки визначеною позивачем згідно з висновком про вартість об`єкта оцінки від 19.12.2017, який долучений до позовної заяви, є неналежним та недопустимим доказом вартості об`єкта іпотеки.

Узагальнені доводи та заперечення позивача .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

Позивач як кредитор на власний розсуд вправі самостійно обирати спосіб та порядок реалізації права на погашення заборгованості за кредитним договором, в тому числі на підставі іпотечних договорів.

Зазначає, що твердження апелянта про можливість Національного банку України звертати стягнення на предмет іпотеки лише після реалізації свого переважного та безумовного права щодо списання в безспірному порядку всієї заборгованості з банківських рахунків боржника, не відповідають умовам іпотечного договору, а тому не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Третя особа не скористалися своїм правом на подання відзиву, яке передбачене ст. 263 ГПК України.

В судове засідання 07.10.2020 з`явився представник позивача. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в силу п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, апеляційний господарський суд розглядає справу за їх відсутності.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції про задоволення позову - без змін.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між Національним банком України (кредитор) та АТ КБ Приватбанк (позичальник) укладено кредитний договір №19 від 24.10.2008 з додатковими договорами до нього за якими сторони внесли зміни, зокрема, стосовно розміру наданих кредитних коштів, процентної ставки за користування кредитом та строків повернення кредитних коштів.

Уклавши додатковий договір №2 від 26.01.2010, сторони виклали кредитний договір № 19 від 24.10.2008 у новій редакції.

За умовами п. 1.1. кредитного договору (в редакції додаткового договору № 2), кредитор зобов`язується надавати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, далі - кредит, на умовах визначених цим договором та додатковими договорами до нього.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору (зі змінами внесеними додатковими договорами № 18 від 21.02.2014 та № 19 від 26.02.2014), за цим кредитним договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 3 400 000 000, 00 грн. на строк з 24.10.2008 до 23.12.2016. Загальна сума заборгованості за кредитним договором складається з двох частин:

-1 344 660 000, 00 грн. наданих до 21.02.2014 року;

-2 055 340 000,00 грн., які будуть надані з 21.02.2014, з яких 1 662 500 000, 00 грн. надаються 21.02.2014, 392 840 000, 00 грн. надаються 26.02.2014.

Згідно п. 2.1. кредитного договору (зі змінами внесеними додатковими договорами № 18 від 21.02.2014 та № 24 від 21.07.2014), кредит надається позичальнику у вигляді:

- відкритої кредитної лінії за частиною кредиту надану до 21.02.2014;

- не відновлювальної кредитної лінії за частиною кредиту наданою після 21.02.2014 на виконання вимог постанови Правління НБУ від 21.02.2014 № 88/БТ.

Відповідно до п. 2.2. кредитного договору (в редакції додаткового договору № 2), моментом (днем) надання кредиту вважається день зарахування суми коштів кредиту на кореспондентський рахунок позичальника.

За умовами п. 2.4. кредитного договору (зі змінами внесеними додатковим договором № 18 від 21.02.2014), кредит погашається позичальником відповідно до графіка погашення кредиту, засвідченого підписом Голови Правління і Голови Спостережної ради позичальника, який є невід`ємною частиною цього договору. Додатковим договором № 32 від 04.03.2015 погоджено додатки №№ 1, 2, 3 - Графіки погашення кредиту, відповідно до яких погашення кредиту повинно здійснюватися щомісячними платежами в межах визначених п. 1.2. кредитного договору строків остаточного повернення кредитних коштів.

Згідно п. 3.2.4. кредитного договору (зі змінами внесеними додатковим договором № 15 від 05.11.2013), кредитор має право здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника та окремого рахунку позичальника відкритого кредитором з обліку обов`язкових резервів, на виконання зобов`язань за цим договором, в тому числі в разі його дострокового розірвання (відмови, припинення).

Згідно п. 6.2. кредитного договору (в редакції додаткового договору № 2), цей договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов кредитного договору було перераховано на рахунок позичальника кредитні кошти згідно наступних меморіальних ордерів:

- від 27.10.2008 № 4603 (#347221001) на суму 1 250 000 000, 00 грн.;

- від 31.10.2008 № 4603 (#348578201) на суму 450 000 000, 00 грн.;

- від 03.11.2008 № 4603 (#348956401) на суму 450 000 000, 00 грн.;

- від 10.11.2008 № 4603 (#350508301) на суму 550 000 000, 00 грн.;

- від 07.11.2008 № 4603 (#352056001) на суму 300 000 000, 00 грн.;

- від 24.11.2008 № 4603 (#353537101) на суму 410 000 000, 00 грн.;

- від 21.02.2014 № 7000001491 (#788984201) на суму 1 662 500 000, 00 грн.;

-від 26.02.2014 № 7000001767 (#790624501) на суму 392 840 000, 00 грн. (примірники вказаних меморіальних договорів містяться в матеріалах справи).

Позичальник у період з 23.10.2009 по 28.12.2017 здійснював оплати в рахунок погашення тіла кредиту за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, що підтверджується платіжними дорученнями, долученими представником третьої особи до матеріалів справи та не заперечується позивачем. Однак, позичальник в повному обсязі кредитних коштів за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 не повернув, в результаті чого утворилася заборгованість в сумі 2 464 245 586, 02 грн. Ця сума заборгованості підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи довідками-розрахунками за кредитом та зведеним розрахунком станом на 18.03.2019, а також довідкою АТ КБ Приватбанк про розмір та суму заборгованості перед Національним банком України за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 станом на 18.06.2018.

Як вбачається з наведених вище документів, загальна сума заборгованості за кредитним договором складається з трьох частин:

- 1 293 450 321, 22 грн. наданих до 21.02.2014;

- 1 136 443 797, 04 грн. наданих 21.02.2014;

- 34 351 467, 76 грн. наданих 26.02.2014.

В якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, між Національним банком України (іпотекодержателем) та Приватним акціонерним товариством Дніпрометалсервіс (іпотекодавцем) 19.09.2014 було укладено іпотечний договір № 51.

Відповідно до п. 1 іпотечного договору, цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 19 від 24 жовтня 2008 року, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, в тому числі, які збільшують розмір основного зобов`язання за ним та продовжують строк користування кредитом.

Згідно п. 5 іпотечного договору, в забезпечення виконання Приватбанк зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно згідно опису що міститься в додатку № 1 до іпотечного договору, а саме: будівлю під літ. Н-5 , загальною площею 19 797, 9 кв. м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 393026046101, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Промислова, буд. 50/52. Право власності на предмет іпотеки зареєстроване за іпотекодавцем в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності 6129490 (п. 10.1. іпотечного договору).

У п. 10.8. іпотечного договору зазначено, що предмет іпотеки розташований на земельній ділянці загальною площею 1,1380 га, кадастровий номер: 4610137500:04:005:0029, наданій в користування іпотекодавцю на підставі договору оренди землі від 14.12.2007 року, укладеного з Львівською міською радою, для обслуговування холодильно-складських та адміністративних приміщень строком на 10 років до 25 жовтня 2017 року.

Відповідно до п. 15.8.1. іпотечного договору, з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно п. 20 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами цього договору, відповідно до ст. 24 та розділу V Закону України Про іпотеку на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно із п. 24 цього договору.

За умовами п. 24 іпотечного договору, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку відповідно до ст. 36 Закону України Про іпотеку шляхом:

- передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язань Приватбанка по кредитному договору у порядку встановленому ст. 37 Закону України Про іпотеку ;

- продажу предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України Про іпотеку .

Термін дії іпотечного договору - до повного виконання Приватбанком зобов`язань за кредитним договором, зазначеним в п. 1 цього договору, та усіма додатковими угодами до нього (п. 25 іпотечного договору).

В результаті виникнення заборгованості у позичальника за кредитним договором № 19 від 24.10.2008, позивач звернувся до відповідача, як іпотекодавця та до ПАТ Комерційний банк ПриватБанк , як позичальника, із вимогами від 18.08.2017 № 41-0009/57597 та № 41-0009/57599 щодо усунення порушень за кредитним договором від № 19 24.10.2008, згідно яких банк вимагав сплатити заборгованість за кредитним договором в тридцятиденний строк та повідомляв, що у разі невиконання вимог він буде змушений звернути стягнення на передане в іпотеку майно.

Внаслідок невиконання позичальником вимоги позивача про сплату заборгованості за кредитним договором, останній, з метою захисту свого права на повернення кредитних коштів, звернувся з позовом до суду.

Докази на підтвердження виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором на момент розгляду справи в суді першої інстанції в матеріалах справи відсутні . Доказів сплати позичальником зазначеної заборгованості на момент розгляду справи в суді першої інстанції також не надано.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу,надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Згідно ст. 526 ЦК України в контексті з вимогами ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Відповідно до підпункту 3.3.2 кредитного договору, позичальник зобов`язався своєчасно та в повному обсязі погашати кредит та проценти за його використання на умовах, в порядку та строки, передбачених цим договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1. ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

У відповідності до ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. ст. 590 ЦК України, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1 Закону України Про іпотеку , іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України Про іпотеку , за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У відповідності до ч. 1. ст. 12 Закону України Про іпотеку , у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки (ч. 1. ст. 11 Закону України Про іпотеку ).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 33 Закону України Про іпотеку , у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на положення зазначених вище норм закону, а також положення іпотечного договору, при укладенні договору відповідач як іпотекодавець (майновий поручитель) зобов`язався за рахунок переданого в іпотеку майна забезпечити та виконати зобов`язання боржника, якщо такого виконання не відбудеться, незалежно від причин неплатоспроможності та підстав невиконання боржником умов кредитного договору. Укладаючи Іпотечний договір, відповідач шляхом вільного волевиявлення приймав на себе саме ризик невиконання позичальником умов Кредитного договору та настання відповідних несприятливих для нього наслідків у вигляді невиконання основного зобов`язання боржником, зокрема й у разі визнання позичальника неплатоспроможним (Правова позиція Великої Палати Верховного Суду наведена у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Пунктом 4.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 № 1 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" передбачено, що у разі якщо право звернення стягнення на майно пов`язане з невиконанням зобов`язання, забезпеченого іпотекою, судам слід встановлювати загальний розмір вимог кредитора та виходити з того, що обов`язковою передумовою звернення стягнення на предмет іпотеки є встановлення судом факту невиконання основного зобов`язання.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів судами встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 та додатковими угодами до нього, надавши АТ КБ Приватбанк кредитні кошти у розмірі погодженому договором. В свою чергу позичальник - АТ КБ Приватбанк взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів в повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 2 464 245 586, 02 грн. В результаті зазначеного позивач звернувся до боржника та майнового поручителя з вимогами від 18.08.2017 № 41-0009/57597 та № 41-0009/57599 щодо усунення порушень за кредитним договором від № 19 24.10.2008, однак такі вимоги були залишені без задоволення, що стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.

Відповідач заперечуючи проти позову зазначив, що позивачем не підтверджено факту надання кредиту АТ КБ Приватбанк , факту перерахування коштів на рахунок позичальника та суму погашеного кредиту АТ КБ Приватбанк перед позивачем станом на день звернення з позовом.

Суд першої інстанції правильно зазначив, що такі твердження відповідача не відповідають дійсності, оскільки в матеріалах справи містяться меморіальні ордери про перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника, які є належними та достатніми доказами надання кредитних коштів.

Згідно п. 47 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04.07.2018 № 75 (далі - Положення), меморіальні документи застосовуються банком для здійснення і відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України.

Згідно п.п. 57-59 Положення, інформація, що міститься в прийнятих для обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Банк самостійно розробляє форми регістрів синтетичного та аналітичного обліку, які повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри:

1) особові рахунки та виписки з них;

2) аналітичні рахунки з обліку внутрішньобанківських операцій;

3) книги реєстрації відкритих рахунків;

4) оборотно-сальдовий баланс/оборотно-сальдову відомість.

Відповідно до п.п. 67-69 Положення, банк зобов`язаний складати щоденний оборотно-сальдовий баланс/оборотно-сальдову відомість. У щоденному оборотно-сальдовому балансі/оборотно-сальдовій відомості відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним підсумком за балансовими рахунками третього та другого порядків (аналогічно і за позабалансовими рахунками). В оборотно-сальдовому балансі/оборотно-сальдовій відомості відображаються підсумки за кожним класом рахунків і загальний підсумок за всіма рахунками банку. Правильність складання щоденного балансу оборотів та залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і пасивом. Наявність такої рівності є обов`язковою умовою початку нового банківського дня. Первинні документи за кожний робочий день мають бути звірені з оборотно-сальдовим балансом/оборотно-сальдовою відомістю. Меморіальні документи, звірені з оборотно-сальдовим балансом/оборотно-сальдовою відомістю, передаються для зберігання. Банк самостійно визначає порядок вивіряння, формування та зберігання документів згідно з його внутрішніми документами (правилами, положеннями) та нормативно-правовими актами Національного банку України.

Враховуючи вищенаведене суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про те, що долучена представником позивача до матеріалів справи оборотно-сальдова відомість Національного банку України за 18.03.2019 є належним доказом в підтвердження розміру заборгованості АТ КБ Приватбанк , разом із долученими АТ КБ Приватбанк до матеріалів справи копіями платіжних доручень про здійснені ним оплати в рахунок погашення кредиту. Крім того, АТ КБ Приватбанк підтверджено розмір заборгованості заявлений позивачем за кредитним договором № 19 від 24.10.2008.

Щодо тверджень апелянта про фінансову можливість позичальника погасити заборгованість за кредитним договором та безумовне право позивача на безспірне списання коштів з рахунку боржника, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до умов п. 3.2.4. кредитного договору (зі змінами внесеними додатковим договором № 15 від 05.11.2013), кредитор має право здійснювати договірне списання коштів з рахунків позичальника та окремого рахунку позичальника відкритого кредитором з обліку обов`язкових резервів, на виконання зобов`язань за цим договором, в тому числі в разі його дострокового розірвання (відмови, припинення).

Аналізуючи наведені умови кредитного договору, закону та підзаконних нормативних актів, місцевий господарський суд дійшов до правильного висновку, що ними закріплено саме право, а не обов`язок відповідача здійснювати списання грошових коштів з рахунків позичальника. Відповідно вибір способу реалізації права на погашення заборгованості за кредитним договором або шляхом списання грошових коштів з рахунку позичальника, або шляхом звернення стягнення на заставне майно належить кредитору (Національному банку України).

Аналогічна позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2018 у справі №910/17686/17, за якою відсутність реалізації Національним банком України права на безспірне списання коштів з рахунку боржника в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, не зважаючи на наявність правових підстав та можливості для списання коштів не свідчить про порушення Національним Банком своїх зобов`язань як за кредитним договором, так і за іпотечними договорами.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Як передбачено ч. 1 ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Таким чином, несписання позивачем в безспірному порядку коштів з рахунку боржника в якості погашення кредиту, не може бути безумовною підставою для відмови в задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечено виконання кредитного договору.

Верховний Суд України у постанові від 5 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16 вказав, що обрання певного способу правового захисту, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Вказаний висновок Верховного Суду України знайшов застосування і у практиці Верховного Суду (зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 травня 2018 року у справі № 922/2416/17) та застосований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц.

Судом також відхиляються інші доводи апелянта, що позивач відмовлявся отримати погашення заборгованості по тілу кредиту від АТ КБ Приватбанк , з посиланням на інтерв`ю Голови Національного банку України Гонтаревої В.О., лист заступника Голови НБУ від 24.02.2017 № 41-00009/14703 та заяву колишнього голови правління ПАТ КБ Приватбанк - Шлапака О. В. від 29.03.2018, так як не є доказами згідно вимог ГПК України і не впливають жодним чином на встановлені судом першої інстанції обставини по справі та їх правову оцінку.

Обставини вчинення позичальником дій, направлених на належне виконання зобов`язань за кредитним договором та неприйняття позивачем такого виконання, судом не встановлено під час розгляду справи судом першої інстанції.

Апеляційний господарський суд також відхиляє доводи апелянта про порушення права власності ПрАТ Дніпрометалсервіс у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Так, при укладенні іпотечного договору відповідач як іпотекодавець (майновий поручитель) забезпечив виконання зобов`язання боржника за рахунок переданого в іпотеку майна незалежно від причин неплатоспроможності та підстав невиконання боржником умов кредитного договору. Таким чином, відповідач добровільно обмежив своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосіб та прийняв на себе в тому числі ризик настання відповідних несприятливих для нього наслідків у вигляді невиконання основного зобов`язання боржником (через недобросовісність, зміну складу акціонерів боржника чи з інших причин) (Правова позиція Великої Палати Верховного Суду наведена у постанові від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17).

Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідачем як поручителем за кредитним договором, до якого позивач звернувся з вимогою про сплату заборгованості за цим договором, в результаті невиконання вказаної вимоги було порушено право позивача на повернення кредитних коштів.

Отже правильними є висновки суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача щодо звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 51 від 19.09.2014 в рахунок погашення заборгованості АТ КБ Приватбанк за кредитним договором № 19 від 24.10.2008 (з усіма змінами та доповненнями до нього) в загальній сумі заборгованості 2 464 245 586, 02 грн., шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.

При цьому, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, у п. 36 якої зазначено, що частина друга статті 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у частині третій статті 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса (близькі за змістом висновки сформулював Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 910/17423/17).

Щодо визначеного позивачем способу реалізації предмета іпотеки щодо продажу майна на прилюдних торгах за початковою ціною 110 368 494, 00 грн. без ПДВ, апеляційний господарський суд зазначає.

Як встановлено ст. 41 Закону України Про іпотеку , реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження", з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до ч. 6. ст. 38 Закону України Про іпотеку , ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

За час розгляду даної справи, сторони не дійшли згоди про вартість предмета іпотеки, яка могла б стати початковою ціною його реалізації. Разом з тим, поданий позивачем висновок про вартість іпотечного майна від 19.12.2017, судом до уваги не приймається, оскільки термін дії висновку про вартість об`єкта оцінки (висновок суб`єкта оціночної діяльності ПП "Вітал - Профі" станом на 19.12.2017 року) закінчився станом на момент розгляду справи.

Відповідно до Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Тобто, максимальна сума грошей, яку погодиться заплатити покупець і мінімальна сума грошей, яку погодиться отримати продавець на відкритому конкурентному активному ринку, якщо продаж не є терміновим.

Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України "Про виконавче провадження", сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №235/3619/15-ц, від 05.09.2018 у справі №202/30076/13-ц та послідовно застосовується Верховним Судом, зокрема, у постановах: від 05.09.2018 у справі №202/30076/13-ц, від 24.04.2019 у справі №910/11364/17, від 20.05.2019 у справі №925/53/18, від 05.06.2019 у справі № 905/198/18.

З урахуванням наведеного та за наявності розбіжностей щодо визначення початкової ціни продажу майна, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку призначити реалізацію іпотечного майна шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, встановленої Законом України "Про виконавче провадження", без визначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні. Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано встановив спосіб реалізації майна шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Згідно вимог ст. 39 Закону України Про іпотеку , у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки.

Щодо клопотань сторін про закриття провадження по справі відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України та повернення судового збору.

За змістом якого зазначено, що боржником сплачено кредитору всю суму заборгованості за основним договором, а тому зобов`язання іпотекодавця перед іпотекодержателем за іпотечним договором припинились в силу ст. 17 Закону України Про іпотеку , ч. 1 ст. 598, ч. 1 ст. 599 ЦК України, відповідно предмет спору в даній справі - відсутній.

На підтвердження цих обставин додано оборотно-сальдову відомість КД (валюта: UAH Гривня) за період з 27.02.2020 по 01.03.2020 та платіжні доручення №11UAB00KMI (#2215174701) від 27.02.2020 на суму 1 271 295 829,28 грн., №11UAB00KMI (#2215401501) від 27.02.2020 на суму 14 449 701,23 грн., №11UAB00KMI (#2215080301) від 27.02.2020 на суму 17 333 612,38 грн., №25UAB01OCI (#2215174801) від 27.02.2020 на суму 1 116 978 546,22 грн., №25UAB01OCI (#2215401401) від 27.02.2020 на суму 12 695 712,44 грн., №25UAB01OCI (#2215080801) від 27.02.2020 на суму 15 229 557,68 грн., №27UAB000OI (#2215108201) від 27.02.2020 на суму 33 763 088,52 грн., №27UAB000OI (#2215381701) від 27.02.2020 на суму 383 755,32 грн., №27UAB000OI (#2215071001) від 27.02.2020 на суму 460 346,27 грн.

У клопотанні №150 від 05.06.2020 (вх.№01-04/3457/20 від 10.06.2020) відповідач(апелянт) підтвердив про погашення заборгованості АТ Комерційний банк Приватбанк . У клопотання від 26.06.2020 ПрАТ Дніпрометалсервіс просив суд повернути 925 000,00 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги у відповідності до вимог п. 5 ч. 1 та ч. 2 ст. 7 Закону України Про судовий збір . Окрім того, в зазначеному клопотанні апелянт просить долучити до матеріалів справи Витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяжень з яких вбачається, що з спірного іпотечного майна, звернення стягнення на яке є предметом цього спору, знято всі обтяження.

У заяві від 15.07.2020 АТ Комерційний банк Приватбанк підтримав клопотання про закриття провадження у справі та повернення судового збору.

Вирішуючи заявлене клопотання апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 281 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом апеляційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

У ст. 275 ГПК України передбачені повноваження суду апеляційної інстанції, за змістом якої суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, в тому числі визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За змістом ст. 274 ГПК України в суді апеляційної інстанції позивач має право відмовитися від позову, а сторони - укласти мирову угоду відповідно до загальних правил про ці процесуальні дії незалежно від того, хто подав апеляційну скаргу і тоді суд постановляє ухвалу про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін, якою одночасно визнає нечинним судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині визначені також у ч.1 ст. 278 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та ст. 231 цього Кодексу .

В клопотаннях про закриття провадження по справі учасники процесу покликаються на пункт 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України - відсутній предмет спору.

Проте, апеляційним судом встановлено, що погашення заборгованості боржником відбулося після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі (дата ухвалення рішення 16.01.2020), а початок погашення заборгованості - за період з 27.02.2020 по 01.03.2020 на час прийняття судом першої інстанції спір між сторонами існував.

Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням вимог як норм матеріального так і процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування, і відповідно і закриття провадження по справі.

Заяв позивача про відмову від позову, чи укладення сторонами мирової угоди, апеляційному суду не подавалося.

Отже, закриття провадження, підстави та порядок якого регламентовано статтею 274 Господарського процесуального кодексу України, не є тотожним із закриттям провадження у справі, яке визначено статтею 231 названого Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Таким законом є Закон України Про судовий збір . Статтею 7 Закону України Про судовий збір передбачено виключний перелік підстав повернення судового збору. Зокрема, відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Оскільки апеляційний господарський суд відмовив у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі та здійснив апеляційний розгляд по суті, то відсутні підстави для повернення судового збору.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги .

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та за наслідками розгляду апеляційної скарги ухвалює судове рішення та має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, що передбачено у пункті 1 частини 1 статті 275 ГПК України.

З огляду на наведене, аргументи, викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу про заперечення доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.

Апелянтом не спростовано наведених висновків суду першої інстанції, які тягли б за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення та не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційна скарга приватного акціонерного товариства Дніпрометалсервіс підлягає залишенню без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи залишення апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд дійшов до висновку про покладення на апелянта судового збору в розмірі 925 000,00 грн., який сплачений згідно з платіжним дорученням за № 010235 від 31.01.2020.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

рішення Господарського суду Львівської області від 16.01.2020 у справі №914/1034/18 залишити без змін.

Апеляційну скаргу №25 від 11.02.2020 залишити без задоволення.

Судовий збір в розмірі 925 000,00 грн. покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Бойко С.М.

Судді: Зварич О.В.

Матущак О.І.

Повний текст постанови підписано 13.10.2020