Постанова

від 16.10.2020 по справі 388/1728/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 жовтня 2020 року м. Кропивницький

справа № 388/1728/19

провадження № 22-ц/4809/1213/20

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Черненка В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області у складі судді Баранського Д.М. від 09 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ДОЛИНКА , третя особа - Долинська державна нотаріальна контора Кіровоградської області про визнання недійсним договору міни земельних ділянок , -

встановив:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що вона є власником земельної ділянки площею 7,6846 га, за кадастровим номером 3521987600:02:000:0043, що розташована на території Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області. 05 вересня 2019 року їй стало відомо про те, що 22.10.2018 року між ОСОБА_2 , який діяв від її імені на підставі нотаріально посвідченої довіреності, та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ДОЛИНКА було укладено договір міни, відповідно до якого вказану земельну ділянку вона передала у власність відповідачу в обмін на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,0100 га на території Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.

Вважає, що вказаний договір укладено у порушення п.15 розділу Х Перехідні положення ЗК України, яким встановлено мораторій на відчуження земельних ділянок, оскільки фактично між сторонами було вчинено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

При цьому зазначила, що за умовами оскаржуваного договору міни власники земельних ділянок передали у власність один одному належні їм земельні ділянки, що не є земельними частками (паями) та складовими єдиного масиву.

Посилаючись на ці обставини, просила, визнати договір міни від 22.10.2018 року укладений між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА ДОЛИНКА недійсним.

Рішенням Долиснького районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі скаржник посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 22 жовтня 2018 року між ТОВ АГРОФІРМА ДОЛИНКА в особі директора Пугача С.В. з однієї сторони (далі - Сторона один) та з другої сторони - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Сторона два) від імені якої діє ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої 20 січня 2012 року приватним нотаріусом Новгородківського районного нотаріального округу Кіровоградської області Саяпіною І.Г. за реєстром № 17, виражаючи взаємне волевиявлення, укладено договір міни земельних ділянок, посвідчений державним нотаріусом Новгородківської районної державної нотаріальної контори Кіровоградської області, виконуючим обов`язки державного нотаріуса Долинської державної нотаріальної контори Кіровоградської області Голобородьком О.В., зареєстрований в реєстрі за № 273 (далі - Договір) /а. с. 4-6/.

За цим Договором, Сторона 1 та Сторона 2 міняють (обмінюють, передають у власність один одному) належне їм на праві приватної власності нерухоме майно, а саме: ТОВ АГРОФІРМА ДОЛИНКА - земельну ділянку площею 0,0100 га у межах згідно з планом, що розташована на території Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_1 земельну ділянку площею 7,6848 га у межах згідно з планом, що розташована на території Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно з п. 1.2 Договору в результаті міни (обміну), що здійснюється за цим договором, Сторони набувають право власності на такі земельні ділянки: ТОВ АГРОФІРМА ДОЛИНКА на земельну ділянку площею 7,6846 га у межах згідно з планом, що розташована на території Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; а ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0100 га у межах згідно з планом, що розташована на території Березівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до пунктів 2.1, 3.2 Договору цю міну (обмін) Сторони здійснюють без доплати. Сторони у присутності нотаріуса свідчать та гарантують один одному, що, зокрема укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості Сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому, таким чином договір не носить характеру фіктивного та удаваного, а також не є зловмисним, як це передбачено ст. ст. 234, 235 ЦК України.

На підставі цього Договору до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи про право власності, зокрема щодо ТОВ АГРОФІРМА ДОЛИНКА : 28480984 від 22 жовтня 2018 року /а. с. 7/.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (частина друга статті 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до пункту а частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Відповідно до положень статей 6 і 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (частини перша-третя статті 715 ЦК України).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ) ( далі - Закон № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У своєму рішенні від 22 травня 2018 року Європейський суд з прав людини у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsitsyura v. Ukraine), що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, зазначив, що законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104). Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105). Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети. Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 149), вважаючи, що це є достатньою справедливою сатисфакцією за будь-яку моральну шкоду, завдану заявникам (§ 156).

Рішення Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19), у якому відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Велика Палата Верховного Суду 15 травня 2019 року прийняла постанову у справі № 227/1506/18-ц (провадження № 14-66цс19) у якій зазначила, що підпункт б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України гарантує можливість обміну не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай), а земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону. Частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) не обмежує випадки, за яких може бути проведений такий обмін, а визначає одну із можливостей обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Також, зазначено те, що у відповідності до частини третьої статті 715 ЦК України передбачається можливість встановлення у договорі міни доплати.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору міни недійсним суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір міни земельних ділянок від 28 жовтня 2018 року укладено між власниками, яким земельні ділянки належали на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, сторони вказаного правочину обмінялися сформованими земельними ділянками з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та які зареєстровані, а тому на спірні правовідносини не поширюються положення Закону № 899-IV, дія якого поширюється на обмін розподілених між власниками, визначених у натурі земельних ділянок, але які ще незареєстровані відповідно до закону за власниками, тобто таких, які не можуть виступати об`єктом цивільних прав.

Отже, правовідносини, які виникли між сторонами внаслідок укладення договору міни, не суперечать підпункту б пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та відповідають положенням статей 203, 715, 716 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.10.2020

Судді:

О.А.Письменний О.Л.Дуковський В.В. Черненко