ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
У Х В А Л А
про закриття апеляційного провадження
21 жовтня 2020 року м. ОдесаСправа № 916/3245/17 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання Земляк А.В.,
за участю представників:
від Бондаренка Андрія Володимировича - участі не брали,
від Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" - Бернатович О.О.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" - Єлін І.Ю., Бондаренко Т.А.,
від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях - участі не брали,
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020, прийняте головуючим суддею Шаратовим Ю.А., суддями Цісельським О.В., Погребною К.Ф., м. Одеса, повний текст складено 20.07.2020,
у справі №916/3245/17
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях
про стягнення 484 923,52 грн
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2017 р. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЯХТ-КЛУБ "ОДЕСА-2009", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 484923,52 грн, з яких: 440155,47 грн основної заборгованості, 39153,11 грн пені та 5614,94 грн 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-28 від 20.09.2005 в частині сплати орендної плати за період січень-листопад 2017 року.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.12.2017 за вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі №916/3245/17 та в подальшому ухвалою суду від 09.04.2020 залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до участі у даній справі в якості правонаступника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17 (головуючий суддя Шаратов Ю.А., судді Цісельський О.В., Погребна К.Ф.) позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" на користь Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" 440155,47 грн основного боргу, 39153,11 грн пені, 5614,94 грн 3% річних та витрати на сплату судового збору у розмірі 7267,11 грн; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" до Державного бюджету (отримувач коштів УК у м.Одесі/Приморський р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA078999980313121206083015008, код класифікації доходів бюджету 22030101) 6,75 грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд послався на доведеність факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-28 від 20.09.2005 в частині сплати орендної плати за період січень-листопад 2017 року, а відтак на правомірність заявлення вимог про стягнення з відповідача заборгованості з орендних платежів, пені та відсотків річних.
Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що він є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 70%, при цьому оскаржуване рішення стосується його прав, інтересів та обов`язків, зокрема, порушує корпоративні права останнього на управління товариством відповідача, адже цим судовим рішенням стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" заборгованість за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-28 від 20.09.2005 на умовах додаткових угод №ДФ-28/5 від 06.11.2013 та №ДФ-28/6 від 04.09.2014 без урахування того, що вказані додаткові угоди є значними правочинами, які були укладені директором товариства відповідача з перевищенням наданих йому статутом повноважень за відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", тобто за відсутності згоди ОСОБА_1 як учасника цього товариства на їх укладення, відтак місцевий господарський суд, стягнувши заборгованість, розраховану на умовах вищенаведених додаткових угод, фактично визнав їх укладеними, тобто вирішив питання про укладення значних правочинів, між тим вирішення даного питання приписами закону та положеннями статуту віднесене до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, та, зокрема, апелянта як учасника відповідача. Водночас скаржник наголошує на тому, що оскаржуваним рішення суд першої інстанції безпідставно вирішив питання виконання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-28 від 20.09.2005, визнаного поновленим рішенням Господарського суду Одеської області від 14.12.2015 у справі №916/4494/15, без його фактичного виконання у спосіб, визначений у виконавчому документі - наказі Господарського суду Одеської області №916/4494/15 від 04.01.2016, а саме: шляхом передачі майна ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі, чим порушив права скаржника, який є стягувачем за вказаним наказом. Крім того, за твердження апелянта, оскаржуване рішення порушує його процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків, оскільки місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вирішив питання, віднесене законом та статутом Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" до виключної компетенції загальних зборів учасників, зокрема, ОСОБА_1 як учасника товариства відповідача з вирішальною часткою у розмірі 70% статутного капіталу, не залучивши при цьому останнього до участі у справі, що в силу вимог процесуального закону є безумовною підставою для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17.
У відзиві на апеляційну скаргу №2078/19-01-06/Вих/19 від 04.09.2020 (вх.№2639/20/Д1 від 08.09.2020) Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" просить закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17, посилаючись на те, що права апелянта оскаржуваним судовим рішенням не порушені, питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалось, що свідчить про відсутність правового зв`язку між сторонами та скаржником та, як наслідок, відсутність суб`єкта апеляційного оскарження.
09.09.2020 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" надійшов відзив на апеляційну скаргу б/н від 07.09.2020 (вх.№2639/20/Д2 від 09.09.2020), в якому останнє, повністю підтримуючи всі доводи апелянта, просить рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях своїм правом згідно з частиною першою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалося, відзив на апеляційну скаргу не надало, що в силу частини третьою статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 25.08.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 10.09.2020 справу №916/3245/17 призначено до розгляду на 21.10.2020 о 12:00.
У судове засідання 21.10.2020 з`явилися представники Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ"; Бондаренко Андрій Володимирович та його представник, а також представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях участі не брали, хоча були належним чином сповіщені про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т. ХІІ а.с. 64, 68).
Розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку про необхідність закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17 з огляду на наступне.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.
Саме таке визначення вказаної процесуальної дії викладене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16.
Підстави для закриття провадження у справі визначені положеннями процесуального закону і свідчать про те, що провадження у справі підлягає закриттю у разі встановлення судом певних обставин, зокрема, того, що провадження неправомірно розпочато за відсутності у заінтересованої особи права на звернення до суду за захистом або не може бути продовжене з інших причин, у тому числі і у зв`язку з волевиявлення сторін по розпорядженню своїми правами, які викликають зазначені правові наслідки. Отже, підставами закриття провадження у справі фактично є обставини, які підтверджують: неправомірність виникнення процесу, неможливість або недоцільність його подальшого продовження.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Ейрі проти Ірландії" та "Гарсія Манібардо проти Іспанії" Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями".
Крім того, в рішенні у справі "Белле проти Франції" Європейський суд з прав людини зазначив про те, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права. Таким чином, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.
У статті 55 Конституції України закріплене право людини і громадянина на судовий захист.
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень процесуального закону.
Згідно з частиною першою статті 17 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
В силу частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
З наведеного слідує, що Господарським процесуальним кодексом України виокремлено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які умовно можна поділи на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Отже, особи, які не брали участі у справі також мають право подавати апеляційні скарги на таке рішення суду, нарівні з іншими учасниками відповідної справи. При цьому обов`язковою умовою для наявності такого права є вирішення судом у справі питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки. У такому разі особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї такого права, обґрунтувавши наявність трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) права, (2) інтереси та (3) обов`язки, у той час як суд має з`ясувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з цієї справи таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому, або ж це рішення матиме вплив на інтереси скаржника тощо.
Таким чином, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.
Колегія суддів враховує, що судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині цього рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав по права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 19.06.2018 у справі №910/18705/17, від 11.07.2018 у справі №911/2635/17, від 03.06.2019 у справі №910/6767/17, від 25.10.2019 у справі №910/16430/14 та від 05.05.2020 у справі №910/9254/18.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 Господарського процесуального кодексу України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.
Саме такий правовий висновок Верховного Суду міститься в постанові від 21.09.2020 у справі №910/13119/17.
У разі встановлення господарським судом відповідних обставин останній вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (частина друга статті 50 Господарського процесуального кодексу України), та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, оскільки таке порушення норм процесуального права у будь-якому випадку є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.
Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже немає і суб`єкта апеляційного оскарження.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №908/2913/19.
Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
Колегія суддів вбачає, що апеляційна скарга на рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17 була подана ОСОБА_1 як учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", який має частку у статутному капіталі вказаного товариства у розмірі 70%. При цьому в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі порушує його корпоративні права на управління товариством відповідача, права стягувача за наказом Господарського суду Одеської області №916/4494/15 від 04.01.2016 та процесуальне право бути учасником цієї справи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
В силу пунктів 1, 3, 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають: при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості, пені та відсотків річних за договором оренди №ДФ-28 від 20.09.2005, укладеним між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Морський клуб ТЦФ" (орендар) щодо нерухомого майна державної форми власності, яке перебуває на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" (балансоутримувач), правонаступником якого є Державне підприємство "Адміністрація морських портів України".
Отже, спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли у зв`язку з невиконанням відповідачем як юридичною особою та суб`єктом господарювання умов договору оренди в частині сплати орендних платежів, при цьому орендарем за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-28 від 20.09.2005 є юридична особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", у той час як ОСОБА_1 не є стороною даного договору.
Крім того, договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-28 від 20.09.2005 не спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ОСОБА_1 , права та обов`язки останнього як учасника товариства відповідача встановлюються законом та статутом товариства, а не договором.
Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об`єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариство може бути створено однією особою, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 83 Цивільного кодексу України).
За умовами частин першої, другої статті 55 Господарського кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно з частинами першою-третьою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язанням усім належним їй майном. Учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов`язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що юридична особа як суб`єкт господарювання та сторона зобов`язальних (договірних) правовідносин несе відповідальність за договірними зобов`язаннями самостійно.
Таким чином, у спірних правовідносинах відповідальною за невиконання зобов`язань зі сплати орендних платежів за договором оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-28 від 20.09.2005 є сторона цього договору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" як юридична особа, тобто спір у даній справі фактично є спором, що виник при виконанні товариством відповідача вищезазначеного договору у процесі здійснення останнім господарської діяльності, при цьому цей спір не має ознак корпоративного та жодним чином не стосується корпоративних відносин та корпоративних прав учасників з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ".
За таких обставин, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин щодо сплати Товариством з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" орендних платежів, тобто щодо виконання господарських зобов`язань, і не впливає на права та обов`язки ОСОБА_1 як учасника цього товариства, який в силу частини третьої статті 96 Цивільного кодексу України не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи, а тому апелянт як учасник товариства відповідача не є учасником спірних правовідносин у даній справі.
Вказаний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 21.07.2020 у справі №916/1288/19.
З огляду на викладене, колегія суддів зауважує, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду не впливає на права, обов`язки та/або інтереси ОСОБА_1 як учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", не створює для нього як суб`єкта в корпоративних відносинах та носія корпоративних прав будь-яких прав чи обов`язків, а також не несе особисто для скаржника негативних наслідків, оскільки ухвалене безпосередньо щодо товариства відповідача і не стосується корпоративних прав його учасників, в тому числі прав учасників на отримання дивідендів від господарської діяльності товариства, можливість отримання яких та їх розмір залежить, перш за все, від наслідків господарської діяльності суб`єкта господарювання.
Посилання апелянта на укладення посадовою особою Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ" додаткових угод №ДФ-28/5 від 06.11.2013 та №ДФ-28/6 від 04.09.2014 до договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №ДФ-28 від 20.09.2005 з перевищенням повноважень судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки дійсність зазначених додаткових угод не є предметом спору, а тому наведені твердження скаржника не стосуються спірних правовідносин.
Крім того, апеляційний господарський суд зауважує, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду жодним чином не змінює порядок виконання наказу Господарського суду Одеської області №916/4494/15 від 04.01.2016 та не суперечить рішенню суду першої інстанції у вказаній справі, на виконання якого було видано цей наказ, чим спростовуються доводи апелянта про порушення його прав стягувача за даним виконавчим документом.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що як мотивувальна частина рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17 не містить жодного висновку суду про права та обов`язки ОСОБА_1 , так і резолютивна частина вказаного рішення не стосується прав та обов`язків скаржника, що свідчить про відсутність правового зв`язку між оскаржуваним рішенням та апелянтом, як учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський клуб ТЦФ", Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що права ОСОБА_1 даним рішенням не порушені, а відтак останній не є належним суб`єктом апеляційного оскарження у розумінні процесуального закону, що, в свою чергу, зумовлює наявність правових підстав для задоволення клопотання Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" б/н та б/д (вх.№2639/20/Д1 від 08.09.2020) та закриття апеляційного провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 264 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, з огляду на те, що рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17 не впливає на права або обов`язки апелянта, колегія суддів не вбачає передбачених Господарським процесуальним кодексом України підстав для задоволення викладеного у прохальній частині апеляційної скарги клопотання ОСОБА_1 про його залучення до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
Керуючись статтями 232-235, 240, 264, 281 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2020 у справі №916/3245/17.
Матеріали справи №916/3245/17 повернути до Господарського суду Одеської області.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 22.10.2020.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя Л.О. Будішевська
Суддя Л.В. Поліщук
Суд | Південно-західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 21.10.2020 |
Оприлюднено | 23.10.2020 |
Номер документу | 92345382 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Південно-західний апеляційний господарський суд
Таран С.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні