Постанова

від 21.10.2020 по справі 911/1563/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. Справа№ 911/1563/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін:

від позивача - Домущі В.С.,

від відповідача - не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-БУД"

на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2020 (повний текст рішення складено 28.07.2020)

у справі №911/1563/20 (суддя Карпечкін Т.П.)

За позовом Проектно-будівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "АРГІЛЛ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-БУД"

про стягнення 629 643,76 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Проектно-будівельно-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю АРГІЛЛ звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-БУД" про стягнення 629 643,76 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач порушив умови договору поставки, а саме п. 5.2. договору, своєчасно та в повному обсязі свої зобов`язання з оплати отриманого товару не виконав, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість за поставлений товар в сумі 422 082, 34 грн. Також позивач просив стягнути з відповідача 207 561, 42 грн. пені на підставі п. 8.3. договору за загальний період з 10.02.2020 року по 25.05.2020 року.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.07.2020 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-БУД" на користь Проектно-будівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "АРГІЛЛ" 422 082 грн. 34 коп. основного боргу, 21 769 грн. 84 коп. пені та 6 657 грн. 78 коп. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що за наслідками розгляду спору встановлено заборгованість відповідача в сумі 422 082, 34 грн., яка відповідачем не заперечена і не спростована. Також місцевий господарський суд здійснив правильний розрахунок пені за заявлений позивачем період з врахуванням ст. 3 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", якою передбачено, що розмір пені встановлений сторонами не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-БУД" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2020 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що надані суду першої інстанції докази про наявність заборгованості є недостовірними та не допустимими, оскільки отримані з порушенням законодавства та створюють хибне уявлення про обставини справи. Зокрема скаржник зазначає, що надані позивачем видаткові накладні не містять підпису директора ТОВ ЕСТМ-БУД , а лише печатку факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного копіювання.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-БУД" на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2020 року у справі №911/1563/20, розгляд справи призначено на 21.10.2020 року.

12.10.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

12.10.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Проектно-будівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "АРГІЛЛ", відповідача у справі, надійшло клопотання про участь в засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Господарського суду Одеської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання Проектно-будівельно-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю "АРГІЛЛ" про участь у судовому засіданні 21.10.2020 року у справі №911/1563/20 в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Одеської області.

В судовому засіданні 21.10.2020 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.06.2019 року між Проектно-будівельно-комерційним товариством з обмеженою відповідальністю "АРГІЛЛ" (далі - позивач, Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-БУД" (далі - відповідач, Покупець) було укладено договір поставки № 1406-2019/1 (далі - договір; а.с. 36-37).

Відповідно до п. 1.1. договору Постачальник зобов`язується відпустити, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах викладених в Договорі товар (далі - Товар), асортимент, кількість, ціна якого зазначені в рахунку-фактурі (специфікації).

Загальна сума Договору визначена на підставі рахунків-фактур (специфікацій) та видаткових накладних, прикладених до Договору (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 5.2. договору оплата вартості Продукції здійснюється Покупцем шляхом оплати кожної поставки Продукції протягом 20-ти днів з моменту поставки.

Пунктом п. 9.1. договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами й діє до 31.12.2019 року.

Відповідно до п. 9.2. договору у випадку якщо жодна із Сторін не заявить про свій намір розірвати або змінити умови Договору за 10 банківських днів до закінчення терміну дії, цей Договір буде вважатися пролонгованим на наступний календарний рік з 01 січня по 31 грудня. Дана умова діє на кожен наступний рік.

В матеріалах справи наявна Специфікація № 1 від 14.06.2019 року укладеною до Договору (далі - Специфікація ), яка підписана уповноваженими представниками Сторін та скріплена їх печатками, якою передбачено, що передається Бетон М100П4 в кількості 40 куб.м. вартістю 61 166, 67 грн. без ПДВ, Бетон М350П4 в кількості 500 куб.м. вартістю 895 833, 33 грн. без ПДВ, загальною вартістю 1 148 40, 00 грн. з ПДВ. (а.с. 38).

З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар на підставі договору на загальну суму 422 082, 34 грн. Зазначене вбачається з видаткової накладної №4 від 20.01.2020 року про поставку Бетону М100 (В 7,5) П4 в кількості 37 куб.м. на суму 66 970, 00 грн., видаткової накладної №6 від 29.01.2020 року про поставку Бетону М350 П4 в кількості 114 куб.м. на суму 322 712, 34 грн. та видаткової накладної №8 від 30.01.2020 року про поставку Щебінь 6/20 в кількості 60 тонн на суму 32 400, 00 грн. (а.с. 39-41).

Вказані вище видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін без жодних зауважень та заперечень.

Крім того в матеріалах справи наявна претензія №6/20 від 20.03.2020 року, яку позивач направив відповідачу та просив у вказаній претензії сплатити існуючу заборгованість, в тому числі за спірним договором. (а.с. 42-43). Також позивачем долучено докази направлення вказаної претензії на адресу відповідача, а саме фіскальний чек, накладну №6500140688503 та опис вкладення до цінного листа №6500140688503. (а.с. 45-74). Однак відповідно до роздруківки відстеження поштового відправлення №6500140688503 відправлення не вручене під час доставки - інші причини. (а.с. 48-49).

Отже, спір у даній справи виник у зв`язку з тим, що на думку позивача відповідач не розрахувався за поставлений товар, а тому повинен сплатити заборгованість та пеню нараховано відповідно до п. 8.3. договору за період з 10.02.2020 року по 25.05.2020 року в розмірі 207 561, 42 грн.

За своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вже було зазначено вище, позивач зазначає, що поставив товар відповідачу на суму 422 082, 34 грн., який останній прийняв відповідно до видаткових накладних №4 від 20.01.2020 року, №6 від 29.01.2020 року та №8 від 30.01.2020 року, однак розрахунків за поставлений товар матеріали спавши не містять.

Відповідно до п. 4.1. договору датою приймання товару, є дата, зазначена у видатковій накладній про одержання товару, підписана уповноваженими представниками сторін.

При цьому, колегія суддів не приймає доводи скаржника стосовно того, що видаткові накладні №4 від 20.01.2020 року, №6 від 29.01.2020 року та №8 від 30.01.2020 року не місять підпису директора ТОВ ЕСТМ-БУД , оскільки вказані накладні містять підпис директора, а також печатку підприємства. При цьому, зазначаючи про те, що вказані накладні містять факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного копіювання, скаржником не зазначено будь-яких доводів стосовно наявності печатки підприємства на зазначених накладних.

Згідно з частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відтак, колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що у даному випадку колегія суддів звертається до принципу більшої вірогідності, до якого вже звертався Верховний суд, зокрема, у Постанові Верховного Суду у справі № 921/319/17-г/11(11/Б-1042(337/7-10) від 12.04.2018 року у справі за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області до ВАТ "Бучацький цукровий завод" про визнання права власності на нежитлову будівлю хлораторної. Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання .

В практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 р. (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом ( beyond reasonable doubt ). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей . Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри .

Оскільки відповідачем не заперечується факт отримання товару, а лише зазначається, що на видаткових накладних міститься не підпис директора, а факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного копіювання, а також матеріали справи не місять будь-яких доказів того, що відповідач звертався до позивача щодо поставки товару, а також доказів того, що печатка підприємства було втрачена, у даному випадку принцип більшої вірогідності у сукупності з принципом розумності надає можливість колегії суддів зробити висновок, який ґрунтуючись на встановлених судом першої інстанції фактах, а також доводів сторін, що цілком вірогідним є надання таких послуг, як поставка товару позивачем на суму 422 082, 34 грн.

Окрім цього, скаржник зазначаючи про те, що видаткові накладні містять факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного копіювання не просить призначити судове експертизу, або витребувати оригінали таких видаткових накладних у позивача.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 1, ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо ;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Колегія суддів звертає увагу, що судова експертиза призначається тільки у разі, коли висновки експерта не можуть замінити інші докази, які знаходяться у матеріалах справи чи неможливо застосувати інші засоби доказування. У противному випадку це є затягуванням справи.

Однак, за наявності підписаного між сторонами договору №1406-2019/1 від 14.06.2019 року, обов`язку позивача поставити відповідачу товар, наявності у матеріалах справи видаткових накладних, які містять підписи, а також печатки сторін, необхідності щодо призначення судової експертизи не немає, оскільки матеріали справи містять докази, які можуть замінити висновок експерта та самостійно встановити ті чи інші обставини.

Колегія суддів звертає увагу, що господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, згідно із положеннями Господарського процесуального кодексу України є предметом регулювання Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Оскільки відповідачем не виконані належним чином зобов`язання, то це є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що у випадку невиконання Покупцем умов, зазначених п. 5.2. договору, Покупець оплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,5% від вартості Товару за кожен день прострочення.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що враховуючи наявність поставки позивачем товару та факту відсутності оплати відповідачем вартості поставленого товару, позивачем правомірно заявлено вимоги про стягнення пені.

При цьому, колегія суддів перевіривши розрахунок пені, погоджується з судом першої інстанції щодо врахування в даному випадку ст. 3 Закону "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", оскільки відповідно до вимог даної статті Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України , що діяла у період, за який сплачується пеня, а тому відповідно до вірного розрахунку пені з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача пеня в розмірі 21 769, 84 грн., оскільки відповідно до розрахунку позивача нарахована пеня по кожному періоду на суми заборгованості, перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано відповідачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Електро-сантехнічно-монтажно-будівельна компанія "ЕСТМ-БУД" на рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2020 року у справі №911/1563/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.07.2020 року у справі № 911/1563/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1563/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.10.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз