Постанова

від 22.10.2020 по справі 642/3806/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

22 жовтня 2020 року

м. Харків

справа № 642/3806/20

провадження № 22-ц/818/4495/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Харкова від 29 липня 2020 року в складі судді Бородіної О.В.,

у с т а н о в и в :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду до ОСОБА_2 , в якому просив зобов`язати відповідача передати йому за актом приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю Автомобіліст 2012 (далі - ТОВ Автомобіліст 2012 ) у власність 100% частки у статутному капіталі ТОВ Автомобіліст 2012 та здійснити всі необхідні дії (забезпечити їх здійснення) для проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо зміни учасника ТОВ Автомобіліст 2012 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 29 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії повернуто позивачеві.

Згідно з ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 27 липня 2020 року від 27 липня 2020 року у справі №642/3685/20 ОСОБА_1 подавав до цього суду аналогічний позов до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії. Зазначеною ухвалою відмовлено у відкритті провадження у справі. Подання позивачем двох позовів до одного і того самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав вказує на свідоме зловживання позивачем визначеними статтею 4 ЦПК України процесуальними правами щодо подання позову до суду з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, тому наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу.

04 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті, посилаючись на порушенням норм процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позов, стосовно якого 27 липня 2020 року постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, не є тотожним даному позову, оскільки ним внесено зміни до позовної заяви та доповнено її обґрунтуваннями щодо розгляду в порядку цивільного судочинства. На час звернення до суду з цим позовом ухвала Ленінського районного суду міста Харкова від 27 липня 2020 року не набрала законної сили. Також зазначає, що оскільки спір виник з приводу виконання умов договору купівлі-продажу між двома фізичними особами, він не є зареєстрованим учасником (засновником, акціонером, членом) ТОВ Автомобіліст 2012 , справа має розглядатись Ленінським районним судом міста Харкова в порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_2 ухвалу суду першої інстанції не оскаржив, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду міста Харкова від 29 липня 2020 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини другої статті 369 ЦПК України.

Судом встановлено, що 22 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Ленінського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії. У позовній заяві просив зобов`язати відповідача вчинити дії, а саме: передати йому за актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ Автомобіліст 2012 у власність 100% частки у статутному капіталі ТОВ Автомобіліст 2012 та здійснити всі необхідні дії (забезпечити їх здійснення) для проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо зміни учасника ТОВ Автомобіліст 2012 з ОСОБА_2 на ОСОБА_1 .

В заяві позивач посилається на те, що між ним та відповідачем 20 листопада 2019 року було укладено договір купівлі-продажу частки статутного капіталу ТОВ Автомобіліст 2012 вартістю 30000 доларів США, відповідно умов якого ОСОБА_2 (продавець) був зобов`язаний до 01 травня 2020 року передати йому частку за актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ Автомобіліст 2012 та вчинити всі необхідні дії для проведення реєстрації змін до відомостей про юридичну особу. Однак до теперішнього часу вказані дії вчинено не було.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 27 липня 2020 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зобов`язання вчинити дії на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Позивачу роз`яснено його право звернутися з позовом до відповідного господарського суду.

28 липня 2020 року ОСОБА_1 повторно звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Харкова від 29 липня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви, суд першої інстанції виходив із того, що подання позивачем двох позовів до одних і тих самих відповідачів з тим самим предметом та з тих самих підстав вказує на свідоме зловживання позивачем визначеними статтею 4 ЦПК України процесуальними правами щодо подання позову до суду з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а тому наявні підстави для повернення позовної заяви позивачу.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином передбачено право на суд , одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто, право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Між тим, необхідно враховувати, що будь-яке суб`єктивне право має межі, оскільки існує міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах.

Цивільне процесуальне законодавство містить застереження щодо заборони учасникам судового процесу зловживати наданими їм процесуальними правами.

Зловживання процесуальними правами - це особливий вид юридично значущої поведінки, яка полягає у діях (бездіяльності) учасника процесу, що суперечать завданням цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Зловживання процесуальними правами як особливий різновид цивільного процесуального правопорушення полягає у тому, при зловживанні процесуальними правами відбувається порушення умов реалізації суб`єктивних цивільних процесуальних прав. Це положення відповідає загальнотеоретичним розробкам конструкції зловживання правом, в яких воно нерідко визначається як поведінка, що перевищує (або порушує) межі здійснення суб`єктивних прав. Суб`єкт цивільного судочинства свої цивільні процесуальні права має здійснювати відповідно до їх призначення, яке або прямо визначено змістом того чи іншого суб`єктивного права, або вочевидь випливає з логіки існування того чи іншого суб`єктивного процесуального права.

Зловживання процесуальними правами може мати форму штучного ускладнення цивільного процесу, ускладнення розгляду справи в результаті поведінки, що перешкоджає винесенню рішення у справі або вчиненню інших процесуальних дій.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 44 ЦПК України залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями.

Частинами третьою, четвертою статті 44 ЦПК України передбачено, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Із приписів цієї статті вбачається, що суд зобов`язаний вживати заходів у разі виявлення зловживання процесуальними правами учасником процесу.

Між тим, положеннями частини третьої статті 44 ЦПК України визначено такі можливі наслідки визнання судом подання скарги, клопотання чи заяви зловживання процесуальними правами, - це залишення без розгляду або повернення поданої скарги, заяви чи клопотання, а не позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у справі № 757/64933/17-ц.

Частиною четвертою статті 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про повернення позовної заяви з підстав зловживання процесуальними правами є помилковими.

Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права (пункти 1, 4 частини першої статті 379 ЦПК України).

Враховуючи, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, ухвала Ленінського районного суду міста Харкова від 29 липня 2020 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суду першої інстанції необхідно з`ясувати, чи належить даний спір до корпоративного та врахувати правові позиції, що містяться в постановах Великої Палати Верховного Суду: від 16 травня 2018 року у справі № 904/2194/17 (провадження № 12-79гс18), від 30 травня 2018 року у справі № 916/978/17 (провадження № 12-100гс18), від 18 грудня 2018 року у справі № 911/1437/17 (провадження № 12-226гс18), від 13 лютого 2019 року у справі № 756/10182/16-ц (провадження № 14-528цс18), від 18 березня 2020 року у справі № 0828/392/2012 (0828/2771/2012) (провадження № 14-446цс19) та ін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 382 384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Харкова від 29 липня 2020 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова