Рішення

від 04.09.2020 по справі 160/568/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2020 року Справа № 160/568/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю АСКОМ СЕРВІС до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю АСКОМ СЕРВІС звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р №0001011411 від 17.09.2019 року Головного управління ДФС України в Дніпропетровській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилається на те, що господарські операції між ТОВ АСКОМ СЕРВІС та ТОВ Сентол (код ЄДРПОУ: 39456791), ТОВ Міра Люкс (Код ЄДРПОУ: 41713595), ТОВ Омліс (Код ЄДРПОУ: 42112209), ТзОВ Захід Бест (Код ЄДРПОУ: 41194631), ТОВ Балор Трейд (Код ЄДРПОУ: 41884783), ТОВ Авераж Захід (Код ЄДРПОУ: 42103079), ТОВ Кайрус Прайм (Код ЄДРПОУ: 42074530) мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність викладених в акті перевірки висновків податкового контролюючого органу, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, внаслідок чого останнє є таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню та визнанню протиправним.

Ухвалою суду від 31.01.2020 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами загального позовного провадження.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

До суду відповідачем надано письмовий відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечив повністю та зазначив, що первинні документи, які складені ТОВ АСКОМ СЕРВІС по взаємовідносинам з ТОВ АСКОМ СЕРВІС та ТОВ Сентол (код ЄДРПОУ: 39456791), ТОВ Міра Люкс (Код ЄДРПОУ: 41713595), ТОВ Омліс (Код ЄДРПОУ: 42112209), ТзОВ Захід Бест (Код ЄДРПОУ: 41194631), ТОВ Балор Трейд (Код ЄДРПОУ: 41884783), ТОВ Авераж Захід (Код ЄДРПОУ: 42103079), ТОВ Кайрус Прайм (Код ЄДРПОУ: 42074530) є неправомірно складеними, носять формальний характер та не можуть підтверджувати факт здійснення будь-яких господарських операцій між вказаними підприємствами.

Позивачем долучено до матеріалів справи відповідь на відзив та додаткові докази із обґрунтуванням правової позиції щодо господарської діяльності з контрагентами.

В ході розгляду справи замінено відповідача ГУ ДФС у Дніпропетровській області на новостворену установу - Головне управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, надали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та у відповіді на відзив, просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмовий відзив, що міститься в матеріалах справи, у зв`язку з чим у задоволенні позовної заяви просив відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Товариство з обмеженою відповідальністю АСКОМ СЕРВІС (попередня назва ТОВ Голметресурс ) зареєстроване 14.08.2006 року № 12241020000028864 Виконавчим комітетом Дніпровської міської ради.

На підставі направлення №5083 від 24.07.2019 року, виданого Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області та відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст. 20, п.75.1 ст. 75, п.77.1,п. 77.4 ст.77,п. 82.1 ст. 82 Податкового Кодексу України, на підставі Наказу ТУ ДФС у Дніпропетровській області від 02.08.2019 року №4661-п, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю АСКОМ СЕРВІС (далі - Позивач, ТОВ АСКОМ СЕРВІС , ТОВ Голметресурс ) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Сентол (код ЄДРПОУ: 39456791) за період з 01.05.2018 року по 31.05.2018 року та з 01.07.2018 року по 31.07.2018 року, ТОВ Міра Люкс (Код ЄДРПОУ: 41713595) за період з 01.08.2018 року по 31.08.2018 року, ТОВ Омліс (Код ЄДРПОУ: 42112209) за період з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року, ТзОВ Захід Бест (Код ЄДРПОУ: 41194631) за період з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року, ТОВ Балор Трейд (Код ЄДРПОУ: 41884783) за період з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року, ТОВ Авераж Захід (Код ЄДРПОУ: 42103079) за період з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року, ТОВ Кайрус Прайм (Код ЄДРПОУ: 42074530) за період з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року.

За результатами перевірки 13.08.2019 року Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області складено Акт №45049/04-36-14-11/34561966 Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ АСКОМ СЕРВІС з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Сентол (код ЄДРПОУ: 39456791) за період з 01.05.2018 року по 31.05.2018 року та з 01.07.2018 року по 31.07.2018 року, ТОВ Міра Люкс (Код ЄДРПОУ: 41713595) за період з 01.08.2018 року по 31.08.2018 року, ТОВ Омліс (Код ЄДРПОУ: 42112209) за період з 01.09.2018 року по 30.09.2018 року, ТзОВ Захід Бест (Код ЄДРПОУ: 41194631) за період з 01.12.2018 року по 31.12.2018 року, ТОВ Балор Трейд (Код ЄДРПОУ: 41884783) за період з 01.01.2019 року по 31.01.2019 року, ТОВ Авераж Захід (Код ЄДРПОУ: 42103079) за період з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року, ТОВ Кайрус Прайм (Код ЄДРПОУ: 42074530) за період з 01.02.2019 року по 28.02.2019 року (далі - Акт, Акт перевірки), яким зафіксовано встановлене під час перевірки допущення Позивачем:

п. 44.1. ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищено податковий кредит на загальну суму 2929678, 00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за травень 2018 року на суму 199846,00 грн., липень 2018 року на суму 865696,00 грн., серпень 2018 року на суму 101200,00 грн., вересень 2018 року на суму 290468,00 грн., грудень 2018 року на суму 278193,00 грн., січень 2019 року на суму 729176,00 грн., лютий 2019 року на суму 465099, 00 грн.

На підставі вищезазначеного Акту перевірки Відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми р №0001011411 від 17.09.2019 року, яким було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів на суму 4394517,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об`єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об`єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи;

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та / або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також у п.п. 1.2 п. 1, п.п.2.1 п.2 Положення №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному місяці, в якому вони були здійснені.

Підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України, або інших документів, передбачених п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні валових витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства у зв`язку з його господарською діяльністю.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № К/9901/3443/18.

Так, в ході перевірки ГУ ДФС у Дніпропетровській області було встановлено, що позивачем (покупцем) укладено ряд договорів з контрагентами-продавцями, а саме: ТОВ Сентол (код ЄДРПОУ: 39456791), ТОВ Міра Люкс (Код ЄДРПОУ: 41713595), ТОВ Омліс (Код ЄДРПОУ: 42112209), ТзОВ Захід Бест (Код ЄДРПОУ: 41194631), ТОВ Балор Трейд (Код ЄДРПОУ: 41884783), ТОВ Авераж Захід (Код ЄДРПОУ: 42103079), ТОВ Кайрус Прайм (Код ЄДРПОУ: 42074530).

Під час проведення ГУ ДФС у Дніпропетровській області Позивачем було надано на вимогу працівників Відповідача усі необхідні документи, а саме: договори укладені з відповідними контрагентами та додаткові угоди до них, видаткові та податкові накладні, банківські виписки тощо.

Проте, як зазначив в Акті Відповідач, надані ТОВ АСКОМ СЕРВІС видаткові накладні складені з порушенням вимог п. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV, а саме відсутній підпис посадової особи з боку контрагентів Позивача, внаслідок чого на думку податкового контролюючого органу дані первинні документи не мають сили первинних документів та не можуть підтверджувати фактичного здійснення господарської операції в цілому.

Стаття 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні встановлює, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наявність незначних недоліків первинних документів є обставинами, які самі по собі не позбавляють правового значення виданих контрагентами підприємства первинних документів, що виключає відповідальність платника податків. У разі підтвердження дійсного виконання операції недоліки правореалізуючих документів є порушенням порядку заповнення цих документів, а відтак такі недоліки не можуть слугувати перешкодою для реалізації платником законного права на податковий кредит та на віднесення до складу витрат та доходів, що враховуються при визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, відповідного звітного періоду вартості отриманого (реалізованого) товару (робіт, послуг).

Сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Окрім того, у Акті зазначено, що ГУ ДФС у Дніпропетровській області було встановлено нереальність продажу ідентифікованого за номенклатурою товару, відмінного від номенклатури попередньо придбаних товарів за відсутності придбання товару, що продано від інших (не задіяних у цьому ланцюгу нереальної поставки) постачальників, тобто за результатами аналізу даних податкової звітності неможливо встановити основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів необхідних для ведення господарської діяльності, внаслідок чого Відповідачем було зроблено висновок про порушення Позивачем податкового законодавства України.

Як на час укладення угод між позивачем та його означеними вище контрагентами, так і на час їх виконання, останні знаходилися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також, були платниками податку на додану вартість.

Також, акт перевірки не містить даних про ліквідацію підприємств у періодах, які перевірялися, їх виключення з ЄДРПОУ, чи про те, що установчі документи, свідоцтво про реєстрацію їх як платників ПДВ та свідоцтво про державну реєстрацію були визнані недійсними на момент здійснення господарських операцій.

Чинним законодавством України не передбачено обов`язку платника податків, а також не надано йому права перевіряти достовірність даних, які вказуються його контрагентом в його первинних документах, перевіряти наявність трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, а також контролювати показники податкової звітності по податках та обов`язкових платежів, а тим більш не надано права перевірки платником податків намірів контрагентів щодо сплати ними державних податків.

Податкове законодавство України не становить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльність його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.

Також, частиною 2 статті 61 Конституції України закріплено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, позивач не може нести відповідальність за будь-які неправомірні дії його контрагентів, в тому числі, за відсутність за місцем реєстрації, на чому наголошує в акті Відповідач.

Також, частиною 2 статті 61 Конституції України закріплено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тобто, позивач не може нести відповідальність за будь-які можливі неправомірні дії його контрагентів, на чому наголошує в Акті перевірки Відповідач.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий адміністративний суд України у своєму Листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, зазначаючи, що не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Згідно змісту статті 80 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В статті 6 ГК України серед загальних принципів господарювання в України визначено принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Згідно Листа ВАСУ від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з`ясовувати, зокрема, такі обставини.

Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

У відповідності до викладеного вище, у позивача є в наявності та було надано до перевірки всі первинні документи, які фіксують здійснення господарських операцій, реальність яких безпідставно піддається сумніву відповідачем.

Установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому в обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові цього суду від 27 жовтня 2015 року у справі № 21-1539а15, обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Так, Відповідачем у Акті перевірки зазначено, що вартість основних засобів Позивача відповідно до балансу на початок звітного періоду складала 3350,0 тис. грн. та на кінець звітного періоду склала 3266,0 тис. грн. Також згідно до звіту про нарахування єдиного внеску штатна чисельність працівників у звітних періодах склала:

-травень 2018 р. - 450 осіб;

-липень 2018р. - 470 осіб;

-серпень 2018 р. - 455 осіб;

-вересень 2018 р. - 435 осіб;

-грудень 2018 р. - 370 осіб;

-січень 2019 р. - 370 осіб;

-лютий 2019 року - 374 осіб.

Дані факти свідчать про те, що у ТОВ Аском Сервіс є фізичні, технічні та технологічні можливості для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Згідно із підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а)постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б)постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в)ввезення товарів на митну територію України;

г)вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

В силу пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Між тим, як передбачено у пункті 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов`язань продавця.

При цьому, пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, для формування податкового кредиту має бути наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є:

прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Такі витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (пункт 138.5 статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз положень податкового законодавства, що діяло на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів:

-фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій;

- документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами;

-придбання товарів/послуг з метою їх використання в господарській діяльності;

- наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій;

- наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ);

- наявності у покупця податкової накладної, яка відповідає вимогам статті 201 Податкового кодексу України та підписана уповноваженою особою.

Крім того, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Щодо посилання відповідача на той факт, що ТОВ Кайрус Прайм є фігурантом в кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР №32019070000000018 від 28.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 212 КК України, ТОВ Захід Бест є фігурантом в кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР №420190700000000463 від 01.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212, ч. 2 ст.364, ч.2 ст. 205, ч.2 ст.367 КК України., ТОВ Омліс є фігурантом в кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР №42016000000002035 від 04.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212, ч. 2 ст.364 КК України, ТОВ Міра Люкс є фігурантом в кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР №42016000000002035 від 04.08.2016 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212, ч. 2 ст.364 КК України, ТОВ Авераж Захід є фігурантом в кримінальних провадженнях, внесених до ЄРДР №42016000000000463 від 01.03.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212, ч. 2 ст.364, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 367 КК України та №62019140000000093 від 07.02.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 212, ч. 2 ст.364, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 367 КК України.

За змістом частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Верховний Суд у постановах від 08.08.2018р. (справа №820/4428/17, адміністративне провадження №К/9901/51373/18), від 22 травня 2018 року (справа №826/14638/14, адміністративне провадження №К/9901/11318/18), від 04 вересня 2018 року (справа №826/18952/14, адміністративне провадження №К/9901/8100/18), від 29.03.2018р. (провадження К/9901/6497/18, справа №826/3498/15) висловлює наступну правову позицію стосовно використання вироків суду під час розгляду адміністративних справ, яка полягає в тому, що факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили.

З урахуванням такої правової позиції, суд вважає за необхідне зазначити, що, як вбачається з матеріалів справи, підтверджено представником позивача, та не спростовано представником відповідача, у межах кримінального провадження №32019070000000018 не досліджувався зміст господарських операцій позивача з його контрагентом у площині податкового законодавства, а також не встановлено фіктивність первинних документів, що надані позивачем до перевірки та/або недостовірність відомостей, що у них зазначені.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22 травня 2018 року (справа №826/14638/14, адміністративне провадження №К/9901/11318/18).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 27 лютого 2018 року по справі №802/1853/16-а, навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 27 березня 2018 року по справі №816/809/17, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Вищенаведена правова позиція Верховного Суду підтверджується, в тому числі, аналогічною правовою позицією Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) в рішенні від 22 січня 2009 року ЄСПЛ зазначив, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

Також, у рішенні Європейського Суду з прав людини від 9 січня 2007 року, про порушення Україною статті 1 Першого протоколу у справі Інтерсплав проти України (п.37) вказується: Заявник стверджував, що він сплачував податки відповідно до Закону і ці платежі перевірялись декілька разів державними органами. Він зазначив, що він не несе відповідальності за діяльність інших компаній, у яких він купував металевий брухт, ціна на який включала ПДВ. Обов`язок сплачувати це ПДВ покладався на ці компанії, а не на заявника. Заявник підкреслив, що він не мав ні компетенції, ні можливості контролювати господарську діяльність інших підприємств і ситуація, на яку посилається Уряд , вказує на незадовільну діяльність податкових органів, за які заявник не повинен нести відповідальність. Він далі підкреслював, що численні перевірки його діяльності які здійснювалися податковими органами, не виявили порушень, на підставі яких останні могли б ґрунтувати свої відмови .

Відповідно до п. 38 рішення зазначено: На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання в системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів для запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б указували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань .

Так, відповідно до п. 14.1.231 ст. 14 Податкового кодексу України, розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Також ВАСУ у своєму Листі від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 наголошує, що слід ураховувати, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Окрім цього, згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Варто зауважити, що у даному випадку Відповідачем в акті не наводиться жодних доводів відсутності ділової мети у діях Позивача.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб`єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі Булвес АД проти Болгарії Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: ...Суд вважає, що компанія- заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності .

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив в рішенні у справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії , у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Згідно зі ст.ст.46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, при цьому такий платник податків несе самостійну відповідальність за порушення ведення податкового обліку.

Як вже було зазначено, відомості про контрагента як платника податків не залежать від інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню податковим органом, наведене унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

Згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплати суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб`єктом господарювання податкового кредиту з податку на додану вартість не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб`єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджет, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд зазначає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивачем надані належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції з поставки товарів мали реальний характер.

Наявними у справі доказами підтверджуються зазначені обставини, а також фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності позивача.

У взаємозв`язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов`язань та правомірності прийняття своїх рішень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

В той же час, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Судом встановлено, що на момент здійснення фінансово - господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні були та є зареєстрованими в установленому законом порядку, платниками ПДВ, відповідні відомості щодо них містяться в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій та установ; у Реєстрі платників податку на додану вартість на сайті Державної фіскальної служби України.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/25587/18.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Судом враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), Булвес АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), які відповідно до частини першої статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагента, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12.04.2018 р. справа №804/698/26).

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1 статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов`язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини (надалі також - ЄСПЛ). Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії- заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

З урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій.

На підставі наведеного вище, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення форми Р №0001011411 від 17.09.2019 року є протиправним та підлягає скасуванню.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.243-246,250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати повідомлення-рішення форми Р №0001011411 від 17.09.2019 року, винесене Головним управлінням Державної фіскальної служби України у Дніпропетровській області.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аском Сервіс за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області суму сплаченого судового збору у розмірі 21020,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова