Рішення

від 13.10.2020 по справі 914/1470/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.10.2020 справа № 914/1470/17

За позовом: Міністерства оборони України, м. Київ, до відповідача 1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, м. Львів, до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека-комплект» , м. Львів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, м. Львів, за участю: Заступника військового прокурора Західного регіону, м. Львів, про: визнання недійсним договору №209-1 від 26.11.2016р. Суддя Козак І.Б.

При секретарі Пришляк Ю.-М.В.

Представники сторін:

Прокурор: не з`явився,

Від позивача : Гудима В.О. - представник,

Від відповідача 1: не з`явився,

Від відповідача 2: Жбадинський В.О. - адвокат,

Від третьої особи: Куцак В.П. - представник (довіреність №7177 від 28.12.2019р.).

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Міністерства оборони України до відповідача 1: Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю БЕЗПЕКА-КОМПЛЕКТ про визнання недійсним договору №209-1 від 26.11.2016.

Рішенням господарського суду Львівської області (суддя Березяк Н.Є.) від 08.12.2017р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.03.2018р., позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу №209-1 від 26.11.2016р., стягнуто з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України на користь Міністерства оборони України 800,00 грн. судового збору та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Безпека-комплект на користь Міністерства оборони України 800,00 грн. судового збору.

Постановою Верховного суду України у справі № 914/1470/17 від 29.08.2018р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Безпека-комплект» задоволено частково, рішення господарського суду Львівської області від 08.12.2017 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 року у справі № 914/1470/17 скасовано, справу направлено до Господарського суду Львівської області на новий розгляд. При цьому, у постанові зазначено таке: …не встановивши, чи є тотожною та чи накладається земельна ділянка, яка відповідно до договору є об`єктом забудови площею 8,9 га (правовстановлюючий документ - державний акт на право постійного користування землею серія І-ЛВ № 001518 від 26.05.1997), з земельною ділянкою, площею 2,7587 га, яка розташована за адресою: м. Львів вул. Стрийська, 73 (правовстановлюючий документ - акт на право постійного користування земельною ділянкою від 24.10.2006 ЯЯ № 186838, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги), суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про порушення прав позивача, внаслідок укладення спірного договору. Крім того, розглянувши спір і задовольнивши позовні вимоги, суди не врахували практики Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява № 29979/04) та не перевірили доводи ТОВ "Безпека-Комплект" про відсутність порушень закону саме з його боку при укладенні оспорюваного договору та про те, що внаслідок задоволення позову всі негативні наслідки дій держави будуть покладені на нього. Суди не встановили наскільки є співрозмірним порушення законодавства з обраним способом відновлення прав держави та чи дотримано баланс інтересів між державними та приватними інтересами. Разом з тим, у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява № 29979/04) Європейський суд з прав людини вказав, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Зважаючи на ступінь необхідного втручання держави в особі судових органів, судам необхідно враховувати дотримання справедливого балансу між інтересами держави та інтересами осіб, яких вони стосуються .

Системою автоматизованого розподілу справу №914/1470/17 передано для розгляду судді Козак І.Б.

14.11.2018р. на адресу господарського суду Львівської області надійшла заява Заступника військового прокурора Західного регіону про вступ у справу №914/1470/17 на стороні позивача (вх. №43900/18 від 14.11.2018р.). Дана заява обґрунтована тим, що укладенням оспорюваного договору сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки - із земель оборони на землі житлової та громадської забудови, а також допущено ряд інших правопорушень, які детально описані у позовній заяві. Заступником прокурора також зазначено, що вирішення даної судової справи безпосередньо зачіпає інтереси держави у сфері оборони, що відповідно до ст.. 23 Закону України Про прокуратуру є підставою для представництва прокурором інтересів держави у суді.

Ухвалою суду від 16.11.2018р. справу №914/1470/17 прийнято до розгляду суддею Козак І.Б. та призначено підготовче судове засідання на 11.12.2018р. Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою суду від 18.12.2018р. зупинено провадження у справі та призначено судову експертизу, на розгляд судового експерта поставлено таке питання: 1) Чи накладається земельна ділянка площею 2.7587га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул.Стрийська, 73 (правовстановлюючий документ - Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ЯЯ №186838 від 24.10.2006р.) на земельну ділянку площею 8,9га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул.Стрийська, (в/м 209-1) (правовстановлюючий документ - Державний акт на право постійного користування землею серія І-ЛВ №001518 від 26.05.1997р.), яка є об`єктом забудови згідно пп.1.1.5, 3.1 Договору про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Львів, по вул.Стрийській в/м 209-1 від 26.11.2016р?

Провадження у справі неодноразово зупинялося та поновлювалося, оскільки жодна із сторін так і не надала суду та експерту правовстановлюючу та технічну документацію на земельну ділянку площею 8,9 га, яка розташована за адресою:м. Львів, вул.Стрийська, (в/м 209-1) в повному обсязі з каталогом координат кутів повороту меж в системі координат СК-63, яка необхідна для проведення експертизи у цій справі на виконання вказівок, викладених у постанові Верховного суду України у справі № 914/1470/17 від 29.08.2018р.

07.09.2020р. на адресу суду повернулися матеріали справи №914/1470/17 разом з повідомлення судового експерта №4067 від 02.09.2020р. про неможливість надання висновку у цій справі (а.с.1-3, т.4).

Ухвалою суду від 22.09.2020р. підготовче провадження у цій справі закрито, розгляд справи по суті призначено на 06.10.2020р. У судовому засіданні 06.10.2020р. оголошувалася перерва до 13.10.2020р.

Правова позиція прокурора.

У судове засідання 13.10.2020р. прокурор не з`явився, у попередньому судовому засіданні заявлені позивачем вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити. У додаткових поясненнях (вх.№46587/18 від 05.12.2018р., а.с.191194, т.ІІ) зазначив таке. Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України у спільне зведення сторонами спірного об`єкта будівництва вкладено право користування земельною ділянкою (будівельним майданчиком), загальною площею 28,27 га, яка розташована на території військового містечка № 209-1 по вул. Стрийській у м. Львові, а ТОВ Безпека-Комплект у свою чергу, грошові кошти на фінансування будівництва житлового будинку. Таким чином, при укладенні спірного договору замовник не мав права передавати право користування земельною ділянкою (будівельним майданчиком), у тому числі у спільне користування, особам приватного права, з іншою метою, ніж цільове призначення цієї земельної ділянки та використовувати дану земельну ділянку в інтересах осіб приватного права, у тому числі у спільних інтересах, з огляду на те, що така земельна ділянка має використовуватись виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації. Укладенням зазначеного договору сторонами фактично змінено цільове призначення земельної ділянки - із земель оборони на землі житлової та громадської забудови. Це суперечить вимогам ч. 2 ст. 20 Земельного кодексу України, якою встановлено, що зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Наслідками порушення порядку зміни цільового призначення земель, відповідно до п. б ст. 21 цього кодексу, є визнання недійсними угод щодо земельних ділянок. Відтак, інтереси держави є порушеними, оскільки земельна ділянка, загальною площею 28,27 га, яка розташована на території військового містечка № 209-1 по вул. Стрийській у м. Львові, фактично, передана для проведення будівельних робіт іншій особі - ТОВ Безпека-Комплект без належних на те правових підстав.

Правова позиція позивача.

У судове засідання 13.10.2020р. представник позивача з`явився, позовні вимоги із підтримав повністю. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до спірного договору об`єктом забудови є земельна ділянка, яка належить до земель оборони, в той час як від імені ЗУКБ Міністерства оборони України оспорюваний договір був підписаний неуповноваженим представником. Також, при його укладенні, всупереч вимог законодавства, не проводився конкурс. У поясненнях (вх.№46545/18 від 05.12.2018р., а.с.187-188, т.ІІ )зазначив, що згідно наявної в матеріалах справи Відомості наявності та використання земельних ділянок по Квартирно-експлуатаційному відділу м. Львова станом на 01.01.2017року, земельна ділянка за №209-1 по вул. Стрийській у м. Львові належить до військового містечка № 209-1 і займає 39,8000 га. В дану земельну ділянку входить і земельна ділянка площею 2,758 га за адресою: м. Львів вул. Стрийська, 73 (державний акт ЯЯ № 186838 від 24.10.2006р. про право постійного користування земельною ділянкою від 24.10.2006), яка, в свою чергу, належить на праві постійного користування Національній академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти (кадастровий номер № 4610136800:08:004:0020).

Правова позиція відповідача 1.

Відповідач 1 у заяві (вх.№28967/20 від 06.10.2020р.) заявлені позовні вимоги визнав повністю. У судове засідання 13.10.2020р. не з`явився, причин неприбуття не повідомив.

Правова позиція відповідача 2.

Представник відповідача 2 у судове засідання 13.10.2020р. з`явився, надіслав на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№29585/20 від 13.10.2020р.), однак, у судовому засідання 13.10.2020р. просив не брати до уваги це клопотання. Проти позову заперечив.

Правова позиція третьої особи.

Представник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у судовому засіданні 13.10.2020р. дав усне пояснення по суті справи. На виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 15.07.2019 року у справі № 914/1470/17 надала суду завірену копію технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права на земельну ділянку Львівський військовий орден червоної зірки інститут імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка» , м.Львів, вул. Стрийська, 73 (в/м №208) (а.с. 18-82, т.ІІІ ).

Обставини справи.

26.11.2016 р. між Міністерством оборони України в особі ЗУ КБ Міністерства оборони України (замовник, сторона-1) та ТзОВ "Безпека-комплект" (підрядник, сторона-2) укладено договір про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1, який посвідчено, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х.М. та зареєстровано в реєстрі за №3554 (а.с.13-20, т.І ).

Як вбачається зі змісту договору, при його укладенні від імені Міністерства оборони України виступало ЗУ КБ Міністерства оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 діяв т.в.о. начальника Винарський В.В.

За умовами цього договору сторона-1 та сторона-2 зобов`язуються збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1, орієнтовною площею 8,9 га, яка відведена згідно державного акта на право постійного користування землею, серії І-ЛВ №001518 від 26.05.1997, на підставі ухвали IV сесії 2 скликання Львівської міської ради народних депутатів від 01.06.1995, для будівництва, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування цим договором (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 2.2 договору для реалізації цього договору сторона-1 передає, а сторона-2 приймає частину функцій замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються стороні-2 для виконання функцій замовника будівництва об`єкту визначена цим договором.

Відповідно до п. 3.1 договору об`єктом забудови є земельна ділянка за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1 орієнтованою площею 8,9 га.

Сторона-1 зобов`язується на умовах, визначених цим договором, забезпечити державну реєстрацію права користування земельною ділянкою (оренда), визначену п. 1.1.5 цього договору з цільовим призначенням земельної ділянки, яке дозволить сторонам здійснити реалізацію умов цього договору, у тому числі здійснювати її забудову, а також утримувати і обслуговувати завершений будівництвом об`єкт (п. 3.2. договору).

Право користування земельною ділянкою (оренда) внаслідок виконання цього договору не переходить до сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього договору (п. 3.3. договору).

Актом приймання-передачі будівельного майданчика до договору від 26.11.2016 вказаний майданчик ЗУКБ було передано ТзОВ Безпека-комплект (а.с.21, т.І).

Національною академією сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного на виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 15.07.2019 року у справі подано суду завірену копію технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують права на земельну ділянку Львівський військовий орден червоної зірки інститут імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка» , м.Львів, вул. Стрийська, 73 (в/м №208) (а.с. 18-82, т.ІІІ ).

Позивачем долучено до матеріалів справи:

· Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку кадастровий №4610136800:08:004:0044 (а.с.85, т.ІІІ);

· Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку кадастровий №4610136800:08:004:0047 (а.с.86, т.ІІІ);

· Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку кадастровий №4610136800:08:004:0048 (а.с.87, т.ІІІ).

ТзОВ Безпека-комплект надано Каталог координат земельної ділянки м.Львів, вул.Стрийська,73 (а.с.170, т.ІІІ).

Оцінка суду.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною 1 ст. 1 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Відтак, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Аналізуючи правову природу оспорюваного договору, то він є змішаний, оскільки містить у собі елементи договору про спільну діяльність та інвестиційного договору, а тому до спірних відносин підлягають до застосування положення глави 77 Цивільного кодексу України та Закону України Про інвестиційну діяльність .

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Статтею 1131 Цивільного кодексу України встановлено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно з статтю 2 Закону України Про інвестиційну діяльність інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та/або досягається соціальний та екологічний ефект (ст. 1 Закону України Про інвестиційну діяльність .

Щодо відсутності повноважень представника ЗУКБ Міністерства оборони України на підписання оспорюваного договору.

Судом встановлено, що при укладенні оскаржуваного Договору від імені Міністерства оборони України виступало Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі Положення про Західне управління капітального будівництва, від імені якого на підставі довіреності №220/386/д від 10.11.2016 діяв т.в.о. начальника Винарський В.В.

Довіреністю №220/386/д від 10.11.2016 Міністерство оборони України уповноважило тимчасово виконуючого обов`язки начальника Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Винарського Володимира Віталійовича на підписання від імені Міністерства оборони України за погодженням із Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України договорів (додаткових угод) на проведення землевпорядних робіт, здійснення дій щодо державної реєстрації земельних ділянок, державної реєстрації речових прав на них (права державної власності та права постійного користування земельними ділянками за Міністерством оборони України) за не бюджетні кошти за такими адресами: вул. Городоцька, 222, м. Львів; вул. Княгині Ольги, 1-5; м. Львів, вул. Личаківська, 105; м. Львів, вул. Стрийська, в/м. 209-1; м. Львів, вул. Зріні, 153; м. Мукачево, Закарпатська обл., вул. Гагаріна, 28; м. Ужгород, Закарпатська обл., вул. Прилуцька, в/м 210; м. Львів (Брюховичі), а також здійснення інших дій та правочинів, пов`язаних з їх виконанням.

Тобто, вказаною довіреністю не передбачено повноважень Винарського В.В. на укладення договору про будівництво житлового комплексу, зокрема, за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, в/м 209-1.

Наказом державного секретаря Міністерства оборони України №23 від 17.06.2003 Про затвердження Положення про Західне управління капітального будівництва Міністерства оборони України затверджено відповідне положення (надалі - Положення).

Пунктом 11 Положення, крім іншого передбачено, що начальник управління за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України укладає угоди на капітальне будівництво та ремонт, інвестування будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей, придбання та обмін квартир, надання послуг та інші угоди в межах своєї компетенції.

Отже, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погодження з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України.

Оцінюючи аргумент позивача про відсутність конкурсу для проведення будівництва житла для військовослужбовців, суд зазначає таке.

Постановою Кабінету Міністрів України №715 від 06.07.2011 затвердженого Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони.

Згідно з пунктом 5, 8, 25 Порядок організації будівництва житла для військовослужбовців та членів їх сімей на земельних ділянка, що належать до земель оборони, передбачено, що на підставі погодженого з Кабінетом Міністрів України переліку земельних ділянок, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей, Міністр оборони або інший керівник центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, Голова СБУ, Голова Служби зовнішньої розвідки, Голова Адміністрації Держспецтрансслужби, утворює конкурсну комісію, затверджує її склад та голову. Конкурсна комісія розміщує протягом семи днів з дати прийняття рішення про проведення конкурсу в засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті організатора конкурсу інформацію про проведення конкурсу. За результатами засідання конкурсної комісії складається протокол про проведення конкурсу, в якому зазначаються: 1) відомості про учасників конкурсу; 2) результати голосування; 3) обґрунтування щодо визначення переможця конкурсу.

Так, відповідачем 2 долучено до матеріалів справи лише копію оголошення про проведення конкурсу, однак не вбачається з поданої копії де така розміщена, відсутні докази розміщення такої інформації на офіційному веб-сайті організатора, не надано доказів проведення конкурсу та визначення переможця, що підтверджується протокол, відповідно до зазначених вище норм.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

На виконання вказівок, викладених у постанові ВСУ у справі № 914/1470/17 від 29.08.2018р. для встановлення факту чи є тотожною та чи накладається земельна ділянка, яка відповідно до договору є об`єктом забудови площею 8,9 га (правовстановлюючий документ - державний акт на право постійного користування землею серія І-ЛВ № 001518 від 26.05.1997), з земельною ділянкою, площею 2,7587 га, яка розташована за адресою: м. Львів вул. Стрийська, 73 (правовстановлюючий документ - акт на право постійного користування земельною ділянкою від 24.10.2006 ЯЯ № 186838, яким позивач обґрунтовує позовні вимоги, суд призначав у цій справі судову експертизу. Жоден учасник цієї справи не надав суду витребовувану технічну документацію на земельну ділянку площею 8,9 га, яка розташована за адресою:м. Львів, вул.Стрийська, (в/м 209-1) в повному обсязі з каталогом координат кутів повороту меж в системі координат СК-63, так як жодна із сторін такої документації не має. Матеріали справи повернулися з Львівського науково-дослідного інституту з повідомлення судового експерта про неможливість надати висновок у цій справі. При цьому, судовий експерт у мотивувальній частині повідомлення зазначив, що без правовстановлюючої та технічної документації на земельну ділянку площею 8,9 га, яка розташована за адресою:м. Львів, вул.Стрийська, (в/м 209-1) в повному обсязі з каталогом координат кутів повороту меж в системі координат СК-63 провести дослідження та дати відповідь на поставлене судом питання за наявними у справі матеріалами технічно неможливо.

Враховуючи наведене, встановлення тотожності чи накладення земельної ділянки, яка відповідно до договору є об`єктом забудови площею 8,9 га (правовстановлюючий документ - державний акт на право постійного користування землею серія І-ЛВ № 001518 від 26.05.1997), на земельну ділянку, площею 2,7587 га, яка розташована за адресою: м. Львів вул. Стрийська, 73 (правовстановлюючий документ - акт на право постійного користування земельною ділянкою від 24.10.2006 ЯЯ № 186838) не видається можливим.

Щодо встановлення співрозмірності порушення законодавства з обраним способом відновлення прав держави та чи дотримано баланс інтересів між державними та приватними інтересами в контексті практики Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (заява № 29979/04) суд зазначає таке.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рішеннями ЄСПЛ від 24 червня 2003 року у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" та від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" закріплені принципи застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

У пункті 71 рішення від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ зазначив, що принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому помилку не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

З огляду на викладене принцип "належного урядування" не встановлює абсолютної заборони на витребування майна на користь держави, якщо майно вибуло у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які необхідно з`ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу "належного урядування" оцінюється одночасно з додержанням принципу "пропорційності", при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення "справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини". Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб`єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з`ясований у кожній конкретній справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації прав на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Аналізуючи обставини цієї справи, оцінюючи баланс інтересів держави, зокрема, Міністерства оборони України, та приватний інтерес ТзОВ Безпека-комплект через призму належного урядування , суд зазначає, що вибраний позивачем спосіб захисту шляхом визнання недійсним договору від 26.11.2016 р. є виправданим та належним у цьому випадку, адже за даних обставин здійснюється втручання у володіння саме державним майном, а не приватним. Спірна земельна ділянка (право користування /оренди на неї) не перейшла до відповідача 2. Такий висновок слідує з аналізу р.2 оспорюваного договору. Варто також зауважити, що розгляд цієї справи триває вже більше трьох років, а позовна заява у цій справі подана Міністерством оборони України приблизно через пів року після укладення оспорюваного договору, що вказує на оперативне реагування уповноваженого органу на усунення виявленого порушення.

Окрему увагу відповідачів суд звертає на постанову Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/1970/19, у якій міститься такий правовий висновок: "висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити ".

Судові витрати.

Щодо стягнення судових витрат, то сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1600,00 грн., покладається на відповідачів у рівних частинах.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 219-221, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю .

2. Визнати недійсним з моменту укладення договір про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, військове містечко №209-1, укладений 26.11.2016 року між Міністерством оборони України в особі Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та товариством з обмеженою відповідальністю Безпека-комплект .

3. Стягнути з Західного управління капітального будівництва Міністерства оборони України (адреса: 79005, м. Львів, вул. І.Франка, буд. 61; ідентифікаційний код 24980173 ) на користь Міністерства оборони України (адреса: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022 ) 800,00 грн. судового збору.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Безпека-комплект (адреса: 79066, м. Львів, вул. Сихівська, буд. 3 кв. 32; ідентифікаційний код 38456806 ) на користь Міністерства оборони України ( 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код 00034022 ) 800,00 грн. судового збору.

5. Відповідно до ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Апеляційну скаргу на рішення суду можна подати в порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

7. Інформацію у справі, яка розглядається, можна отримати за такою веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2020р.

Суддя І.Б. Козак