Рішення

від 05.10.2020 по справі 914/1275/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2020 справа № 914/1275/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Юрків М.Г., розглянув матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гурман , м.Львів

до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м.Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної митної служби України, м.Київ

про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим

за участю представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Золотий Я.М.;

від третьої особи: не з`явився

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Гурман до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про визнання договору оренди нерухомого майна продовженим.

Ухвалою суду від 02.06.2020 р. позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк у десять днів з дня вручення цієї ухвали (але не швидше закінчення дії на території України карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби COVID-19), для усунення допущених недоліків шляхом надання суду доказів сплати судового збору в сумі 2102 грн.

11.06.2020 р. позивач на виконання вимог ухвали суду подав клопотання (вх.№19500/20) з долученим доказом сплати судового збору в необхідному розмірі.

Ухвалою суду від 16.06.2020 р. відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 02.07.2020 р.

В судовому засіданні 02.07.2020 р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву (вх.№21004/20 від 02.07.2020 р.), а також клопотання (вх.№1538/20 від 02.07.2020 р.) про залучення Державної митної служби України до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

Ухвалою суду від 02.07.2020 р. підготовче засідання відкладено на 03.08.2020 р., задоволено заяву Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, та залучено Державну митну службу України до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Ухвалою суду від 03.08.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 03.08.2020 р., підготовче засідання у справі відкладено на 17.08.2020 р.

14.08.2020 р. позивач подав заяву (вх.№1917/20) про зміну предмета позову.

В судовому засіданні 17.08.2020 р. позивач повідомив про допущення описки в заяві про зміну предмету позову, у зв`язку з чим просив суд надати можливість її виправити та відкласти підготовче засідання.

Ухвалою суду від 17.08.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 17.08.2020 р., підготовче судове засідання у справі відкладено на 27.08.2020 р.

18.08.2020 р. від третьої особи надійшли пояснення (вх.№24550/20) щодо позову та відзиву, відповідно до яких третя особа просила суд відмовити у задоволенні позову, розгляд справи здійснювати за відсутності представника Держмитслужби.

Також 18.08.2020 р. позивач подав заяву про зміну предмета позову в новій редакції (вх.№24585/20).

Ухвалою суду від 27.08.2020 р. постановлено прийняти до розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Гурман про зміну предмету позову (вх.№24585/20 від 18.08.2020 р.), продовжити строк підготовчого провадження у справі та відкласти підготовче засідання на 28.09.2020 р.

22.09.2020 р. до суду надійшли пояснення щодо заяви про зміну предмету позову (вх.№27482/20), в яких третя особа просила суд відмовити у задоволенні позову (з врахуванням заяви про зміну предмету), розгляд справи здійснювати за відсутності представника Держмитслужби.

Ухвалою суду від 28.09.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання від 28.09.2020 р., закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.10.2020 р.

02.10.2020 р. позивач подав клопотання (вх.№28588/20) про розгляд справи за наявними в матеріалах справи документами без участі його представника у зв`язку із збільшенням поширення коронавірусної інфекції та складною епідеміологічною ситуацією в Україні. У клопотанні позивач зазначив, що повністю підтримує позовні вимоги з врахуванням зміни предмету позову, та просив суд задоволити їх в повному обсязі.

В судове засідання 05.10.2020 р. з`явився представник відповідача.

Позивач та третя особа в судове засідання з розгляду справи по суті явку представників не забезпечили, відповідно до раніше згаданих клопотань просили суд розглянути справу без їхньої участі.

В судовому засіданні 05.10.2020 р. суд розпочав розгляд справи по суті. Присутній представник відповідача виступив з вступним словом та надав усні пояснення. Суд з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідив докази та заслухав пояснення відповідача з приводу доказів, після чого перейшов до проведення судових дебатів. В ході проголошення заключного слова відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.

Після судових дебатів, проаналізувавши зібрані у справі докази та у зв`язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі та вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

В судовому засіданні 05.10.2020 р. після повернення з нарадчої кімнати судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 10.03.2011 р. між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, яке належить до державної власності та перебуває на балансі Державної митної служби України (в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці) і даний договір укладався строком на 2 роки та 364 дні - по 08.03.2014 р. включно. В подальшому ж сторони укладали договори про внесення змін до даного договору, якими, зокрема, продовжували дію договору по 07.03.2017 р. включно та по 06.03.2020 р. включно.

Позивач вказав, що за умовами договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку чинності протягом одного місяця та за умови відсутності попередження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном, за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб, договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах; зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.

Позивач заявив, що у відповідності до умов договору 16.01.2020 р. він скерував відповідачеві заяву про продовження строку дії договору та не отримав жодних заперечень щодо поданої заяви, однак з листа відповідача на іншу заяву дізнався, що Державна митна служба України 03.03.2020 р. повідомила відповідача про відмову в продовженні договору оренди, а той, в свою чергу, направив позивачеві заяву про припинення договору.

Як ствердив позивач, товариство не отримувало заяву відповідача про припинення договору і договір є продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були ним передбачені, оскільки позивач продовжив користуватися майном після закінчення строку договору оренди, а відповідач у встановлений місячний строк після закінчення строку дії договору не заявив про його припинення, у зв`язку з чим відбулось автоматичне продовження його дії.

Також позивач звернув увагу суду на те, що орендар не отримував ні від балансоутримувача, ані ні від користувача не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну договору, жодного письмового попередження про те, що орендоване майно необхідне для потреб його власника.

Враховуючи наведене, позивач в позовній заяві просив суд визнати договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, тобто до 05.03.2023 р. включно.

В заяві про зміну предмету позову, яка була прийнята судом, позивач вказав, що відповідно до умов договору оренди дії стосовно його продовження оформляються додатковим договором, тому сама по собі вимога про визнання продовженим договору оренди нерухомого майна без належного оформлення такого продовження не може забезпечити ефективного захисту порушеного права позивача. У зв`язку з цим, позивач просив суд визнати договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди в наведеній позивачем редакції, яка містила умову про те, що договір укладений строком на 2 роки та 364 дні та діє з 07.03.2020 р. по 05.03.2023 р. включно.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що орган, уповноважений управляти державним майном - Державна митна служба України листом від 03.03.2020 р. повідомила відповідача про відмову в продовженні договору оренди на новий строк, через що відповідач у встановлений порядок і строк надіслав позивачеві заяву про припинення договору оренди, в якій повідомлялось про закінчення терміну дії договору та про неможливість його продовження.

На переконання відповідача, спірний договір оренди було припинено у належному порядку після закінчення строку його дії, тому у позивача відсутні правові підстави для визнання цього договору продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, до того ж позивачем не обгрунтовано в чому полягало порушення його прав та законних інтересів на момент подання позову.

Третя особа підтримала позицію відповідача, вказала на те, що надіслана 27.03.2020 р. заява орендодавця про припинення договору оренди за закінченням строку договору є одностороннім правочином, який відображає волевиявлення орендодавця, не потребує узгодження з орендарем і є підставою для припинення відповідних зобов`язальних правовідносин, при цьому законодавство і договір не містять спеціальних вказівок щодо того, коли орендар вважається повідомленим чи способів такого повідомлення.

За твердженнями третьої особи, наявність заяви відповідача та належних доказів її надсилання позивачеві протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору свідчить про добросовісність звернення відповідача до позивача, вчинення відповідачем залежних від його волі необхідних дій у спірних правовідносинах, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами через закінчення строку договору.

Крім того третя особа звернула увагу суду на те, що позивач помилково ототожнює правовий інститут пролонгації договору оренди (продовження на той же строк і на тих самих умовах), який реалізується внаслідок мовчазної згоди сторін договору, та правовий інститут продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права добросовісного орендаря, сутністю якого є укладення договору оренди на новий строк та внесення змін до істотних умов договору, а не його автоматичне поновлення, тому вимоги позивача є взаємовиключними. Третя особа ствердила, що саме реалізація такого переважного права орендарем в разі незгоди орендодавця може бути предметом спору в суді, а внесення змін до договору здійснюється у спосіб укладання додаткової угоди шляхом надіслання відповідних пропозицій іншій стороні договору, проте позивач не направляв проект договору для його розгляду, підписання чи надання заперечень відповідачем та третьою особою, тому будь-який спір між сторонами стосовно конкретних умов додаткового договору на момент розгляду справи відсутній.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

10.03.2011 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Гурман (орендарем) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №42.

Відповідно до п.1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - санітарно-гігієнічні приміщення загальною площею 58,5 кв.м, які знаходяться на першому поверсі двоповерхової будівлі автовокзалу МААП Краковець за адресою: Львівська область, Яворівський район, смт.Краковець, вул.Вербицького, 54, реєстровий номер 00033005.25.ААААЖЖ993, (далі - майно), та перебувають на балансі Державної митної служби України (в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці), (далі - користувач). Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 30.09.2010 р. і становить за незалежною оцінкою 256000 грн без ПДВ.

Згідно з п.1.2. договору, майно передається в оренду з метою розміщення громадських вбиралень.

Як встановлено п.2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передавання майна.

Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами) (далі - Методика) становить без ПДВ за базовий місяць оренди грудень 2010 року 867,05 грн. Орендна плата за перший (повний) місяць оренди - березень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць оренди грудень 2010 року на індекси інфляції за січень, лютий, березень місяці 2011 року. (п.3.1. договору).

За умовами п.3.3. договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.5. договору визначено, що розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни її розрахунку, істотної зміни стану об`єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Пунктами 7.1. та 7.2. договору встановлено такі обов`язки орендодавця як передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором за актом приймання-передавання майна, який підписується одночасно з цим договором; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендарю користуватися орендованим майном на умовах цього договору.

Розділом 10 договору сторони погодили строк чинності, умови зміни та припинення договору.

Так, цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 10.03.2011 р. по 08.03.2014 р. включно (п.10.1. договору).

Відповідно до п.10.3. договору, зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

За умовами п.10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору при наявності погодження органу, уповноваженого управляти об`єктом оренди.

Згідно з п.10.5. договору, реорганізація орендодавця або перехід права власності на орендоване майно третім особам не є підставою для зміни або припинення чинності цього договору, і він зберігає свою чинність для нового власника орендованого майна (його правонаступників) .

Як встановлено пунктом 10.6. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря-юридичної особи.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем користувачу (п.10.7. договору).

У відповідності до п.10.9. договору, майно вважається поверненим користувачу з моменту підписання орендарем та користувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю. Обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

За актом приймання-передавання індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №42 від 10.03.2011 р. орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - санітарно-гігієнічні приміщення загальною площею 58,5 кв.м., які знаходяться на першому поверсі двоповерхової будівлі автовокзалу МААП Краковець за адресою: Львівська область, Яворівський район. смт.Краковець, вул.Вербицького, 54, реєстровий номер 00033005.25.ААААЖЖ993 (далі - майно), та перебувають на балансі Державної митної Служби України (в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці), (далі - користувач).

14.02.2013 р. сторони уклали договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 10.03.2011 р. №42, яким, зокрема виклали в новій редакції абз.1 п.1.1. розділу 1 Предмет договору , вказавши, що орендовані приміщення перебувають на балансі Міністерства доходів та зборів України та в оперативному управління (користуванні) Львівської митниці Міндоходів (далі - користувач); виклали в новій редакції абз.3 та 4 розділу 11 Платіжні та поштові реквізити сторін, балансоутримувача та користувача , зазначивши реквізити балансоутримувача - Міністерства доходів зборів України та користувача - Львівської митниці Міндоходів.

Вказаним договором про внесення змін сторони також виклали п.10.4 розділу 10 Строк чинності, умови зміни та припинення Договору в наступній редакції: 10.4. Договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженому управляти відповідним державним майном, за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна ), договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору .

Крім того сторони доповнили розділ 10 договору Строк чинності, умови зміни та припинення договору пунктом 10.5.: 10.5. У разі, якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три року тому, для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка об`єкта оренди .

Укладеним 23.04.2014 р. договором про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 10.03.2011 р. №42 (із змінами) сторони погодились викласти в новій редакції:

- абз.2 п.1.1. розділу 1 Предмет договору ( Вартість зазначеного орендованого майна визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 28.02.2014 р. І становить за незалежною оцінкою 284737 грн без ПДВ. );

- п.3.1. розділу 3 Орендна плата ( п.3.1. Орендна плата визначена на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 (зі змінами), (далі - методика), становить без ПДВ за перший повний місяць розрахунку після внесення змін до договору оренди (березень 2014 року) - 970 грн без ПДВ ). Орендна плата згідно додатку сплачується з 09.03.2014 р.

- п.10.1 розділу 10 Строк чинності, умови зміни та припинення договору ( п.10.1. Цей договір укладено строком на 2 роки 364 дні, що діє з 09.03.2014 р. по 07.03.2017 р. включно. ).

06.04.2015 р. сторони уклали договір про внесення змін до договору оренди нерухомого державного майна від 10.03.2011 р. №42 (зі змінами), яким виклали в новій редакції абз.1 п.1.1. розділу 1 Предмет договору , зазначивши номери орендованих приміщень і те, що майно перебуває на балансі Державної фіскальної служби України та в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці ДФС, а також виклали в новій редакції абз.1 п.3.6 розділу 3 Орендна плата , абз.3, 4 розділу 11 Платіжні та поштові реквізити сторін, балансоутримувача та користувача .

Відповідно до договору про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 10.03.2011 р. №42 (зі змінами), укладеного 27.04.2017 р., в новій редакції викладено абз.2 п.1.1. розділу 1 Предмет договору щодо вартості орендованого майна згідно зі звітом про оцінку станом на 31.01.2017 р.; п.3.1. розділу 3 Орендна плата щодо розміру плати; п.5.8 розділу 5 Обов`язки орендаря щодо страхування майна; п.10.1. розділу 10 Строк чинності, умови зміни та припинення договору щодо дії договору з 08.03.2017 р. по 06.03.2020 р. включно.

Заявою від 15.01.2020 р., отриманою Регіональним відділенням ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях 16.01.2020 р., Товариство з обмеженою відповідальністю Гурман просило продовжити термін дії договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 р. та повідомило, що умови договору оренди орендарем виконуються, орендоване майно застраховане.

Листом №08-4/21-04/6/2598 від 03.03.2020 р. Державна митна служба України повідомила Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, що приміщення загальною площею 58,5 кв.м., які знаходяться на першому поверсі двоповерхової будівлі автовокзалу МППдАС Краківець за адресою: Львівська обл., Яворівський р-н, смт. Краківець, вул.Вербицького 54, перебуває в оперативному управлінні (користуванні) Львівської митниці ДФС і договір його оренди припиняє свою чинність 07.03.2020 р. У зв`язку з тим, що Держмитслужба є правонаступником ДФС, а також враховуючи численні скарги громадян щодо незадовільної роботи ТзОВ Гурман на орендованих площах (неналежні санітарні умови, ненадання підтверджуючих документів за проведену оплату), а також відповідно до Закону України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 р., введення в дію якого відбулось 01.02.2020 р., Державна митна служба України вказала на необхідність припинення дії договору оренди індивідуально визначеного майна від 10.03.2011 р. №42.

Вказаний лист був зареєстрований Регіональним відділенням 10.03.2020 р., що вбачається з відповідної відмітки.

Відповідно до заяви №11-03-01750 від 26.03.2020 р. про припинення договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 р., адресованої Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях Товариству з обмеженою відповідальністю Гурман та Львівській митниці ДФС, повідомлено, що термін дії договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 р. закінчився 06.03.2020 р.

В заяві зазначено, що вона надсилається відповідно до Закону України Про оренду державного та комунального майна та п.10.6 договору, а державне нерухоме майно - санітарно-гігієнічні приміщення підлягає поверненню згідно з пунктами 10.8. і 10.9. договору. Як вказано в заяві, договір оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 р. припиняється у зв`язку з рішенням органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном - Державної митної служби України (лист №08-4/21-04/6/2598 від 03.03.2020 р.)

На підтвердження направлення листа відповідач подав копію фіскального чеку АТ Укрпошта від 27.03.2020 р. про надсилання рекомендованого листа з зазначенням в ньому у графах Кому та Куди таких даних: Гурман і 79053 м.Львів відповідно.

У листі №7 від 04.05.2020 р. ТзОВ Гурман просило РВ ФДМУ по Львівській, Закарпатській та Волинській областях на період дії запровадження карантинних заходів звільнити товариство від сплати орендної плати за договором №42 від 10.03.2011 р.

Листом №11-03-02649 від 19.05.2020 р. Регіональне відділення довело до відома ТзОВ Гурман , що Державна митна служба України в листі №08-4/21-04/6/2598 від 03.03.2020 р. повідомила про відмову в продовженні договору оренди державного нерухомого майна №42 від 10.03.2011 р., термін дії якого закінчився 06.03.2020 р., з врахуванням чого Регіональне відділення скерувало на адресу товариства заяву про припинення договору і оскільки орендоване майно не повернуто балансоутримувачу (в регіональному відділенні відсутній акт прийому-передачі майна), було розпочато претензійно-позовну роботу за даним фактом.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Приписами ст.759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з ч.1 ст.760 ЦК України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Статтею 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). Об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р., положення якого були чинними на час укладення та виконання договору оренди сторонами, цей Закон регулює: організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Орендоване за договором майно є державним, а тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України Про оренду державного та комунального майна , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як визначено ч.2 цієї ж статті, державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, - щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Згідно зі ст.5 Закону, орендодавцем є, в тому числі, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.

Положеннями ч.5 ст.10 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р. та ч.3 ст.284 Господарського кодексу України встановлено, що реорганізація орендодавця не є підставою для зміни умов або розірвання договору оренди.

Наказом Фонду державного майна України Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України №232 від 06.03.2019 р., виданим відповідно до Закону України Про Фонд державного майна України , Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України та Положення про представництво Фонду державного майна України в районі, місті, утворено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях як юридичну особу публічного права внаслідок реорганізації шляхом злиття Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Закарпатській області, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Волинській області та встановлено, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків раніше діючих регіональних відділень.

За умовами ст.631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

За змістом ч.ч.1, 3 ст.763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р., термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

В договорі оренди №42 від 10.03.2011 р. строком дії договору визначено 2 роки 364 дні; початково погоджено його дію з 10.03.2011 р. по 08.03.2014 р. включно, а в подальшому і з 09.03.2014 р. по 07.03.2017 р. включно та з 08.03.2017 р. по 06.03.2020 р. включно.

Згідно з ч.2 ст.26 Закону України Про оренду державного та комунального майна , договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Як встановлено пунктом 10.6. договору, чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації орендаря-юридичної особи.

У разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем користувачу (п.10.7. договору).

У відповідності до п.10.9. договору, майно вважається поверненим користувачу з моменту підписання орендарем та користувачем акта приймання-передавання, один примірник якого протягом трьох днів орендарем скеровується орендодавцю.

Отже, закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є безумовною підставою для припинення договору.

Суд не може погодитись з відповідачем та третьою особою в тому, що строк договору оренди закінчився 06.03.2020 р. і з цього моменту договір є припиненим, та, на противагу, вважає обґрунтованими твердження позивача про продовження договору після вищевказаної дати на той самий строк і на тих самих умовах.

Як передбачено ч.1 ст.764 ЦК України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Подібні положення містяться і в ч.4 ст.284 ГК України та у ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р. - у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Незаперечення орендодавцем можливості продовження договірних відносин може мати прояв у мовчазній згоді і у такому випадку орендар в силу закону вправі розраховувати, що договір оренди вважається поновленим.

Необхідно зауважити, що за таких обставин договір може бути поновлено виключно на тих самих умовах і на той самий строк, тобто орендар не може вимагати поновлення договору оренди на інших умовах.

Отже, відповідно до наведених вище норм договір може бути пролонгованим, тобто продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, за відсутності у сторін відповідних заперечень щодо цього (за відсутності заяв про припинення або зміну умов договору).

При цьому в таких випадках для автоматичного продовження дії договору від сторін, за загальним правилом, не вимагається обов`язкового укладення нового договору оренди або внесення змін до вже існуючого шляхом підписання ними додаткового договору, договору про внесення змін тощо.

Разом з тим стаття 777 ЦК України встановлює переважні права наймача.

Так, наймач, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Правове регулювання переважного права орендаря здійснює також і ч.3 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р., визначаючи, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

З наведеного можна зробити висновок про те, що реалізація переважного права на поновлення договору оренди можлива лише за умови дотримання встановленої процедури, наявності волевиявлення сторін та у разі припинення дії попереднього договору оренди і призводить до укладення договору оренди на новий строк, а не до його автоматичного поновлення. Суть такої реалізації зводиться до надання добросовісному орендарю переваги перед іншими особами за рівних запропонованих орендодавцю умов договору оренди.

Таким чином, підстави для поновлення договору оренди, вказані у ч.1 ст.764 ЦК України, ч.4 ст.284 ГК України, ч.2 ст.17 Закону і у ст.777 ЦК України, ч.3 ст.17 Закону не пов`язані одна з іншою, а згадані правові інститути (пролонгація договору на той же строк і на тих самих умовах і реалізація переважного права добросовісного орендаря) є взаємовиключними

Згадана правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 16.09.2020 р. у справі №904/5126/19 .

В абз.1 п.10.4. договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, №42 від 10.03.2011 р. (в редакції договору про внесення змін від 14.02.2013 р.) сторони погодили, що договір оренди продовжується за наявності письмової заяви орендаря за один місяць до закінчення терміну дії договору оренди.

Згідно ж умов абз.2 п.10.4. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, за умови відсутності попередження органу, уповноваженому управляти відповідним державним майном, за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди щодо наміру використовувати дане державне майно для власних потреб (ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна ), договір вважається продовженим на той самий строк на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору.

Суд вважає, що в останньому із абзаців йдеться про автоматичну пролонгацію договору, про що свідчить те, що умовами для використання цього положення договору є відсутність заяв про припинення або зміну договору протягом місяця після закінчення строку його чинності, а також те, що положення договору визначають наслідками відсутності відповідних заяв саме продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах. Вказані ознаки відповідають правовій природі інституту пролонгації договору внаслідок мовчазної згоди сторін, відображеній в нормах ч.1 ст.764 ЦК України, ч.4 ст.284 ГК України, ч.2 ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна від 10.04.1992 р.

Варто зазначити, що погоджена сторонами в абз.2 п.10.4. договору така обов`язкова умова продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах як відсутність за три місяці до закінчення терміну дії договору попередження уповноваженого органу про намір використовувати майно для власних потреб водночас є однією з обов`язкових умов реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди на новий термін відповідно до ч.3 ст.17 Закону.

Крім того необхідність оформляти продовження договору додатковим договором є більш характерною для випадків реалізації орендарем свого переважного права, яке повинно здійснюватись у формі укладення договору, проте погодження сторонами в п.10.4. потреби додаткового оформлення пролонгації, що відбулася, окремим документом (додатковим договором) не суперечить інтересам сторін і держави, не шкодить правам інших осіб та є проявом вільного визначення умов договору.

Укладення додаткового договору для оформлення пролонгації, за умови існування законодавчої вказівки або домовленості сторін про це , не є забороненим і не свідчить про те, що угодою змінюються і будь-які інші умови договору, крім строку, або про те, що оформлення додаткового договору якимось чином пов`язується з реалізацію орендарем свого переважного права.

Суд вважає за можливе згадати, що ст.33 Закону України Про оренду землі (в редакції, яка діяла під час укладення та виконання договору оренди №42 від 10.03.2011 р. і до 16.01.2020 р.), який регулює схожі правовідносини у сфері оренди нерухомості, містила аналогічне до згаданих раніше положення (у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором), проте прямо передбачала, що у цьому випадку здійснюється укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Виходячи зі змісту п.10.4. договору у його взаємозв`язку зі змістом законодавчих актів та враховуючи принцип свободи договору, суд вважає, що включення вищевказаних умов, визначальних для іншого способу продовження договору, до положення договору, яке регулює відносини пролонгації, не змінює його суті та не свідчить про те, що у зв`язку з цим сторони розуміли дане положення договору як таке, що стосується реалізації переважного права орендаря на укладення договору оренди.

За умовами договору та законодавства істотне значення для унеможливлення пролонгації договору і, як наслідок, його припинення має факт існування заперечень орендодавця у формі заяви, зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, факт її надсилання та отримання іншою стороною у визначений строк.

Строк дії укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна з врахуванням договорів про внесення змін до нього закінчувався 06.03.2020 р., отже орендодавець мав право заявити заперечення стосовно продовження договору оренди протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди, тобто до 06.04.2020 р.

Як стверджує відповідач, він надіслав позивачеві заяву №11-03-01750 від 26.03.2020 р. про припинення договору оренди державного нерухомого майна 27.03.2020 р., що вбачається з поданого фіскального чеку АТ Укрпошта

На думку суду, даний фіскальний чек не може свідчити про надіслання саме вищезгаданої заяви про припинення, адже, на відміну від, наприклад, опису вкладення, не дає жодної можливості встановити , які документи були вкладені до поштового відправлення та надіслані адресату.

Більше того з наданого фіскального чеку достеменно не випливає, що рекомендований лист надсилався позивачеві та надсилався на його адресу, як і те, що відправником листа був саме відповідач.

Таким чином, даний документ за відсутності інших доказів не може підтвердити направлення орендодавцем орендареві заяви про припинення договору у строк, встановлений договором і законом.

З огляду на викладені в постановах від 03.04.2019 р. у справі №911/928/18, від 30.01.2020 р. у справі №904/1207/19, від 20.05.2020 р. у справі №922/1957/19 правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення не лише факту направлення заяви, але й визначення того чи була вона отримана іншою стороною, враховуючи те, що фіскальним чеком не підтверджується надіслання заяви, а будь-яких інших доказів надіслання відповідач не подав, суд вказує на недоведеність отримання заяви орендарем рівною мірою як і недоведеність її скерування орендодавцем.

Підсумовуючи наведене, станом на дату закінчення строку дії договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку було відсутнє заперечення орендодавця щодо продовження договору.

Також в суду відсутні докази попередження Державною митною службою України чи будь-яким іншим органом, в управлінні якого перебуває орендоване майно, про намір використовувати майно для власних потреб за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди.

Лист Державної митної служби України, наданий відповідачем, складено 03.03.2020 р., тобто лише за три дні до закінчення договору, а отримано відповідачем 10.03.2020 р. - за чотири дні після закінчення договору.

До того ж зі ст.17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , на яку є посилання в умовах договору, що стосуються здійснення попередження, вбачається, що про намір використовувати майно для власних потреб слід письмово попередити саме орендаря, чого взагалі не було зроблено.

Вчасне попередження відповідним органом слугувало би безумовною перешкодою для автоматичної пролонгації договору оренди нарівні з запереченням орендодавця проти продовження договору, вчиненим у належний спосіб і строк.

Зі змісту листів відповідача від 26.03.2020 р., від 19.05.2020 р. та листа позивача від 04.05.2020 р. випливає, що станом на час складення листів ТзОВ Гурман не повертало балансоутримувачу приміщення, орендовані за договором №42 від 10.03.2011 р., не підписувало відповідного акту приймання-передавання майна з оренди, тобто продовжувало користуватись об`єктом оренди після закінчення зазначеного в договорі строку, що за вказівкою ч.1 ст.764 ЦК України також є однією з обов`язкових умов поновлення (продовження) договору на раніше встановлений строк.

Отже, після закінчення строку договору оренди №42 від 10.03.2011 р., зокрема станом на час спливу одного місяця від такої дати, одночасно існували всі обставини, які в силу вказівки закону та договору разом становлять підстави для визнання договору продовженим на той самий строк і на тих же умовах:

- нездійснення за три місяці до закінчення терміну дії договору оренди органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, попередження про намір використовувати майно для власних потреб;

- відсутність заяв сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору (відсутність доказів направлення орендодавцем заяви про припинення та її отримання орендарем);

- продовження користування майном орендарем після закінчення строку договору оренди.

Направлення позивачем відповідачеві листа в травні 2020 року про звільнення від орендної плати на час карантину та зазначення в листі того, що договір продовжився і є чинним, додатково свідчить про існування у позивача у зв`язку з неодержанням ним заперечень і продовженням користування орендованим майном підстав вважати договір оренди таким, що продовжився на той самий строк.

Позивач як орендар не вимагає поновлення договору оренди нерухомого майна на інших умовах, ніж ті, які були погоджені в укладеному договорі оренди, а з наданих пояснень та матеріалів справи чітко вбачається, що підставою позову є те, що позивач вважає договір пролонгованим на той самий строк та на тих же умовах. За даних обставин йдеться не про реалізацію орендарем переважного права на укладення договору найму на новий строк і необхідність узгодження сторонами конкретних умов нового договору в порядку, визначеному для укладення чи зміни договору, а про визнання оформленим додаткового договору, обов`язок укладення якого у випадку пролонгації виник у сторін на підставі договору оренди №42 від 10.03.2011 р.

Отже, безпідставними є посилання відповідача та третьої особи на недотримання позивачем порядку укладення договору - відсутність проекту договору, протоколу розбіжностей, непроведення переговорів між сторонами тощо.

В даному спорі звернення до суду для визнання укладеним додаткового договору не вимагає попереднього звернення до орендодавця, адже обов`язковість оформлення такого додаткового договору встановлена основним договором і в такому разі додатковий договір є лише формальним підтвердженням факту пролонгації, оскільки містить лише одну умову щодо зміненого строку дії договору, та не передбачає з`ясування відповідного волевиявлення орендодавця.

При цьому позовна вимога про визнання договору оренди продовженим не є вимогою про встановлення юридичного факту у зв`язку з тим, що відповідач заперечує ці обставини, вважаючи договір припиненим та вимагаючи повернення орендованого майна, що вбачається, зокрема, з листа відповідача від 19.05.2020 р., тобто існує спір стосовно такого продовження.

01.02.2020 р. набрав чинності Закон України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 р.

Відповідно до п.2 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Абзацом п`ятим частини другої статті 18 Закону від 03.10.2019 р., до якого відсилає п.2 Прикінцевих та Перехідних положень цього Закону, встановлено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

У зв`язку з тим, що Кабінет Міністрів України не прийняв рішення, передбачене абзацом п`ятим частини другої статті 18 Закону від 03.10.2019 р., укладені до набрання чинності Законом від 03.10.2019 р. договори оренди мали продовжуватись в порядку, встановленому раніше чинним Законом України Про оренду землі від 10.04.1992 р., до 01.07.2020 р., тобто дати, яка в будь-якому випадку наступила раніше, ніж дата набрання чинності майбутнім рішенням Кабінету Міністрів України.

Дата закінчення строку дії договору оренди №42 від 10.03.2011 р., як і дата спливу місячного строку для надання відповідачем заперечень проти його автоматичної пролонгації, знаходяться в межах строку, під час якого договір оренди підлягав продовженню в порядку, передбаченому Законом України Про оренду землі від 10.04.1992 р.

Отже, за наявності всіх необхідних умов для цього, продовження договору оренди відбулося в строк до 01.07.2020 р., а подальше оформлення такого продовження додатковим договором безумовно мало статись в межах цього строку, який був більш, ніж достатнім для укладення додаткового договору.

Заперечення відповідачем факту продовження договору оренди на той самий строк, що спричинило порушення прав позивача, як і зумовлене цим порушенням звернення позивача з позовом до суду також мали місце до 01.07.2020 р., тому застосуванню до даних правовідносин підлягає саме Закон України Про оренду землі від 10.04.1992 р.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Наслідком вирішення господарського спору повинно бути відновлення порушеного (невизнаного, оспорюваного) права чи охоронюваного законом інтересу у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Згідно з частиною 1 статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Продовження договору оренди в судовому порядку в передбачений договором спосіб вимагає не тільки встановлення судом юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин, а й необхідності укладення додаткової угоди як підстави продовження орендних прав і обов`язків, що було передбачено погодженим сторонами пунктом 10.4. договору.

Отже, суд зауважує, що у такому випадку належним способом захисту порушеного права є позов про визнання продовженим договору оренди на той самий строк і на тих самих умовах шляхом оформлення (укладення) відповідного додаткового договору, оскільки сама по собі вимога про визнання продовженим договору оренди не може забезпечити захисту порушеного права позивача в силу вказівки умов договору оренди на обов`язковість оформлення поновлення договору саме шляхом укладення додаткового договору.

Позивач звернувся до суду за захистом свого оспорюваного права на продовження договору оренди із дотриманням відповідної процедури та порядку, зміна ж предмету позову мала на меті конкретизувати формулювання позовної вимоги, а не змінити її суть.

Суд встановив наявність усіх підстав для визнання договору продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, що тягне за собою визнання додаткового договору укладеним на умовах, запропонованих позивачем.

Згідно з ч.9 ст.238 ГПК України, у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов`язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Відповідно до ч.2 ст.187 ГК України, день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Позивачеві, як і суду, достеменно не відома дата набрання чинності цим рішенням суду, що пов`язано з можливістю перегляду рішень апеляційною інстанцією. В запропонованому позивачем проекті договору серед реквізитів договору вказано рік - 2020 та залишено порожнім місце для зазначення дня і місяця укладення договору.

Суд, не допускаючи проявів надмірного формалізму, вважає за можливе викласти резолютивну частину рішення з текстом визнаного укладеним договору в відмінній від наведеної позивачем редакції, яка, проте, відповідає вимогам закону та змісту судового рішення, а саме - без вказівки на дату договору.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що права позивача були порушені, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Оскільки згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст.4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності, від 10.03.2011 р. №42 (із змінами), укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області та Товариством з обмеженою відповідальністю Гурман , продовженим на тих самих умовах та на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 2 роки та 364 дні, шляхом оформлення додаткового договору про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 10.03.2011 р. №42 (із змінами) в наступній редакції:

Договір

про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 10. 03.2011 р. №42 (із змінами)

місто Львів

Ми, що нижче підписалися, Регіональне віддалення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 42899921, місцезнаходження якого: м.Львів, вул.Січових Стрільців, 3 (далі - орендодавець), в особі начальника Калинець Владислава Зіновійовича, який дії на підставі Положення про регіональне віддалення ФДМУ №256 від 14.03.2019 р., з одного боку, та Товариство з обмеженою відповідальністю Гурман , ідентифікаційний код ЄДРПОУ 30163538, місцезнаходження якого: м.Львів вул.Антоновича, 122 А (далі - орендар), в особі директора Добош Зоряни Андріївни, яка дії на підставі Статуту (нова редакція), зареєстрованого Відділом реєстрації та ліцензування Управління промисловості та підприємництва ЛМР 27.01.2004 р. №1415-ф, з іншого боку, уклали даний договір про внесення змін до договору оренди державного нерухомого майна від 10.03.2011 р. №42 (із змінами) про наступне:

1. Пункт 10.1. Розділу 10 Строк чинності, умови зміни та припинення договору викласти в наступній редакції:

- п. 10.1. Цей договір укладено строком на 2 (два) роки та 364 (триста шістдесят чотири) дні, що діє з 07.03.2020 р. по 05.03.2023 р. включно .

2. Цей договір про внесення змін укладено в 3-х примірниках, кожен з яких має однакову юридичну силу.

Орендодавець

Регіональне відділення ФДМУ по Львівській Закарпатській та Волинській областях

В. Калинець

Орендар

Товариство з обмеженою відповідальністю Гурман

З. Добош

3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 3 (ідентифікаційний код 20823070) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гурман , м.Львів, вул.Антоновича, 122А (ідентифікаційний код 30163538) 2102 грн судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 05.10.2020 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 15.10.2020 р.

Суддя З.П. Гоменюк