Рішення

від 23.10.2020 по справі 912/2281/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 912/2281/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Філоненка Юрія Станіславовича, м. Кривий Ріг до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрівський рудоремонтний завод", м. Харків про стягнення 20 029,72 грн без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява Фізичної особи - підприємця Філоненка Юрія Станіславовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський рудоремонтний завод" про стягнення суми боргу в розмірі 10 350,00 грн за отриманий товар згідно Договору №04К від 06.02.2018, пеню та штрафні санкції в розмірі 2 679,72 грн за порушення умов проведення розрахунків за Договором №04К від 02.06.2018, а саме: 2097,00 грн пеня (подвійна облікова ставка НБУ), 324,53 грн боргу з урахуванням індексу інфляції, 258,19 грн 3% річних. Також позивач просить покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

28.07.2020 позивач уточнив позовну заяву, відповідно до якої просить стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 9 550,00 грн за отриманий товар згідно Договору №04К від 06.02.2018, пеню та штрафні санкції в розмірі 2 743,29 грн за порушення умов проведення розрахунків за Договором №04К від 02.06.2018, а саме: 2 135,14 грн пеня (подвійна облікова ставка НБУ), 337,17 грн борг з урахуванням індексу інфляції, 270,98 грн 3 % річних. Також позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.07.2020 місцезнаходженням відповідача є: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 142.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 29.07.2020 матеріали позовної заяви направлено до Господарського суду Харківської області за підсудністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Харківської області від 20.08.2020 для розгляду даної позовної заяви призначено суддю Шарко Л.В.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу 15-денний термін для подання відзиву на позовну заяву із нормативно-правовим та документальним обґрунтуванням своєї правової позиції.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами в частині нарахування штрафних санкцій та витрат на правничу допомогу, просить суд застосувати позовну давність відносно вимог по стягненню пені та відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій зазначає, що стягнення неустойки заявлено правомірно в межах строку позовної давності, а витрати на правову допомогу підтверджуються матеріалами справи.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

06.02.2018 між Фізичною особою-підприємцем Філоненком Юрієм Станіславовичем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олександрійський рудоремонтний завод" (покупець) укладено договір поставки №04К (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити у встановлений строк у власність покупця товар в належній якості, кількості та в порядку, узгодженому сторонами, а покупець зобов`язався своєчасно прийняти та оплатити товар на умовах, визначених даним договором.

Згідно з п. 1.2 Договору вид товару, асортимент, сортамент, його кількість та ціна вказуються у Специфікаціях, які підписуються уповноваженими представниками сторін, скріплюються печатками і є невід`ємною частиною даного договору.

За умовами п. 3.1 Договору ціна товару є договірною ціною між постачальником і покупцем та вказується у Специфікаціях, видаткових накладних, рахунках-фактурах, які є невід`ємною частиною даного Договору.

У п. 3.2. Договору сторони визначили, що порядок та строк оплати визначається сторонами у Специфікації до даного Договору.

Відповідно до Специфікації №5 до Договору розрахунки проводяться в наступному порядку: покупець здійснює 50% передоплати від вартості товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом 5 банківських днів. Остаточний розрахунок - інші 50 % від вартості товару згідно з даною Специфікацією - на підставі виставленого рахунку протягом 5 банківських днів з моменту отримання покупцем товару. Термін поставки - 20 робочих днів після отримання постачальником передплати в розмірі 50% вартості товару. Постачальник відвантажує (передає) товар покупцю на умовах самовивозу покупцем зі складу постачальника. Кінцевий результат угоди, відповідно до пункту 4.2. Договору засвідчується складанням видаткових та супровідних документів.

Додатковою угодою №1 від 28.12.2018 сторони змінили пункт 6.1. Договору поставки, вказавши строк дії договору до 31 грудня 2019 року.

Відповідно до умов Договору покупець здійснив 50% передоплати від вартості товару на підставі виставленого постачальником рахунку, грошові кошти були зараховані на розрахунковий рахунок постачальника 02.08.2019 у розмірі 10 200,00 грн.

19.08.2019 позивач передав у власність відповідача товар, визначений у Специфікації № 5 від 30.07.2019 на суму 20 400,00 грн в т.ч. ПДВ - 3400,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 340 від 19.08.2019 (а.с. 18, 19).

Як стверджує позивач, він свої зобов`язання з поставки товару на адресу відповідача виконав в повному обсязі. Проте відповідач в порушення п. 3 Специфікації №5 від 30.07.2019 до Договору остаточний розрахунок за наданий товар протягом 5 банківських днів з моменту отримання покупцем товару не здійснив.

Остаточний строк оплати товару за Договором, сплинув 31 серпня 2019 року (з урахуванням святкових днів). Свої зобов`язання з оплати товару відповідач не виконав, внаслідок чого у нього утворила заборгованість за Договором в сумі 10 350,00 грн.

Станом на 01.09.2019 відповідач після отримання претензій позивача сплатив на рахунок останнього 450,00 грн - 25.05.2020 та 200,00 грн - 01.07.2020. Отже, заборгованість відповідача складає 9 550,00 грн.

Зазначене вище стало підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 9 550,00 грн., пені в сумі 2 135,14 грн, 3% річних в сумі 270,98 грн, інфляційні втрати в сумі 337,17 грн.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За загальними положеннями цивільного законодавства цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України). Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, стаття 12 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності до статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зі змістом якої кореспондуються приписи статті 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 ГК України).

Частиною третьою статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 193 ГК України та статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, за змістом статті 193 ГК України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом. Аналогічні застереження містить стаття 525 ЦК України.

Частиною першою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України, що регулюють відносини поставки.

Так, загальні положення про поставку визначено статтею 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суд звертає увагу на те, що відповідач у строк, встановлений Договором та Специфікації до нього, оплату товару у повному обсязі не здійснив, у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, матеріали справи не містять доказів сплати заборгованості в сумі 9 550,00 грн, що є істотним порушенням умов Договору та свідчить про порушення відповідачем вимог статті 712 ЦК України щодо строків оплати товару.

Претензії позивача про сплату заборгованості 11.11.2019, 21.05.2020 відповідачем не задоволені, в повному обсязі заборгованість не сплачена.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 9 550,00 грн основного боргу за отриманий за Договором товар.

Щодо вимог відповідача про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3 % річних суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частини 2 статті 193 ГК України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (частина 1 статті 199 ГК України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Водночас відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку, за порушення виконання зобов`язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку, нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення.

Пунктом 8.4 Договору сторони передбачили відповідальність за прострочення оплати товару, а саме покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від вартості поставленого товару, оплату якого покупець прострочив, за кожен день прострочення.

Позивачем в уточненій позовній заяві та розрахунку до уточненої позовної заяви наведено наступний розрахунок штрафних санкцій з урахуванням часткових платежів відповідача: пеня 0,1 % від суми Договору (328 днів прострочення) - 2 135,14 грн, інфляційні втрати - 337,17 грн та 3% річних - 270,98 грн. Період нарахування вказаних платежів позивач зазначає - з 01.09.2019 по 24.07.2020.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на пропуск позивачем строку позовної давності щодо стягнення пені за Договором, в розумінні ст. 232 ГК України.

Проте, як вірно зазначає позивач у відповіді на відзив, перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли кредитор дізнався або повинен бути дізнатися про порушення свого права.

31.08.2019 позивачу стало відомо про порушення свого права, а саме коли сплив останній день строку належної оплати товару за Договором за Специфікацією № 5 від 30.07.2019 та видатковою накладною №340 від 19.08.2019.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п. 8.4. Договору сторони визначили порядок нарахування пені, а тому приписи ч. 2 ст. 258 ЦК України в даному випадку не застосовуються.

Аналіз умов спірного договору в контексті з нормами чинного законодавства дають підстави суду дійти висновку, що застосування до підрядника штрафних санкцій у вигляді сплати пені за умовами п. 8.4 Договору є правомірним.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із аналізу вищезазначеної норми вбачається, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань позивачем нараховано відповідачу 337,17 грн. інфляційних втрат та 270,98 грн 3% річних за період 01.09.2019 по 24.07.2020.

Перевіривши правильність їх нарахування, суд дійшов висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства України, здійснено позивачем арифметично вірно, а тому позовні вимоги в частині стягнення 337,17 грн. інфляційних втрат та 270,98 грн 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, оцінюючи надані позивачем докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судового збору, суд керується ст. 129 ГПК України, у зв`язку з чим судовий збір у розмірі 2102,00 грн покладається на позивача.

Щодо заявлених до стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі статтею 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За приписами ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також враховує правові висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 372/1010/16-ц, де зазначено наступне.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

На підтвердження понесених витрат у сумі 7 000,00 грн. адвокат позивача надав: копію договору про надання правничої (юридичної) допомоги від 07.07.2020, укладеного між позивачем та адвокатом Савченко Вікторією Віталіївною, копію ордеру серія АЕ № 1019999, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП № 2969, копію посвідчення адвоката № 0320 від 26.09.2015, копію платіжного доручення № 347 від 10.07.2020 про сплату позивачем на користь адвоката 7 000,00 грн, довідку від 07.07.2020 на підтвердження сплати адвокату гонорару.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позивачем судових витрат на правничу допомогу в сумі 7 000,00 суд дійшов висновку про недоведеність суми фактичного понесення зазначених витрат у розумінні норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц та від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 також зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем не надано до суду акт приймання-передачі наданих послуг, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, зокрема, порядок обчислення гонорару з урахуванням розумності, складності, обсягу та витраченого адвокатом часу на правову допомогу.

Крім того, заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу надав відповідач та стверджує у відзиві на позовну заяву про необгрунтованість та недоведеність заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Посилання позивача на довідку про сплату гонорару від 07.07.2020 як на належний доказ на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу, суперечить приписам ст. 126 ГПК України.

Враховуючи, що позивачем не було надано доказів на підтвердження фактичного надання правової допомоги, як прямо передбачено в ч. 3 ст. 126 ГПК України, а також малозначність справи та її розгляд в спрощеному провадженні без виклику сторін, недоведеність понесення витрат на професійну правничу допомогу, приймаючи до уваги доводи відповідача про недоведеність позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

На підставі статей 11, 12, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 692, 712 ЦК України, статей 173, 174, 193, 199, 232 ГК України та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, статтями 1, 13, 18, 73-80, 86, 123, 124, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи - підприємця Філоненка Юрія Станіславовича - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Олександрійський рудоремонтний завод" (код ЄДРПОУ 39477984, адреса місцезнаходження: 61013, м. Харків, вул. Шевченка, буд. 142) на користь Фізичної особи - підприємця Філоненка Юрія Станіславовича (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) суму боргу в розмірі 9 550,00 грн., пеню в сумі 2135,14 грн., інфляційні втрати в сумі 337,17 грн., 3% річних в сумі 270,98 грн., судовий збір у розмірі 2 102,00 грн.

Заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. - залишити без розгляду.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 256 ГПК України та п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "23" жовтня 2020 р.

Суддя Л.В. Шарко