Ухвала

від 22.10.2020 по справі 39/158-08

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 39/158-08

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Могила С.К.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Дніпровської міської ради

на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020

за позовом Приватного підприємства "Тетяна"

до Фізичної особи - підприємця Переметчик Олександра Владиславовича

про витребування майна та ін.,

ВСТАНОВИВ:

09.10.2020 (згідно вхідного реєстраційного номера та дати Верховного Суду) Дніпровська міська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020.

Розглянувши матеріали касаційної скарги Дніпровської міської ради, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).

Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в частині другій статті 293 вказаного Кодексу, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2008 року позов задоволено: визнано за Приватним підприємством "Тетяна" право власності на будівлю човнової станції (1-А) загальною площею 53,1 м 2 , навіс (Б) загальною площею 36,1 м 2 , трансформаторну підстанцію (В) разом з огорожами № 1 та № 2 за адресою: м. Дніпропетровськ, провулок Казахський, № 29-б; зобов`язано Фізичну особу - підприємця Переметчик Олександра Владиславовича звільнити та передати Приватному підприємству "Тетяна" будівлю човнової станції, навіс (Б), трансформаторну підстанцію (В) разом з огорожами № 1 та № 2, які знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, провулок Казахський, № 29-б.

У серпні 2020 року Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2008 року у цій справі та відмовити в задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.08.2020 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради залишено без руху, запропоновано особі, яка подала апеляційну скаргу, надати суду протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали заяву із зазначенням інших підстав та доказів на їх підтвердження для поновлення строку на апеляційне оскарження.

04.09.2020 Дніпровською міською радою подано до апеляційного господарського суду заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку на оскарження в апеляційному порядку рішення місцевого господарського суду іншими підставами, Дніпровська міська рада посилаася на те, що при розгляді даної справи місцевим господарським судом не було залучено Дніпровську міську раду в якості третьої особи, оскільки саме вона є власником земельної ділянки, на якій розташовані спірні об`єкти нерухомого майна, а отже рішення у справі вплинуло на права та інтереси Дніпровської міської ради. Дія оскаржуваного рішення суду призвела до порушення прав та законних інтересів територіальної громади міста Дніпра, як власника земельної ділянки, що має триваючий характер. Сам факт наявності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на будівлі і споруди по пров. Казахський, 29б за Приватним підприємством "Тетяна" не є підставою для встановлення факту обізнаності Дніпровської міської ради про факт існування рішення. Дніпровська міська рада, як розпорядник земельної ділянки, на якій розміщено будівлі та споруди жодним чином не узгоджувала питання державної реєстрації права власності. Сама державна реєстрація права власності здійснювалась не посадовими особами Дніпровської міської ради, у зв`язку з чим скаржник не мав інформації щодо існування оскаржуваного рішення суду та запису в державному реєстрі про право власності, зареєстроване на підставі вказаного рішення суду. Про порушення законних прав та інтересів Дніпровська міська рада дізналась лише 27.07.2020, коли отримала копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2008 у даній справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровською міською радою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2020.

Ухвала мотивована тим, що з огляду на те, що Дніпровська міська рада є особою, яка не була залучена до участі у справі та вважає судове рішення у даній справі таким, що прийнято щодо її прав та обов`язків, звернулася з апеляційною скаргою на судове рішення зі спливом більше 12 років з дня набрання оскаржуваним судовим рішенням законної сили, не обґрунтувавши причини порушення строку апеляційного оскарження та звернення зі спливом тривалого часу, у апеляційного господарського суду відсутні підстави для поновлення цього строку та прийняття до провадження апеляційної скарги.

У поданій касаційній скарзі скаржник вважає, що судом апеляційної інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020 незаконною та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права.

Як зазначено апеляційним господарським судом, з 15.12.2017 року набув чинності Господарський процесуальний кодекс України в новій редакції. Згідно з пунктом 13 статті 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Оскільки рішення Господарського суду Дніпропетровської області винесено 05.06.2008 року, тобто до набрання чинності Господарським процесуальним кодексом України в новій редакції, то вказане рішення підлягало оскарженню в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Так, статтею 93 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла на час винесення оскаржуваного рішення, було встановлено, що апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься, протягом десяти днів з прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) можливе протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Відповідно до пункту 9 частини 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності новою редакцією Господарського процесуального кодексу України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

За правилами частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017) незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Як установлено судом апеляційної інстанції, 12.06.2014 Приватне підприємство "Тетяна" звернулося до міського голови м. Дніпропетровська Куліченка І.І. з заявою про доручення відповідним службам організувати роботи щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки човнової станції за адресою: м. Дніпро, пров. Казахскький, 29б. До вказаної заяви додано копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2008 у справі № 39/158-08, технічний паспорт на будівлю, витяг з реєстру права власності. Згідно зі штампом Дніпровська міська рада отримала зазначену заяву 12.06.2014 року вх. № 36/3069.

З огляду на викладене, Дніпровська міська рада була обізнана про існування оскаржуваного рішення з 12.06.2014.

Крім того, пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Тому, починаючи з 11.04.2011 року, коли в Єдиному державному реєстрі було зареєстровано право власності Приватного підприємства "Тетяна" на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.06.2008, відомості про оскаржуване рішення стали загальнодоступними та відомими.

З урахуванням вказаного, посилання Дніпровської міської ради на те, що сам факт наявності у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності на будівлі і споруди по пров. Казахський, 29б за Приватним підприємством "Тетяна" не є підставою для встановлення факту обізнаності міськради про факт існування рішення, апеляційний господарський суд обґрунтовано визнав безпідставним.

Водночас необізнаність скаржника про винесення місцевим господарським судом оскаржуваного судового рішення не є безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції встановлено, що Дніпровська міська рада не є стороною у даній справі та не була залучена до складу її учасників, з тих підстав, що на момент розгляду справи в 2008 році вона не відносилася до кола осіб, які мали бути повідомленими про розгляд справи або залученими до участі в ній, оскільки оскаржуване рішення суду на час його винесення не стосувалося її прав та обов`язків.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про помилковість доводів скаржника про те, що відповідно до статті 261 Господарського процесуального кодексу України, зокрема незалучення особи до участі у справі є обов`язковою підставою для відкриття провадження у справі, оскільки вказана норма визначає підстави відмови у відкритті апеляційного провадження, а також встановлює неможливість відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яку не було залучено до участі у справі з підстав пропуску нею річного строку на апеляційне оскарження.

Однак наведена норма не встановлює безумовного обов`язку суду поновити строк на апеляційне оскарження та прийняти до розгляду апеляційну скаргу у будь-якому разі подання її особою, яка не була залучена до участі у справі.

Скаржник має враховувати, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строку оскарження судового рішення покладає на нього обов`язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку і у разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі у справі.

Разом з цим, неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою з посиланням на те, що рішення у цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою визнання причин пропуску строку поважними, поновлення цього строку та прийняття скарги до провадження.

Водночас право на поновлення строку оскарження реалізується з урахуванням конкретних обставин, яким суд має надати правову оцінку і які однак скаржником не обґрунтовано. Суд апеляційної інстанції підставно врахував, що скаржник пропустив строк на апеляційне оскарження більше ніж 12 років.

Отже необхідність здійснення перегляду судового рішення, що набрало законної сили та чинне майже сім років, має обумовлюватись виключними обставинами, наявність яких є очевидною та безспірною, що обґрунтовувало б порушення принципу правової певності, який вимагає поваги до остаточного рішення суду, та виправдовувало таке порушення необхідністю відновлення прав та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась до суду по такий перегляд, а також неможливістю цієї особи відновити свої права шляхом використання передбачених законом інших способів захисту.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що скаржник є особою, яка не була залучена до участі у справі та вважає судові рішення у цій справі такими, що прийняті щодо її прав та обов`язків, звернувся з апеляційною скаргою на ці рішення зі спливом більше 12 років з набрання оскаржуваним рішенням законної сили, не обґрунтувавши причини порушення строку апеляційного оскарження та звернення зі спливом тривалого часу, що свідчить про відсутність підстав для поновлення цього строку та прийняття до провадження апеляційної скарги, з огляду на те, що здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, через 12 років з його прийняття є порушенням принципу правової певності, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

У зв`язку з наведеним доводи скаржника про порушення права на апеляційний перегляд та наявність підстав для поновлення строків оскарження, оскільки національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів у часі щодо підстав поновлення строку оскарження, правомірно відхилено судом апеляційної інстанції з огляду на те, що відповідне право апеляційного оскарження не є абсолютним і у будь-якому разі на суд покладається обов`язок надавати оцінку обґрунтованості причин пропуску строку оскарження судового рішення та мотивувати підстави поновлення цього строку.

Таким чином, законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити - з якої саме поважної причини такий строк було порушено скаржником, та чи підлягає він поновленню.

Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

Поважними визнаються такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальних дій. При цьому, Господарський процесуальний кодекс України не пов`язує право суду поновити пропущений процесуальний строк лише з певним колом обставин, що спричинили пропуск строку, тобто у кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним із елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

Як зазначено апеляційним господарським судом, суд може поновити строк на апеляційне оскарження лише у виняткових випадках, тобто причини поновлення таких строків повинні бути не просто поважними, але й мати такий характер, не враховувати який вважалось би несправедливим та таким, що суперечить загальним засадам законодавства.

Для поновлення строку на апеляційне оскарження суд має встановити наявність відповідних обставин, задля чого заявник має довести суду їх наявність та непереборність, у зв`язку з тим, що фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, що може використовуватись як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Ураховуючи, що суд може визнати поважними причинами пропуску процесуального строку лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії, апеляційний господарський суд визнав зазначені Дніпровською міською радою інші підстави для поновлення пропущеного процесуального строку не поважними.

Відповідно до частини 4 статті 260 Господарського процесуального кодексу України, якщо заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 261 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 261 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Саме ці норми права судом апеляційної інстанції було застосовано в оскарженій у касаційному порядку ухвалі.

Із наведеного вбачається, що положення частини 2 статті 261 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин не застосовуються.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильності висновків апеляційного господарського суду та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали суду.

Таким чином, для Верховного Суду правильне застосування Центральним апеляційним судом норм права у розгляді справи № 39/158-08 є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації") щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): "Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

В контексті викладеного Суд вважає за необхідне зазначити, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020 у справі № 39/158-08 на підставі частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у даній справі правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 39/158-08 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Центрального апеляційного господарського суду від 09.09.2020.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику, копію ухвали - іншим учасника справи.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді К.М. Пільков

С.К. Могил