Постанова

від 19.10.2020 по справі 815/1474/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 жовтня 2020 року

Київ

справа №815/1474/18

адміністративне провадження №К/9901/28863/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Блажівської Н.Є., Гусака М.Б.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.

учасники судового процесу:

представник позивача Турута Є. І.

розглянувши в судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу № 815/1474/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріал-Сервіс Юг до Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріал-Сервіс Юг на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року (головуючий суддя - Запорожан Д. В., судді: Осіпов Ю. В., Танасогло Т. М.),

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю Індустріал-Сервіс Юг (далі - позивач, ТОВ Індустріал-Сервіс Юг ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач, ГУ ДФС), в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення № 0048041401, № 0048051401 від 18 грудня 2017 року.

На обґрунтування своїх вимог посилалося на безпідставність висновків контролюючого органу, про не підтвердження реальності здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентами, за наслідками яких формувалися дані податкового обліку та розраховувалася база оподаткування податком на додану вартість та податком на прибуток. Також , на переконання позивача, контролюючим органом протиправно внесено доповнення до акта перевірки листом, складеним за результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки, яким фактично викладено частину акта у новій редакції та сформульовано висновки про порушення позивачем підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України та заниження податку на прибуток у загальній сумі 302080 грн. Такі висновки зроблені без дослідження первинних документів, чим позбавлено позивача права надання заперечень та документів щодо вказаного висновку.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 14 червня 2018 року позов задовольнив повністю, визнав протиправними і скасував податкові повідомлення рішення, вирішив питання про розподіл судових витрат у справі.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ Індустріал-Сервіс Юг подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень зроблені без належного (повного і всебічного) з`ясування обставин справи, а докази не були належним чином досліджені. Зазначені обставини призвели до скасування судового рішення, яке відповідає закону. На переконання позивача, суд першої інстанції з`ясував усі важливі для справи обставини, надав правильну правову оцінку кожному наданому позивачем доказу окремо та у їх сукупності, а відтак, ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Позивач вважає, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права, яке виразилося у безпідставному поновленні відповідачу строків на апеляційне оскарження судового рішення. Зазначає, що вперше подану апеляційну скаргу було повернуто ГУ ДФС у зв`язку з невиконанням ухвали про залишення апеляційної скарги без руху (не сплата судового збору). Повторно апеляційну скаргу було подано майже через рік з дня ухвалення рішення суду першої інстанції. Ухвалою від 18 червня 2019 року апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без руху, визнавши наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду причини його пропуску неповажними. Також було вказано на не сплату судового збору та відсутність в апеляційній скарзі правового обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм матеріального права. На виконання вимог цієї ухвали відповідачем було подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційний суд поновив строк на оскарження, відстрочив сплату судового збору до винесення рішення , відкрив апеляційне провадження, а в подальшому скасував рішення суду першої інстанції.

На переконання позивача, поважних причин пропуску строку у поданому клопотанні наведено не було, а його мотиви були ідентичними з тими, які суд визнав неповажними, залишаючи апеляційну скаргу без руху.

Отже, на переконання заявника касаційної скарги, суд апеляційної інстанції порушуючи у такий спосіб норми процесуального права допустив тим самим порушення пункту 4 частини першої статті 299 КАС України, а також принципів адміністративного судочинства щодо верховенства права, складовою якого є юридична визначеність. Також позивач вважає, що має місце порушення принципу рівності усіх учасників судового процесу, надавши перевагу контролюючому органу як в частині необхідності сплати судового збору, так і в частині поновлення строку .

Крім того, на переконання заявника, вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху не були усунуті в частині виявленого недоліку щодо відсутності правового обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм матеріального права. Відповідачем було лише продубльовано клопотання про поновлення строків, проте , жодної процесуальної дії щодо усунення недоліків самої апеляційної скарги щодо її обґрунтованості відповідно до пункту 6 частини другої статті 296 КАС України відповідач не здійснив. Не було подано уточнення до апеляційної скарги, чи якихось письмових пояснень до апеляційної скарги з викладенням правового обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм матеріального права.

Також скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції було порушено частину третю статті 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Проте виключно під час судового засідання у суді апеляційної інстанції відповідач зазначив, що він заперечує проти позову, оскільки в базі наявний вирок у справі 761/12271/17 відносно керівника ТОВ Силіконова долина (одного з дев`яти контрагентів). В апеляційній скарзі такий довід та посилання були відсутні. Натомість, виключно на підставі наявності цього вироку, без достатнього обґрунтування відхилення та не взяття до уваги доводів відзиву позивача на апеляційну скаргу, а також пояснення представника позивача в судовому засіданні щодо підтвердження змін майнового стану та використання у власній господарській діяльності товарів та послуг придбаних у контрагентів (з посиланням на аркуші справи), суд дійшов висновку про неочевидність подальшої реалізації товарів та послуг.

З цих підстав позивач вважає, що суд апеляційної інстанції став на захист державного органу, що суперечить завданням адміністративного судочинства .

ГУ ДФС подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначає, що відповідно до частини третьої статті 295 КАС України строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу. Аналогічні підстави поновлення строків були враховані Вищим адміністративним судом України по справам №815/5842/15, №815/2292/15, №815/2855/15, №815/2640/15, №815/1902/14, №815/1277/15, №815/1429/15, №815/2693/15, №815/1757/15, №815/6778/14, №1570/5464/2012; П`ятим апеляційним адміністративним судом по справам №815/4768/15, №815/6722/15, №815/5854/15.

Посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини, ГУ ДФС зазначає, що держава вправі висувати свої вимоги щодо доступу до суду апеляційної інстанції (Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства, 13 липня 1995 року, Серії А № 316-В), обов`язок по сплаті судового збору при поданні апеляційної скарги був перешкодою для звернення до суду та надмірним тягарем для апелянта, в зв`язку з тим що фінансування на сплату судового збору фактично не здійснювалося (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі , рішення від 26 жовтня 2010 року у справі Шишков проти Росії ) .

Оскільки відповідно до частини четвертої статті 5 КАС України суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України, а частина п`ята цієї ж статті встановлює, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у визначеному цим кодексом порядку, відповідач вважає, що П`ятий апеляційний адміністративний суд правомірно поновив строк на оскарження ГУ ДФС в Одеській області та надав доступ до правосуддя.

Ухвалою від 24 жовтня 2019 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом, тобто до 8 лютого 2020 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Враховуючи наведене у касаційній скарзі обґрунтування порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які призвели до безпідставного здійснення апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що їх перевірка підлягає першочерговій оцінці під час касаційного перегляду цієї справи. У даному випадку перевірка доводів про неправильне застосування судом норм матеріального права може здійснюватися за наслідками висновку про дотримання судом норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження у цій справі.

Зазначеному кореспондують положення частини третьої статті 341 КАС України, відповідно до якої суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про відкриття апеляційного провадження, судом касаційної інстанції встановлено такі обставини.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду ухвалено у відкритому судовому засіданні 14 червня 2018 року за участю представників: позивача - Турути Є. І. та відповідача - Головінського Д. В. У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, а повний його текст складено 19 червня 2018 року (т. 3, а. с. 65-85). Згідно з розпискою, копію судового рішення отримав уповноважений представник ГУ ДФС 20 червня 2018 року (т. 3, а. с. 88).

12 липня 2018 року ГУ ДФС подало апеляційну скаргу на зазначене рішення суду першої інстанції (т. 3 а. с. 91-98).

П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 липня 2018 року залишив апеляційну скаргу без руху з тих підстав, що в порушення статті 296 КАС України ГУ ДФС не сплатило судовий збір за її подання. Скаржнику надано п`ятиденний строк для усунення виявленого недоліку - сплати судового збору в сумі 16633,35 грн (т. 3, а. с. 102).

Копію цієї ухвали ГУ ДФС отримало 26 липня 2018 року (т. 3 а. с. 104), а 31 липня 2018 року подало клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, яке було обґрунтовано тим, що фінансовий стан ГУ ДФС є скрутним, рахунки ГУ ДФС під арештом, здійснюється примусове стягнення грошових коштів, що унеможливлює сплату судового збору (т. 3, а. с. 105).

Ухвалою від 3 вересня 2018 року П`ятий апеляційний адміністративний суд клопотання ГУ ДФС про продовження строку усунення недоліків апеляційної скарги залишив без задоволення, а апеляційну скаргу - повернув заявнику на підставі частини другої статті 296 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України (т. 3, а. с. 108-109).

Копію цієї ухвали ГУ ДФС отримало 10 вересня 2018 року (т. 3 а. с. 116).

18 вересня 2018 року Одеський окружний адміністративний суд видав позивачеві виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь позивача судового збору в сумі 11088, 90 грн (т. 3 а. с. 114), а 7 лютого 2019 року Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області повернуло виконавчий лист до суду першої інстанції з відміткою про його виконання (т. 3, а. с. 117-119).

10 червня 2019 року ГУ ДФС повторно подало апеляційну скаргу у цій справі. Також подало клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке було обґрунтовано тим, що надати платіжне доручення в строк, встановлений судом, ГУ ДФС не мало можливості у зв`язку із відсутністю бюджетних асигнувань для сплати судового збору та, враховуючи листи казначейської служби про арешт рахунків, навіть при наявності необхідної суми можливість сплатити судовий збір відсутня. Посилаючись на те, що сплата судового збору не повинна перешкоджати доступу до суду, а пропуск строку є незначним, ГУ ДФС просило поновити строк на апеляційне оскарження, та, враховуючи майновий стан сторони, сплату судового збору відстрочити (т. 3 а. с. 121-128).

Ухвалою від 18 червня 2019 року П`ятий апеляційний адміністративний суд апеляційну скаргу залишив без руху з таких підстав (т. 3 а. с. 134-136):

1) апеляційна скарга подана із значним пропуском встановленого законодавством строку та в клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження не зазначено обґрунтованих причин пропуску всього строку. Так, апеляційний суд зазначив, що як вбачається з клопотання про поновлення строків, апелянт посилається на своє право на апеляційне оскарження, одночасно зазначаючи, що перша апеляційна скарга була подана у встановлений законодавством строк та повернута з причин несплати судового збору в повному обсязі. Разом з тим, такі обставини не можна вважати поважними підставами пропуску строку на апеляційне оскарження й не надає такій особі права у будь-який необмежений після спливу строку апеляційного оскарження час реалізовувати право на оскарження судових рішень. При цьому, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду , викладену, зокрема, у постанові від 14 червня 2018 року у справі №814/796/17 (провадження №К/9901/48402/18);

2) апеляційна скарга не відповідає вимогам статті 296 КАС України, а саме: апелянтом не надано документу про сплату судового збору в сумі 16 633,35 грн;

3) апеляційна скарга не відповідає вимогам пункту 6 частини другої статті 296 КАС України , відповідно до якого в апеляційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. Суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину першу статті 308 КАС України, зазначив, що в апеляційній скарзі повинні зазначатися підстави для апеляційного оскарження з детальним обґрунтуванням у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права. При цьому недостатньо лише формально зазначити в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та/чи порушено норми процесуального права, та викласти заперечення по суті спору. Разом з тим, в апеляційній скарзі не наводиться правове обґрунтування неправильності чи неповноти дослідження судом першої інстанції доказів і встановлення обставин у справі та/або застосування норм матеріального права . В апеляційній скарзі лише у загальній формі викладено припущення скаржника стосовно прийняття оскаржуваного судового рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, їх незаконності та необґрунтованості, що є порушенням імперативних вимог пункту 6 частини другої статті 296 КАС України.

5 липня 2019 року від ГУ ДФС надійшло клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, мотивування якого є повністю ідентичним до клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, яке ГУ ДФС додало до апеляційної скарги 10 червня 2019 року. Додатково скаржником зазначено, що вперше апеляційну скаргу було подано завчасно (14 липня 2018 року), строк на оскарження порушено не було, тому зазначення судом обставин, що апеляційну скаргу подано через 9 місяців після отримання копії судового рішення першої інстанції є неправильним. Повторно апеляційну скаргу було подано 10 червня 2019 року у зв`язку з тим, що під час першої подачі апеляційної скарги державний орган не мав можливості сплатити судовий збір та саме через це апеляційну скаргу було повернуто (т. 3 а. с. 138-140).

Ухвалою від 17 липня 2019 року П`ятий апеляційний адміністративний суд визнав поважними причини пропуску ГУ ДФС строку звернення до суду з апеляційною скаргою та поновив ГУ ДФС цей строк, задовольнив клопотання про відстрочення сплати судового збору до винесення рішення у справі, відкрив апеляційне провадження за скаргою ГУ ДФС (т. 3 а. с. 142-143).

Зміст ухвали суду від 17 липня 2019 року свідчить, що мотивами для її постановлення стали:

1) для застосування судом положень частини першої статті 133 КАС України повинні бути відповідні правові підстави, в іншому ж випадку, як зазначено в рішенні Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі , вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.ХІ.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R (81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, враховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету. Однією з основних засад судочинства, визначених пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. З урахуванням викладеного колегія суддів апеляційного суду вважала за необхідне відстрочити скаржнику сплату судового збору до винесення рішення у справі.

2) частиною першою статті 121 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Матеріалами справи підтверджуються доводи апелянта щодо причин пропуску строку, які колегія суддів вважає поважними, а тому такий строк підлягає поновленню.

Інших мотивів ухвала апеляційного суду не містить.

Колегія суддів вважає доречними доводи заявника касаційної скарги, що такі дії суду апеляційної інстанції є непослідовними та такими, що порушують норми процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою, викладеною в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне врахувати рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі Устименко проти України та від 28 червня 2018 року у справі Осовська та інші проти України .

Так, ЄСПЛ вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі Рябих проти Росії (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України" (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26 квітня 2007 року, та "Трух проти України" (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N 50966/99, від 14 жовтня 2003 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Також, колегія суддів відзначає, що відповідно до правових висновків ЄСПЛ, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

В свою чергу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (пункт 109 рішення у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" від 07.07.1989).

Отже, ЄСПЛ постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Як установлено у ході судового розгляду цієї справи, суд першої інстанції у строк та в порядку, передбаченому процесуальним законом, видав копію ухваленого ним судового рішення по суті спору представнику ГУ ДФС.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини другої зазначеної статті учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу (частина третя статті 295 КАС України).

Отже, підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження є саме наявність дійсно поважних причин його пропуску, і предмет спору (в тому числі і розмір судового збору) не повинен впливати на об`єктивність вирішення процесуального питання.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

У цій справі вперше апеляційна скарга була подана у строк, встановлений статтею 295 КАС України, проте, у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 296 КАС України, ухвалою суду була залишена без руху, а в подальшому - повернута ГУ ДФС у зв`язку з невиконанням вимог цієї ухвали (не сплатою судового збору). Копію ухвали про повернення апеляційної скарги отримано апелянтом 10 вересня 2018 року, а повторно апеляційну скаргу подано до апеляційного суду лише 10 червня 2019 року, тобто через дев`ять місяців з дня отримання копії ухвали про повернення вперше поданої апеляційної скарги, що свідчить про необґрунтоване зволікання суб`єкта владних повноважень для звернення з апеляційною скаргою повторно. При цьому, звертаючись до суду з апеляційною скаргою вдруге, апелянтом так і не було усунуто виявлених судом недоліків первісної апеляційної скарги - судовий збір ГУ ДФС так і не сплатило.

В обґрунтування поважності причин пропуску строку ГУ ДФС зазначало лише про неможливість своєчасно сплатити судовий збір з огляду на відсутність належного бюджетного фінансування суб`єкта владних повноважень, що судом апеляційної інстанції визнано неповажними причинами пропуску строку, і як наслідок, стало однієї із підстав для залишення повторно поданої апеляційної скарги без руху.

Колегія суддів погоджується з таким висновком апеляційного суду, оскільки поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Усталеною є судова практика, в тому числі і Верховного Суду, щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб`єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, який діє від імені держави, як суб`єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов`язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.

Та обставина, що повернення апеляційної скарги не позбавляє повторного звернення до апеляційного суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої апеляційної скарги без урахування процесуальних строків встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.

У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів. Це пов`язано з тим, що держава має дотримуватись принципу "належного урядування" та не може отримувати вигоду від порушення правил та обов`язків, встановлених нею ж.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю Індустріал-Сервіс Юг ) при зверненні до суду з позовом, судовий збір було сплачено у повному обсязі, а тому відстрочення відповідачу сплати судового збору за практикою Європейського суду з прав людини може буде розцінено як надання йому певних процесуальних переваг перед іншим учасником судового процесу - юридичною особою, яка сплатила відповідний збір саме при подачі позову, що на практиці означає звуження його права на звернення до суду.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України відповідач, який діє як суб`єкт владних повноважень, однак, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання апеляційної скарги, її форми та змісту для чого, як особа, зацікавлена у її поданні, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.

Строк на апеляційне оскарження та необхідність сплати судового збору при поданні апеляційної скарги встановлені законом, а тому відповідач подаючи апеляційну скаргу за дев`ять днів до закінчення граничного (присічного) річного строку звернення до суду з апеляційною скаргою і до того ж без надання документа про сплату судового збору достеменно розумів про допущення ним порушень норм процесуального права .

В ухвалі суду про відкриття апеляційного провадження не наведено підстав для поновлення строку звернення до суду з апеляційною скаргою, не наведено обґрунтованих мотивів визнання причин пропуску строку поважними, враховуючи той факт, що причини пропуску строку, зазначені в клопотанні про поновлення цього строку є повністю ідентичними до тих, які суд апеляційної інстанції вже визнав неповажними. Крім того, в поданому 10 червня 2019 року клопотанні також містилося клопотання про відстрочення сплати судового збору, натомість в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд апеляційної інстанції вказав на необхідність сплати судового збору протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження не містить обґрунтованих причин зміни судом апеляційної інстанції своєї правової позиції, викладеної в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, що суд касаційної визнає порушенням норм процесуального права, оскільки поновлення строку на апеляційне оскарження при встановлених обставинах та з урахуванням значного часу, що сплинув від дати ухвалення судового рішення, не відповідає принципу правової визначеності як одного із суттєвих елементів принципу верховенства права. Зазначені обставини свідчать про порушення судом апеляційної інстанції як принципу рівності сторін так і завдань адміністративного судочинства.

Таким чином, аналогічно обставинам справи Устименко проти України , у цій справі апеляційний суд задовольнив клопотання, не посилаючись при цьому на жодні конкретні обставини справи, і просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача поважних причин для поновлення пропущеного строку оскарження. У світлі цих обставин колегія суддів доходить висновку, що апеляційний суд поновив пропущений строк оскарження остаточного рішення суду першої інстанції, ухваленого на користь позивача, не вказавши чітких причин такого рішення. Отже, суд, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточного рішення у справі без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушив принцип правової визначеності та право позивача на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У даному випадку не можна вважати, що апеляційний перегляд відбувся незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Доречними є доводи скаржника, що ГУ ДФС не виконало вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в частині виявленого недоліку - невідповідність апеляційної скарги вимогам пункту 6 частини другої статті 296 КАС України, що також свідчить про порушення судом норм процесуального права, який не звернув на це уваги і в ухвалі про відкриття апеляційного провадження не зазначив, чому впротивагу ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху визнав належним її оформлення, натомість, враховуючи вищевикладене, такі доводи не мають вирішального значення.

Отже, у ситуації, що склалася, оскаржуване судове рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, а залишення його в силі буде порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Що ж стосується вимог касаційної скарги про залишення в силі рішення суду першої інстанції, то ці вимоги не можуть бути задоволені, адже у силу статті 352 КАС України передумовою для такої процесуальної дії є констатація відповідності рішення суду першої інстанції вимогам закону та його безпідставного скасування за результатом апеляційного перегляду, тоді як у випадку, що розглядається, підставою для скасування рішення апеляційного суду є власне безпідставність апеляційного перегляду.

Зважаючи на викладене, предмет касаційного оскарження та приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу слід задовольнити частково та скасувати оскаржуване судове рішення із направленням справи на новий судовий розгляд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суд апеляційної інстанції під час нового апеляційного розгляду повинен врахувати висновки і мотиви, наведені у цій постанові, й ухвалити судове рішення, яке б відповідало завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права.

Керуючись статтями 341, 344, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Індустріал-Сервіс Юг задовольнити частково.

Постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 21 жовтня 2020 року.

СуддіМ.М. Гімон Н.Є. Блажівська М.Б. Гусак