Постанова

від 20.10.2020 по справі 382/2139/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №382/2139/18

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/6227/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду у складі:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Семенюк Т.А.

при секретарі Коліснику В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Яготинського районного суду Київської області від 14 січня 2020 року (суддя Литвин Л.І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Яготинська районна державна нотаріальна контора про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсними та про визнання права власності на спадкове майно,

встановив:

28 листопада 2018р. позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, які видані 29 жовтня 2015 року державним нотаріусом Яготинської районної державної нотаріальної контори Сушко Л.М. після смерті ОСОБА_4 , на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 2,2299 га, кадастровий номер: 3225581800:02:002:0058, надану для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області, спадкоємцям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , по 1/3 частці кожному, скасувавши рішення про їх державну реєстрацію, внесені 29 жовтня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номери записів про право власності: 11815294, 11815255, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 762512132255); визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 29 жовтня 2015 року державним нотаріусом Яготинської районної державної нотаріальної контори Сушко Л.М., після смерті ОСОБА_4 , на земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 2,2299 га, кадастровий номер: 3225581800:02:002:0125, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області, спадкоємцям: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , по 1/3 частці кожному, скасувавши рішення про їх державну реєстрацію, внесені 29 жовтня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (номери записів про право власності: 11818958, 11818907, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 762720232255) та визнання за нею право власності на зазначене спадкове майно.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначала, що 29 жовтня 2015 року державним нотаріусом Яготинської районної державної нотаріальної контори Сушко Л.М., у спадковій справі № 8/2013, після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

їй та відповідачам були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 2,2299 га, кадастровий номер: 3225581800:02:002:0058, та земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 2,2299 га, кадастровий номер: 3225581800:02:002:0125, що розташовані на території Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області, в рівних частках, кожному по 1/3 частці.

Позивач посилалася на те, що підставою для видачі відповідачам свідоцтв про право на спадщину за законом були рішення Яготинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року (справа № 382/2901/13-ц) та від 26 грудня 2013 року (справа № 382/2902/13-ц) про встановлення факту постійного проживання останніх зі спадкодавцем, які скасовані ухвалами Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року та 28 січня 2016 року відповідно, що свідчить про відсутність у відповідачів права володіння та розпорядження належними їм частками вказаних земельних ділянок, а видані їм свідоцтва про право на спадщину за законом та їх державна реєстрація підлягають скасуванню.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 14 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду.

Позивач посилається на помилковість висновків суду про пропуск нею позовної давності, оскільки перебіг позовної давності після звернення 29 жовтня 2015р. до Яготинської районної державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, перервався поданням нею апеляційних скарг на рішення Яготинського районного суду Київської області, а з моменту набрання законної сили судовими рішеннями апеляційної інстанції, вона дізналася, що у відповідачів відсутні законні права на спірні земельні ділянки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачів просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, оскільки про порушення свого права позивач дізналася 29 жовтня 2015р., а прийняті рішення апеляційного суду могли бути підставою для поновлення строку позовної давності, однак позивач з такою заявою не зверталася.

Відповідачі та третя особа, будучи належним чином повідомленими про день та час розгляду апеляційної скарги (с.с.200-202, 214-216), двічі у судове засідання не з`явилися, Яготинська районна державна нотаріальна контора направила до апеляційного суду лист про розгляд справи у відсутність її представника (с.с.210), відповідачі причини неявки не повідомили, тому відповідно до ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у їх відсутність.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Спаського А.Ю., який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 (с.с.8).

З копій матеріалів спадкової справи вбачається, що із заявою про прийняття спадщини ОСОБА_4 28 грудня 2012р. до державної нотаріальної контори звернулася його дочка ОСОБА_1 . На підставі заяви ОСОБА_1 11 січня 2013 року Яготинською районною державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 8/2013 до майна померлого ОСОБА_4

30 січня 2014 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до Яготинської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини ОСОБА_4 , посилаючись на те, що вони прийняли спадщину шляхом постійного проживання разом із спадкодавцем на день його смерті, у підтвердження чого ОСОБА_3 була надана копія рішення Яготинського районного суду Київської області від 26 грудня 2013 року, а ОСОБА_2 - копія рішення

Яготинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року, якими було встановлено факти їх постійного проживання з батьком на час відкриття спадщини (с.с.48, 54, 55, 58).

29 жовтня 2015р. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Яготинської державної нотаріальної контори із спільною заявою про видачу свідоцтв про право на спадщину (с.с.79), на підставі якої 29 жовтня 2015 року державним нотаріусом Яготинської державної нотаріальної контори Сушко Л.М. спадкоємцям були видані свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 2,2299 га, кадастровий номер: 3225581800:02:002:0058, та земельну ділянку № НОМЕР_2 , площею 2,2299 га, кадастровий номер: 3225581800:02:002:0125, що розташовані на території Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області, в рівних частках кожному, по 1/3 частці(с.с.88-99).

За апеляційними скаргами ОСОБА_1 ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 січня 2016 року було скасоване рішення Яготинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року та ухвалою Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2016 року було скасоване рішення Яготинського районного суду Київської області від 26 грудня 2013 року, заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були залишені без розгляду (с.с.12-13, с.с.16-17).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення суду, якими були встановлені факти прийняття відповідачами спадщини батька, були скасовані, тому їм безпідставно були видані свідоцтва про право на спадщину за законом, однак позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачами.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду відповідає обставинам справи та наданим сторонами доказам, і ґрунтується на нормах матеріального права.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч.1 ст. 1220 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Частинами 1 та 3 статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1270 ЦК України).

Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що

свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

З копій матеріалів спадкової справи вбачається, що відповідачі протягом шести місяців після відкриття спадщини ОСОБА_4 не зверталися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, рішення суду, якими був встановлений факт їх постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини, скасовані, інших судових рішень з цих питань ухвалено не було, тому суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачі не мали правових підстав для отримання свідоцтв про право на спадщину за законом після свого батька ОСОБА_4 , як такі, що не прийняли спадщину у визначені законом строки та спосіб.

Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Враховуючи встановлення судом, що свідоцтва про справо на спадщину за законом видані відповідачам, які не мали права на спадкування, суд першої інстанції правильно зазначив про наявність правових підстав для визнання їх недійсними за вимогами ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу (частина перша статті 261 ЦК України).

Під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідачів подав заяву про застосування позовної давності (с.с.143-146).

З матеріалів справи вбачається, що про своє порушене право ОСОБА_1 дізналася 29 жовтня 2015 року, коли разом із відповідачами отримала свідоцтва про право на спадщину за законом, тому строк для звернення до суду з даним позовом закінчився 29 жовтня 2018 року.

Однак, позивач звернулася до суду з позовом тільки 28 листопада 2018 року, тобто після спливу трирічного строку. Будь-яких поважних причин пропуску строку позовної давності позивачем під час розгляду справи судом першої інстанції наведено не було.

Доводи апеляційної скарги про те, що подання ОСОБА_1 апеляційних скарг на рішення Яготинського районного суду Київської області від 18 грудня 2013 року та 26 грудня 2013 року, перервало перебіг позовної давності, не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Частинами 1 та 2 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного або кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Таким чином, поданням апеляційної скарги на рішення суду не перериває перебіг позовної давності.

Твердження ОСОБА_1 , що строк позовної давності треба обраховувати з дати ухвалення постанов Апеляційним судом Київської області про скасування судових рішень, колегія суддів вважає безпідставним, так як з обставин справи вбачається, що про своє порушене право позивач довідалася і могла довідатися 29 жовтня 2015 року, коли разом із відповідачами отримувала свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки вона була

обізнана, що відповідачі спадщину батька у порядку, визначеному законом, не прийняли.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Порівняльний аналіз термінів довідалася та могла довідатися , які зазначені у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22.02.2017 №6-17цс17.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем не було надано доказів, що вона не була обізнана і не могла бути обізнаною 29 жовтня 2015 року про своє порушене право.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Яготинського районного суду Київської області від 14 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2020 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.А. Семенюк