Постанова

від 17.09.2020 по справі 920/1222/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" вересня 2020 р. Справа№ 920/1222/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Станіка С.Р.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 17.09.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 05.06.2020 (повний текст рішення підписано 09.06.2020)

у справі №920/1222/19 (суддя Яковенко В.В.)

за позовом заступника прокурора Сумської області

до 1) Сумської міської ради

2) Фізичної особи-підприємця Яроша Олександра Миколайовича

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди землі

В С Т А Н О В И В :

Прокурор подав позовну заяву до Сумської міської ради та Фізичної особи-підприємця Яроша Олександра Миколайовича, в якій просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Сумської міської ради від 19.06.2019 № 5243-МР Про надання в оренду земельної ділянки фізичній особі-підприємцю Ярошу Олександру Миколайовичу за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 12 ; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.07.2019, укладений між Сумською міською радою та фізичною особою-підприємцем Ярошем Олександром Миколайовичем та стягнути з відповідача судовий збір.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, прокурор послався на те, що за попереднім договором оренди земельної ділянки від 02.04.2007 підприємець Дудка Ю.М. (попередній орендар) орендував до 2011 року у Сумської міської ради ділянку розміром 0,1006 га з кадастровим номером 5910136600:11:006:0015 за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 12.

19.02.2016 Ярош О.М. на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення придбав магазин, площею 436,4 кв. м, розташований на земельній ділянці площею 0,1006 га, кадастровий номер 5910136600:11:006:0015 і саме в цьому розмірі останній мав законне право на користування земельною ділянкою за вказаним кадастровим номером.

Проте, за доводами прокурора, відповідно до оскаржуваного рішення Сумської міської ради 19.06.2019 № 5243-МР та вказаного договору оренди земельної ділянки від 09.07.2019 Ярошу О.М. передано земельну ділянку більшою площею - 0,2000 га та з іншим кадастровим номером 5910136600:11:006:0019.

Прокурор вважає, що земельна ділянка площею 0,2000 га передана у користування Ярошу О.М. з порушенням положень земельного законодавства, оскільки така передача повинна була здійснюватися за результатами проведення земельних торгів. Тому рішення від 19.06.2019 № 5243-МР Сумської міської ради є незаконним та підлягає скасуванню, а договір оренди землі визнанню недійсним.

ФОП Ярош О.М. у своєму відзиві на позов, просив суд у позові відмовити за безпідставністю та відсутністю порушеного права на захист якого звернувся позивач, оскільки прокурором необґрунтовано пропорційність втручання у права другого відповідача на користування на умовах оренди за спірним договором земельною ділянкою, так як задоволення позову не призведе до поновлення прав територіальної громади через те, що такі права не порушені, а отже не потребують судового захисту.

Прокурор у відповіді на відзив відповідач-2, зазначив, що доводи, наведені ФОП Ярош О.М. у відзиві на позовну заяву вважає необґрунтованими і наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки обраний відповідачем-2 спосіб набуття права користування земельною ділянкою комунальної власності значної площі не відповідає закону, інтересам держави та територіальної громади м. Суми, так як спрямований на обхід конкурсної процедури отримання таких земель, що може призвести до недоотримання місцевим бюджетом значних сум коштів.

Сумська міська рада у своїх запереченнях вказала, що оскаржувані рішення Сумської міської ради від 19.06.2019 № 5243-МР Про надання в оренду земельної ділянки ФОП Ярошу О.М. і договір оренди земельної ділянки від 09.07.2019 є законними, отже відсутні підстави для задоволення позову. Крім того, відповідач-1 зазначив, що відсутні підстави для звернення прокурора до суду з цим позовом, оскільки прокурор у позовній заяві належно не обґрунтував порушення інтересів держави прийняттям оспорюваного рішення Сумської міської ради та оспорюваного договору оренди земельної ділянки.

Прокурор у відповіді на вказані заперечення Сумської міської ради вказав, що наведені доводи є необґрунтованими, та наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 05.06.2020 позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано рішення Сумської міської ради від 19.06.2019 № 5243-МР Про надання в оренду земельної ділянки фізичній особі-підприємцю Ярошу Олександру Миколайовичу за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 12 .

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки від 09.07.2019, укладений між Сумською міською радою та фізичною особою-підприємцем Ярошем Олександром Миколайовичем.

Стягнуто з відповідачів на користь прокуратури Сумської області по 1921 грн судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, місцевий господарський суд виходив з того, що ФОП Ярош О.М. в порушення ст. 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 120,134 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) набув у користування земельну ділянку комунальної власності у безпідставно завищеному розмірі (0,2000 га), у той час, як у попереднього власника нерухомості розміщеної на цій ділянці, перебувала у користуванні земельна ділянка вдвічі меншої площі (0,1006 га).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Сумська міська рада 30.06.2020 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 05.06.2020 у справі №920/1222/19 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги Сумська міська рада зазначає, що оскільки у продавця нежитлового приміщення - Дудки Ю.М. на момент продажу нерухомості закінчився термін дії договору оренди земельної ділянки комунальної власності площею 0,1006 га, відтак, на думку скаржника, відсутні правові підстави для переходу до покупця нерухомості - ФОП Яроша О.М. речових прав на вказану ділянку у зазначеному розмірі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №920/1222/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Коробенко Г.П., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2020 апеляційну скаргу Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 05.06.2020 у справі № 920/1222/19 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

Через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Сумської міської ради надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

У зв`язку з перебуванням судді Коробенка Г.П. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 25.08.2020 у справі №920/1222/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 05.06.2020 у справі № 920/1222/19 у визначеному складі суду, справу призначено до розгляду на 17.09.2020.

У відзиві на апеляційну скаргу, прокурор заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях відповідача-1, а рішення місцевого господарського суду від 05.06.2020 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

ФОП Ярош О.М. у своєму відзиві на апеляційну скаргу, підтримав її у повному обсязі та просив задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Відповідач-2 звернув увагу суду апеляційної інстанції на те, що заступник прокурора Сумської області не надав доказів наявності у нього повноважень на підписання позовної заяви, оскільки відповідно до ч.3 ст. 11 Закону України Про прокуратуру такі повноваження заступник прокурора регіональної прокуратури має виключно у разі відсутності керівника обласної прокуратури та його першого заступника та за умови, що такі повноваження були покладені саме на цього заступника, який підписав позовну заяву. ФОП Ярош О.М. послався на постанову Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 918/478/17, як на судову практику.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 задоволено клопотання Сумської міської ради про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Призначено справу №920/1222/19 до розгляду в режимі відеоконференції на 17.09.2020 з Господарським судом Сумської області.

У судове засідання 17.09.2020 з`явилися представники прокурора та відповідачів.

Представник Сумської міської ради у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду Сумської області від 05.06.2020 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

Представник прокурора у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник ФОП Яроша О.М. у судовому засіданні також надав суду свої пояснення в яких підтримав подану апеляційну скаргу у повному обсязі та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення суду яким відмовити у задоволенні позову прокурора.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно вказав суд першої інстанції відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Частиною 3 ст. 53 ГПК України закріплено право прокурора у визначених законом випадках звертатися до суду з позовною заявою, а також подавати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч.ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб?єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з висновком Конституційного Суду України, наведеного у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, поняття інтереси держави є оціночним; в кожному конкретному випадку прокурор, який звертається до суду із заявою, повинен обґрунтувати в суді наявність підстав для представництва інтересів держави (в тому числі публічних інтересів територіальної громади), але виключного переліку обставин, які можуть використовуватися, закон не передбачає.

Необхідність захисту інтересів держави у даній справі прокурор обґрунтовує прийняттям органом місцевого самоврядування (Сумською міською радою) незаконного, на його думку, рішення щодо розпорядження землею, яка є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави відповідно до ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України, ст. 2 Закону України Про охорону земель .

При цьому, як вбачається з позову, прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель, тощо (зокрема, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру). Так, прокурор зазначає, що центральний орган виконавчої влади, уповноважений здійснювати державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр), не наділений повноваженнями звертатися до суду з позовом про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності, а волевиявлення органів місцевого самоврядування (Сумської міської ради) при виконанні своїх функцій, зокрема, щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, не відповідає чинному законодавству. Отже, самостійне звернення прокурора з даним позовом спрямовано виключно на захист та відновлення порушених інтересів держави.

Як вірно вказав суд першої інстанції, у даній справі розглядається спір щодо дотримання вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю органами місцевого самоврядування та фізичною особою-підприємцем. Колегія суддів погоджується, що відповідність волевиявлення органів місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій, у тому числі щодо розпорядження земельними ділянками, чинному законодавству, інтересам територіальної громади і держави має бути перевірено під час розгляду даної справи. При цьому питання ефективності розпорядження земельними ресурсами в інтересах територіальної громади, як і питання раціонального використання такого ресурсу для забезпечення соціального розвитку місцевої громади Сумською міською радою, має особливе значення. Волевиявлення органів місцевого самоврядування при виконанні своїх функцій, у тому числі щодо розпорядження земельними ділянками, повинно відповідати чинному законодавству.

Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо орган місцевого самоврядування приймає рішення всупереч закону та всупереч інтересам мешканців міста та Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених державних інтересів шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку відповідний орган - Сумська міська рада набуває статусу відповідача.

Наявність представницького органу у територіальної громади не може позбавляти прокурора права, передбаченого ст. 23 Закону України Про прокуратуру , захищати порушені інтереси держави.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що звернення прокурора до господарського суду з даним позовом до Сумської міської ради та ФОП Яроша О.М. є правомірним та таким, що направлений виключно на захист охоронюваних законом інтересів держави.

Щодо доводів ФОП Яроша О.М. зазначених у відзиві на апеляційну скаргу, щодо підписання та подання позову саме заступником прокурора Сумської області, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 24 Закону України Про прокуратуру визначено особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Так, у ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру зазначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Отже, зазначеною правовою нормою передбачено право заступника прокурора обласної прокуратури на подання позову у порядку господарського судочинства.

ФОП Ярош О.М., посилаючись на ст. 11 Закону України Про прокуратуру та висновки Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 27.05.2020 у справі №819/478/17, вважає, що таке право на подання позову виникає у заступника прокурора лише у разі відсутності прокурора області та його першого заступника на дату підписання і подання позовної заяви.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 25.09.2019 у справі №819/198/17 та від 27.05.2020 у справі №819/478/17, колегія суддів вважає, що правовідносини у даному позові та у вказаних справах, зокрема на яку посилається відповідач-2 (№819/478/17) не є подібними, а норми права, зазначені у них не підлягають до застосування у справі, що розглядається судом апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

У постановах від 27.05.2020 у справі № 819/478/17 та від 25.09.2019 у справі №819/198/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив наступне:

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України Про прокуратуру , керівник місцевої прокуратури представляє місцеву прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями.

Частиною 3 цієї статті у відповідній редакції передбачено, що у разі відсутності керівника місцевої прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника місцевої прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника місцевої прокуратури.

Таким чином, за загальним правилом, повноваження щодо здійснення представництва місцевої прокуратури у відносинах з органами державної влади надані її керівнику і лише у разі відсутності останнього такі повноваження може виконувати перший заступник, а у разі відсутності першого заступника - один із заступників, відповідно. .

Крім цього, слід також зазначити, що відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури від 19.09.2019, внесено зміни в закон, яким місцеві прокуратури замінено на окружні. Проте відповідно до п.3 Прикінцевих і перехідних положень вказаного закону від 19.09.2019 до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Якщо аналізувати позовні заяви у справах №819/478/17 та №819/198/17, то слід зазначити, що вони подані до органу державної влади, зокрема Департаменту Державної виконавчої служби МЮУ у зв?язку із виконавчим провадженням, де прокуратура була боржником і у справі про поновлення працівника на роботі.

Тобто в даних правовідносинах прокуратура Тернопільської області виступала як орган у взаємодії з іншими державними органами, яку представляє відповідно до ст. 11 Закону України Про прокуратуру керівник, і жодним чином прокуратура не виконувала свої представницькі повноваження, передбачені ст. 131-1 Конституції України та ст. 23, 24 Закону України Про прокуратуру щодо захисту інтересів держави шляхом подання позову.

Таким чином, стаття 11 Закону України Про прокуратуру , на яку посилається ФОП Ярош О.М., стосується перш за все адміністративних повноважень керівника обласної (регіональної) прокуратури.

Більше того, в цих постановах Верховний Суд посилається на Регламент прокуратури Тернопільської області, яким згідно п. 11-11.2 наказу Генерального прокурора України від 19 січня 2017 року №15 Про основні засади організації роботи , вирішено важливі процедурні питання організації та порядку роботи регіональної прокуратури.

Зокрема зазначено, що ...відповідно до пункту 1.13 Регламенту прокуратури Тернопільської області, затвердженого наказом прокурора Тернопільської області від 12 лютого 2014 року № 61, перший заступник або заступник прокурора області згідно з розподілом обов?язків є повноважними особами для підписання довіреностей, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень у зв?язку з нововиявленими обставинами у справах, де прокуратура області та її службові особи виступають як сторони, треті особи або суб?єкти оскарження. .

Таким чином, на переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, слід розмежовувати прокуратуру в організаційних зносинах з державними органами як юридичну особу, де оскаржуються дії її службових осіб (надання чи ненадання відповіді на звернення тощо), як роботодавця (щодо звільнення чи притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника), як в ході організаційно-господарської роботи (стороною договорів щодо ремонту приміщень прокуратур, поставки газу тощо) так і в ході виконання її конституційних функцій, як органу держави, зокрема щодо здійснення представництва інтересів держави в суді.

В першому випадку - як юридичну особу - прокуратуру представляє її керівник, в разі його відсутності перший заступник, в разі його відсутності відповідний заступник (ст. 9, ст. 11, ст.13 Закону України Про прокуратуру ). Більше того, юридичними особами є лише Офіс Генерального прокурора та обласні прокуратури.

А в другому випадку - як орган держави - функції прокуратури здійснюються виключно прокурорами, якими є: 1) Генеральний прокурор; 2) перший заступник Генерального прокурора; 3) заступник Генерального прокурора; 4-1) заступник Генерального прокурора - керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; 5) керівник підрозділу Офісу Генерального прокурора; 6) заступник керівника підрозділу Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 7) прокурор Офісу Генерального прокурора (у тому числі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійного структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора); 8) керівник обласної прокуратури; 9) перший заступник керівника обласної прокуратури; 10) заступник керівника обласної прокуратури; 11) керівник підрозділу обласної прокуратури; 12) заступник керівника підрозділу обласної прокуратури; 13) прокурор обласної прокуратури; 14) керівник окружної прокуратури; 15) перший заступник керівника окружної прокуратури; 16) заступник керівника окружної прокуратури; 17) керівник підрозділу окружної прокуратури; 18) заступник керівника підрозділу окружної прокуратури; 19) прокурор окружної прокуратури.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що підписаний позов заступником прокурора Сумської області було подано саме у другому випадку, а тому заступник прокурора мав право на його підписання та подання. Відтак доводи ФОП Ярош О.М. відхиляються судом апеляційної інстанції.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 26.05.2016 ФОП Ярош О.М. звернувся з заявою до Сумської міської ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1006 га по вул. Чернігівська, 12 у м. Суми у зв`язку з розміщенням на ній нежитлового приміщення (магазину), що перебуває у його приватній власності.

Рішенням Сумської міської ради № 1365-МР від 02.11.2016 підприємцю Ярошу О.М. без проведення земельних торгів надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

19.02.2016 між Дудкою Ю.М. та Ярошом О.М. укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення (магазин), за умовами Ярош О.М. придбав у приватну власність нежиле приміщення (магазин з прибудовою), загальною площею 436,4 кв.м, яке розташоване за адресою: Сумська область, м. Суми, вул. Чернігівська, 12, та знаходяться на земельній ділянці, загальною площею 0,1006 га, кадастровий номер 5910136600:11:006:0015.

06.03.2018 підприємець звернувся до Сумської міської ради із заявою про внесення змін до рішення від 02.11.2016 № 1365-МР шляхом розширення площі земельної ділянки для відведення з 0,1006 га на 0,2000 га.

Рішенням Сумської міської ради від 19.12.2018 № 4348-МР внесено зміни до попереднього рішення та збільшено до 0,2000 га розмір ділянки, яка планувалась до передачі в користування.

Після розроблення на замовлення ФОП Яроша О.М. проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, рішенням Сумської міської ради від 19.06.2019 № 5243-МР його затверджено, а новостворену ділянку з кадастровим номером 5910136600:11:006:0019 площею 0,2000 га надано в користування з подальшим укладенням щодо неї договору оренди землі від 09.07.2019.

Тобто, як вірно дійшов висновку суд першої інстанції, вказаним рішенням ФОП Ярошу О.М. передано земельну ділянку на 0,0994 га більшу, ніж перебувала у користуванні у попереднього власника нерухомості та яка не була зайнята об`єктами нерухомості.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 ЦК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам (ч. 1 ст. 93 ЗК України).

За змістом ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Відповідно до ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об?єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За договором оренди земельної ділянки від 02.04.2007 підприємець Дудка Ю.М. орендував до 2011 року у Сумської міської ради ділянку розміром 0,1006 га з кадастровим номером 5910136600:11:006:0015 за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 12 .

Таким чином, як вірно вказав суд першої інстанції, на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 19.02.2016 Ярош О.М. придбав магазин, площею 436,4 кв.м, розташований на земельній ділянці площею 0,1006 га, кадастровий номер 5910136600:11:006:0015 і саме в цьому розмірі останній мав законне право на користування земельною ділянкою за вказаним кадастровим номером.

Проте відповідно до оскаржуваного рішення Сумської міської ради 19.06.2019 № 5243-МР та спірного договору оренди земельної ділянки від 09.07.2019 Ярошу О.М. передано земельну ділянку більшою площею - 0,2000 га та з іншим кадастровим номером 5910136600:11:006:0019.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що земельна ділянка площею 0,2000 га передана у користування Ярошу О.М. з порушенням положень земельного законодавства, оскільки така передача повинна була здійснюватися за результатами проведення земельних торгів. Тому рішення від 19.06.2019 № 5243-МР Сумської міської ради є незаконним та правомірно скасоване судом.

Оскільки, договір оренди земельної ділянки від 09.07.2019 укладено між Сумською міською радою та Ярошом О.М. з порушенням вимог ч. 1 ст. 134 ЗК України, а саме порушено процедуру щодо передачі прав на користування земельною ділянкою на конкурентних засадах, на переконання колегії суддів, такий правочин суперечить інтересам держави та суспільства, а тому судом першої інстанції правомірно, у відповідності до приписів ст. 203 ЦК України визнано недійсним такий правочин.

Доводи скаржника про те, що закінчення строку дії договору оренди землі від 02.04.2007 на час відчуження нерухомості унеможливлює застосування вищезгаданих положень закону щодо переходу прав на земельну ділянку до нового покупця, є безпідставним.

Сумською міською радою не враховано, що Дудка Ю.М. (попередній орендар) був власником об`єкта нерухомості, який нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою під ним, відтак формальне закінчення строку дії договору оренди землі не могло бути підставою для припинення права користування відповідною ділянкою, оскільки Дудка Ю.М. , продовжуючи володіти на праві власності нерухомістю, продовжував використовувати і розташовану під нею земельну ділянку.

Правова позиція про неможливість повернення територіальній громаді земельної ділянки, на якій розташовано нерухоме майно, що перебуває у приватній власності особи, навіть у разі припинення дії відповідного договору оренди землі, неодноразово висловлювалась Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 у справі № 902/889/16, від 14.03.2019 у справі № 902/341/17.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що скаржником не враховано, що відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону України Про оренду землі (в редакції, що діяла на момент припинення дії договору оренди, укладеного з Дудкою Ю.М. , 27.12.2011) у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У такому випадку між орендодавцем та орендарем має бути укладено додаткову угоду.

Оскільки Дудка Ю.М. , як власник нерухомого майна, продовжував використовувати земельну ділянку комунальної власності площею 0,1006 га, до нового власника нерухомості - фізичної особи-підприємця Яроша О.М. мали перейти права на землю саме у такому обсязі. Перехід же до нього на підставі спірного рішення органу місцевого самоврядування та договору оренди землі прав на землю площею 0,2000 га, тобто вдвічі більшої площі, є безпідставним та таким, що не грунтується на вимогах чинного законодавства.

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Сумської міської ради від 19.06.2019 № 5243-МР Про надання в оренду земельної ділянки фізичній особі-підприємцю Ярошу Олександру Миколайовичу за адресою: м. Суми, вул. Чернігівська, 12 та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції ухвалив законне та обгрунтоване рішення.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції відповідачами не було подано належних та переконливих доказів на заперечення заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі відповідача-1 на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 05.06.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Сумської міської ради слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду Сумської області від 05.06.2020 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сумської міської ради на рішення Господарського суду Сумської області від 05.06.2020 у справі №920/1222/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 05.06.2020 у справі №920/1222/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Матеріали справи №920/1222/19 повернути до Господарського суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 26.10.2020 після виходу суддів з лікарняного та відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Я. Дикунська

С.Р. Станік