Рішення

від 26.10.2020 по справі 910/11772/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.10.2020Справа № 910/11772/20

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу №910/11772/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стабітек"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Груп"

про стягнення 466 378,50 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стабітек" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Груп" про стягнення 466 378,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем Договору поставки №215 від 10.08.2018 в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок виникла заборгованість у сумі 383 825,30 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані 60050,34 грн пені, 11080,08 грн - 3% річних та 11 422,48 грн - інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов`язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини в строк до 18.09.2020.

09.09.2020 на адресу Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли відзив на позовну заяву, в якому останній позовні вимоги не визнає в частині стягнення пені та просить застосувати строк позовної давності в цій частині, а також клопотання про здійснення розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Груп" про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

10.08.2018 між позивачем (далі - продавець) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір поставки №25 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність покупцю продукцію (іменовану надалі разом або окремо „Товар") , покупець зобов`язується прийняти Товар та своєчасно оплатити по цінам, в кількості і асортименті визначених умовами даного договору.

Пунктом 2.4. договору визначено, що покупець сплачує продавцеві суму грошових коштів за фактично прийняту ним кількість Товару, згідно з видатковою накладною Продавця протягом 3 (трьох) календарних днів з дати відвантаження відповідної партії Товару.

Згідно п. 7.2. договору, у випадку затримки покупцем сплати за Товар відносно терміну, визначеного цим Договором, Покупець повинен сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день затримки стосовно несплаченої суми (відповідної частини суми) вартості Товару.

Договір набуває чинності з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2018 (п. 13.1. договору).

За договором поставки № 215 від 10.08.2018 року відповідачу було поставлено позивачем Товар на суму 412 690,80 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними: № Б0000114 25.01.2019 на суму 38 352,00 грн, № Б0000177 від 06.02.2019 на суму 37 737,60 грн, № Б000372 від 18.03.2019 на суму 37 615,20 грн, №Б0000985 від 14.06.2019 на суму 36 780,00 грн, № Б0001067 від 26.06.2019 на суму 36 417,60 грн, № Б0001220 від 16.07.2019 на суму 35 959,20 грн, № Б0001345 від 31.07.19 на суму 34 888,80, № Б0001394 від 06.08.19 на суму 35 683,20 грн, № Б0001467 від 15.08.19 на суму 35 112,00 грн, №Б0001504 від 22.08.19 на суму 14 014,80 грн, № Б0001729 від 19.09.19 на суму 17 235,60 грн, № Б0001998 від 22.10.2019 на суму 17 721,60 грн, № Б0002046 від 25.10.2019 на суму 17 721,60 грн, №Б0002253 від 20.11.2019 на суму 17 721,60 грн.

Відповідач здійснив часткову оплату товару в сумі 29 135,50 грн.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов`язань за договором поставки №215 від 10.08.2018 щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв`язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 383 555,30 грн, за прострочення сплати якої нараховані 60050,34 грн пені, 11080,08 грн - 3% річних та 11 422,48 грн - інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов`язань за договором здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем без заперечень та зауважень, на загальну суму 412 690,80 грн, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками підприємств видатковими накладними: № Б0000114 25.01.2019 на суму 38 352,00 грн, № Б0000177 від 06.02.2019 на суму 37 737,60 грн, № Б000372 від 18.03.2019 на суму 37 615,20 грн, №Б0000985 від 14.06.2019 на суму 36 780,00 грн, № Б0001067 від 26.06.2019 на суму 36 417,60 грн, № Б0001220 від 16.07.2019 на суму 35 959,20 грн, № Б0001345 від 31.07.19 на суму 34 888,80, № Б0001394 від 06.08.19 на суму 35 683,20 грн, № Б0001467 від 15.08.19 на суму 35 112,00 грн, №Б0001504 від 22.08.19 на суму 14 014,80 грн, № Б0001729 від 19.09.19 на суму 17 235,60 грн, № Б0001998 від 22.10.2019 на суму 17 721,60 грн, № Б0002046 від 25.10.2019 на суму 17 721,60 грн, №Б0002253 від 20.11.2019 на суму 17 721,60 грн.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене та виходячи з умови договору, строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч договору своє зобов`язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, здійснивши часткову оплату в сумі 29 135,50 грн.

У зв`язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість з оплати поставленого товару у розмірі 383 555,30 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором, відповідно настав, а доказів оплати товару станом на день розгляду справи відповідачем не надано, позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в розмірі 383 555,30 грн.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Також, судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В той же час, відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 60 050,34 грн пені.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) ст. 258 ЦК України.

Тобто, строк позовної давності в один рік для стягнення пені встановлений ст. 258 ЦК України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов`язання.

Оскільки, пеня - триваюча санкція, що розраховується за кожен день прострочення, то строк позовної давності слід застосовувати з урахуванням наведеного.

Отже, з огляду на правову природу пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права (Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2014).

Так, не підлягає стягненню пеня, нарахована протягом саме того періоду, який знаходиться поза межами річного строку позовної давності.

Як вбачається з відбитку поштового штемпелю, позивач звернувся до суду з даним позовом 06.08.2020.

Таким чином, на дату звернення позивача з позовом до суду (06.08.2020) закінчився строк позовної давності щодо вимог про стягнення нарахованої пені за період прострочення до 06.08.2019.

Заява відповідача про застосування строків давності є підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені в цій частині.

За перерахунком суду розмір пені в межах строку позовної давності становить 41 105,51 грн, у зв`язку із чим вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на вказану суму.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені суд відмовляє, у зв`язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 11 080,08 грн.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць , поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його необґрунтованості, так як позивачем при розрахунку інфляційних втрат не враховано вищевикладеного, а саме невірно визначено періоди нарахування.

Разом з тим, за розрахунком суду розмір інфляційних втрат є більшим ніж заявлено, а тому, хоча позивач і невірно визначив періоди нарахування, суд задовольняє позовні вимоги в цій частині у розмірі, визначеному позивачем - 11 422,48 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов`язань за Договором поставки №215 від 10.08.2018 щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріверсайд Груп" (03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150; ідентифікаційний код 41139832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стабітек" (03142, м. Київ, вул. Крижановського, 3, корпус К-01, кімната 503-А; ідентифікаційний код 39849268) заборгованість в сумі 383 825 грн 30 коп., пеню в сумі 41 105 грн 51 коп., 3% річних в сумі 11 080 грн 08 коп., інфляційні втрати в сумі 11 422 грн 48 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 6 711 грн 50 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 26.10.2020.

Суддя А.І. Привалов