Рішення

від 15.10.2020 по справі 922/1650/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" жовтня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1650/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Буракової А.М.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівід Кор Білдінг", м. Харків до Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівний комплекс", смт. Пісочин про витребування майна та стягнення 492308,00 грн. збитків за участю представників:

позивача - Гаврилов Д.О.

відповідача - Пелецький В.О.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вівід Кор Білдінг" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівний комплекс" (відповідач) про витребування з чужого незаконного володіння майна ТОВ "Вівід Кор Білдінг", яке знаходиться на будівельному майданчику 16-ти поверхового житлового будинку ТОВ "Куряжський домобудівельний комплекс" у Мікрорайоні Мобіль (Квартал №2) вул. Кушнарьова, 1-а, смт. Пісочин, Харківського району, Харківської області, а саме:

- стійка монтажна SТА-3,5 "Атлант", 350 шт., вартістю 223650,00 грн.;

- Фанера ФСФ лам. 1250*2500*21мм, 187 листів вартістю 158576,00 грн.;

- Триноги, 113 шт., вартістю 40680,00 грн.;

- Унівілка опалубки, 179 шт., вартістю 14320,00 грн.;

- Балка опалубки перекриттів Н20, 1462 м., вартістю 222456,00 грн.;

- Гвинт 16мм, 126 м., вартістю 6300,00 грн.;

- Бункер для бетону, 1куб.м., 1 шт., вартістю 14772,00 грн.;

- Опалубка сходів металева, 2 шт., вартістю 4000,00 грн.;

- Опалубка отворів дверні, металеві, 8 шт., вартістю 6400,00 грн.;

- Кути шахти ліфта внутрішні Н4м, 8 шт., вартістю 4800,00 грн..

Також, позивач просить суд витребувати відповідний інструмент на загальну суму 22835,81 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з ПАТ "Куряжський домобудівний комплекс" збитки у вигляді неотриманого доходу (упущеної вигоди) в розмірі 492308,00 грн., витрати на правничу допомогу в розмірі 54000,00 грн. та витрати на оплату судового збору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.06.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ""Вівід Кор Білдінг" було залишено без руху; встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів з дня вручення копії даної ухвали про залишення позовної заяви без руху.

На виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 02.06.2020 позивач 15.06.2020 надав до суду клопотання про усунення недоліків (вх.№ 13474) з виправленою позовною заявою. Таким чином, позивачем усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.06.2020 зазначену позовну заяву прийнято до провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 07.07.2020.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 07.07.2020, 16.07.2020 та від 04.08.2020 підготовче засідання відкладалось.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.09.2020.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 14.09.2020 та від 08.10.2020 розгляд справи по суті відкладався.

Відповідач подав до суду відзив (вх. № 15450 від 07.07.2020), в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог з посиланням на те, що під час дії договору підряду № П-7/19 від 15.04.2019 позивач завозив на будівельний майданчик відповідача обладнання з метою забезпечення будівельних робіт, при цьому акти приймання-передачі майна окремо не складались у відповідності до п. 6.1.4 договору, своє майно під охорону щоденно не здавав.

Окремо у відзиві на позов відповідач зазначає про те, що договір підряду № П-7/19 від 15.04.2019 припинив свою дію 07.11.2019, після чого позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір оренди комплекту опалубки або визначення дати повернення майна, завезеного позивачем на будівельний майданчик, який так і не було укладено у зв`язку з недосягненням сторонами згоди щодо істотних умов договору; на відсутність відомостей стосовно типу, номенклатури та кількості майна, яке можливо до теперішнього часу знаходиться на будівельному майданчику.

Позивач не скористався правом щодо подачі відповіді на відзив у порядку та строки, встановлені ухвалою господарського суду Харківської області від 16.06.2020.

У судовому засіданні 15.10.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Присутній у судовому засіданні 15.10.2020 представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

15.04.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вівід Кор Білдінг", як підрядником, та Приватним акціонерним товариством "Куряжський домобудівний комплекс", як замовником, укладено договір підряду № П-7/19 (далі за текстом - договір), за умовами якого підрядник зобов`язується за дорученням замовника власними силами та засобами, якісно та у відведений термін виконати роботи по облаштуванню монолітного каркасу будівлі на об`єкті: Будівництво багатоповерхових житлових будинків у Мікрорайоні Мобіль (Квартал № 2) смт. Пісочин, Харківського району, Харківської області - 16-ти поверховий житловий будинок (нове будівництво) у відповідності до проектної документації наданої замовником (п. 1.1 договору).

За змістом п. 6.1.4 замовник зобов`язаний забезпечити охорону матеріальних цінностей підрядника на об`єкті замовника у неробочий час. Матеріальні цінності підрядника передаються уповноваженою особою під охорону замовника, щоденно, з обов`язковою фіксацією передачі у Журналі прийому-здавання майна під охорону замовника.

Відповідно до п. 12.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Сторони за взаємною згодою припинили дію договору підряду 07.11.2019, що не заперечується уповноваженими представниками обох сторін.

13.12.2019 позивач надіслав на адресу відповідача лист № 01/12 з пропозицією укласти договір оренди № 1 від 15.11.2019, а також з примірником запропонованого договору.

У відповіді № 678 від 27.12.2019 відповідач, зокрема, зауважив на тому, що позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівід Кор Білдінг" на предмет договору оренди, а також відповідач зауважив на тому, що датою укладення договору є 15.11.2019, тоді як сама пропозиція датована 13.12.2019.

Позивач направив на адресу відповідача лист № 02/12 від 27.12.2019, в якому вимагав проведення переговорів протягом 7 робочих днів з моменту отримання цього листа прийняти рішення, провести переговори з уповноваженим представниками ТОВ "Вівід Кор Білдінг", а до цього часу припинити використання опалубки і обладнання останнього.

Також у листі № 1/02 від 21.02.2020 позивач визнає нараховані відповідачем штрафні санкції за порушення з боку ТОВ "Вівід Кор Білдінг", а також вимогу щодо повернення перерахованого авансового платежу; зазначає про неможливість задоволення вимог відповідача без обладнання, яке знаходиться на будівельному майданчику останнього.

26.02.2020 ТОВ ВІВІД КОР БІЛДІНГ звернулось до Люботинського відділення поліції Харківського відділу поліції ГУ НП в Харківській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення щодо протиправного заволодіння майном ТОВ "Вівід Кор Білдінг" службовими особами ПАТ КДБК .

У відповіді № 121 від 13.03.2020 відповідач зазначив про те, що ним використовується обладнання, яке належить іншим суб`єктам господарювання, та повідомив про намір звернутись до господарського суду із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно ТОВ "Вівід Кор Білдінг", яке знаходиться на будівельному майданчику АТ КДБК , при цьому останнє зазначає про те, що з боку ТОВ "Вівід Кор Білдінг" не вчинено жодних дій щодо погашення суми визнаної заборгованості.

Листом від 20.03.2020 № 1226/119-94/01/14-2020 Люботинське відділення поліції Харківського відділу поліції ГУ НП в Харківській області повідомило про те, що на підставі ухвали Харківського районного суду Харківської області від 06.03.2020 у справі № 635/1294/20 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12020220780000143 від 13.03.2020 за ознаками складу кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 191 КК України.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За умовами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Щодо вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

За змістом частини 1 статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикацією є передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульний володілець), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло із його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 зазначено, що згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України та положеннями процесуального законодавства особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача, при цьому власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

У листі № 225 від 18.06.2020 відповідач вимагав позивача протягом 24-26 червня 2020 року вивезти з території будівельного майданчика обладнання, яке завезено ТОВ "Вівід Кор Білдінг".

06.07.2020 відповідач звернувся до позивача з листом № 238, в якому зазначив про ігнорування останнім вимог, викладених у листі № 225 від 18.06.2020, та запропонував з метою об`єктивного визначення фактичної кількості майна ТОВ "Вівід Кор Білдінг", яке перебуває на будівельному майданчику, направити свого представника (представників) для участі у роботі комісії.

25.08.2020 за участі з боку ТОВ "Вівід Кор Білдінг" Шипіцина Д.А. складено акт визначення фактичної наявності обладнання та майна ТОВ "Вівід Кор Білдінг", яке знаходиться на будівельному майданчику 16-ти поверхового житлового будинку по вул. Кушнарьова, 3-а у смт. Пісочин, в якому встановлено, що на будівельному майданчику знаходиться наступне майно, яке в період з квітня по вересень 2019 завозилось працівниками ТОВ "Вівід Кор Білдінг":

- стійка монтажна SТА-3,5 "Атлант", 346 шт.,

- фанера ФСФ лам. 1250*2500*21мм, 225 шт., з них 138 листів цілих, з ознаками зносу, але придатних для подальшого використання, деяку кількість листів порізано працівниками ТОВ "Вівід Кор Білдінг" в процесі будівельних робіт;

- тринога, 113 шт.;

- гвинт 16мм - 62 м;

- гайка з двома вушками 90 мм, оц. - 166 шт;

- бункер для бетону, 1куб.м., 1 шт.

- Унівілка опалубки, 179 шт.,

- Балка опалубки перекриттів Н20, 1462 м., з них - 1266 м з ознаками зносу, але придатних для подальшого використання, 196 м пошкоджених та порізаних працівниками ТОВ "Вівід Кор Білдінг" в процесі будівельних робіт;

- вагончик будівельний - 1 шт.

Також у цьому акті зазначено про те, що при завезені майна на територію будівельного майданчика акти приймання-передачі не складались, майно на відповідальне зберігання не приймалось; ТОВ "Вівід Кор Білдінг" з приводу кількості майна будь-яких претензій до АТ КДБК не має, а також зазначено, що вивезення вище вказаного майна з території будівельного майданчика заплановане з 26 по 28 серпня 2020 року.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази щодо неправомірного набуття права власності відповідачем на спірне майно. Позивачем належними засобами доказування не доведена незаконне заволодіння відповідачем спірним майном.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази та пояснення сторін, суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівід Кор Білдінг" про витребування майна з чужого незаконного володіння, задоволенню не підлягають, з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

При ухваленні даного рішення судом враховано, що згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"; рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України").

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Щодо вимоги про стягнення збитків у розмірі 492308,00 грн, суд зазначає наступне.

За змістом статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

При цьому згідно частини 2 ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Отже, відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, яке є підставою для цивільно-правової відповідальності.

При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.

До вказаних правовідносин застосовуються загальні норми щодо відшкодування шкоди та збитків.

Проте, статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і збитками є обов`язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов`язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв`язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв`язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Як стверджує позивач, між ним та ТОВ Магістральсервіс укладено договір оренди № 0301/20-4 від 03.01.2020, предметом якого є майно, визначено у додатку № 1 до цього договору та перелік якого збігається з предметом позову в межах даної справи. ТОВ Магістральсервіс зобов`язується платити за оренду майна орендну плату у розмірі 123077,00 грн з 03.01.2020 по 01.05.2020. Строк початку дії договору оренди переукладався у зв`язку з тим, що ПАТ "Куряжський домобудівний комплекс" не повертав належне ТОВ "Вівід Кор Білдінг" майно, в результаті чого договір оренди № 0301/20-4 від 03.01.2020 розірвано.

При цьому матеріали справи пропозиції ТОВ "Вівід Кор Білдінг" до ПАТ "Куряжський домобудівний комплекс" щодо укладення договору оренди того самого обладнання, яке нібито є предметом договірних відносин з ТОВ Магістральсервіс , вже після 03.01.2020, тобто після дати укладення договору оренди № 0301/20-4.

Таким підтвердженням є лист ТОВ "Вівід Кор Білдінг" до ПАТ "Куряжський домобудівний комплекс" № 1/02 від 21.02.2020.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт визначення фактичної наявності обладнання та майна ТОВ "Вівід Кор Білдінг", яке знаходиться на будівельному майданчику 16-ти поверхового житлового будинку по вул. Кушнарьова, 3-а у смт. Пісочин від 25.08.2020, в якому визначено майно, завезене позивачем на будівельний майданчик відповідача.

Однак, в матеріалах справи відсутні як докази виконання позивачем положень 6.1.4 договору підряду № П-7/19 від 15.04.2019 під час дії вказаного договору, так і складання будь-якого акту приймання-передачі майна, належного позивачу на праві власності, яке могло б бути предметом договору оренди № 0301/20-4 від 03.01.2020.

З наведеного вбачається, що позивачем не доведена протиправна дія чи бездіяльність відповідача, яка є причиною, а збитки, які завдані позивачу, - наслідком такої протиправної поведінки, що, в свою чергу, виключає можливість притягнення відповідача до відповідальності у вигляді зобов`язання останнього відшкодувати збитки, які поніс позивач.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в зазначеній частині.

Що стосується розподілу судових витрат, понесених сторонами, суд зазначає наступне.

З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, судові витрати у справі підлягають покладенню на позивача.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 Кодексу).

У частині 3 статті 126 цього Кодексу передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи 25.03.2019 між адвокатом Пелецьким В.О. (адвокат) та Приватним акціонерним товариством "Куряжський домобудівний комплекс" (замовник) укладено договір про надання правничої допомоги № У-20/19, у відповідності до якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами. Додатком № 7 від 24.06.2020 сторони узгодили тарифи на послуги, що надаються в порядку та на умовах, визначених договором про надання правничої допомоги № У-20/19. За актом приймання-передачі наданих послуг від 10.09.2020, вартість послуг із супроводження ведення справи № 922/1650/20 в господарському суду Харківської області становить 38000,00 грн.

Досліджуючи надані відповідачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить висновку, що наданих доказів достатньо для встановлення факту надання адвокатом Пелецьким В.О. професійної правничої допомоги відповідачу у даній справі.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що витрати відповідача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати, понесені відповідачем в даній справі на професійну правничу допомогу адвоката, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, при розподілі судових витрат, в тому числі витрат на правничу допомогу адвокатом, має виходити з конкретних особливих обставин справи, з доказів, поданих заявником клопотання про розподіл судових витрат, які можуть свідчити про підставність різних сум коштів, що потрачені заявником на правничу допомогу.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 стаття 126 Кодексу). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Кодексу).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (частина 6 статті126 Кодексу).

Тобто, за наявності заперечень іншої сторони суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат, господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Зазначена позиція суду щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України узгоджується із позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, та позицією касаційного господарського суду, викладеною у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1785/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 908/374/19, від 25 червня 2019 року.

Відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Отже, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Даний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду у справі № 910/8682/18 від 14 листопада 2018 року від якого об"єднана палата у постанові від 03 листопада 2019 року у справі №922/445/19 не відступила через відмінність у нормативно-правовому регулюванні.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19.

Так, з наданого позивачем акту приймання-передачі послуг від 10.09.2020, слідує, що для представництва інтересів клієнта адвокатом надано перелік послуг, обсяг яких визначено вказаним актом, а також вказано, що між відповідачем та адвокатом досягнута домовленість щодо розміру винагороди за надання професійної правничої допомоги у розмірі 38 000,00 грн.

Разом з тим, акт приймання-передачі наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18).

З огляду на складність справи, наданий адвокатом обсяг послуг у суді першої інстанції, затрачений ним час на надання таких послуг (підготовка відзиву на позовну заяву в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось), на думку суду у даному випадку розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 38 000,00 грн., стосовно якої подано заяву про розподіл, не відповідає критеріям реальності таких витрат, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову у розумінні приписів частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а їх стягнення з позивача становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, через що суд дійшов висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 24 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції (враховуючи аналіз законодавства, що регулює правовідносини між сторонами, а також судової практики - 4000,00 грн., надання усної консультації керівництву замовника стосовно підстав позову та перспектив розгляду справи судом - 4000,00 грн згідно акту, підготовка відзиву на позов та документів, які додані до відзиву в якості доказів, - 10000,00 грн та участь у судових засіданнях - 6000,00 грн. згідно акту).

Враховуючи конкретні обставини справи, суд, детально проаналізувши всі докази, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тощо, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача про розподіл судових витрат і стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 24 000,00 грн.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі « Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі « Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі « Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вівід Кор Білдінг" (61058, м. Харків, пр. Науки, буд. 5, офіс 5/1, ідентифікаційний код 41713265) на користь Приватного акціонерного товариства "Куряжський домобудівний комплекс" (62418, Харківська область, Харківський район, смт. Пісочин, вул. Кільцева, 41, ідентифікаційний код 04852585) витрати на правничу допомогу в розмірі 24000,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено "26" жовтня 2020 р.

Суддя А.М. Буракова