Постанова

від 21.10.2020 по справі 909/1236/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2020 р. Справа №909/1236/19

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

Судді-доповідача Дубник О.П.

Суддів Гриців В.М.

Хабіб М.І.

за участю секретаря судового засідання Гулик Н.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. М. Грушевського (далі - СГВК ім. М. Грушевського) №21/02/20 б/н від 21.02.2020 (вх.№01-05/749/20 від 24.02.2020р.)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2020 (суддя Скапровська І.М., повний текст складено 07.02.2020)

у справі № 909/1236/19

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "ФЕРТІАГРО", м. Тернопіль

до відповідача: СГВК ім. М. Грушевського, с.Чесники, Рогатинський район, Івано-Франківська область

про стягнення 342300,00 грн. боргу; 103 246,82 грн. 18% річних; 11 872,65 грн. 3% річних; 33 248,74 грн. інфляційних втрат.

за участі представників:

від позивача: Котис В.Я. - адвокат (ордер серія ВО №1005998 від 08.07.2020);

від відповідача: не з`явився (належним чином повідомлений).

1. Розгляд справи

Відводів суддям та секретарю судового засідання в порядку ст.ст. 35, 36, 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Судове засідання фіксувалось технічними засобами згідно ст. 222 ГПК України.

2. Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.03.2020 відрито апеляційне провадження.

Ухвалою суду від 26.03.2020, в зв`язку із запровадженням карантину з метою попередження розповсюдження короновірусної інфекції та відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вирішено розгляд справи здійснювати в межах розумного строку.

Причини відкладення розгляду справи викладено в ухвалах суду.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.09.2020 розгляд справи було відкладено до 21.10.2020 та витребувано у Акціонерного товариства Укрпошта та Івано-Франківської дирекції АТ Укрпошта , з метою забезпечення належного здійснення судочинства, відомості щодо відправлень, скерованих Західним апеляційним господарським судом на адресу Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. М. Грушевського (77042, Івано-Франківська область, Рогатинський район, село Чесники), з трек-номерами 7901010896749, 7901010966194, 7901011001273, 7901011100883, окільні такі відомості у суду були відсутні.

На виконання вимог ухвали суду від 02.09.2020, АТ Укрпошта надала суду листи-відповіді вих.№33-Д-9326 від 08.10.2020; вих.№03/1334 від 16.10.20, в яких зазначає, що листи адресовані Сільськогосподарському виробничому кооперативу ім. М.Грушевського в селі Чесники, Рогатинського району, Івано-Франківської області були вручені:

- відправлення з трек-номером 7901010896749 вручено 31.03.2020, однак без підтвердження цього, оскільки повідомлення про його вручення відправлене без реєстрації в супровідних документах;

- відправлення з трек-номером 7901010966194 вручено 19.05.2020;

- відправлення з трек-номером 7901011001273 вручено 19.06.2020;

- відправлення з трек-номером 7901011100883 вручено 21.08.2020.

В судове засідання 21.10.2020 апелянт вкотре не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 02.09.2020, останнього належним чином повідомлено про судове засідання 21.10.2020.

Крім того, відповідно до відомостей наданих АТ Укрпошта апелянт неодноразово належним чином повідомлявся про судові засідання з розгляду апеляційної скарги.

Клопотань про продовження строку розгляду апеляційної скарги від апелянта не надходило.

Відповідно до ч.12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач належним чином повідомлялися про розгляд справи, а відтак колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача.

3. Короткий зміст позовних вимог.

11.11.2019 ТОВ "ФЕРТІАГРО" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до СГВК ім.М.Грушевського про стягнення 342300,00 грн. - боргу; 103246,82 грн. - 18% річних; 11872,65 грн. - 3% річних; 33248,74 грн. - інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч приписам ГК України, ЦК України та умовам договору поставки №ФА22/03-2018/3, не виконав взяті на себе зобов`язання по оплаті отриманого товару в строки обумовлені договором. В підтвердження позовних вимог позивач надав суду копії: договору поставки №ФА22/03-2018/3 від 22.03.2018, акту звіряння взаєморозрахунків, специфікації від 22.03.2018, рахунку на оплату №34 від 13.04.2018, видаткових накладних №60 від 17.04.2018, №42 від 20.04.2018, платіжного доручення №1599 від 20.07.2018, претензії №2 від 05.04.2019, листа №17/05/19 від 17.05.2019, рахунку на оплату№233 від 11.11.2019 та загальний розрахунок суми позовних вимог.

4.Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2020 у справі № 909/1236/19, позов задоволено частково. Стягнуто з СГВК ім. М. Грушевського на користь ТОВ "ФЕРТІАГРО" 342300,00 основного боргу; 79903,09 18% річних; 11 872,65 3% річних; 25735,64 інфляційних втрат, 6897,17 судового збору та 12744,73 витрат на професійну правничу допомогу. В решті позову відмовлено.

Місцевим господарським судом зроблено висновок, що з видаткових накладних №60 від 17.04.2018, №42 від 20.04.2018, вбачається, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання згідно договору, поставив товар на суму 492300 грн. Натомість, відповідач, як стверджує позивач та підтверджується актом звіряння взаєморозрахунків від 18.10.2019, оплатив товар частково на суму 150 000 грн. А відтак, зважаючи на те, що відповідач доводів позивача належними і допустимими доказами не спростував, доказів в підтвердження оплати товару в повному обсязі не подав, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 342300,00 грн. - заборгованості є обґрунтованою.

Щодо вимоги про стягнення 103 246,82 грн - 18% річних за користування чужими грошовими коштами; 11 872,65 грн - 3% річних; 33 248,74 грн інфляційних втрат, суд першої інстанції посилаючись на п.5.3. Договору, яким сторони погодили, що у випадку прострочення строків платежу більше чим на 5 календарних днів, покупець сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25% річних за кожен день прострочення та п.11 Специфікації (додаток №1 до Договору) у разі прострочення остаточного розрахунку в розмірі 70% від вартості товару, покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 18% річних з урахуванням ПДВ за весь період користування відстрочкою платежу, при цьому відповідна штрафна санкція передбачена в п.5.3 Договору не застосовується, здійснивши перерахунок задовольнив позовні вимоги частково та встановив, що до стягнення підлягають 79 903,09 грн - 18% річних; 11 872,65 грн - 3% річних та 25 735,64 грн - інфляційних втрат.

Щодо правомірності одночасного стягнення відсотків за користування чужими грошовими коштами, інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд посилається на правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 по справі №908/639/18 та від 22.01.2020 по справі №910/5174/19.

5. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи сторін у справі.

5.1. Відповідач - Сільськогосподарський виробничий кооператив імені М.Грушевського подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2020 та прийняти нове, яким позовні вимоги ТОВ Фертіагро задоволити частково, відмовивши в задоволенні стягнення 18% річних в сумі 79 903,09 грн та 12 744,73 витрат на професійну правничу допомогу.

В частині заявленого основного боргу рішення не оскаржується і не заперечується. Крім того, апелянт вважає правомірним та законним та не заперечує про стягнення 3% річних у сумі 11 872,65 грн та 25 735,64 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що позивач за порушення строків оплати товару здійснив нарахування двох видів цивільно-правової відповідальності: 3% річних у відповідності до ч.2 ст. 625 ЦК України та 18% річних у відповідності до ст. 536 ЦК України.

Апелянт зазначає, що визначені ч.2 ст.625 ЦК України та ст.536 ЦК України відсотки є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Також апелянт не визнає законності присудження судом 12 744,73 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт вважає, що з наданої суду копії Договору №8 про надання правової допомоги від 10.09.2019 не вбачається, що даний договір укладено саме на виконання захисту інтересів позивача у даній справі. Суду надано копію Додатку №1 до згаданого договору, де сторони в якості розрахунку вартості правових послуг вказали перелік правової допомоги , що нібито надано адвокатом на виконання умов договору. При цьому, апелянт стверджує, що даний розрахунок є договірною умовою, яка має бути передбачена між сторонами до початку надання послуг, а не за їх фактом закінчення. Апелянт вважає, що укладений між сторонами Акт приймання-передачі послуг від 11.11.2019 вказує лише на виконання певних операцій адвоката, але не може служити доказом належного виконання умов договору, оскільки з врахуванням вказівок суду першої інстанції про неправильність нарахування в позовній заяві інфляційних втрат та нарахування 18% річних, надання послуг не може вважатись якісним та належним. Крім того, апелянт вважає, що квитанція до прибуткового касового ордеру не може слугувати доказом розрахунку, оскільки не містить доказу сплати юридичною особою - ТОВ Фертіагро , та порушує інструкції НБУ щодо проведення розрахунків між суб`єктами підприємницької діяльності, одним з яких є юридична особа.

А відтак, на думку апелянта, висвітлені порушення допущені судом першої інстанції є беззаперечно підставою для перегляду справи апеляційним судом, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про зміну рішення, чи прийняттям нового.

5.2. Позивач - ТОВ Фертіагро у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги безпідставними.

Позивач стверджує, що доводи відповідача про незаконність одночасного нарахування та стягнення 3% річних відповідно до ст.625 ЦК України та 18% річних на підставі ст. 536 ЦК України, як такого, що порушує ст. 61 Конституції України, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

При цьому позивач стверджує, що інфляційні втрати і 3% річних за своєю правовою природою не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, тоді як проценти, зазначені у ст.. 536 ЦК України - це плата за користування чужими коштами. Підставами застосування до правовідносин сторін ст.. 536 ЦК України є, факт користування чужими грошовими коштами та встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Зважаючи на викладене, позивач вважає, що передбачені пунктами 18% річних за своєю правовою природою є процентами за користування чужими грошовими коштами, стягнення яких поряд з 3% річних є правомірним.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправомірність задоволення судом першої інстанції витрат позивача на професійну правничу допомогу, позивач зазначає, що такі є безпідставними зважаючи на таке.

Позивач наголошує, що від відповідача не надходило жодних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, як і доказів їх неспівмірності.

Щодо наведених скаржником доводів про неналежне оформлення платіжних документів, на підтвердження фактичного понесення позивачем судових витрат, шляхом видачі адвокатом квитанції до прибуткового касового ордеру, позивач звертає увагу на наступне. Чинне законодавство не містить жодних заборон чи обмежень для оформлення адвокатом таких документів. Правомірність та допустимість використання такого способу оформлення готівкових операцій між адвокатом та його довірителем підтверджується установленою судовою практикою Верховного Суду при розгляді аналогічних справ.

З врахуванням наведеного, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

6. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

22.03.2018, між ТОВ "ФЕРТІАГРО" (далі - постачальник) та Сільськогосподарським виробничим кооперативом ім. М. Грушевського (далі - покупець) укладено договір поставки №ФА22/03-2018/3 (далі - Договір) (а.с.10).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язався поставити і передати у власність, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити на умовах цього Договору мінеральні добрива (далі - товар).

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що кількість, номенклатура, ціна, терміни та умови поставки кожної окремої партії Товару, що постачається за даним договором, визначається у специфікаціях, що є додатками до Договору і з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками становить його невід`ємну частину.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що покупець здійснює оплату вартості товару шляхом банківського перерахування коштів у національній валюті України на поточний рахунок Постачальника на підставі рахунка-фактури Постачальника в терміни і на умовах згідно специфікацій/Додатків до цього Договору.

Згідно п.1 Специфікації, вартість товару складає 492300,00 грн (а.с.15).

Пунктом 2 Специфікації передбачено, що покупець оплачує вартість товару наступним чином: часткова передоплата в розмірі 30% від вартості Товару, зазначеного в Специфікації та згідно виставленого рахунку постачальником, здійснюється протягом 1 банківського дня з моменту підписання сторонами Специфікації на партію товару та виставленого постачальником рахунку для здійснення передоплати. Остаточний розрахунок в розмірі 70% від вартості товару, зазначеного в Специфікації, здійснюється до 15.09.2018 року з моменту підписання сторонами Специфікації на партію товару.

Пунктом 5.3. Договору сторони погодили, що у випадку прострочення строків платежу більше чим на 5 календарних днів, покупець сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25 % річних за кожен день прострочення.

Відповідно до п.11 Специфікації (додатку №1 до Договору), у разі прострочення остаточного розрахунку в розмірі 70% від вартості товару, покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 18% річних з урахуванням ПДВ за весь період користування відстрочкою платежу, при цьому відповідна штрафна санкція передбачена в п.5.3. Договору не застосовується. Датою початку нарахування відсотків, вважається наступний день після відвантаження Товару по видатковій накладній. Датою відвантаження товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній.

З видаткових накладних №60 від 17.04.2018 (а.с 18), №42 від 20.04.2018 (а.с.19), вбачається, що позивач виконав взяті на себе зобов`язання згідно договору та поставив товар на суму 492 300 грн.

Однак, як вбачається з акту звіряння взаємних розрахунків від 18.10.2019 (а.с.14), відповідач оплатив товар частково на суму 150 000 грн., що також підтверджується платіжним дорученням №1599 (а.с.20).

Так відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків від 18.10.2020 заборгованість відповідача перед ТОВ "ФЕРТІАГРО", станом на 18.10.2019 становить 342 300 грн (а.с.14).

05.04.2019 ТОВ "ФЕРТІАГРО" надіслало Сільськогосподарському виробничому кооперативу ім. М.Грушевського претензію №2 від 05.04.2020 (а.с.25-27) про погашення 843 853,05 грн. боргових зобов`язань, відповідно до акту звіряння (а.с.14), розрахунку суми боргу, 18% річних (за користування чужими грошовими коштами), 3% річних та інфляційних втрат по видатковій накладній №60 від 17.04.2018 (а.с.22), розрахунку суми боргу, 18% річних (за користування чужими грошовими коштами), 3% річних та інфляційних втрат по видатковій накладній №42 від 20.04.2018 (а.с.23), розрахунку суми 18% річних за користування чужими грошовими коштами (а.с.24).

17.05.2019 Сільськогосподарський виробничий кооператив ім.М.Грушевського надав відповідь на претензію №2 від 05.04.2019, в якій зазначив, що згідно з даними бухгалтерського обліку СГВК ім. М.Грушевського загальна сума заборгованості за поставлений товар складає 342 300 грн. Щодо сум нарахованих штрафних санкцій та неустойки, то здійснений розрахунок не відповідає вимогам чинного законодавства і такі не співрозмірно завищені по відношенню до суми заборгованості та терміну прострочення (а.с.28).

Відповідач СГВК ім. М.Грушевського своїх зобов`язань по оплаті поставленого товару за договором поставки №ФА22/03-2018/3 від 22.03.2018 не виконав в повному обсязі, що стало підставою для звернення ТОВ Фертіагро до суду з відповідним позовом. Наявність суми основної заборгованості визнає.

На підтвердження факту понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13600 грн. позивачем подано договір про надання правової допомоги №8 від 10.09.2019 (а.с.33), ордер на надання правової допомоги серія ТР №039695 від 11.11.2019 (а.с.35), розрахунок вартості правової допомоги від 11.11.2019 на суму 13 600 грн (а.с.36), акт приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2019 (а.с.37) та квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 11.11.2019 на суму 13 600 грн (а.с.38).

7. Норми права та мотиви, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови, висновки суду.

Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі, у відзивах на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Предметом апеляційного оскарження є задоволена судом першої інстанції вимога про стягнення 18% річних в сумі 79 903,09 грн та 12 744,73 витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт вважає правомірним та законним рішення в частині стягнення основного боргу в сумі 342 300 грн, 3% річних у сумі 11 872,65 грн та 25 735,64 грн інфляційних втрат, рішення в цій частині не оскаржується і не заперечується.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки №ФА22/03-2018/3 від 22.03.2018 та на підставі Специфікації №1 від 22.03.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕРТІАГРО" поставило Сільськогосподарському виробничому кооперативу ім. М.Грушевського товар на загальну суму 492 300 грн, що підтверджується видатковими накладними № 60 від 17.07.2018 на суму 364 302 грн та №42 від 20.04.2018 на суму 127 988 грн.

З акту звіряння взаємних розрахунків від 18.10.2019 відповідач оплатив товар частково на суму 150 000 грн., що також підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №1599.

ТОВ "ФЕРТІАГРО" 05.04.2019 звернулося до Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. М.Грушевського з претензією №2 від 05.04.2020 (а.с.25-27) про погашення 843 853,05 грн. боргових зобов`язань відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків та здійснених розрахунків, які були долучені до претензії.

В свою чергу, Сільськогосподарський виробничий кооператив ім.М.Грушевського 17.05.2019 надав відповідь на претензію №2 від 05.04.2019 в якій зазначив, що згідно з їх розрахунками загальна сума заборгованості за поставлений товар складає 342 300 грн, а нараховані суми штрафних санкцій та неустойки не відповідають вимогам чинного законодавства.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Отже, зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У розумінні положень ст. 625 ЦК України, кредитором є будь-яка особа, в якої наявне право грошової вимоги.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора.

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами. Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством. Вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.

Пунктом 11 Специфікації (додатку №1 до Договору), сторони погодили, що у разі прострочення остаточного розрахунку в розмірі 70% від вартості товару, покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 18% річних з урахуванням ПДВ за весь період користування відстрочкою платежу, при цьому відповідна штрафна санкція передбачена в п.5.3. Договору, яким передбачено, що у випадку прострочення строків платежу більше чим на 5 календарних днів, покупець сплачує відсотки за користування чужими грошовими коштами у розмірі 25 % річних за кожен день прострочення, не застосовується. Датою початку нарахування відсотків, вважається наступний день після відвантаження Товару по видатковій накладній. Датою відвантаження товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній.

Відповідно до статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Перший вид господарських санкцій - відшкодування збитків - має на меті поновлення матеріальної сфери потерпілої сторони від господарського правопорушення. Це закріплено в частині 1 статті 224 Господарського кодексу України.

Застосування другого виду господарських санкцій, а саме, штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення. Згідно зі статтею 230, частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Третій вид господарських санкцій - оперативно-господарські санкції, які згідно частини 1 статті 235 Господарського кодексу України являють собою заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень господарського зобов`язання, що використовуються самими сторонами зобов`язання в односторонньому порядку. Виходячи з цього законодавчого визначення, можна дійти висновку, що оперативно-господарські санкції виконують запобіжну функцію та мають на меті припинення порушення виконання господарських обов`язків та недопущення або мінімізацію їх негативних наслідків. Частиною 1 статті 236 Господарського кодексу України визначено перелік оперативно-господарських санкцій, які можуть передбачити сторони у господарських договорах, перелік яких, згідно частини 2 вказаної статті не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Отже, сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, погодили та досягли згоди щодо визначення у Специфікації (додатку №1 до Договору), а саме у п.11 Специфікації, що у разі прострочення остаточного розрахунку в розмірі 70% від вартості товару, покупець сплачує постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами в розмірі 18% річних з урахуванням ПДВ за весь період користування відстрочкою платежу - а тому така умова не може бути визнана недійсною як така, що не відповідає статтям 536, 549, 625 Цивільного кодексу України, адже відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України та частини 4 статті 179 Господарського кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Норми чинного цивільного та господарського законодавства не встановлюють спеціальних обмежень щодо застосування такого виду санкції, яка встановлена пунктом 11 Специфікації, до правовідносин, що склалися між сторонами.

Перевіривши розрахунок 18% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України, за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню частковому задоволенню у сумі 79 903,09 грн.

Враховуючи вищенаведене, посилання апелянта на незаконність одночасного нарахування стягнення 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України та 18% на підставі ст. 536 ЦК України, як таких, що порушують ст. 61 Конституції України, не знайшли свого підтвердження.

Щодо незгоди апелянта з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне.

Згідно зі ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України Про адвокатуру . Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.09.2019 між ТОВ "ФЕРТІАГРО" в особі директора Вацлавського Володимира Миколайовича та Адвокатом Котис Володимиром Ярославовичем було укладено Договір про надання правової допомоги №8, за змістом якого замовник доручає, а адвокат зобов`язується надавати замовнику відповідно до ст. 59 Конституції України всі види правової допомоги.

Посилання апелянта, що квитанція до прибуткового касового ордеру не може слугувати доказом розрахунку є безпідставним.

Слід звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, в якій, зокрема, вказано, що на підтвердження розміру витрат на правову допомогу, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

А відтак судом першої інстанції вірно зазначено, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 13600 грн. підтверджується договором про надання правової допомоги №8 від 10.09.2019, ордером на надання правової допомоги №039695 від 11.11.2019, актом приймання-передачі наданих послуг від 11.11.2019 та квитанцією до прибуткового касового ордера №2.

Апелянт вважає, що надання послуг адвокатом було неякісним та неналежним, оскільки останнім було не правильно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 18 % річних, про що в оскаржуваному рішенні наявна вказівка суду першої інстанції.

Однак слід зазначити, що судом першої інстанції при ухваленні рішення зменшено розмір витрат на правову допомогу та стягнуто 12 744,73 грн, суд першої інстанції зменшив розмір стягнення витрат на правову допомогу за наслідком перерахунку інфляційних втрат та 18 % річних, пропорційно задоволеним вимогам.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2020 не підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

8. Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3 184,50 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського виробничого кооперативу ім. М.Грушевського залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 30.01.2020 у цій справі без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на Сільськогосподарський виробничий кооператив ім. М.Грушевського.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено 26.10.2020.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.П.Дубник

Судді В.М.Гриців

М.І.Хабіб