Рішення

від 26.10.2020 по справі 916/2487/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"26" жовтня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/2487/20

Господарський суд Одеської області у складі судді - Цісельського О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу №916/2487/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Морська технічна компанія (вул. Спортивна, № 15, м. Миколаїв, 54015, код ЄДРПОУ 41431844)

до відповідача: Державного підприємства Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту Чорноморндіпроект (пр.Шевченка, №12, м. Одеса, 65058, код ЄДРПОУ 01128110)

про стягнення 32725,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю Морська технічна компанія звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту Чорноморндіпроект , в якій просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпечення бурових робіт №30-01-2020 від 30.01.2020р. в розмірі 465 905,00 грн., з яких 425 000,00 грн.- сума основного боргу, 21 380,00 грн. - пені, 5 525, 00 грн. - інфляційного збільшення заборгованості та 12 000,00 грн. - витрат на правничу допомогу.

Позивач зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю Морська технічна компанія було укладено Договір на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпеченням бурових робіт № 30-01-2020 від 30 січня 2020 року з Державного підприємства Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту Чорноморндіпроект .

Відповідно до вище вказаного договору позивач був зобов`язаний надати відповідачу за плату транспортні послуги морським буксиром Джея з забезпеченням проведення бурових робіт з понтону Пластун (буріння 18 свердловин) на рейді МТП Південний по трасі та ділянці проектуємого олієпроводу з точковим причалом на період виконання всього обсягу бурових робіт. В свою чергу відповідач був зобов`язаний за свій рахунок підготувати понтон Пластун для буксировки та проведення бурових робіт та оплатити всі витрати пов`язані з оформленням проходу і відходу буксира в портах відправлення та призначення, агентські послуги, послуги лоцманської служби, портові та канальні збори та послуги ПРРС.

Загальна вартість наданих послуг, за твердженням позивача, складала 850 000 грн. з урахуванням ПДВ - 141 666, 67 грн.

Як вказує позивач, відповідно до п. 4. 5 Договору відповідач оплатив позивачу 50 % від вартості послуг після його підписання. Остаточну оплату наданих послуг відповідач повинен був здійснити протягом трьох робочих днів з дати виставленого позивачем рахунку до оплати на підставі Акту наданих послуг.

Позивачем свої зобов`язання були виконанні у повному обсязі.

09.04.2020 року позивачем на адресу відповідача було направлено рахунок на оплату наданих послуг за №2 від 09.04.2020 року та складено акт наданих послуг, який того ж дня було підписано сторонами.

Однак, в порушення ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України та п. 4.6 Договору Відповідач свої зобов`язання не виконав.

Крім того, позивачем, у зв`язку з несвоєчасною оплато послуг відповідно до Договору, нараховано пеню та інфляційні втрати за період прострочення зобов`язання.

Позивачем було вжито заходи досудового врегулювання спору та 16.06.2020 року направлено претензію на адресу відповідача, проте, станом на 01.08.2020 року відповідь на претензію не надійшла.

25.09.2020 року до суду від позивача надійшла заява (вх. № 25477/20) про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач повідомив, що 11.09.2020 року відповідачем було сплачено суму основного боргу у розмірі 425000,00 грн., проте пеня в розмірі 21380,00 грн. та інфляційне збільшення заборгованості в розмірі 5256,00 грн. відповідачем не сплачені.

Крім того, позивач зазначив, що у зв`язку з тим, що основний борг сплачений відповідачем 11.09.2020р., додатковий термін прострочення виконання зобов`язання склав 41 день, тому позивач вважає за необхідне збільшити розмір пені до 27200 грн.

15.10.2020 року до Господарського суду Одеської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 27509/20), де відповідач вважає, що позов та заява про збільшення позовних вимог не підлягають задоволенню в повному обсязі.

ДП Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту Чорноморндіпроект стверджує, що 11.09.2020 року відповідач самостійно, як тільки в нього з`явилася можливість, здійснив повний розрахунок за надані позивачем транспортні послуги за Договором сторін від 30.01.2020р. №30-01-2020, сплативши 425 000 грн.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем безпідставно здійснено розрахунок пені та інфляційних витрат з 13.03.2020 р. по 11.09.2020р. ДП Чорноморндіпроект не згоден з обставинами позову, що рахунок на оплату та акт наданих послуг направлялись йому одночасно та, що цей рахунок і акт були ним отримані 09.04.2020р.

Як вказує відповідач, перевіркою журналу вхідної кореспонденції ДП Чорноморндіпроект за квітень - вересень 2020 року не виявлено реєстрації надходження на підприємство від ТОВ МТК вищезазначеного акту наданих послуг та рахунку на оплату.

З огляду на зазначене, вимоги позивача про стягнення пені та інфляційних витрат, на думку відповідача, не можуть бути задоволені.

Додатково відповідач відзначив, що ДП Чорноморндіпроект ніколи не відмовлявся від свого обов`язку перед ТОВ МТК сплатити за надані транспортні послуги. Затримка зі сплатою за послуги ТОВ МТК була викликана скрутним фінансовим станом підприємства у березні - серпні 2020 року, браком коштів з незалежних від підприємства підстав.

ДП Чорноморндіпроект перебував у вкрай складному фінансовому становищі у зв`язку з тим, що Кабінет Міністрів України не затвердив своєчасно фінансовий план на 2020р. Державного підприємства Адміністрації морських портів України , яке в свою чергу не сплачувало ДП Чорноморндіпроект за виконані останнім проектно- вишукувальні роботи.

Підприємство не мало можливості своєчасно сплачувати заробітну плату працівникам, мало по ній заборгованість, по податкам, за електроенергію, тощо.

У відзиві на позов, посилаючись на ст. 233 ГК України та на ст. 551 ЦК України, відповідач просить відмовити у стягненні на користь позивача пені та інфляційного збільшення заборгованості. Також, відповідач просить зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу позивачу до 200,00 грн., оскільки вказані витрати необґрунтовані, є не співмірними із складністю справи та якістю підготовки позовної заяви.

26.10.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 28471/20), в якій позивач звертає увагу на те, що відповідачем не спростовується затримка зі сплатою грошових коштів за Договором, яку відповідач пов`язує зі скрутним матеріальним положенням підприємства у березні - серпні 2020 року.

Крім того, позивач вказує, що погоджується з тим, що дійсно акт надання послуг №4 від 09.04.2020 року не надсилався відповідачу простою поштою. Місцем складання акта зазначено: м. Миколаїв, вул. Спортивна, 15. Того ж дня було вручено рахунок на оплату. І відповідачу цей факт достеменно відомий. Проте, не зважаючи на це відповідач навмисно висвітлює технічні описки позову, намагаючись уникнути відповідальності за несвоєчасне виконання своїх зобов`язань. У зв`язку з чим позивач категорично не погоджується і зі зменшенням розміру санкцій.

Також, на думку позивача, відповідач невірно зазначає, що розрахунок пені здійснено з 13.03.2020 року. Пеню було розраховано з 09.04.2020 року. З 13.03.2020 року по 24.04.2020 року зазначено тільки розмір облікової ставки НБУ, яка на той період складала 10%. Теж саме стосується і розрахунку інфляційних витрат.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2020р. позовна заява вх.№2576/20 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 27.08.2020р. позовну заяву (вх.№2576/20 від 25.08.2020р.) прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі №916/2487/20, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано у відповідності до вимог ст. 165 ГПК України надати суду відзив на позов.

Про відкриття провадження у справі позивач повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення ухвали суду від 27.08.2020р. (вх. № 39759/20 від 14.09.2020р.).

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає наступне.

Відповідачу по справі ухвала про відкриття провадження у справі була надіслана в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідач повідомлений належним чином за юридичною адресою, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за вх.№39530/20 від 14.09.2020р., повернуте на адресу суду з відміткою про вручення.

Отже, судом дотримані вимоги процесуального закону щодо належного та своєчасного повідомлення учасників про розгляд даної справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

26.10.2020 року ухвалою суду закрито провадження по справі № 916/2487/20 в частині позовних вимог щодо стягнення з ДП Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту Чорноморндіпроект на користь ТОВ Морська технічна компанія суми основного боргу в розмірі 425000,00 грн.

Згідно положень ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

26.10.2020 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

30.01.2020р. між ТОВ Морська технічна компанія (виконавець) та ДП Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту Чорноморндіпроект (замовник) укладений договір № 30-01-2020 на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпеченням бурових робіт, згідно з яким виконавець зобов`язується надати замовнику за плату транспортні послуги морським буксиром Джея , з забезпеченням проведення бурових робіт з понтону Пластун (буріння 18 свердловин) на рейді МТП Південний по трасі та ділянці проектуємого олієпроводу з точковим причалом на період виконання всього обсягу бурових робіт.

Відповідно до п.п.2.1.2 замовник зобов`язується за свій рахунок оплатити всі витрати пов`язані з оформленням приходу і відходу буксира в портах відправлення і призначення, агентські послуги, послуги лоцманської служби, портові та канальні збори та послуги ПРРС.

Розділом 4 Договору сторони узгодили порядок прийняття послуг, їх вартість і порядок оплати, зокрема, протягом 2 робочих днів після надання послуг за цм Договором виконавець надає замовнику для підписання Акт наданих послуг у двох примірниках, по одному для кожної із сторін. Замовник протягом 2 (двох) робочих днів розглядає отриманий від виконавця Акт наданих послуг, підписує обидва примірники і повертає один підписаний примірник виконавцю або в цей же строк направляє мотивовану відмову від підписання. В разі не підписання зазначеного Акту в зазначений термін або відсутності мотивованої відмови від підписання, такий Акт вважається підтвердженим замовником і у замовника виникає обов`язок його оплати в терміни, встановлені Договором.

Загальна вартість наданих послуг за Договором складає 850 000 гривень, з урахуванням ПДВ - 141666,67. Вартість послуг не підлягає змінам і включає всі витрати пов`язані з утриманням екіпажу та експлуатації судна, у тому числі витрати на паливно-мастильні матеріали, воду, продукти, винагороду екіпажу, а також витрати виконавця які пов`язані з вимушеними простоями по погодним умовам. Замовник оплачує виконавцю 50% від вартості послуг за даним Договором після його підписання, але не пізніше ніж за 12 годин до початку виконання робіт.

Остаточну оплату наданих послуг замовник проводить протягом 3 робочих днів з дати виставленого виконавцем рахунку до оплати на підставі Акту наданих послуг. Оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця, зазначений в розділі 9 Договору.

Відповідно до п. 5.5. Договору у разі несвоєчасної оплати послуг виконавця замовник сплачує йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент невиконання (неналежного виконання) замовником своїх зобов`язань за Договором, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Пунктом 7.2. сторони узгодили, що Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020р.. а в частині зобов`язань - до повного їх виконання сторонами.

Позивачем до матеріалів справи наданий акт надання послуг №4 від 09.04.2020р., складений на підставі договору № 30-01-2020, згідно з яким виконавцем були виконані наступні роботи (надані послуги): послуга з забезпечення бурових робіт з понтону Пластун , який підписаний тільки з боку позивача. Також позивачем надано рахунок на оплату № 2 від 09.04.2020р. за виконані роботи за договором на суму 425000,00 грн.

Позивач направив на адресу відповідача лист №08 від 16.06.2020, в якій просив відповідача провести остаточні розрахунки за надані послуги до 01.07.2020р. Проте, до матеріалів справи додані докази направлення на адресу відповідача листа № 11 від 22.07.2020р. щодо погашення простроченої заборгованості.

У зв`язку з несплатою відповідачем наданих позивачем послуг, останній звернувся до суду з даним позовом.

4. Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона /боржник/ зобов`язана вчинити на користь другої сторони /кредитора/ певну дію /передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо/ або утриматися від вчинення певної дії /негативне зобов`язання/, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона /виконавець/ зобов`язується за завданням другої сторони /замовника/ надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 ЦК України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк /термін/ його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк /термін/.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання /неналежне виконання/.

В свою чергу у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки /п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України/.

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою /штрафом, пенею/ є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин /фактів/, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу /групі однотипних доказів/, який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу /групи доказів/.

Як вище встановлено господарським судом, між сторонами укладений договір на підставі якого позивачем надані відповідачу транспортні послуги морським буксиром Джея , з забезпеченням проведення бурових робіт з понтону Пластун .

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підтвердження надання послуг по договору № 30-01-2020 від 30.01.2020 року надав суду акт надання послуг № 4 від 09.04.2020р. на суму 850000,00 грн., який підписаний тільки позивачем.

При цьому, позивач жодним чином не звертався до відповідача щодо підписання акту наданих послуг № 4 від 09.04.2020р., а тому, відповідач був позбавлений можливості надати обґрунтовану відповідь щодо не підписання акту від 09.04.2020р.

Проте, судом встановлено, що обсяг та вартість наданих послуг відповідачем не заперечується, заборгованість за договором № 30-01-2020 від 30.01.2020р. сплачена ним в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач отримував акт надання послуг № 4 від 09.04.2020 року, рахунок на оплату № 2 від 09.04.2020 та лист № 08 від 16.06.2020 року від позивача, а також відповідач проти отримання вказаного акту та рахунку заперечував.

Отже, посилання позивача про вручення вказаних документів відповідачу 09.04.2020 року та прострочення відповідачем оплати наданих послуг з 09.04.2020 року матеріалами справи не підтверджується.

Враховуючи викладене, оскільки право вимоги та строк порушення грошового зобов`язання позивачем не доведені належними та допустимими доказами, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог позивача щодо стягнення пені та інфляційних втрат слід відмовити.

Суд звертає увагу на те, що у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У належному та правильному вирішенні господарського спору провідне місце посідає дослідження доказів, що містять інформацію щодо обставин даного спору.

Стаття 74 ГПК України, розподіляючи обов`язки щодо доказування, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 4 ст. 74 ГПК закріплює положення, згідно з якими суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Головним обов`язком суду та взагалі суттю судового провадження є встановлення істинних фактичних обставин у справі. У свою чергу учасники по справі здійснюють відповідні процесуальні дії щодо доведення тих чи інших обставин (фактів) шляхом надання доказів, а вже суд їх повинен об`єктивно оцінити.

У статті 79 ГПК зазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами по справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Згідно з п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд завжди повинен знаходити розумний баланс між вмотивованістю судового рішення як гарантією реалізації принципу верховенства права та часом, витраченим на пошук відповідей на всі без винятку аргументи сторін. Безумовно, сторона, яка подає заяву чи скаргу, зацікавлена, щоб суд у своєму рішенні надав відповідь на кожен аргумент, та це не виключає можливості зловживання такою стороною своїми правами.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) з цього питання виробив практику пошуку відповідного балансу. Так, у ряді його рішень міститься вказівка на те, що вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі Суомінеен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №37801/97).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Позивачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження своєї позиції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені та інфляційних втрат.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивач під час розгляду справи не подав належних і допустимих доказів у розумінні положень ГПК України, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 27200,00 грн. та інфляційних нарахувань в розмірі 5525,00 грн. є такими, що задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі № 916/2487/20 покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 26 жовтня 2020 р.

Суддя О.В. Цісельський