Постанова

від 03.02.2021 по справі 916/2487/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 року м. ОдесаСправа № 916/2487/20 Південно -західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В.,

при секретарі судового засідання Земляк А.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" - участі не брали,

від Державного підприємства "Державний проектно -вишукувальний та науково -дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" - Цибулько М.П.,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія"

на рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020, прийняте суддею Цісельським О.В., м. Одеса, повний текст складено 26.10.2020,

у справі №916/2487/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія"

до відповідача: Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект"

про стягнення 457 725 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" звернулося з позовом до Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог №14 від 21.09.2020 (вх.№25447/20 від 25.09.2020) просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 457725 грн, з яких: 425000 грн основної заборгованості, 27200 грн пені, 5525 грн інфляційних втрат, а також стягнути 12000 грн витрат на правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпечення бурових робіт №30-01-2020 від 30.01.2020.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 27.08.2020 відкрито провадження у справі №916/2487/20.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 закрито провадження у справі №916/2487/20 в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 425000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 у справі №916/2487/20 (суддя Цісельський О.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване недоведеністю позивачем наявності у нього права вимоги та строку порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпечення бурових робіт №30-01-2020 від 30.01.2020, оскільки у матеріалах справи відсутні докази отримання Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" акту надання послуг №4 від 09.04.2020, який до того ж підписаний в односторонньому порядку лише Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія", а також рахунку на оплату №2 від 09.04.2020 та листа №08 від 16.06.2020, в якому викладено вимогу щодо проведення остаточного розрахунку за отримані на підставі вищенаведеного договору послуги.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 у справі №916/2487/20 про стягнення 32725 грн скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" заборгованість за договором на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпеченням бурових робіт №30-01-2020 від 30.01.2020 у сумі 44456,87 грн, з яких: 27200 грн пені, 5256 грн інфляційних втрат, 12000 грн витрат на правничу допомогу та 670,87 грн судового збору, який не підлягає поверненню на підставі статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що у матеріалах справи наявний підписаний та скріплений печатками сторін акт надання послуг №4 від 09.04.2020, в якому зазначено вартість наданих послуг та про відсутність у відповідача будь-яких претензій щодо об`єму, якості та строків надання останніх, при цьому факт підписання вищенаведеного акту та факт прострочення виконання Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" зобов`язань за договором на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпечення бурових робіт №30-01-2020 від 30.01.2020 відповідачем не заперечувались. Водночас апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що ним вживались заходи досудового врегулювання спору, у зв`язку з чим відповідачу було достеменно відомо про намір Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" звернутися до суду, між тим вже після відкриття провадження у даній справі Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" було сплачено суму основної заборгованості за вищезазначеним договором, що, за твердженням скаржника, свідчить про недобросовісну поведінку відповідача та намір останнього якнайдовше уникнути відповідальності.

У відзиві на апеляційну скаргу б/н від 21.12.2020 (вх.№3778/20/Д2 від 21.12.2020) Державне підприємство "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" зазначає про її безпідставність та необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін. Зокрема, відповідач зауважує на тому, що він не визнавав себе таким, що прострочив виконання зобов`язань за договором на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпечення бурових робіт №30-01-2020 від 30.01.2020, а також не визнавав факт того, що акт надання послуг №4 від 09.04.2020 та рахунок на оплату №2 від 09.04.2020 були отримані Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" 09.04.2020, при цьому Товариство з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" не надало до місцевого господарського суду жодного доказу виставлення відповідачу рахунку на оплату, з яким умови вищенаведеного договору пов`язують початок перебігу строку виконання зобов`язання з оплати наданих послуг. Крім того, відповідач, посилаючись на положення статті 233 Господарського кодексу України та статті 551 Цивільного кодексу України, зазначив про своє перебування у скрутному фінансовому стані, брак коштів з незалежних від нього причин, проведення повного розрахунку з позивачем за надані послуги та відсутність у останнього збитків. Відповідач також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що договір про надання правової допомоги №4 від 27.07.2020 та підписаний на його виконання акт №4 від 28.07.2020 не підтверджують витрат позивача на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, у зв`язку з чим заявлена до стягнення сума відповідних витрат є необґрунтованою, неспівмірною зі складністю справи, якістю підготовки позовної заяви, необхідністю правових послуг, часом на їх надання тощо.

26.01.2021 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" надійшли письмові пояснення б/н від 22.01.2021 (вх.№3778/20/Д3 від 26.01.2021), в яких останнє наголошує на тому, що обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів є частиною ділових звичаїв в Україні, у зв`язку з чим 10.04.2020 позивач надіслав на електронну адресу відповідача акт надання послуг №4 від 09.04.2020 та рахунок на оплату №2 від 09.04.2020.

Державне підприємство "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" надало до апеляційного господарського суду заперечення на письмові пояснення б/н від 02.02.2021 (вх.№3778/20/Д1 від 02.02.2021), в яких зазначило про неотримання від позивача на електронну пошту листа від 10.04.2020 з рахунком на оплату №2 від 09.04.2020 та зауважило на тому, що роздруківка електронного листування не може бути використана в якості доказу у справі, оскільки остання не відповідає вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Будішевської Л.О., Поліщук Л.В. від 07.12.2020 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 23.12.2020 справу №916/2487/20 призначено до розгляду на 03.02.2021 о 10:00.

У судовому засіданні 03.02.2021 представник Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи, при цьому у прохальній частині письмових пояснень б/н від 22.01.2021 (вх.№3778/20/Д3 від 26.01.2021) апелянт заявив клопотання про розгляд його апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника останнього.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Враховуючи наведені вище положення процесуального закону, документи, додані скаржником до апеляційної скарги та письмових пояснень б/н від 22.01.2021 (вх.№3778/20/Д3 від 26.01.2021), а також документи, додані відповідачем до відзиву на апеляційну скаргу б/н від 21.12.2020 (вх.№3778/20/Д2 від 21.12.2020), до уваги колегією суддів не беруться, оскільки в силу частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, при цьому суд апеляційної інстанції враховує, що сторонами взагалі не порушується питання щодо можливості приєднання до матеріалів справи та врахування при апеляційному розгляді справи №916/2487/20 вищенаведених доказів, поданих ними разом з апеляційною скаргою, відзивом на апеляційну скаргу та письмовими поясненнями.

Заслухавши пояснення представника Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект", обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 30.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" ("Виконавець") та Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" ("Замовник") укладено договір на надання транспортних послуг морським буксиром з забезпечення бурових робіт №30-01-2020 (далі - договір №30-01-2020 від 30.01.2020), відповідно до пункту 1.1 Виконавець зобов`язується надати Замовнику за плату транспортні послуги морським буксиром "Джея" з забезпеченням проведення бурових робіт з понтону "Пластун" (буріння 18 свердловин) на рейді МТП "Південний" по трасі та ділянці проектуємого олієпроводу з точковим причалом на період виконання всього обсягу бурових робіт.

Згідно з пунктом 1.2 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 до складу послуг буксира "Джея" входять: буксирування понтона "Пластун" з МТП "Одеса" до МТП "Південний" та встановлення понтону біля причалу; буксирування понтона "Пластун" з МТП "Південний" до ділянки робіт; встановлення понтону "Пластун" на точці буріння свердловини з розведенням трьох якорів на відстань до 150 м; чергування біля понтону "Пластун" протягом часу проведення бурових робіт на точці буріння сведловини; зняття понтону "Пластун" з точки буріння зі збиранням якорів; буксирування понтона "Пластун" з ділянки робіт до МТП "Південний" та встановлення понтону біля причалу; буксирування понтона "Пластун" з МТП "Південний" до МТП "Чорноморськ" та встановлення його біля причалу.

В силу пунктів 4.1-4.3 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 протягом 2 робочих днів після надання послуг за цим договором Виконавець надає Замовнику для підписання акт наданих послуг у двох примірниках, по одному для кожної із сторін. Замовник протягом 2 робочих днів розглядає отриманий від Виконавця акт наданих послуг, підписує обидва примірники і повертає один підписаний примірник Виконавцю або в цей же строк направляє мотивовану відмову від підписання. У разі не підписання зазначеного акту в зазначений термін або відсутності мотивованої відмови від підписання такий акт вважається підтвердженим Замовником і у Замовника виникає обов`язок його оплати в терміни, встановлені договором.

За умовами пункту 4.4 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 загальна вартість наданих послуг за договором складає 850000 грн (з урахуванням ПДВ - 141666,67 грн). Вартість послуг не підлягає змінам і включає всі витрати, пов`язані з утриманням екіпажу та експлуатацією судна, у тому числі витрати на паливно-мастильні матеріали, воду, продукти, винагороду екіпажу, а також витрати Виконавця, які пов`язані з вимушеними простоями у зв`язку з погодними умовами.

У пункті 4.5 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 сторони узгодили, що Замовник оплачує Виконавцю 50% від вартості послуг за даним договором після його підписання, але не пізніше ніж за 12 годин до початку виконання робіт.

Пунктом 4.6 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 передбачено, що остаточну оплату наданих послуг Замовник проводить протягом 3 робочих днів з дати виставленого Виконавцем рахунку до оплати на підставі акту наданих послуг.

Оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, зазначений в розділі 9 договору (пункт 4.7 договору №30-01-2020 від 30.01.2020).

Відповідно до пункту 5.1 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 у разі порушення умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Згідно з пунктом 5.5 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 у разі несвоєчасної оплати послуг Виконавця Замовник сплачує йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент невиконання (неналежного виконання) Замовником своїх зобов`язань за договором, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

В силу пункту 7.2 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині зобов`язань - до повного їх виконання сторонами.

За твердженням позивача та що не заперечується відповідачем, після підписання договору №30-01-2020 від 30.01.2020 Державне підприємство "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" в силу пункту 4.5 вказаного договору перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" 50% від вартості послуг за даним договором, а саме: 425000 грн. Докази проведення зазначеної оплати у матеріалах справи відсутні.

В подальшому на виконання вищенаведеного договору позивачем були надані, а відповідачем - отримані послуги загальною вартістю 850000 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією підписаного без зауважень та скріпленого печатками сторін акту надання послуг №4 від 09.04.2020, на підставі якого позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №2 від 09.04.2020 на суму 425000 грн.

В адресованому відповідачу листі №08 від 16.06.2020 позивач, посилаючись на непроведення розрахунків за актом надання послуг №4 від 09.04.2020, просив Державне підприємство "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" сплатити вартість наданих на підставі договору №30-01-2020 від 30.01.2020 послуг в строк до 01.07.2020.

Докази направлення відповідачу вищезазначеного листа у матеріалах справи відсутні, між тим Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" надано опис вкладення у цінний лист №5400141074977 від 23.07.2020, в якому зазначено про надіслання на адресу Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" листа №11 від 22.07.2020 щодо погашення простроченої заборгованості за актом №4 від 09.04.2020.

Місцевим господарським судом також встановлено, що після відкриття провадження у даній справі відповідач 11.09.2020 перерахував на користь позивача залишок заборгованості за договором №30-01-2020 від 30.01.2020 у сумі 425000 грн. Докази проведення зазначеної оплати у матеріалах справи відсутні, проте вказана обставина підтверджується Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" у заяві про збільшення позовних вимог №14 від 21.09.2020 (вх.№25447/20 від 25.09.2020), а Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" - у відзиві на позовну заяву б/н від 15.10.2020 (вх.№27509/20 від 15.10.2020), тобто визнається обома сторонами.

Згідно з довідкою Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" №КІ1-10/1549 від 13.10.2020 за результатами перевірки журналу вхідної кореспонденції вказаного державного підприємства за квітень-вересень 2020 року не виявлено реєстрації надходження від позивача акту надання послуг №4 від 09.04.2020 та рахунку на оплату №2 від 09.04.2020 за договором №30-01-2020 від 30.01.2020.

Предметом спору у даній справі з урахуванням закриття провадження в частині вимог про стягнення 425000 грн основної заборгованості є вимоги позивача про стягнення з відповідача 27200 грн пені та 5525 грн інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" прийнятих на себе зобов`язань за договором №30-01-2020 від 30.01.2020.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з недоведеності позивачем наявності у нього права вимоги та строку порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №30-01-2020 від 30.01.2020 в частині своєчасної оплати вартості отриманих послуг, оскільки у матеріалах справи відсутні докази отримання Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" акту надання послуг №4 від 09.04.2020, який до того ж підписаний в односторонньому порядку лише Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія", а також виставленого на підставі цього акту рахунку на оплату №2 від 09.04.2020 та листа №08 від 16.06.2020, в якому викладено вимогу щодо проведення остаточного розрахунку за отримані на підставі вищенаведеного договору послуги.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини сьомої статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №30-01-2020 від 30.01.2020 є договором про надання послуг.

Згідно з частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 903 Цивільного кодексу України).

В силу частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Як зазначалося вище, за умовами пунктів 4.4, 4.5 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 загальна вартість наданих послуг за договором складає 850000 грн. Замовник оплачує Виконавцю 50% від вартості послуг за даним договором після його підписання, але не пізніше ніж за 12 годин до початку виконання робіт.

Докази проведення відповідачем оплати 425000 грн (50% від вартості послуг за договором №30-01-2020 від 30.01.2020) після підписання вищенаведеного договору та до початку виконання робіт у матеріалах справи відсутні, між тим вказана обставина не заперечується сторонами, у зв`язку з чим в силу частини першої статті 75 Господарського процесуального кодексу України у апеляційного господарського суду відсутні правові підстави ставити під сумнів факт сплати Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" зазначеної суми та не враховувати цей факт під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення.

Відповідно до пунктів 4.6, 4.7 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 остаточну оплату наданих послуг Замовник проводить протягом 3 робочих днів з дати виставленого Виконавцем рахунку до оплати на підставі акту наданих послуг. Оплата здійснюється в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця, зазначений в розділі 9 договору. Розділ 9 вказаного договору містить відповідні реквізити.

На виконання вищенаведеного договору позивачем були надані, а відповідачем - отримані послуги загальною вартістю 850000 грн, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією підписаного без зауважень та скріпленого печатками сторін акту надання послуг №4 від 09.04.2020, на підставі якого позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №2 від 09.04.2020 на суму 425000 грн.

Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а тому, з огляду на той факт, що відповідач не довів фактів протиправності використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і не надав доказів звернення до правоохоронних органів у зв`язку з втратою чи викраденням печатки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати, що печатка зазначеного підприємства використовувалась проти його волі.

Саме таку правову позицію Верховного Суду щодо проставлення печатки однієї із сторін на спірних документах викладено в постанові від 23.07.2019 у справі №918/780/18.

При цьому колегією суддів враховується, що факт надання послуг на зазначену в акті №4 від 09.04.2020 суму відповідачем не заперечується.

За таких обставин, колегія суддів зазначає про необґрунтованість висновку місцевого господарського суду щодо неналежності акту надання послуг №4 від 09.04.2020 у зв`язку з його підписанням в односторонньому порядку лише Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія", оскільки вказаний висновок Господарського суду Одеської області повністю спростовується долученою до матеріалів справи до ухвалення оскаржуваного рішення копією вищезазначеного акту (а.с.125), яка залишилась поза увагою суду першої інстанції.

Стосовно доводів Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" про неотримання останнім акту надання послуг №4 від 09.04.2020 та рахунку на оплату №2 від 09.04.2020 апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

З огляду на викладене, керуючись критерієм вірогідності доказів, беручи до уваги наявність у матеріалах справи належним чином оформленого (підписаного та скріпленого печатками сторін) акту надання послуг №4 від 09.04.2020, який відповідно до умов договору №30-01-2020 від 30.01.2020 є належним та достатнім доказом на підтвердження факту надання позивачем і, відповідно, отримання відповідачем послуг за вказаним договором, та який не містить будь-яких відміток або зауважень щодо його підписання відповідачем не в день його складення (09.04.2020), а пізніше, та враховуючи, що правова позиція Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" щодо неотримання вказаного акту спростовується наявними у матеріалах справи доказами - копією вищезазначеного акту, підписаного зі сторони відповідача 09.04.2020 без будь-яких заперечень (відповідна дата проставлена безпосередньо під підписом замовника), при цьому у судовому засіданні, проведеному в суді апеляційної інстанції 03.02.2021, представник відповідача не заперечував факт підписання Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" цього акту, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи позивача про отримання відповідачем рахунку №2 від 09.04.2020 на суму 425000 грн разом з актом надання послуг №4 від 09.04.2020, на підставі якого цей рахунок був виставлений, є більш вірогідними, ніж протилежні твердження останнього.

Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що в силу узгодженого сторонами пункту 4.7 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 оплата за цим договором здійснюється на розрахунковий рахунок позивача, зазначений в розділі 9 даного договору, відтак, навіть якщо допустити факт неотримання відповідачем рахунку №2 від 09.04.2020, останній не мав будь-яких перешкод для сплати вартості отриманих ним послуг шляхом перерахування грошових коштів у сумі 425000 грн (вартість послуг заздалегідь була відома Державному підприємству "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект", оскільки складала різницю між ціною договору, яка в силу пункту 4.4 останнього є остаточною та не підлягає зміні, та раніше сплаченою передоплатою у розмірі 50% ціни договору, а саме: 850000 грн - 425000 грн = 425000 грн) на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія", який зазначений безпосередньо в договорі.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 15.05.2019 у справі №910/13527/17, відповідно до якої за своєю правовою природою рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати, при цьому ненадання такого рахунку не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а відтак наявність або відсутність рахунку не звільняє боржника від обов`язку з оплати вартості наданих йому послуг (прийнятих ним робіт), тобто виставлення позивачем рахунку не є подією, з якою пов`язано початок перебігу строку виникнення зобов`язання, оскільки подія є об`єктивним явищем, що не залежить від волі учасників правовідносин, у той час як виставлення рахунку є саме дією, яка є вираженням суб`єктивної волі учасників правовідносин.

Колегія суддів також зауважує, що неотримання, за твердженням відповідача, рахунку №2 від 09.04.2020 не завадило останньому 11.09.2020 перерахувати на користь позивача залишок заборгованості за договором №30-01-2020 від 30.01.2020 у сумі 425000 грн, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.10.2020, яка набрала законної сили та є чинною, провадження у справі №916/2487/20 в частині вимог про стягнення основного боргу було закрито.

Таким чином, беручи до уваги узгоджений сторонами у пункті 4.6 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 строк для оплати вартості отриманих на підставі даного договору послуг, який складає 3 робочих днів з дати виставленого позивачем рахунку, апеляційний господарський суд зазначає, що вказана оплата мала бути проведена відповідачем до 14.04.2020, між тим, як зазначалося вище, вартість послуг у сумі 425000 грн була сплачена Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" лише 11.09.2020, тобто з порушенням визначеного умовами вищенаведеного договору строку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що невиконання зобов`язання кваліфікується судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

У разі порушення умов договору сторони несуть відповідальність відповідно до чинного законодавства України (пункт 5.1 договору №30-01-2020 від 30.01.2020).

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 . У листі Верховного Суду України №62- 97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши виконаний позивачем розрахунок інфляційних втрат, встановив, що останній виконано арифметично неправильно, у зв`язку з чим Південно-західним апеляційним господарським судом в межах заявленого Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" періоду (квітень-червень 2020 року) було проведено власний розрахунок, згідно з яким сума інфляційних втрат становить 5544,57 грн, тобто перевищує розмір інфляційних втрат, заявлених позивачем до стягнення.

Отже, колегія суддів, не виходячи за межі позовних вимог, дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" на користь позивача інфляційних втрат у сумі 5525 грн.

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу 5.5 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 у разі несвоєчасної оплати послуг Виконавця Замовник сплачує йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент невиконання (неналежного виконання) Замовником своїх зобов`язань за договором, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Ретельно вивчивши здійснений Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" розрахунок пені, апеляційний господарський суд дійшов висновку про неправильність останнього, оскільки позивачем невірно визначено початкову дату прострочення виконання зобов`язання.

З проведеного позивачем розрахунку та пояснень, викладених у поданій до суду першої інстанції відповіді на відзив №16 від 22.10.2020 (вх.№28471/20 від 26.10.2020), вбачається, що початковою датою прострочення виконання зобов`язання з оплати вартості наданих за договором №30-01-2020 від 30.01.2020 послуг останнім визначено 09.04.2020 , тобто день виставлення рахунку, між тим, як зазначалося вище, в силу пункту 4.6 договору №30-01-2020 від 30.01.2020 строк для оплати вартості отриманих на підставі даного договору послуг складає 3 робочих дні з дати виставленого позивачем рахунку, що збігається з датою підписання акту надання послуг №4 від 09.04.2020, відтак прострочення виконання Державним підприємством "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" вищенаведеного зобов`язання виникло з 15.04.2020 .

З урахуванням викладеного Південно-західним апеляційним господарським судом проведено власний розрахунок в межах заявленого позивачем періоду, відповідно до якого сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" за період з 15.04.2020 по 10.09.2020 становить 23874,32 грн.

При цьому, встановивши за результатами розгляду даного спору правомірність заявлених позивачем вимог в частині стягнення 23874,32 грн пені, колегія суддів, беручи до уваги відповідне клопотання Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект", яке фактично викладене останнім у відзиві на позовну заяву б/н від 15.10.2020 (вх.№27509/20 від 15.10.2020), вбачає наявність правових підстав для зменшення її розміру на 50% (до 11937,16 грн) з огляду на наступне.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №30-01-2020 від 30.01.2020 (зокрема, відповідачем у повному обсязі сплачено вартість наданих йому на підставі вищенаведеного договору послуг), відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, а також те, що стягнення інфляційних втрат та частини заявленої до стягнення суми пені має забезпечити баланс інтересів сторін, з огляду на наявність у матеріалах справи належних у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказів на підтвердження перебування відповідача протягом березня-серпня 2020 року у складному матеріальному стані, зумовленому несвоєчасним затвердженням фінансового плану Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" на 2020 рік, внаслідок чого у останнього перед відповідачем утворилась істотного розміру заборгованість, та що призвело до виникнення у Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" боргу з виплати заробітної плати своїм працівникам, оцінюючи поведінку відповідача, який вживав заходів для покращення свого майнового стану, зокрема, шляхом ініціювання питання щодо отримання фінансової допомоги, Південно-західний апеляційний господарський суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням, дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру належної до сплати пені на 50%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Відповідно до приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 у справі №916/2487/20 не відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також враховує, що у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" просило стягнути з відповідача на користь позивача 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом даної справи в місцевому господарському суді, позивачем надано копії договору про надання правової допомоги №4 від 27.07.2020, укладеного між Адвокатським бюро "Наталії Павленко" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія", акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №4 від 28.07.2020 до договору про надання правової допомоги №4 від 27.07.2020 та платіжного доручення №836 від 29.07.2020 про сплату Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" на користь Адвокатського бюро "Наталії Павленко" 12000 грн, в якому в графі "Призначення платежу" зазначено "Оплата за послуги зг. дог. 4 від 27.07.2020 без ПДВ ".

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За умовами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

В силу статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

В силу приписів частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 25.06.2019 у справі №916/1340/18.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

З огляду на вищевикладене та враховуючи документальне підтвердження позивачем понесених ним у зв`язку з розглядом даної справи місцевим господарським судом судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 12000 грн, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення вказаної суми з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія".

Твердження відповідача про те, що дана справа є нескладною, у зв`язку з чим у позивача була відсутня необхідність отримання професійної правничої допомоги у вигляді консультацій та узгодження правової позиції, апеляційним господарським судом оцінюються критично, оскільки гарантована чинним законодавством України можливість особи одержати юридичні (правові) послуги, зокрема, у формі консультації та визначення правової позиції, не ставиться в залежність від категорій справ, у тому числі за критерієм їх складності.

Посилання Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" на те, що заявлена позивачем сума витрат на професійну правничу допомогу не відповідає послугам, наданим на підставі договору про надання правової допомоги №4 від 27.07.2020, оскільки, не зважаючи на зазначення у складеному на виконання цього договору акті приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №4 від 28.07.2020 про здійснення збору доказів, Товариством з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" до суду першої інстанції було подано лише один договір, а також нечитабельні акт надання послуг та два рахунки, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, адже, по-перше, твердження про нечитабельність документів не відповідають дійсності; по-друге, незначний обсяг доказів не спростовує необхідності визначення переліку доказів на обґрунтування своєї правової позиції та подальшого їх збору для подання разом з позовною заявою.

Доводи відповідача про те, що після укладення договору про надання правової допомоги №4 від 27.07.2020 адвокатським бюро не було надано послуг з досудового врегулювання спору, що, за твердженням Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект", підтверджується відсутністю у матеріалах справи відповідної претензії, ґрунтуються на неправильному тлумаченні останнім поняття досудового врегулювання спору, яке фактично не обмежується виключно направленням претензії.

Відповідно до частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, при цьому судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до пункту 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 26.10.2020 у справі №916/2487/20 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" до Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Державний проектно-вишукувальний та науково-дослідний інститут морського транспорту "Чорноморндіпроект" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Морська технічна компанія" 5525 грн інфляційних втрат, 11937,16 грн пені, 1891,80 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, 12000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2837,70 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідний наказ з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.02.2021.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя Л.О. Будішевська

Суддя Л.В. Поліщук