Постанова

від 23.10.2020 по справі 640/24437/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24437/19 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Безименної Н.В.

суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства Українська залізниця до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю Металургтранс , товариство з обмеженою відповідальністю ЛАМІ , приватне акціонерне товариство Екопровод , товариство з обмеженою відповідальністю Укрзапчастина , ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування платіжної вимоги, зобов`язання вчинити дії ,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві, в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, визнати протиправними дії відповідача щодо вчинення виконавчих дій в частині звернення стягнення на кошти позивача шляхом формування та направлення платіжних вимог від 05.12.2019 №53314543 від 15.04.2020 №53314543 до банківської установи у зведеному виконавчому провадженні №53314543, визнати протиправними та скасувати платіжні вимоги від 05.12.2019 №53314543 та від 15.04.2020 №53314543, зобов`язати відповідача повернути виконавчі документи стягувачам без виконання у зведеному виконавчому провадженні №53314543.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що законодавством встановлено тимчасову заборону на вчинення будь-яких виконавчих дій, у том і числі примусового списання коштів з рахунків позивача, однак, всупереч встановленій забороні, державним виконавцем направлено платіжні вимоги на примусове списання коштів з АТ Укрзалізниця , в той час, як виконавчий документ підлягав поверненню стягувачу.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив про відсутність заборони на вчинення виконавчих дій стосовно стягнення грошових коштів з позивача, при цьому у державного виконавця були відсутні передбачені законодавством підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, а тому ним правомірно вчинялись виконавчі дії шляхом звернення стягнення на кошти позивача.

ТОВ Металургтранс також подало відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що встановлена Законом України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації заборона не передбачає зупинення вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях, боржниками за якими є відповідні державні підприємства, оскільки вона дозволяє державному виконавцю звертати стягнення на грошові кошти і товари, що передані в податкову заставу за кредитними договорами.

Інші учасники справи відзиви на апеляційну скаргу не подавали. В суді першої інстанції треті особи підтримали позицію відповідача щодо правомірності вчинених державним виконавцем дій.

Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Беручи до уваги відсутність клопотань про розгляд справи за участю сторін, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів доходить наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на виконанні у відповідача перебуває зведене виконавче провадження №53314543 щодо стягнення з рахунків боржника грошових коштів, у якому боржником виступає позивач.

05.12.2019 Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м.Києві направив до АТ Державний ощадний банк України платіжну вимогу № 53314543 на суму 32692798,78 грн. для здійснення примусового стягнення коштів (а.с.12 т.1).

Списання коштів з рахунку платника за вказаною платіжною вимогою підтверджується випискою по рахунку позивача в АТ Ощадбанк за 05.12.2019 (а.с.210 т.1).

15.04.2020 державним виконавцем направлено на адресу АТ Державний експортно-імпортний банк України ще одну платіжну вимогу №53314543/17 щодо примусового стягнення з АТ Українська залізниця грошових коштів на суму 8688839,86 грн. у зведеному виконавчому провадженні №53314543 (а.с.82 т.2).

Кошти в сумі 8688839,86 грн. були списані з рахунку позивача в Укрексімбанк, що підтверджується випискою по операціям за 21.04.2020 (а.с.83 т.2).

Вважаючи дії державного виконавця щодо формування зазначених платіжних вимог та направлення їх до банківських установ неправомірними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що спірними вимогами жодним чином не порушується ані норми законодавства, що регулює порядок виконавчого провадження, ані норми Закону № 145-ІХ, оскільки заборона на вчинення виконавчих дій не поширюється на стягнення грошових коштів.

За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, в межах вимог та обґрунтувань апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України Про виконавче провадження , який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У ч.1 ст.5 наведеного Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів .

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України Про виконавче провадження виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 1 ч.1 ст.3 наведеного Закону встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч.1 ст.26 вказаного Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Відповідно до ст.10 Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частинами 1, 3 ст.13 наведеного Закону передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Таким чином, до повноважень державного виконавця належить звернення стягнення на кошти боржника, зокрема шляхом надсилання до банківських установ платіжних вимог на примусове списання коштів.

Апелянт посилається на п.3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , яким забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Відповідно до ст.4 Закону України Про заставу предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужене заставодавцем та на яке може бути звернене стягнення.

Згідно зі ст.90 ЦК України майном, як особливим об`єктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Зазначене свідчить про те, що предметом застави не можуть бути грошові кошти.

З аналізу наведених положень чинного законодавства вбачається, що пунктом 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження , крім тих, що стосують: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Беручи до уваги, що формуючи та надсилаючи до банківських установ платіжні вимоги від 05.12.2019 №53314543 від 15.04.2020 №53314543/17 у зведеному виконавчому провадженні №53314543 про стягнення з позивача грошових коштів, посилання апелянта на встановлену п.3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації заборону є безпідставними та відхиляються судом.

Частиною 4 ст.4 Закону України Про виконавче провадження передбачено підстави для повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання, а саме: рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; боржника визнано банкрутом.

В той же час, з матеріалів справи не вбачається наявності передбачених Законом України Про виконавче провадження підстав для повернення виконавчих документів, внаслідок чого колегія суддів доходить висновку про дотримання державним виконавцем вимог чинного законодавства при формуванні та надісланні до банківських установ платіжних вимог від 05.12.2019 №53314543 від 15.04.2020 №53314543/17 у зведеному виконавчому провадженні №53314543 про стягнення з позивача грошових коштів.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений в постановах Верховного Суду від 04.06.2020 у справі №904/1923/19, від 15.06.2020 у справі №923/1044/18, який має бути врахований судом у подібних правовідносинах.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно правомірності дій відповідача та вказаних платіжних вимог та відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Текст постанови виготовлено 23 жовтня 2020 року.

Головуючий суддя Н.В.Безименна

Судді Л.В.Бєлова

А.Ю.Кучма