Постанова

від 13.05.2021 по справі 640/24437/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року

м. Київ

справа № 640/24437/19

адміністративне провадження № К/9901/32318/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року (суддя Огурцов О.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року (судді: Безименна Н.В., Бєлова Л.В. та Кучма А.Ю.) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Печерського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжреггіонального управління Міністерства юстиції, треті особи на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Металургтранс", Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАМІ", Приватне акціонерне товариство "Екопровод", Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрзапчастина", ОСОБА_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування платіжної вимоги, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - позивач, АТ "Українська залізниця") звернулось до суду з адміністративним позовом до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - відповідач), в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, визнати протиправними дії відповідача щодо вчинення виконавчих дій в частині звернення стягнення на кошти позивача шляхом формування та направлення платіжних вимог від 05 грудня 2019 року №53314543 від 15 квітня 2020 року №53314543 до банківської установи у зведеному виконавчому провадженні №53314543, визнати протиправними та скасувати платіжні вимоги від 05 грудня 2019 року №53314543 та від 15 квітня 2020 року №53314543, зобов`язати відповідача повернути виконавчі документи стягувачам без виконання у зведеному виконавчому провадженні №53314543.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що законодавством встановлено заборону вчиняти виконавчі дії щодо об`єктів, які включено до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, яким є Акціонерне товариство "Українська залізниця". На переконання позивача державним виконавцем під час вчинення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження №53314543 допущено порушення чинного законодавства, що призвело до перевищення наданих йому повноважень. Обґрунтовуючи протиправність платіжних вимог, позивач зазначає, що державний виконавець не мав підстав для здійснення примусового стягнення коштів, оскільки це прямо заборонено нормами Закону України від 02 жовтня 2019 року № 145-ІХ "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", який набрав чинності 20 жовтня 2019 року.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що пунктом 3 Розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації від 02 жовтня 2019 року № 145-IX (далі - Закон № 145-IX) заборонено вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України Про виконавче провадження , крім тих, що стосують: 1) стягнення грошових коштів; 2) стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спірними вимогами жодним чином не порушується ані норми законодавства, що регулює порядок виконавчого провадження, ані норми Закону № 145-ІХ, оскільки заборона на вчинення виконавчих дій не поширюється на стягнення грошових коштів, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються позивачем відповідно до вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження відповідач вказує на те, на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02 жовтня 2019 року №145-ІХ.

Позиція інших учасників справи.

Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу до суду не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 травня 2021 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

На виконанні у Печерському районному відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебуває зведене виконавче провадження № 53314543, боржником у якому виступає Акціонерне товариство "Українська залізниця" щодо стягнення з рахунків боржника грошових коштів.

05 грудня 2019 року Печерський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві направив до АТ Державний ощадний банк України платіжну вимогу № 53314543 на суму 32692798,78 грн для здійснення примусового стягнення коштів (а.с.12, т.1).

Списання коштів з рахунку платника за вказаною платіжною вимогою підтверджується випискою по рахунку позивача в АТ Ощадбанк за 05 грудня 2019 року (а.с.210, т.1).

15 квітня 2020 року державним виконавцем направлено на адресу АТ Державний експортно-імпортний банк України ще одну платіжну вимогу №53314543/17 щодо примусового стягнення з АТ Українська залізниця грошових коштів на суму 8688839,86 грн у зведеному виконавчому провадженні №53314543 (а.с.82, т.2).

Кошти в сумі 8688839,86 грн були списані з рахунку позивача в Укрексімбанк, що підтверджується випискою по операціям за 21 квітня 2020 року (а.с.83, т.2).

Вважаючи дії державного виконавця щодо формування зазначених платіжних вимог та направлення їх до банківських установ неправомірними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування .

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

20 жовтня 2019 року набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації".

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №145-ІХ забороняється вчиняти виконавчі дії відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" щодо об`єктів права державної власності, які на день набрання чинності цим Законом були включені до переліків, затверджених Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

До додатку 2 "Перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані" до Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" станом на 20 жовтня 2019 року включено АТ "Українська залізниця".

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі статтею 2 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Платіжні вимоги на примусове списання коштів надсилаються не пізніше наступного робочого дня після накладення арешту та в подальшому не пізніше наступного робочого дня з дня отримання інформації про наявність коштів на рахунках.

Згідно з положеннями статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Предметом судового контролю у цій справі є протиправними дії відповідача щодо вчинення виконавчих дій в частині звернення стягнення на кошти позивача шляхом формування та направлення платіжних вимог від 05 грудня 2019 року №53314543 від 15 квітня 2020 року №53314543 до банківської установи у зведеному виконавчому провадженні №53314543 та визнання протиправними та скасування платіжних вимог від 05 грудня 2019 року №53314543 та від 15 квітня 2020 року №53314543, зобов`язання відповідача повернути виконавчі документи стягувачам без виконання у зведеному виконавчому провадженні №53314543.

Верховний Суд зазначає, що згідно з нормами вищезазначених законів державний виконавець, наділений правом на підставі визначених законодавством виконавчих документів накладати арешт та здійснювати примусове списання коштів з рахунків клієнтів. Тож у разі надходження до банку від державного виконавця платіжної вимоги на примусове списання коштів клієнта, оформленої на підставі судового рішення, банк має прийняти її до виконання.

Верховний Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про те, що за оскаржуваними платіжними вимогами державного виконавця з позивача підлягають стягненню грошові кошти, а тому посилання АТ Укрзалізниця на встановлену пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 145-ІХ заборону є безпідставними з урахуванням слідуючого.

Станом на 20 жовтня 2019 року АТ Укрзалізниця включене до Переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , тобто щодо цього підприємства поширювалася заборона на вчинення виконавчих дій, крім стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду з метою формування єдиної правозастосовчої практики у постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/12809/19 сформулював правову позицію, згідно з якою положення щодо заборони вчинення виконавчих дій, передбачені пунктом 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ, слід застосовувати таким чином, що така заборона не поширюється на стягнення грошових коштів боржників у будь-яких правовідносинах, а також окремо на стягнення товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами, які були ними укладені.

Так, у зазначеній справі об`єднана палата Касаційного господарського суду виходила з того, що системний аналіз змісту пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ разом з іншими заборонами та мораторіями на звернення стягнення на майно боржників - державних підприємств, встановленими на момент прийняття Закону №145-ІХ, свідчить про їх спрямування на збереження об`єктів права державної власності, які були включені до переліків, затверджених Законом України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації , у зв`язку з їх стратегічним значенням для української економіки та національної безпеки з метою запобігти безконтрольному відчуженню майна, що складає єдиний майновий комплекс, у тому числі через застосування позаприватизаційних процедур.

Винятком із зазначеної заборони є стягнення грошових коштів і товарів, що були передані в заставу за кредитними договорами.

Тобто вказаною нормою Закону №145-ІХ з усього складу майна підприємства, призначеного для його діяльності, яким також є нерухоме майно (будівлі, споруди, земельні ділянки тощо), передбачено можливість звернення стягнення лише на конкретні види майна цього підприємства, зокрема, грошові кошти, що узгоджується з положеннями чинного законодавства України, а також відповідає меті та суті Закону №145-ІХ.

Колегія суддів не вважає за необхідне відступати від наведеної правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

У свою чергу висновок окружного та апеляційного адміністративних судів у справі, яка розглядаються, про правомірність оскаржуваних платіжних вимог державного виконавця, що передбачає стягнення на грошові кошти АТ Укрзалізниця , узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати та ґрунтується на правильному застосуванні пункту 3 розділу ІІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №145-ІХ.

Таким чином, доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав уважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів попередніх інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов