Постанова

від 26.10.2020 по справі 380/3598/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/3598/20 пров. № А/857/8634/20

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Довгополова О.М., Святецького В.В.,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року (головуючого судді Сакалоша В.М. ухвалене у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження о 12 год. 02 хв. в м. Львів повний текст рішення складено 23.06.2020) у справі №380/3598/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 14.05.2020 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 12.11.2019 №Ф-3812-50.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду Головне управління ДПС у Львівській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Вказує, що згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, на момент винесення податкової вимоги, заборгованість ОСОБА_1 по єдиному внеску (код класифікації доходів бюджету 71040000) становила 29293,44 гривень.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 12.09.2006 було проведено державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 .

Відповідно до наказу від 18.11.2011 №1, згідно з протоколом №1 зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю Спільне українсько-німецьке підприємство Електротранс від 14.11.2011, ОСОБА_1 приступив з 18.11.2011 до виконання обов`язків Генерального директора товариства за сумісництвом.

Відповідно до наказу №3-к від 26.09.2017 на виконання рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Електрон Маш від 19.09.2017 (протокол №2) з 27.09.2017 ОСОБА_1 приступив до виконання обов`язків Генерального директора товариства за трудовим контрактом.

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу сформованих засобами автоматичних систем Пенсійного фонду України, загальний страховий стаж позивача за період з 01.01.2004 по 30.04.2020 становить 15 років, 8 місяців 23 дні.

12.11.2019 Головне управління ДПС у Львівській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) на суму 26539,26 грн., а саме за такі періоди: 8448,00 грн. - за 2017 рік; 2457,18 грн. - за І квартал 2018 року, 2457,18 грн. - за ІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн. - за ІІІ квартал 2018 року, 2457,18 грн. - за ІV квартал 2018 року, 2457,18 грн. - за І квартал 2019 року, 2457,18 грн. - за ІІ квартал 2019 року, 2457,18 грн. - за ІІІ квартал 2019 року, 2457,18 грн. - за ІV квартал 2019 року.

Дана вимога була надіслана ФОП ОСОБА_1 , однак не вручена у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Постановою державного виконавця від 06.04.2020 відкрито виконавче провадження ВП №61736853 за заявою про примусове виконання вищезазначеної вимоги, а саме: стягнення заборгованості з ЄСВ у розмірі 26539,26 грн. та зазначена постанова була надіслана ОСОБА_1 з супровідним листом від 06.04.2020 №ДВ-14.

Позивач не погоджується із рішенням контролюючого органу №Ф-3812-50 У від 12.11.2019, тому звернувся до суду за захистом свої прав та інтересів вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI (що набрав чинності з 01.01.2011, далі - Закон №2464-VI) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України № 2464-VI для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Отже, фізичні особи - підприємці, у відповідності до приписів спеціального закону, яким врегульований внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, є страхувальниками та зобов`язані своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З огляду на наведене, можна прийти до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб (до яких відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК відноситься фізична особа-підприємець), задля досягнення вищевказаної мети законодавчого запровадження збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування Законом №2464-VI встановлено обов`язок сплати такими особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх господарської діяльності.

При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета законодавчого запровадження збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДПС як фізичні особи-підприємці, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI був викладений Верховним Судом в постанові від 27.11.2019 у справі №160/3114/19 та в подальшому підтриманий в постановах, ухвалених в інших справах, зокрема в постанові від 05.03.2020 у справі №824/509/19-а, та у постанові від 06.05.2020 у справі №400/1622/19, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів враховуються під час вирішення наведеного спору.

Судом встановлено з матеріалів справи, що перебуваючи на обліку в Головному управлінню ДПС у Львівській області як фізична особа-підприємець, був найманим працівником і єдиний внесок за нього у спірний період регулярно нараховували та сплачували роботодавці (ТОВ СП Електротранс та ТзОВ Завод ЕлектронМаш ) в розмірі не менше мінімального, на підтвердження чого надав Витяг з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (індивідуальні відомості про застраховану особу) (форма ОК-7).

Суд бере до уваги вказані обставини та надані докази і приходить до висновку, про наявність підстав вважати позивача в 2017 - 2020 роках застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцями. А отже, у позивача немає обов`язку сплачувати за ці роки єдиний внесок як фізичній особі-підприємцю. Доказів отримання доходів позивачем від проведення господарської діяльності відповідачем не надано.

При цьому факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється податковим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 23.01.2020 у справі №480/4656/18.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Рішенням Європейського суд з прав людини від 20.01.2012 у справі Рисовський проти України підкреслено особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області - залишити без задоволення.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2020 року у справі №380/3598/20 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді О.М. Довгополов

В.В. Святецький