Постанова

від 26.10.2020 по справі 826/11180/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/11180/18 Суддя (судді) першої інстанції: Бояринцева М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОІНВЕСТ" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2018 року позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, у якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2018 року № 0004501401, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2018 року № 0004511401, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що сам факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили. При цьому зауважив, що вирок Оболонського районного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року у справі № 756/2769/16-к не містить в собі висновків щодо фіктивної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖЕРОН", створення або придбання суб`єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Наголосив, що сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, і не містить відомостей про господарську операцію. Вказав на те, що відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої доводи обґрунтовує тим, що вироком Оболонського районного суду м. Києва від 26 вересня 2016 року директора ТОВ Жером ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 КК України. Звертає увагу на те, що протокол допиту свідка є джерелом доказів, у розумінні статті 94 КАС України, яке підлягає обов`язковій оцінці судом у сукупності з іншими доказами. Зауважує, що позивачем не було надано ні до перевірки, ні до суду матеріалів справи товарно-транспортну накладну та документи, що підтверджують якість товару, що у свою чергу ставить під сумнів реальність виконання вказаних ТОВ Автоінвест поставок.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Крім того, у в апеляційній скарзі Головним управлінням ДПС у м. Києві було заявлено клопотання про процесуальне правонаступництво ГУ ДФС у м. Києві на ГУ ДПС у м. Києві.

Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30 липня 2019 року.

З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання Апелянта та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Протокольною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання ГУ ДПС у м. Києві про виклик в якості свідка директора ТОВ Вієн ЛТД , оскільки контролюючим органом не було обґрунтовано необхідність вчинення відповідної процесуальної дії.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, На підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 28 лютого 2018 року № 3081, відповідно до підпунктів 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, статті 79 Податкового кодексу України контролюючим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОІНВЕСТ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "ЖЕРОМ" за період березень 2015 року, ТОВ "ВІЄН ЛТД" за період червень 2015 року, за наслідком якої складено акт від 21 березня 2018 року № 149/26-15-14-01-05/32660150 (далі - акт перевірки).

Згідно висновків акту перевірки в ході її проведення встановлені наступні порушення:

- підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, з огляду на що ТОВ "АВТОІНВЕСТ" занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 11746 грн., в тому числі за 2015 рік - на суму 11476,00 грн.;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.2, пункту 201.6 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ "АВТОІНВЕСТ" занижено податок на загальну суму 12752,00 грн., в тому числі по періодам: за березень 2015 року - 4422, 00 грн.; за червень 2015 року - 8330,00 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки позивачем подано заперечення, за наслідком розгляду яких листом від 16 квітня 2018 року № 14269/10/26-15-14-01-05 контролюючий орган повідомив ТОВ "АВТОІНВЕСТ" про залишення висновків акту перевірки від 21 березня 2018 року № 149/26-15-14-01-05/32660150 без змін.

В подальшому, підставі висновків акту перевірки ГУ ДФС у м. Києві прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2018 року № 0004501401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов`язаннями у розмірі 11476,00 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення № 1);

- податкове повідомлення-рішення від 12 квітня 2018 року № 0004511401, яким ТОВ "АВТОІНВЕСТ" збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями у розмірі 12752,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 3188,00 грн. (далі - спірне та/або оскаржуване рішення № 2).

Не погоджуючись із оскаржуваними рішенням позивачем подано скаргу, за наслідком розгляду якої рішенням Державної фіскальної служби України від 21 червня 2018 року № 21207/6/99-99-11-01-02-25 спірні рішення залишено без змін, а скаргу платника податків без задоволення.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що твердження ГУ ДФС у м. Києві про порушення позивачем положень підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, з огляду на що ТОВ "АВТОІНВЕСТ" занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 11746 грн., в тому числі за 2015 рік - на суму 11476,00 грн. та положень пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1, пункту 201.2, пункту 201.6 ПК України щодо заниження податку на додану вартість на загальну суму 12752,00 грн., в тому числі по періодам: за березень 2015 року - 4422, 00 грн.; за червень 2015 року - 8330,00 грн. є хибними та такими, що спростовані матеріалами адміністративної справи, з огляду на що спірні рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позиції суду першої інстанції про наявність доказів реальності господарських операцій з контрагентами колегія суддів зауважує наступне.

Згідно п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Приписами ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Крім того, згідно п. 2.4 затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, а також витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Тобто, при вирішенні питання про правомірність формування податкових зобов`язань суд повинен встановити, насамперед, реальність господарської операції, про що мають свідчити належним чином оформлені первинні документи. При цьому чинне законодавство передбачає перелік необхідних первинних документів з огляду на предмет господарських відносин.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОІНВЕСТ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЖЕРОМ" укладено договір поставки № 032601 запасних частин з умовою про відстрочення платежу від 26 березня 2015 року, відповідно до умов якого продавець зобов`язується передати у власність покупцеві запасні частини партіями за найменуваннями, у кількості, комплектності, асортименті та по ціні, які вказуються в видаткових накладних, що є додатками до цього договору, з умовою відстрочення платежу, а покупець зобов`язується сплати за нього грошову суму та прийняти товар на умовах цього договору (далі - договір поставки від 26 березня 2015 року).

Якість товару, що постачається, повинна відповідати стандартам та технічним умовам виробника, що пред`являються до товару даного виду (п. 2.1 договору поставки від 26 березня 2015 року).

Згідно пункту 3.1. договору поставки від 26 березня 2015 року сума цього договору складає загальна сукупна вартість товару, вказана у видаткових накладних на кожну партію товару.

В контексті положень пункту 32.2 договору поставки від 26 березня 2015 року платежі за цим договором за кожну окрему партію товару, у відповідності із рахунками-фактурами та видатковими накладними здійснюються покупцем на умовах відстрочення платежу, у наступному порядку та на умовах:

Покупець повинен здійснити повну оплату партії поставленого товару у відповідності із рахунком-фактурою, в термін не пізніше 30 (тридцяти) календарних днів, включно з моменту отримання партії товару, що підтверджується видатковою накладною або актом приймання-передачі.

Згідно пункту 4.1. договору поставки місцем передачі товару за цим договором є склад продавця.

Виконання обов`язків продавця по передачі товару вважається момент отримання товару покупцем в місці передачі товару, вказаному в пункті 4.1. цього договору, що підтверджується документально шляхом складання видаткової накладної або акту приймання-передачі. Видаткового накладна або акт приймання-передачі повинні бути підписані повноваженим представником продавця та покупця, особа якого повинна посвідчуватись паспортом чи документом, який його замінює, та наявністю доручення (п. 4.3. договору поставки від 26 березня 2015 року).

Положеннями пункту 5.2. договору поставки від 26 березня 2015 року визначено, що за порушення строків, вказаних в пункті 3.2. цього договору, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості поставленого товару за кожний день прострочення оплати товару.

На виконання умов договору поставки від 26 березня 2015 року сторонами складено рахунок-фактуру № 6 від 26 березня 2015 року на загальну суму 26530,80 грн., у тому числі з ПДВ у розмірі 4421,80 грн.

Також, позивачем і ТОВ "ЖЕРОМ" складено та підписано видаткову накладну № 6 від 26 березня 2015 року.

В подальшому, Товариством з обмеженою відповідальністю "АВТОІНВЕСТ" зареєстровано податкову накладну.

Разом з тим, як вірно звернув увагу апелянт, однак було залишено поза увагою суду першої інстанції, всупереч зазначеним вище вимогам закону та положення, позивачем не було надано належним чином оформлені первинні документи, які б підтверджували факт здійснення господарських операцій з ТОВ Аркас-Трейд та ТОВ Елевтек Груп та які б давали право на формування даних податкового обліку за результатами господарських відносин з даними підприємствами, оскільки подані на підтвердження виконання умов договорів первинні документи містять недоліки, а саме - підписані особами, щодо яких встановлено відсутність участі у господарській діяльності підприємств.

Так, як вбачається з матеріалів справи, всі документи у період, що був предметом перевірки, підписані від імені ТОВ Жером нібито його директором - ОСОБА_1 .

Разом з тим, згідно наявного у матеріалах справи вироку Оболонського районного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року у справі № 756/2769/16-к зазначено про наступні обставини: " ОСОБА_1 , у грудні 2014 року, точний день та час досудовим розслідуванням не встановлено, перебуваючи у м. Києві в невстановленому досудовим розслідуванням місці, не маючи наміру здійснення статутної господарської діяльності, діючи з корисливих спонукань погодився на пропозицію невстановленої особи на ім`я ОСОБА_2 за грошову винагороду придбати суб`єкт підприємницької діяльності ТОВ "Жером" на своє ім`я та стати його засновником та директором в одній особі, усвідомлюючи при цьому, що перереєстрація вказаного товариства здійснюється з метою прикриття незаконної діяльності, передбачаючи, при цьому, можливість спричинення державі матеріальної шкоди в результаті такої незаконної діяльності.

23 грудня 2014 року, ОСОБА_1 , діючи відповідно до вказівок невстановленої слідством особи на ім`я ОСОБА_2 , з корисливих спонукань, усвідомлюючи протиправний характер своїх діянь, прослідував за адресою: АДРЕСА_1 до офісу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (далі - ПН КМНО ОСОБА_4). В присутності ПН КМНО ОСОБА_4, яка не була обізнана зі злочинним умислом ОСОБА_1 та невстановленої особи на ім`я ОСОБА_2 , відразу ж вніс за вказівкою останнього неправдиві відомості до офіційних документів шляхом підписання заздалегідь підготовлених невстановленими слідством особами офіційних документів, а саме: до Статуту ТОВ "Жером" від 22 грудня 2014 року за № 10691050002031499, протоколу № 2 Загальних зборів Учасників ТОВ "Жером" від 22 грудня 2014 року, наказу № 3 від 23 грудня 2014 року про призначення на посаду директора, чим засвідчив основні положення ведення фінансово-господарської діяльності товариства, фактичні обставини з приводу придбання та реєстрації товариства, керівництва підприємством, тим самим внісши до офіційних документів, які відповідно до закону, подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдиві відомості: про намір здійснювати господарську діяльність та внесення статутного капіталу ТОВ "Жером", керівництва підприємством, на підставі яких було проведено реєстрацію юридичної особи у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві за № 10731020000021597.

Після чого, ОСОБА_1 , 26 грудня 2014 року у невстановлений досудовим розслідуванням час, здійснив реєстрацію ТОВ "Жером" у відділі державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Оболонського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві за № 10731020000021597, після чого віддав документи ТОВ "Жером", отримавши грошову винагороду.

Таким чином, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , своїми умисними діями, які виразились в умисному внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивих відомостей, вчинив підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.205-1 КК України.".

При цьому, зі змісту вказаного вироку вбачається, що реєстрація ТОВ Жером без наміру здійснювати господарську діяльність та внесення статутного капіталу встановлена з 26 грудня 2014 року.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що документальне оформлення первинних документів та поставка у паперовому вигляді товарів до ТОВ Автоінвест від ТОВ Жером мали місце у період після 26 грудня 2014 року, а відтак охоплюються періодом, вказаним у вироку Оболонського районного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року суду.

При цьому, судовою колегією враховується, що первинні документи, виписані від імені підприємства та від особи, яка, по-перше, заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, по-друге, не мала можливості їх підписати, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.

Наведена позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 14 березня 2019 року у справі № 825/2042/14 та у справі № 808/2159/17.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року у справі № 21-421а11 також міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У контексті наведених обставин колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю навіть за формального підтвердження її первинними документами та дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Вказаний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладено в постанові Верховного Суду України від 26 січня 2016 року у справі № 21-4781а15 та у подальшому підтримано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 квітня 2019 року у справі № 815/5845/16, від 16 квітня 2019 року у справі 804/8168/15 та від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/5966/16, від 30 червня 2020 року у справі № 280/546/19.

Таким чином, беручи до уваги викладене, а також той факт, що надані ТОВ Автоінвест первинні документи на підтвердження господарських відносин з ТОВ Жерон підписані від імені директора особою, які не брали участі у господарські діяльності підприємства, факт здійснення фіктивної діяльності яких в указаний період встановлено вироками судів, судова колегія приходить до висновку про обґрунтованість твердження апелянта про те, що надані позивачем докази не вважаються належними та такими, що підтверджують факт придбання ТОВ Автоінвест товарів у вказаних контрагентів.

Отже, ТОВ Автоінвест взяло на себе ризик негативних наслідків у вигляді неможливості застосування податкової вигоди на підставі документів від спірних контрагентів, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Нездійснення заходів з перевірки правоздатності контрагента є ризиком самого платника, а тому саме на нього покладаються негативні наслідки неналежної організації своєї господарської діяльності, зокрема у вигляді непідтвердження права на формування у податковому обліку податкового кредиту та валових витрат.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 23 квітня 2019 року у справі № 804/6171/13-а.

Посилання суду першої інстанції на те, що зміст ч. 1 ст. 205 з урахуванням положень ч. 1 ст. 18 КК України свідчить, що обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі, мають преюдиційне значення лише щодо фізичних осіб, судовою колегією оцінюється критично, оскільки спростовується вищезгаданою практикою Верховного Суду.

Судова колегія також вважає за необхідне зазначити, що згідно Закону України Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес , який набрав чинності 25 вересня 2019 року, виключена стаття 205 Кримінального кодексу України.

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Оскільки вирок Оболонського районного суду міста Києва від 26 вересня 2016 року у справі № 756/2769/16-к, є чинним, тому обставини встановлені у зазначеній кримінальній справі повинен враховуватися при розгляді цієї справи.

Наведений висновок щодо застосування положень Закону України Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо зменшення тиску на бізнес викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 826/17813/18.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Тобто, вироком у кримінальній справі, який набрав законної сили, встановлено об`єктивну сторону складу злочинів посадової особи контрагента платника податків, дії якого не були спрямовані на реальне настання наслідків, а лише на формування первинних документів за наслідками неіснуючих операцій. Господарські операції, за наслідками яких підприємством сформовані витрати та податковий кредит, відбулися на підставі первинних документів, виписаних цією ж особою і у той самий період, в якому встановлено факт вчинення злочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 826/14465/13-а.

За таких обставин, на переконання судової колегії, обґрунтована відповідачем, однак помилково залишена поза увагою суду першої інстанції юридична дефектність первинних документів, свідчить, на думку колегії суддів, про безтоварний та фіктивний характер укладених між контрагентами правочинів.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити що, між ТОВ "АВТОІНВЕСТ" на підтвердження реальності господарських взаємовідносин із ТОВ "ВІЄН ЛТД" надано до суду, зокрема, договір поставки № 060801 від 08 червня 2015 року, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити запчастини, надалі - товар, у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором (далі - договір від 08 червня 2015 року).

Згідно з пунктом 1.2. договору від 08 червня 2015 року постачальник зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначеному у заявках замовлення.

Асортимент та ціна товару, що поставляється, визначаються на підставі Специфікації постачальника, погодженої покупцем, яка є невід`ємною частиною даного договору (п. 2.1. договору від 08 червня 2015 року).

В ціну товару включені вартість тари та упаковки товару (п. 2.4. договору від 08 червня 2015 року).

Сума договору становить 49977, 00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 8329,50 грн. (п. 2.5 договору від 08 червня 2015 року.

Відповідно до пункті 3.1. договору від 08 червня 2015 року постачальник гарантує, що поставлений товар є якісними, сертифікованим (визнаним), відповідає всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду.

Якість товару повинна бути підтверджена сертифікатами та іншими документам, які необхідні для товару даного виду, згідно чинних правил торгівлі, санітарно-епідеміологічного законодавства України (п. 3.2 договору від 08 червня 2015 року)

Згідно пункті 4.1 договору від 08 червня 2015 року поставка товару здійснюється постачальником в межах наявного у нього асортименту протягом строку дії договору відповідно до попереднього замовлення покупця, в якому визначається асортимент (вид) та обсяг товару (кількість), ціна за одиницю товару, загальна ціна партії товару та інші умови. Замовлення може проводитись шляхом листування, телеграмою, через телефонний або факсимільний зв`язок, по електронній пошті e-mail або надаватися через представника постачальника.

Моментом здійснення поставки товарів постачальнику є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій накладній (товарно-транспортна-накладна, видаткова накладна) Разом з товаром покупцю повинні передаватися належні товару документи, що підтверджують якість і безпеку (п. 4.3. договору від 08 червня 2015 року).

Прийом товару за кількістю та якістю проводиться уповноваженими на те представниками сторін на складі покупця або за попередньою домовленістю, на складі постачальника (п. 4.5. договору від 08 червня 2015 року).

Покупець сплачує поставлені товари за цінами, вказаними у замовлені та товаросупроводжувальній документації, на умовах даного договору в порядку і формах, що не суперечать чинному законодавству України.

В контексті положень пункту 6.1. договору від 08 червня 2015 року постачальник зобов`язується надавати покупцю відповідну товаросупроводжувальну документацію (видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладу, документи, що підтверджують якість товару) при кожній поставці товару.

На підтвердження виконання зазначеного договору та подальшої реалізації придбаного позивачем товару у ТОВ "ВІЄН ЛТД", ТОВ "АВТОІНВЕСТ" надано до суду рахунок-фактуру № 060801 від 08 червня 2015 року на загальну суму 49977, 00 грн., у тому числі ПДВ8329,50 грн., видаткову накладну № 060801 від 08 червня 2015 року на загальну суму 49977, 00 грн., у тому числі ПДВ8329,50 грн., податкову накладну, економічне обгрунтування на придбання товару у ТОВ "ВІЄН ЛТД" та видаткові накладні виписані від імені позивача щодо подальшої реалізації придбаного товару відповідно договору від 08 червня 2015 року іншим суб`єктам господарської діяльності, довіреності на отримання товару, банківську виписку, що підтверджує здійснення ТОВ "АВТОІНВЕСТ" оплати грошових коштів на рахунок ТОВ "ВІЄН ЛТД".

Викладені вище умови договору, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчать про те, що на підтвердження виконання зазначених вище умов договору позивач мав би надати, зокрема, товарно-транспортні накладні.

При цьому, ТОВ Автоінвест у тексті позовної заяви не вказує жодних обставин, які б могли об`єктивно перешкоджати наданню вказаних первинних документів.

Поряд з викладеним, колегія суддів зауважує, що товарно-транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів, проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно-транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів, та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями.

Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № П/811/2695/15.

Крім того, відповідно до договору поставки № 060801 від 08 червня 2015 року постачальник гарантує, що поставлений товар є якісними, сертифікованим (визнаним), відповідає всім санітарним, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України для товарів даного виду.

Якість товару повинна бути підтверджена сертифікатами та іншими документам, які необхідні для товару даного виду, згідно чинних правил торгівлі, санітарно-епідеміологічного законодавства України (п. 3.2 договору від 08 червня 2015 року)

При цьому, приписами п. 9 Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики 01 лютого 2005 року № 28 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлено позначення нормативних документів, на відповідність яким проводиться сертифікація та нормативний документ (номер пункту або показники), що встановлює обов`язкові вимоги для складових частин дорожніх транспортних засобів та приладь.

Таким чином, позивач та його контрагент в умовах договору поставки № 060801 самостійно визначили, що поставлений товар повинен відповідати встановленим чинним законодавством вимогам, однак ТОВ Автоінвест не надав жодних документів, зокрема сертифікату якості, на підтвердження визначеної умовами договору якості товару - запчастин.

Крім того, умови договору № 060801 визначають, що асортимент та ціна товару, що поставляється, визначаються на підставі Специфікації постачальника, погодженої покупцем, яка є невід`ємною частиною даного договору (п. 2.1. договору від 08 червня 2015 року). А відповідно до п. 1.2. Постачальник зобов`язується поставляти товар окремими партіями в кількості і асортименті, визначених у Заявках Замовлення Покупця.

Разом з тим, позивачем ні під час перевірки контролюючим органом, ні під час судового розгляду не надано вказаних документів, які умовами договору визначено його невід`ємною частиною.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не вбачає за можливе встановити які саму запчастини були предметом договору № 060801 від 08 червня 2015 року та мали постачатися ТОВ Вієн ЛТД до ТОВ Автоінвест .

Поряд з викладеним, колегія суддів звертає увагу на наявний в матеріалах справи протокол допиту свідка від 12 січня 2017 року, директора ТОВ Вієн ЛТД ОСОБА_3 , який повідомив про непричетність до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ "ВІЄН ЛТД".

При цьому, колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції про відсутність обвинувальних вироків щодо директора ТОВ Вієн ЛТД , однак, на переконання суду апеляційної інстанції, зазначені в протоколі допиту останнього обставини, в сукупності із встановленими вище фактами ненадання позивачем суду та контролюючому органу товарно-транспортних накладних, специфікації та сертифікатів якості товару, свідчать про наявність обґрунтованого сумніву в реальності здійснення ТОВ Автоінвест господарських операцій за умовами договору з ТОВ Вієн ЛТД .

Відтак, з урахуванням наведених доказів у своїй сукупності, колегія суддів приходить до висновку про передчасність позиції суду першої інстанції про наявність правових підстав стверджувати про реальність та товарність господарських операцій між вказаними суб`єктами господарювання.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрат операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Приписи пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України імперативно наголошують на тому, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду.

Відповідно до п.198.1, п.198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредит виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно п. 201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що в силу положень п. 198.6 ст. 198 ПК України не дають право на формування податкового кредиту операції, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому, як було зазначено раніше, встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з`ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Судовою колегією не заперечується, що на момент виписування податкових накладних позивачу контрагенти останнього були зареєстровані у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість. Однак, оскільки факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, не підтверджується належним чином оформленими первинними документами, у контролюючого органу були наявні правові підстави для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, враховуючи, що позивачем не було доведено реальності здійснення господарських операціїй та факту отримання від контрагентів товару, колегія суддів приходить до висновку про помилковість твердження Окружного адміністративного суду міста Києва про відсутність правових підстав для донарахування ТОВ Автоінвест податкових зобов`язань оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, а тому вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає за необхідне подану до суду апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення суду першої інстанції, прийнявши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 березня 2019 року - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОІНВЕСТ" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов