Постанова

від 27.10.2020 по справі 911/2300/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2020 р. Справа№ 911/2300/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Мальченко А.О.

Агрикової О.В.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Набок Ю.В., посвідчення № 044829 від 16.11.2016

інші учасники явку своїх представників у судове засідання не забезпечили

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінбудінвест"

на рішення Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року (повний текст складено 10.05.2019 р.)

у справі № 911/2300/18 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінбудінвест",

треті особи :

1. Міністерство екології та природних ресурсів України,

2. Національний природний парк "Голосіївський",

3. Коцюбинська селищна рада Київської області,

4. Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд"

5. Комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство"

про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог:

1.1. 19.10.2018 р. Перший заступник прокурора Київської області, в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою про витребування з чужого незаконного володіння земельну ділянку площею 0,15 га кадастровий номер 3210946200:01:040:0043 вартістю 45165 грн. (т.І, а.с. 16-29).

1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що спірна земельна ділянка розташована на землях природно-заповідного фонду, належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності, а отже селищна рада не мала повноважень розпоряджатися цією земельною ділянкою, розпорядником якої є Кабінет Міністрів України. Враховуючи викладене прокурор зазначає, що оскільки спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, є правові підстави для витребування земельної ділянки із незаконного володіння ТОВ "Грінбудінвест" на підставі статті 388 ЦК України.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року у справі № 911/2300/18 позов задоволено повністю. Витребувано з незаконного володіння ТОВ "Грінбудінвест" на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0043, вартістю 45165,00 грy. (т.ІІ, а.с.82-88).

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги:

3.1. ТОВ "Грінінвест" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року у справі № 911/2300/18, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 17.04.2019 року у справі № 911/2300/18 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу:

4.1. Відповідач зазначає про відсутність у рішенні Ірпінського міського суд Київської області від 14.05.2014 року у справі №367/2192/13-ц висновків про перебування спірної земельної ділянки за межами селища Коцюбинське та необгрунтоване застосування положень ч. 4 ст. 75 ГПК України стосовно обставин, встановлених щодо особи, яка не приймає участі у даному провадженні.

4.2. Відповідач вказує, що висновки Ірпінського міського суду Київської області щодо перевищення повноважень Коцюбинською селищною радою при відведенні спірної земельної ділянки здійснені без урахування обставин, які встановлені Окружним адміністративним судом м. Києва за результатами розгляду справи № 2а-6326/11/2670.

4.3. Строки позовної давності слід обраховувати з моменту коли державі в особі її органів стало відомо про підстави і обставини ймовірного порушення її прав на спірну земельну ділянку, з прийняття рішення Ірпінського міського суду Київської області

4.4. При цьому судом першої інстанції безпідставно відхилено докази згідно яких держава, в особі Кабінету Міністрів України і органів прокуратури знала про порушення своїх прав, ще з 2012 року, доказом чому є рішення Київської міської ради від 26.04.2012 року №489/7826 та те, що звернення депутатів Київської міської ради отримано департаментом забезпечення документообігу Секретаріату КМУ від 01.06.2012 р.

4.5. Суд не надав оцінки обставинам добросовісності набуття права власності на спірну земельну ділянку ТОВ "Грінбудінвест".

4.6. Відповідач посилається на помилкове віднесення спірної земельної ділянки до земель державної власності на підставі рішення Ірпінського міського суду у справі №367/2192/13-ц. Відповідач зазначає, що суд не звернув уваги на те, що з моменту набрання чинності земельним кодексом, проект встановлення меж селища Коцюбинське Київською обласною радою не затверджувався, натомість, на підставі рішень президії ВР УРСР від 11.02.1941, 30.12.1962, 04.01.1965 с. Коцюбинське підпорядковувалось Ірпінській міській раді і межі цього населеного пункту встановлювались в межах Ірпінської міської ради. Відповідач зазначає про: невірне посилання на лист КП "Святошинське лісопаркове господарство"; не врахування положень ст. 47 Закону України "Про землеустрій"; про відсутність підстав врахувати лист ВО "Укрдержліспроект", складений з урахуванням інформації публічної кадастрової карти, яка на думку відповідач не є офіційним джерелом інформації; про неможливість визначення приналежності земельних ділянок до складу НПП "Голосіївський", з огляду на відсутність затвердженого проекту землеустрою та помилковість віднесення її до заповітного фонду в межах НПП "Голосіївський". Вказує на помилкове застосування ч. 9 ст. 149 ЗК України та відсутність підстав посилатись на матеріали лісовпорядкування, як на правовстановлюючий документ з огляду на те, що КП "Святошинське лісопаркове господарство" не є державним підприємством. Вилучення земельної ділянки на користь здійснювалось за згодою державних органів, що на думку відповідача виключає підстави витребування цієї земельної ділянки у встановленому ст. 388 ЦК України порядку.

4.7. Відповідач вказує, що судом першої інстанції не досліджено питання наявності у прокурора повноважень для звернення з відповідним позовом.

5. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи:

5.1. Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у приватну власність, селищна рада перевищила передбачені ст. 122 ЗК України повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у її віданні. Спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. Обставини, за яких відповідач набув земельну ділянку, виключають його добросовісність. Спірна земельна ділянка вкрита лісовою рослинністю, про що набувач зобов`язаний був знати та передбачати приналежність цієї земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, які, відповідно до статті 84 ЗК України, не можуть передаватись у приватну власність. Рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось. В силу п. 12 Перехідних положень ЗК України та того, що спірна земельна ділянка знаходилась поза межами селища Коцюбинське та м. Києва, прокурор вказує, що вона перебувала у державній власності, а отже селищна рада не мала права нею розпоряджатись. Факт порушення у цьому спорі інтересів держави в особі КМУ полягає у тому, що спірна земельна ділянка є територією НПП "Голосіївський" та належить до земель природно-заповідного фонду. Прокурор вказує, що у справі №2а-6326/11/2670 не вирішувався спір щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, а визначався обсяг повноважень та законність розпорядження землями, а також вірогідність порушення прав КП "Святошинське лісопаркове господарство".

5.2. Інщі сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

6. Розподіл справи:

6.1. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 липня 2019 року, апеляційна скарга ТОВ "Грінбудінвест" у судовій справі №911/2300/18 передана на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Хрипун О.О.

6.2. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29 липня 2019 року поновлено ТОВ "Грінбудінвест" строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року у справі № 911/2300/18, апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

6.3. 19 серпня 2019 року ТОВ "Грінбудінвест" звернулось із заявою про усунення недоліків.

6.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02 вересня 2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Грінбудінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року у справі №911/2300/18 та повідомлено учасників справи, що розгляд зазначеної вище апеляційної скарги відбудеться 01 жовтня 2019 року

6.5. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року розгляд справи відкладено на 29 жовтня 2019 року

6.6. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 жовтня 2019 року, у зв`язку з участю судді Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у роботі XVII позачергового з`їзду суддів України, для розгляду справи № 911/2300/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Тарасенко К.В.

6.7. 29 жовтня 2019 року ухвалою Північного апеляційного господарського суду зупинено провадження у справі № 911/2300/18 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19).

6.8. 07 серпня 2020 року від Прокуратури Київської області до Північного апеляційного господарського суду надійшов лист № 05/09/2-вих-20 від 07.08.2020, в якому викладено прохання "вирішити питання щодо поновлення провадження у справі № 911/2300/18".

6.9. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 серпня 2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, для вирішення питання щодо поновлення провадження у справі № 911/2300/18 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чорногуз М.Г., судді - Агрикова О.В., Мальченко А.О.

6.10. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.08.2020 р. поновлено провадження у справі та повідомлено учасників справи про те, що судове засідання відбудеться 08.09.2020 р.

6.11. Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2020 та від 06.10.2020 розгляд справи відкладено до 06.10.2020 та 27.10.2020 відповідно.

7. Інші процесуальні дії у справі:

7.1. У судовому засіданні 27.10.2020 р. прокурор надав пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення залишити без змін.

7.2. Інші учасники справи у судове засіданні 27.10.2020 р. явку своїх представників не забезпечили, про причини неявки колегію суддів не повідомив, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується судовою розпискою (позивач), довідками АТ "Укрпошта" (третя особа-1, третя особа-3, відповідач), повідомленнями про вручення поштових відправлень 0411632514735 (третя особа-5), 0411632514727 (третя особа-4), 0411632514697 (третя особа-1).

За змістом п. 5 ч. 4 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 за № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Таким чином, учасники справи вважаються таким, що належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Ухвалою про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду явка сторін обов`язковою не визнавалась і учасників процесу попереджено, що у разі неявки у судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами і така неявка представників сторін та третіх осіб не перешкоджає всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників сторін та третіх осіб.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

8. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи:

8.1 Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 № 1917/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 " затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га для вказаних цілей (т.І, а.с. 44).

8.2 На підставі зазначеного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯЖ №903339 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:040:0043, площею 0,15 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (т.І, а.с. 49-50).

8.3 На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 25.06.2009, вказану земельну ділянку придбав ОСОБА_2 , про що на державному акті серії ЯЖ №903339 на право власності на земельну ділянку зроблено замітку про перехід права власності до ОСОБА_2 (т.І, а.с. 45-48, 50).

8.4 На підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Грінбудінвест" від 14.09.2015 № 1 та акту прийому-передачі нерухомого майна як внеску до статутного капіталу від 29.09.2015 № 2 ОСОБА_2 передав належну йому земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "Грінбудінвест", про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 02.08.2016 за № 15773177 внесено відомості про реєстрацію права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210946200:01:040:0043 за ТОВ "Грінбудінвест" (т.І, а.с. 87-88).

8.5 Рішенням Ірпінського міського суду від 14.05.2014, залишенимо без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 05.11.2014 у справі № 367/2192/13-ц за позовом прокурора м. Ірпеня визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 №1917/25-5 та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №903339, виданий ОСОБА_1 (т.І, а.с. 31-34, 35-36).

9. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

9.1 Предметом спору у цій справі є вимога прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування із незаконного володіння ТОВ "Грінінвест" земельної ділянки площею 0,15 га, кадастровий номер 3210946200:01:040:0043, на підставі статті 388 ЦК України у зв`язку із вибуттям спірної земельної ділянки, розташованої на землях природно- заповідного фонду, яка належить до земель лісогосподарського призначення і перебуває у державній власності поза волею держави із перевищенням селищною радою повноважень щодо розпорядження цією земельною ділянкою.

9.2 Звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає у незаконному вибутті земельної ділянки та передачі її у приватну власність.

9.3 Спірна земельна ділянка передана у приватну власність на підставі рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 №1917/25-5 .

9.4 Разом з тим, рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 14.05.2014 р. у справі №367/2192/13-ц, з урахуванням ухвали Апеляційного суду Київської області від 09.09.2014 у цій справі, визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 №1917/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 " та визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №903339 (т.І, а.с. 31-35).

9.5 Вказаними судовими рішеннями встановлено, що на момент прийняття спірного рішення Коцюбинською селищною радою від 24.12.2008 р. №1917/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ", ОСОБА_1 межі смт. Коцюбинське у передбаченому законом порядку не були визначені та встановлені .

9.6 Зазначене рішення набрало законної сили 09.09.2014 р. та, враховуючи ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

9.7 Таким чином, обставини перебування спірної земельної ділянки поза межами селищної ради, перевищення нею повноважень щодо розпорядження спірною земельною, неправомірність її передачі у власність ОСОБА_1 , а відповідно і неправомірність її вибуття з державної власності, встановлено судовими рішеннями у справі №367/2192/13-ц, які набрали законної сили, тобто є доведеним .

9.8 Доказів визначення меж м. Ірпеня та сел. Коцюбинське на момент прийняття Коцюбинською селищною радою рішення №1917/25-5 - матеріали справи не містять.

9.9 Не є таким доказом і надана відповідачем архівна копія "Матеріалів по опису адміністративних меж міських (селищних) рад Київської області Київського обласного управління сільського господарства 1968 року" (т.І, а.с. 142-145) з огляду на відсутність у цьому документі інформації щодо прийняття, затвердження, набрання чинності та інших ідентифікуючих реквізитів.

9.1 Рішенням Ірпінського міського суду від 14.05.2014 р. у справі №367/2192/13-ц встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.

9.2 Суд у вказаній справі встановив факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання першому власнику земельної ділянки будь-якої містобудівної чи іншої, передбаченої законом документації, яка б встановлювала межі смт Коцюбинське Київської області, а також на підставі ст.ст. 116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України дійшов висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та недійсність такого рішення селищної ради.

9.3 Вказані обставини, мали місце до реєстрації за відповідачем права власності на спірну земельну ділянку.

9.4 При цьому у суду в межах розгляду даної справи відсутні повноваження щодо надання оцінки належності та допустимості доказів, з оцінки яких виходили суди у справі №367/2192/13-ц, приймаючи зазначене судове рішення, тому посилання скаржника на те, що рішення у цивільній справі прийняте за наявності іншого рішення в адміністративній справі, яким встановлено протилежні факти, неналежні.

9.5 Прокурор, звертаючись з позовом у даній справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, обґрунтовує порушення інтересів держави у незаконному вибутті земельної ділянки природно-заповідного фонду, яка належить до земель лісогосподарського призначення, без згоди Кабінету Міністрів України та передачу її у приватну власність.

9.6 Указом Президента України від 01.05.2014 № 446/2014 "Про зміну меж національного природного парку "Голосіївський" змінено межі національного природного парку "Голосіївський" шляхом розширення його території на 6462,62 гектара за рахунок земель Київського комунального об`єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста "Київзеленбуд", що включаються до складу національного природного парку "Голосіївський" без вилучення у землекористувача (т.І, а.с. 52).

9.7 Згідно пояснювальної записки та проектних матеріалів до вищевказаного Указу Президента, розширення зазначеного заказника відбулось за рахунок лісових земель КП "Святошинське лісопаркове господарство", а саме, в тому числі його кварталів 100, 101, 110, 111, 113, 116, 117 Київського лісництва та кварталів 18, 26, 27, 51 Святошинського лісництва (т.І, а.с. 53-54).

9.8 За інформацією управління Держземагенства у м. Ірпені Київської області від 10.12.2014 № 01-04/2215 щодо нанесення на картографічні матеріали Національного природного парку "Голосіївський" спірних земельних ділянок, виділених Коцюбинською селищною радою та акту перевірки Державної інспекції сільського господарства в Київській області від 26.01.2015 № А13/180 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:040:0043 відповідно до картосхеми, території перспективної для створення Святошинського-Біличанської філії НПП "Голосіївський" попереднього функціонального зонування попадає в 26 квартал (т.І, а.с., 68, 77-78, 41-43).

9.9 Згідно з інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО "Укрдержліспроект" викладеною у листі №331 від 08.10.2014 спірна територія була лісами ще за радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів України від 20.06.1956 №673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07.08.1956 №1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке увійшло до складу управління земельної зони м. Києва. загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14167 га. Згідно розпорядження Київської міської державної адміністрації №2715 від 17.12.2001 на виконання рішення Київської міської ради від 02.10.2001 №59/1493, перейменовано: Київське державне комунальне об`єднання зеленого будівництва "Київзеленбуд" на Київське комунальне об`єднання зеленого будівництва та експлуатації "Київзеленбуд", державне комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство на комунальне підприємство "Святошинське лісопаркове господарство". Лісовпорядні роботи проводились в 1945-46, 1952-59, 1969, 1979, 1989, 1999, 2009 роках (т.І, а.с. 58-59, 60-66). Однак при зміні назв юридичних осіб рішення про зміну цільового призначення земель не приймалось.

9.10 Викладене, з урахуванням листа Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство", схеми місцезнаходження спірної земельної ділянки та схему розширення НПП "Голосіївський" свідчить про те, що спірна земельна ділянка розташована у межах НПП "Голосіївський" та, відповідно, належить до земель природно-заповідного фонду, віднесених до НПП "Голосіївський".

9.11 Вказане свідчить про те, що прокурор правомірно звернувся з позовом саме на захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України, який з 08.04.2012 на підставі статей 122, 149 ЗК України від імені держави здійснює розпорядження землями лісогосподарського призначення незалежно від розміру їх площі та через одночасне знаходження спірної земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду України - НПП "Голосіївський". Наведене вище узгоджується з правовими висновками Верховного Суду в постановах від 29.01.2019 у справах № № 911/3447/17, 911/3570/17, 911/3312/17, 911/3572/17, 911/3455/17; від 04.02.2020 у справах №№ 911/3574/17, 911/3311/17, 911/3148/17, 911/3738/17, 911/3577/17, 911/3579/17, 911/3523/17; від 05.02.2020 у справах №№ 911/3150/17, 911/3310/17, від 26.02.2020 №911/3315/17 та №911/2325/18.

9.12 Згідно з частинами 2 та 3 статті 1, частиною 1 та 2 статті 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

9.13 За таких обставин, колегія суддів зазначає, що "суспільним", "публічним" інтересом звернення Прокуратури Київської області з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ТОВ "Грінбудінвест" у даній справі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільний інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку, в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

9.14 З огляду викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що право державної власності на спірну земельну ділянку не могло припинитися внаслідок прийняття рішення органом місцевого самоврядування, який відповідно до своєї компетенції не був наділений повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками лісового фонду (лісами).

9.15 Заволодіння приватними особами ділянками лісогосподарського призначення всупереч вимогам чинного законодавства, без законного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу правом цих осіб мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

9.16 У спорах стосовно в т.ч. земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц).

9.17 Стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

9.18 При цьому, витребування спірних земельних ділянок із володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб`єктів звернення у правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

9.19 Таким чином, результат розгляду позову прокурора по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

9.20 До того ж земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст належать до земель рекреаційного призначення (стаття 51 ЗК України). На цих землях забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель (частина третя статті 52 ЗК України).

9.21 Отже, передання у приватну власність земельної ділянки, віднесеної до території зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд без зміни її цільового призначення теж суперечило положенням ЗК України (аналогічний висновок викладено у пункті 34 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц).

9.22 У даному випадку спірна земельна ділянка вибула з власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому існують всі правові підстави для витребування її з незаконного володіння ТОВ "Грінбудінвест" на підставі ст. 388 ЦК України.

9.23 Поряд з цим, втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011, "Кривенький проти України" від 16.02.2017). Питання компенсації у цій справі не порушувалось.

9.24 Щодо клопотання відповідача про застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.

9.25 Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо передачі у приватну власність земель лісогосподарського призначення та подальшого їх відчуження на підставі цивільно-правових угод. Крім того, до функцій Кабінету Міністрів України не віднесено здійснення контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин.

9.26 Доказів інформування Коцюбинською селищною радою про прийняття оскаржуваних рішень, які були предметом розгляду в інших судових засіданнях, Кабінету Міністрів України відповідачами не надано.

9.27 Єдиним доказом поінформованості Кабінету Міністрів України про порушення інтересів держави із зазначенням конкретних порушень є факт отримання ним повідомлення про виявлені порушення та про необхідність пред`явлення відповідного позову в інтересах держави.

9.28 Вказане свідчить про те, що перебіг позовної давності почався з моменту отримання Кабінетом Міністрів України повідомлення (№05/2-365вих18 від 27.03.2018) про виявлені порушення та про необхідність пред`явлення відповідного позову в інтересах держави (т.І, а.с. 76), а відповідно, позовна заява подана 19.10.2018 р. з дотриманням термінів позовної давності.

Інших доказів обізнаності КМУ з фактом порушення його права, - матеріали справи не містять. Враховуючи зазначене, - заява відповідача про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявність інших спорів у справі, за позовом прокурора не свідчити про обізнаність КМУ з фактом порушення прав та інтересів держави (та відповідно КМУ). Доказів обізнаності інших органів, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (їх ідентифікації з відповідним обґрунтуванням), відповідачем також не наведено .

10. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

10.1. Враховуючи те, що спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення вибула з володіння власника (держави) не з його волі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, для задоволення позовної вимоги прокурора про витребування у ТОВ "Грінінвестбуд" земельної ділянки площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:040:0043 на користь Держави в особі Кабінету Міністрів України.

10.2. При цьому, заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на які поширюється чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовано у постановах від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц щодо земель водного фонду).

11. Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу:

11.1. Колегія суддів зазначає про помилковість посилань відповідача на судові рішення у справі № 2а-6326/11/2670 (т.І, а.с. 167-193) з огляду на наступне.

Окружним адміністративним судом міста Києва вирішувався спір у справі № 2а-6326/11/2670 за позовом Київської міської ради з підстав перевищення органами місцевого самоврядування, а саме Ірпінською міською радою та Коцюбинською селищною радою, наданих законом повноважень щодо розпорядження землями, право розпорядження якими, на думку позивача, належало виключно Київській міській раді з огляду на розташування спірної землі на території міста Києва, яка перебувала у постійному користуванні КП "Святошинське лісопаркове господарство", власником якого на думку позивача у вказаній адміністративній справі є Київська міська рада.

Оцінка обставин у справі № 2а-6326/11/2670, здійснювалась з урахуванням підстав позову, які визначено, як встановлення меж міста Києва та порушення прав, свобод та інтересів територіальної громади м. Києва в особі її представницького органу Київської міської ради з боку Коцюбинської селищної ради, як особи, яка, за доводами позивача у адміністративній справі, розпорядилась територіями м. Києва.

Тобто у цій справі не вирішувався спір щодо віднесення спірних територій до земель лісогосподарського призначення та/або до природно-заповідного фонду , а виключно досліджувалося питання обсягу повноважень та законності розпорядження землями і можливих порушень прав КП "Святошинське лісопаркове господарство" та Київської міської ради на земельні ділянки.

Судові рішення у вказаній справі не містять кадастрового номеру спірної земельної ділянки.

Крім того, у вказаному рішенні відмовлено у задоволенні позову з огляду на відсутність порушених прав Київської міської ради .

У вказаному рішенні суд зазначає, що: "представниками сторін не спростовується, що проекти рішень Верховної Ради України про встановлення меж м. Києва та меж селища Коцюбинське не затверджувались, державний акт про межі м. Києва не видавався.".

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 75 ГПК України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, здійснена судом у адміністративній справі оцінка не наданню сторонами доказів, які б свідчили про наявність права власності чи право користування у КП "Святошинське лісопаркове господарство" на спірні території та їх призначення не є обов`язковою для господарського суду.

Посилання відповідача на можливість спростовання обставин, встановлених у судових рішеннях у інших справах не спростовують тієї обставини, що первісна підстава набуття права власності на спірну земельну ділянку припинилась, з огляду на визнання недійсним рішення №1917/25-5.

Враховуючи що, здійснена судом у адміністративній справі оцінка не наданню сторонами доказів, які б свідчили про наявність права власності чи право користування у КП "Святошинське лісопаркове господарство" на спірні території та їх призначення не є обов`язковою для господарського суду.

11.2. Доводи про неврахування судом першої інстанції ч. 5 ст. 75 ГПК України щодо можливості спростування у загальному порядку особою, яка не брала участі у справі встановлених у ній обставин, колегія суддів відхиляє, оскільки під час розгляду справи враховано рішення у цивільній справі, які є обов`язковим до виконання та з огляду на прийняття яких встановлено відсутність первісної правової підстави вибуття спірної земельної ділянки у власність фізичної особи.

11.3. Також, враховуючи, що відповідно до частини 4 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх меж визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, колегія суддів зазначає про помилковість доводів скаржника про те, що оскільки на даний час не розроблено документацію із землеустрою на розширені межі НПП "Голосіївський" відповідно до Указу Президента України від 01.05.2014 № 446/2014, спірна територія не відноситься до земель природно-заповідного фонду.

11.4. Колегія суддів відхиляє, як необґрунтоване посилання відповідача на Укази Президії ВР УРСР від 11.02.1941, 30.12.1962, 04.01.1965, Архівну копію листа №586 від 01.07.1968 р., рішення виконкому Київської обласної ради депутатів трудящих №791 від 28.10.1968 р. із додатком, з огляду на не визначення у цих документах конкретного розміру та меж відповідних територіальних одиниць, а також інформації щодо включення земельних ділянок селища Коцюбинське та за його межами, до складу міста Ірпінь, а лише зазначено про адміністративне (управлінське), а не територіальне підпорядкування вказаного селища Ірпінській міській раді депутатів трудящих (т.І, а.с. 139-148).

11.5. Також колегія суддів не вбачає порушення судом першої інстанції приписів статті 261 ЦК України з огляду на наступне.

У передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, то за загальним правилом позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справах № 369/6892/15-ц і № 469/1203/15-ц, від ).

У разі встановлення судом неправомірного отримання особою земельної ділянки або отримання її з непередбачених законом підстав особа не набуває права власності на неї; для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. За змістом наведеної норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Є безпідставними твердження скаржника щодо обізнаності КМУ з моменту отримання (реєстрації Департаменту забезпечення документобігу) звернення депутатів Київської містької ради до Президента України, Голови Верховної Ради України та КМУ щодо розширення меж міста Києва шляхом приєднання селиша Коцюбинське Київської області оскільки у вказаному зверненні зазначено про "ситуацію, що склалася із незаконним відчуженням земельних ділянок на території КП "Святошинське лісопаркове господарство Коюбинською селищною радою та розширення меж селища Коцюбинське" проте не містить жодних конкретних та обґрунтованих тверджень стосовно саме спірної земельної ділянки та факту її вибуття з власності держави (т.І, а.с. 225, 226-227).

У відзиві на позовну заяву, доданій до нього заяві в порядку ст. 267 ЦК України та в апеляційній скарзі відповідачем зазначено про те, що строк позовної давності закінчився з посиланням на те, що держава в особі КМУ та підпорядкованиї йому міністерств і відомств знала про відведення земельної ділянки з 2011 року, в момент отримання позовної заяви у справ №2а-6326/11/2670 та про обставини їх відведення з моменту опублікування постанови у цій справі.

З відмітки на титульному аркуші позовної заяви вбачається, що вказану заяву подано прокурором в інтересах Держави в особі КМУ 19.10.2018 р.

Слід зазначити, що позивач не приймав участі у розгляді справ №2-а-3398/11 (т.І, а.с. 167-193), №2-а-489/2009 (т.І, а.с. 161-166), а суть рішень стосується меж смт. Коцюбинське, спірна земельна ділянка не згадується.

Надані відповідачем роздруківки з мережі інтернет також не свідчать про обізнаність КМУ з вибуттям саме спірної земельної ділянки та містять оціночні судження.

Передачу права власності на спірну земельну ділянку першому та другому володільцю визнано в судовому порядку незаконною (рішення Ірпінського міського суду від 14.05.2014 та ухвала апеляційного суду Київської області від 09.09.2014 р. у справі №367/2192/13-ц), а державну реєстрацію права власності на спірне майно за відповідачем передано тільки 02.08.2016 (про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.І, а.с. 87-88). Отже підстава для витребування такого майна з володіння від ТОВ "Грінбудінвест" виникла тільки після 02.08.2016, тому доводи скаржника, що прокурор повинен був звернутися до суду до 15.01.2015 є безпідставними. Прокурор звернувся до суду з даним позовом 19.10.2018 (відмітка суду першої інстанції на позовній заяві), в межах строку позовної давності. А тому підстави для застосування спливу трьохрічного строку позовної давності відсутні, через що суд першої інстанцій, встановивши момент виникнення у КМУ права на звернення з даним позовом, констатував, що звернення прокурора з позовом відбулося в межах загального строку позовної давності.

11.6. Також колегія суддів зазначає про безпідставність тверджень Скаржника про те, що прокурором не дотримано положень законодавства щодо підтвердження представництва, оскільки, у матеріалах справи наявний лист Генеральної прокуратури України 01.06.2018 №05/1-254вих-18, в якому зазначено, що Генеральною прокуратурою України розглянуто лист прокуратури області від 08.05.2018 №05/2-546вих-18 щодо можливості пред`явлення 25 позовів в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України в т.ч. до ТОВ "Грінбудінвест" про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння, а оскільки надані матеріали свідчать про необхідність застосування представницьких повноважень в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, пред`явлення зазначених позовів, відповідно до частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", доручається прокуратурі Київської області, а також лист від 27.02.2018 №05/1-91вих-18 щодо можливості пред`явлення 9 позовів (т.І, а.с. 51, 91).

Листом від 12.11.2018 р. Генеральна прокуратура Укпраїни підтвердила, що листом від 27.02.2018 №05/2-91вих18 прокуратурі Київської області доручено пред`явлення позовів щодо земельних ділянок в т.ч. з кадастром номером 3210946200:01:040:0043 (т.І, а.с. 92).

Листом від 27.03.2018 №05/2-365вих18 прокуратурою Київської області повідомлено КМУ про те, що нею підготовлено 31 позовну заяву в інтересах держави в особі КМУ в т.ч. до ТОВ "Грінбудінвест" підставою яких визначено те, що рішеннями Коцюбинської селищної ради у 2008 році передано у приватну власність громадян земельні ділянки з числа земель лісогосподарського призначення, розпорядниками яких є КМУ та те, що вказані позовні заяви буде пред`явлено до Господарського суду Київської області. (т.І, а.с. 76).

Твердження відповідача щодо різниці у кількості позовних заяв щодо яких доручено здійснення представництво і про подання яких повідомлено КМУ свідчать про відсутність підстав для представництва у даній справі з огляду на відсутність доказів вказаних обставин. Крім того, доручення надано щодо пред`явлення 34 (25+9) позовів до ТОВ "Грінбудінвест", ТОВ "Грінінвест" та ТОВ "Білдгрупінвест", ОСОБА_3 та ОСОБА_4 а повідомлення стосувалось того, що прокуратурою підготовлено 31 позовні заяви з позовними вимогами спрямованими крім ТОВ "Грінбудінвест", ще й до ТОВ "Грінінвест" та ТОВ "Білдгрупінвест".

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про дотримання прокурором приписів Закону України "Про прокуратуру" та наявність підстав для представництва інтересів держави в особі КМУ.

11.7. Також не є підставою для скасування оскаржуваного рішення доводи відповідача про недоведеність порушень прав КМУ на момент вибуття земельної ділянки з власності держави, з огляду на те, що вирішальним у випадку пред`явлення позову прокурором, є визначення особи в інтересах якої таких позов пред`являється. Оскільки на момент звернення з позовом, розпорядження земельними ділянками такої категорії належить до повноважень КМУ, відсутність порушення прав вказаної особи станом на 2008 рік не має вирішального значення.

11.8. Посилання скаржника на порушення судом першої інстанції статей 118, 151, 174 ЗК України також не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку та не спростовують наведених в оскаржуваному рішенні висновків.

12. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду:

12.1. Матеріалами справи підтверджено факт порушеня права власності держави на спірну земельну ділянку, внаслідок незаконного її вибуття з державної власності.

13. Посилання на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції:

13.1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 14 ГПК України).

13.2. Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

13.3. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

13.4. Відповідно до ст. 79 ГПК України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

13.5. За змістом 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

13.6. Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

13.7. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

13.8. За змістом статей 317, 319, 321 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

13.9. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

13.10. Частинами 1, 3 статті 388 ЦК України визначено, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

13.11. Статтею 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

13.12. За змістом частини 8 статті 122 ЗК України Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

13.13. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

13.14. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

13.15. Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

13.16. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

13.17. Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

13.18. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття "суспільний інтерес" має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції"). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить "суспільний інтерес" (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі "Трегубенко проти України").

13.19. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

13.20. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

13.21. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

13.22. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

13.23. Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Викладене узгоджується з правовою позицією, у тому числі щодо дотримання критеріїв втручання у право на мирне володіння майном, висловленою Верховним Судом у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 23.11.2018 у справі №8/21, колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2018 у справі № 11/384-06.

13.24. Відповідно до ч. 1 ст. 173 ЗК України (у редакції, чинній на 25.12.2008р.) межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою, які розробляються відповідно до техніко-економічного обґрунтування їх розвитку, генеральних планів населених пунктів.

13.25. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі лісогосподарського призначення (стаття 19 ЗК України).

13.26. До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 55 ЗК України).

13.27. До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених ЗК України (пункт "г" частини третьої статті 83 цього Кодексу).

13.28. Частина друга статті 56 ЗК України обмежує можливість передання земель лісогосподарського призначення у приватну власність випадком безоплатного або за плату передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

13.29. Отже, законодавство України обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель лісогосподарського призначення випадком передання за рішенням уповноваженого органу тільки замкнених земельних ділянок лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у пункті "г" частини третьої статті 83 і в частині другої статті 56 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на положення ЦК України - передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку лісогосподарського призначення, що не є замкненою, загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

13.30. Згідно з частинами 2 та 3 статті 1, частиною 1 та 2 статті 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

13.31. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

13.32. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України).

13.33. Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина 1 статті 50 Конституції України).

13.34. В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

13.35. Території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд України").

13.36. Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами та об`єктами вилучаються з господарського використання і надаються національним природним паркам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів (стаття 20 зазначеного Закону).

13.37. Згідно зі статтею 13 ЗК України до повноважень Уряду в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом, а також вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. У частині восьмій статті 122 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду) передбачено, що Уряд передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу.

13.38. У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

13.39. Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

13.40. За змістом ч. 1 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

13.41. Частиною 2 ст. 2 ЦК передбачено, що одним з учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі ст. ст. 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

13.42. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та ст. 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/3210/17, від 08.05.2018 у справі №911/2534/17.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Таким чином, визначаючи початок перебігу позовної давності у цьому спорі, слід враховувати, коли про порушене право дізналася або могла дізнатися саме держава в особі уповноваженого органу, а не конкретний позивач або прокурор. Наведе відповідає висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України у справах №3-932гс17 від 18.10.2017, №3-869гс17 від 16.08.2017, №3-455гс17 від 07.06.2017, №3-1486гс16 від 22.03.2017, №916/2122/13 від 22.04.2015, №11/163/2011/5003 від 25.03.2015 та підтримується усталеною судовою практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 24.01.2018 у справі № 914/801/17, від 19.06.2018 у справі №922/2756/17.

14. Висновки Північного апеляційного господарського суду за результатами розгляду матеріалів справи:

14.1. Враховуючи викладене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення ґрунтується на засадах верховенства права, є законним, - ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права і обґрунтованим, - прийняте на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

14.2. Рішення Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року у справі №911/2300/18 підлягає залишенню без змін.

14.3. Апеляційна скарга "Грінбудінвест" на рішення Господарського суду Київської області від 17 квітня 2019 року у справі №911/2300/18 задоволенню не підлягає.

15. Розподіл судових витрат :

15.1. Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 ГПК України покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271 п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінбудінвест" на рішення Господарського суду Київської області від від 17 квітня 2019 року у справі №911/2300/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від від 17 квітня 2019 року у справі №911/2300/18 залишити без змін.

3. Судові витрати у вигляді витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Грінбудінвест"

4. Справу № 911/2300/18 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено - 28.10.2020 р.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді А.О. Мальченко

О.В. Агрикова