Рішення

від 13.10.2020 по справі 910/18278/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.10.2020Справа № 910/18278/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент" доАкціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" провизнання договору недійсним Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Кучерява О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача:Тарновецький П.Я. від відповідача:Тищенко А.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент" (надалі - "Товариство") звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (надалі - "Банк") про визнання недійсним кредитного договору №4К16120Г від 17.11.2016.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що оскаржуваний правочин було укладено за наслідками введення його в оману, оскільки з його укладенням він мав намір отримати прибуток за наслідками його реалізації шляхом направлення отриманих в якості кредиту коштів на погашення заборгованості боржників Банку на підставі окремо укладених договорів поруки, однак, здійснивши погашення заборгованості боржників, йому не було передано документів, необхідних для реалізації набутих прав до них прав, що є правовою підставою для визнання кредитного договору №4К16120Г від 17.11.2016 недійсним згідно ст. 230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/18278/19; вирішено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження; призначено проведення підготовчого засідання на 04.02.2020.

27.01.2020 через відділ діловодства суду представником Банку подано відзив на позовну заяву, згідно якого проти позовних вимог заперечує вказував на те, що: укладення кредитного договору №4К16120Г від 17.11.2016 було наслідком вільного волевиявлення позивача, а тому недосягнення за наслідками реалізації такого правочину його власних бажань не може свідчити про введення його в оману; жодних підстав вважати, що спірні кредитний договір та договори поруки укладено з метою погашення зобов`язань "старих боржників" немає; позивачем не доведено наявності обставин, з якими положення ст. 230 Цивільного кодексу України передбачаються можливість визнання договору недійсним, адже не доведено існування таких складових як: наявність умислу в діях банку; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявність обману.

Протокольними ухвалами суду від 04.02.2020 задоволено клопотання відповідача та відкладено підготовче засідання на 27.02.2020.

25.02.2020 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на відзив, згідно якої вказував на те, що укладаючи кредитний договір та договори поруки Товариство мало намір набути права вимоги до боржників відповідача та могло отримати прибуток при невиконанні такими боржниками своїх кредитних зобов`язань шляхом реалізації або набуття у власність активів, переданих боржниками в забезпечення зобов`язань. Крім того, стверджував, що відкриття банком кредитної лінії та поповнення одним платежем всієї суми у розмірі близько мільярда гривень на наступний день після укладення договору кредиту свідчить про обізнаність банку про подальше використання позивачем коштів - виконання зобов`язань за договором поруки, розмір яких складав також близько мільярда гривень та відповідно про укладення оспорюваного правочину в межах плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля на ринкових умовах, який був ініційований Національним банком України.

Також, представником позивача було подано клопотання, за змістом якого просив витребувати від Банку рішення Правління Національного банку України №323/БТ від 05.10.2016, в обґрунтування чого вказував на те, що дане рішення підтверджує викладені у позові доводи Товариства відносно того, що оскаржуваний правочин було укладено в рамках плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля відповідача на ринкових умовах, який був ініційований Національним банком України. В той же час, таке рішення знаходиться у володінні відповідача та може містити банківську таємницю, що унеможливлює самостійне подання Товариством такого документу. Крім того, Товариство просило суд витребувати від Банку докази та інформацію, що стосуються надання та погашення кредитних договорів, за якими позивач був поручителем.

Протокольною ухвалою суду від 27.02.2020 відкладено підготовче засідання на 12.03.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 задоволено клопотання Товариства про поновлення процесуального строку та поновлено Товариству строк для надання клопотання про витребування доказів; задоволено клопотання Товариства про витребування доказів та витребувано у Банку: належним чином засвідчену копію рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016 "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів"; належним чином засвідчені копії кредитних договорів №4К14391И від 19.12.2014 та №4К14392И від 24.12.2014, укладених між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Кінан"; належним чином засвідчені копії кредитних договорів №4С13649И від 14.10.2013, №4С13650И від 15.10.2013, №4С14320И від 19.09.2014 та №4С14403И від 24.12.2014, укладених між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Спектр"; інформацію у формі довідки про заборгованість ТОВ "Кінан" з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом станом на 19.11.2016 по кредитним договорам №4К14391И від 19.12.2014 та №4К14392И від 24.12.2014; інформацію у формі довідки про заборгованість ТОВ "Спектр" з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом станом на 19.11.2016 по кредитним договорам№4С13649И від 14.10.2013, №4С13650И від 15.10.2013, №4С14320И від 19.09.2014 та №4С14403И від 24.12.2014; витребувано у Національного банку України належним чином засвідчену копію Плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, наданого ПАТ КБ "Приватбанк" для Національного банку України на виконання рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016; підготовче засідання відкладено на 02.04.2020.

З метою попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, на виконання розпорядження Голови Вищої ради правосуддя від 13.03.2020 №11/0/2-20 "Про додаткові заходи із попередження респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19", ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2020 перенесено судове засідання у справі №910/18278/19 на 30.04.2020.

Враховуючи подання позивачем та відповідачем клопотань про відкладення підготовчого засідання, з метою попередження виникнення і запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19 та для забезпечення учасникам справи можливості реалізувати свої права, передбачені господарським процесуальним законом, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2020 перенесено підготовче засідання у справі №910/18278/19 на 26.05.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 16.06.2020 у зв`язку з невиконанням Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" та Національним банком України вимог ухвали суду від 12.03.2020 та з урахуванням автоматичного продовження строків, що передбачено п. 4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи подання позивачем клопотання про відкладення підготовчого засідання, з метою попередження виникнення і запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19 та для забезпечення учасникам справи можливості реалізувати свої права, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2020 перенесено підготовче засідання у справі №910/18278/19 на 30.06.2020.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 оголошено перерву в підготовчому засіданні до 14.07.2020; зобов`язано відповідача та НБУ виконати вимоги ухвали суду від 12.03.2020; звернуто увагу НБУ, що лист від 02.04.2020 №18-0005/16893 до суду не надходив, у зв`язку з чим запропоновано останньому повторно направити вказаний лист; зобов`язано відповідача надати пояснення щодо невиконання вимог ухвали суду від 12.03.2020.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва 14.07.2020 повторно зобов`язано відповідача виконати вимоги ухвали суду від 12.03.2020 та протокольної ухвали суду від 30.06.2020; попереджено відповідача, що у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд вправі застосувати заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом; зобов`язано керівника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надати пояснення щодо невиконання вимог вимоги ухвали суду від 12.03.2020 та протокольної ухвали суду від 30.06.2020; зобов`язано відповідача надати письмові пояснення щодо листування з приводу запитуваної інформації; відкладено підготовче засідання на 30.07.2020.

Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва 30.07.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 03.09.2020, оскільки строк для надання доказів не сплив; повторно зобов`язано відповідача виконати вимоги ухвали суду від 12.03.2020 та протокольних ухвал суду від 30.06.2020 та 14.07.2020; попереджено відповідача, що у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд вправі застосувати заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом; зобов`язано керівника Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надати пояснення щодо невиконання вимог вимоги ухвали суду від 12.03.2020 та протокольних ухвал суду від 30.06.2020 та 14.07.2020; зобов`язано відповідача надати письмові пояснення щодо листування з приводу запитуваної інформації.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2020 повторно зобов`язано Банк виконати вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2020 та протокольних ухвал суду від 30.06.2020, від 14.07.2020 та від 30.07.2020; попереджено Банк, що у разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин, суд вправі застосувати заходи процесуального примусу, передбачені Господарським процесуальним кодексом України; зобов`язано керівника Банку надати пояснення щодо невиконання вимог вимоги протокольної ухвали суду від 30.07.2020; зобов`язано Банк надати письмові пояснення щодо листування з приводу запитуваної інформації; встановлено Банку строк для надання доказів та виконання вимог ухвал суду від 12.03.2020, від 30.06.2020, від 14.07.2020 та від 30.07.2020 - до початку наступного підготовчого засідання; підготовче засідання відкладено на 17.09.2020.

17.09.2020 через відділ діловодства суду представником Банку подано витребувані ухвалами суду документи та клопотання про розгляд справи №910/18278/19 в закритому судовому засіданні, оскільки витребувані та надані Банком документи відносяться до банківської таємниці.

Протокольними ухвалами суду від 17.09.2020 задоволено клопотання відповідача про розгляд справи у закритому судовому засіданні; ухвалено здійснювати розгляд справи №910/17278/19 в закритому судовому засіданні; долучено подані відповідачем докази до матеріалів справи; оголошено перерву в підготовчому засіданні до 29.09.2020.

Протокольною ухвалою суду від 29.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 13.10.2020.

В судове засідання з`явилися представники сторін, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, а відповідач - заперечує проти них та просить відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 13.10.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.11.2016 між Товариством (позичальник) та Банком було укладено кредитний договір №4К16120Г (надалі - "Кредитний договір"), у відповідності до якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язався надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 1 000 000 000,00 грн. на фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту у термін до 07.11.2024, сплати відсотків за фіксованою ставкою в розмірі 10,5% річних та винагороди, у визначені цим договором терміни.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору Банк зобов`язався, зокрема: відкрити для обслуговування кредиту рахунки; надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів на підставі розрахункових документів позичальника у межах суми, визначеної у п. 1.1., а також за умови виконання позивальником зобов`язань, передбачених у п.п. 2.2.1, 2.2.11; забезпечити позичальника консультаційними послугами з питань виконання договору; здійснювати контроль за виконанням умов кредитного договору, цільовим використанням, своєчасним і повним погашення/повернення кредиту в порядку, передбаченому цим договором.

Згідно із п. 2.2. Кредитного договору позичальник зобов`язується, зокрема: використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 цього договору; оплатити відсотки за користування кредитом відповідно до п.п. 4.1-4.4 цього договору; повернути кредит в строки/терміни, встановлені п.п. 1.2, 2.3.2, 2.2.14; оплатити Банку винагороду відповідно до п.п. 4.4, 4.12 цього договору.

На виконання умов Кредитного договору Банком було надано Товариству кредит на суму 952 160 096,31 грн., що підтверджується платіжним дорученням №7 від 18.11.2016.

Також, між Товариством (поручитель) та Банком (кредитор) було укладено договір поруки №4К14391И/П (надалі - "Договір поруки 1") та договір поруки №4С13649И/П (надалі - "Договір поруки 2", а Договір поруки 1 та Договір поруки 2 разом - "Договори поруки"), відповідно до п. 1 яких сторонами встановлено, що предметом цих договорів є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання: згідно Договору поруки 1 - ТОВ "Кінан" (код ЄДРПОУ 39272542) (боржник 1) своїх зобов`язань за кредитними договорами від 19.12.2014 №4К14391И та від 24.12.2014 №4К14392И (надалі разом - "Кредитні договори 1"); згідно Договору поруки 2 - ТОВ "Спектр" (код ЄДРПОУ 32988412) (боржник 2, надалі розом боржник 1 та боржник 2 - "боржники") своїх зобов`язань за кредитними договорами від 14.10.2013 №4С13649И, від 15.10.2013 №4С13650И, від 19.09.2014 №4С14320И та від 24.12.2014 №4С14403И (надалі разом - "Кредитні договори 2", а Кредитні догори 1 та Кредитні договори 2 - "Кредитні договори"), а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Згідно із п.п. 2, 3 Договорів поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржників за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів. Поручитель з умовами кредитних договорів ознайомлений.

Відповідно до п. 4 Договорів поруки у випадку невиконання боржниками зобов`язань за кредитними договорами, боржники і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни відповідно до кредитних договорів.

За змістом п.п. 8, 10 Договорів поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржників за кредитними договорами, переходять всі права кредитора за кредитними договорами, договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржників перед кредитором за кредитними договорами, в частині виконаного зобов`язання. Кредитор зобов`язаний, у випадку виконання поручителем обов`язку боржників за кредитними договорами, передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів Банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами.

На підставі Договорів поруки 18.11.2016 позивачем було перераховано на користь відповідача кошти у загальному розмірі 952 160 096,31 грн. з призначенням платежів: виконання зобов`язання за Кредитними договорами згідно Договорів поруки, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень №1, №2, №3, №4, №5 та №6 від 18.11.2016.

Спір у справі стосується законності Кредитного договору.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

В той же час, недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог в силу приписів ст. 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

В даному випадку, як на підставу для визнання недійсним Кредитного договору позивачем вказується на те, що Банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованої Національним банком України, ввело в оману Товариство про існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язанням боржників, на оплату яких було спрямовано отримані кредитні кошти на підставі Договорів поруки, у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало Товариство до укладення з Банком Договорів поруки і Кредитного договору.

Тобто, позов заявлено з підстав, визначених ст. 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, позивач вказує, що відсутність вказаних договорів забезпечення має істотне значення при укладенні Кредитного договору і підтверджує факт обману Товариство, адже якщо б воно на момент укладання Кредитного договору знало про відсутність даних забезпечень воно не вчинило б оскаржуваний правочин та в послідуючому не уклало б Договори поруки, з метою виконання яких було отримано відповідний кредит.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що укладаючи Кредитний договір він, як позичальники та поручитель згідно Договорів поруки, мав намір збагатитися за рахунок виконання зобов`язань боржників перед кредитором згідно Кредитних договорів від 19.12.2014 №4К14391И, від 24.12.2014 №4К14392И, від 14.10.2013 №4С13649И, від 15.10.2013 №4С13650И, від 19.09.2014 №4С14320И та від 24.12.2014 №4С14403И і отримання права задоволення своїх вимог до боржників за рахунок майнових активів, наданих в рахунок забезпечення виконання зобов`язань останніх за такими кредитними договорами, однак, не передання Банком після виконання позивачем кредитних зобов`язань боржників документів, підтверджуючих існування відповідних договорів забезпечення, нівелює можливість отримання позивачем прибутку, а відтак, свідчить про введення останнього в оману при вчиненні Кредитного договору та Договорів поруки.

Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Тобто, за змістом наведених норм, для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Тобто особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману та наявність умислу в діях її контрагента, а й істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2019 зі справи № 910/4924/18).

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже, обов`язок з доведення існування обставин, з якими положення ст. 230 Цивільного кодексу України передбачають можливість визнання Договору поруки недійсним, покладається саме на позивача.

У відповідності до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

За змістом ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається із змісту Кредитного договору при його укладенні сторонами дотримано загальних вимог щодо свободи волевиявлення, форми правочину, погодження істотних умов, які передбачені цивільним та господарським законодавством до даного типу правочинів, а позивачем не наведено щодо саме яких умов такого правочину його було введено в оману відповідачем.

Посилання позивача на те, що Банком було введено його в оману відносно наявності високоліквідних активів, наданих в забезпечення виконання зобов`язань боржників за Кредитними договорами від 19.12.2014 №4К14391И, від 24.12.2014 №4К14392И, від 14.10.2013 №4С13649И, від 15.10.2013 №4С13650И, від 19.09.2014 №4С14320И та від 24.12.2014 №4С14403И, в забезпечення виконання яких було укладеного Договори поруки, що з їх виконанням поручителем надасть йому змогу набути такі активи у свою власність, не підтверджуються відповідними доказами, адже зміст Кредитного договору не містить жодних положень відносно цього, а будь-яких інших документів (попередніх договорів, меморандумів, листів тощо), які б вказували на існування певних домовленостей відносно цього або ж засвідчували сам факт існування таких активів та передання їх в забезпечення виконання зобов`язань боржника, матеріали справи не містять.

Більш того, матеріали справи і не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що отриманню кредитних коштів та укладенню Кредитного договору передували домовленості між сторонами щодо спрямування в подальшому таких коштів саме на погашення заборгованостей боржників Банку за наведеними кредитними договорами з метою набуття Товариством майнових прав на передане в забезпечення виконання їх зобов`язань майно.

Тобто, позивачем не доведено, що умовою укладення Кредитного договору було саме гарантування Банком отримання Товариством певних благ за наслідками отримання кредиту шляхом виконання за рахунок таких коштів як поручителем за Договорами поруки зобов`язань боржників.

При цьому, в силу Закону (положень ст. 556 Цивільного кодексу України) перехід до поручителя, який виконав зобов`язання боржника, усіх прав кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й тих, що забезпечували його виконання, є безумовним та не залежить від волі кредитора.

Тому, саме по собі невиконання Банком обов`язку з передачі Товариству, який на підставі Договорів поруки виконав основне зобов`язання за боржників, документів, що підтверджують обов`язки останніх за кредитними договорами чи його інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), не може свідчити про наявність факту обману при укладенні Договорів поруки, а тим більше Кредитного договору та отриманні в рамках його реалізації кредитних коштів.

Більш того, невиконання кредитором обов`язку з передачі відповідних документів поручителю, який виконав основне зобов`язання за боржника, жодним чином не нівелює переходу до нього прав кредитора у відповідному зобов`язанні, у зв`язку з чим такий поручитель не позбавлений можливості реалізації набутих прав шляхом ініціювання спору про стягнення заборгованості/звернення стягнення на предмети застав (іпотеки), доказів неможливості реалізації чого в силу відсутності відповідних документів позивачем не надано, в той час як ризики, пов`язані з відсутністю інформації щодо інших поручителів (в т.ч. майнових) за договорами поруки, застави (іпотеки), покладаються саме на позивача, який при вчиненні Договорів поруки не був позбавлений права чітко встановити обсяг правовідносин, в які він вступає як поручитель.

Посилання позивача на неможливість отримання прибутку за наслідками вчинення Кредитного договору обов`язків не мають жодного правового підґрунтя в розрізі застосування положень ст. 230 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, адже недосягнення його власних мотивів укладення такого правочину не може свідчити про введення його в оману з боку іншої сторони, доказів надання якою обіцянки щодо отримання позивачем прибутку у випадку реалізації Кредитного договору та Договорів поруки матеріали справи не містять.

До того ж, в силу приписів ст.ст. 553, 554, 556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов`язання боржника, переходять права вимоги виключно в обсязі виконаного ним зобов`язання.

Отже, сплативши на користь Банку в рамках виконання Договорів поруки кошти у загальному розмірі 952 160 096,31 грн. поручитель набув зворотне право на задоволення своїх вимог виключно в межах такої суми, не в залежності від виду та вартості переданого у забезпечення відповідного зобов`язання боржників майна, що виключає висновок про можливість отримання певного прибутку за наслідками реалізації таких прав, в т.ч. шляхом звернення стягнення на заставне майно.

З огляду на викладене, твердження позивача про те, що саме з метою виконання взятих на себе згідно Договорів поруки обов`язків ним було взято кредит у Банку згідно Кредитного договору, маючи на меті отримати прибуток за рахунок використання таких коштів в якості погашення зобов`язань боржників, адже дослідження Кредитного договору на предмет наявності правових підстав для визнання його недійсним жодним чином не ставиться в залежність від способу подальшого розпорядження позичальником отриманими в якості кредиту коштами.

Аналогічно і не мають жодного правового підґрунтя в розрізі застосування положень ст. 230 Цивільного кодексу України посилання позивача на те, що укладення Кредитного договору, Договорів поруки та сплата ним коштів на користь Банку в рахунок погашення заборгованостей за кредитними договорами від 19.12.2014 №4К14391И, від 24.12.2014 №4К14392И, від 14.10.2013 №4С13649И, від 15.10.2013 №4С13650И, від 19.09.2014 №4С14320И та від 24.12.2014 №4С14403И були здійснені в рамках виконання плану реструктуризації (трансформації) корпоративного кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", розробленого на виконання рішення Правління Національного банку України №323-рш/БТ від 05.10.2016 "Про залучення аудиторської компанії для підтвердження результатів діагностичного обстеження та вжитих банком заходів", адже жодних доказів на підтвердження цього матеріали справи не містять, а зазначені документи (кредитний договір, договори поруки та платіжні доручення) не містять жодних посилань на пов`язаність відповідних дій позивача з таким планом реструктуризації.

З огляду на викладене, позивачем не доведено, а судом, на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, не встановлено існування на момент вчинення спірного Кредитного договору факту введення його в оману з боку відповідача щодо обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину, як умови для визнання його в силу приписів ст. 230 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність правих підстав для задоволення позовних вимог Товариства про визнання недійсним Кредитного договору.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент" (33009, м. Рівне, вул. Олексинська, буд. 15-А, офіс 5; ідентифікаційний код 39737004) до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код 14360570) про визнання недійсним кредитного договору №4К16120Г від 17.11.2016 відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кітчер-Дівелопмент".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через Господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 28.10.2020.

Суддя Р.В. Бойко