Рішення

від 07.08.2020 по справі 320/3549/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2020 року 320/3549/20

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши в м. Києві у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2019 №000593511.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на відсутність порушення ним вимог податкового законодавства, оскільки договірні відносини щодо поставки товару та надання послуг між ним та контрагентами мали реальний характер, товар поставлено, а послуги надані, та частково оплачено позивачем. Зазначені факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності.

Як зазначає позивач, відповідачем не наведено жодного належного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між позивачем та контрагентами у періоді, що перевірявся, а відтак, вважає твердження податкового органу про безпідставне завищення ТОВ "СГП "МБС" суми податкового кредиту та, як наслідок, заниження зобов`язань зі сплати податку на додану вартість, необґрунтованими.

Крім того, позивач вказав на те, що при укладенні та виконанні договорів з контрагентами він діяв добросовісно, відповідно до ділової мети підприємницької діяльності, та не був обізнаний про будь-які можливі правопорушення зі сторони контрагентів, а тому не повинен нести негативні наслідки за недотримання податкової дисципліни іншими платниками податків.

Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконним, оскільки при його прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що посадова особа контролюючого органу при проведенні перевірки позивача та оформленні її результатів діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки позивача виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції позивача з контрагентами у періоді, що перевірявся, вчинені виключно з мотивів мінімізації податкових зобов`язань. Зокрема, за наявною у податкового органу інформацією, контрагенти позивача мають ознаки фіктивності та задіяні у схемах формування необґрунтованої податкової вигоди третім особам.

Відповідач пояснив, що у контрагентів-постачальників, які виписували на адресу ТОВ "СГП "МБС" документацію по придбанню товарів та послуг, відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби тощо, тому між контрагентами-постачальниками та ТОВ "СГП "МБС" відсутня господарська діяльність. Також, звернув увагу суду на наявність вироку щодо одного з контрагентів.

З урахуванням наведеного контролюючий орган вважає, що позивач протиправно сформував податковий кредит, в результаті чого безпідставно занизив свої зобов`язання зі сплати податку на додану вартість у періоді, що перевірявся.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.04.2020 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на усій території України карантин. На підставі постанови Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 №392 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від17.06.2020 №500) дію карантину продовжено до 31.07.2020.

При цьому, пунктом 9 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 №540-IX розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України доповнено пунктом 3, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину .

В такій редакції пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України діяв до 17.07.2020.

17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 №731-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Вказаним Законом пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України викладено в такій редакції: "3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 18.06.2020 №731-ІХ процесуальні строки, які були продовжені, зокрема, відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" N540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи те, що матеріали справи не містять будь-яких заяв або клопотань учасників справи щодо неможливості її розгляду через запровадження на усій території України карантину, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" зареєстровано як юридична особа 27.06.2007 (ідентифікаційний код 35161891), номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 13421020000001665, за адресою: 08715, Київська область, Обухівський район, с. Копачів, вул. Леніна, буд. 23-Б, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №525264.

Позивач з 10.07.2007 перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби за №2744, станом на момент перевірки перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області (Обухівський район).

Видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" за КВЕД 2010 є: 21.20 Виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів (основний); 21.10 Виробництво основних фармацевтичних продуктів; 46.46 Оптова торгівля фармацевтичними товарами; 47.73 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" є ОСОБА_1 .

Позивач з 19.07.2007 є платником податку на додану вартість, про що свідчить Свідоцтво №100054078 про реєстрацію платника на додану вартість.

Наказом Головного управління ДПС у Київській області від 30.09.2019 №319 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "СГП "МБС" (код ЄДРПОУ 35161891) з 01.10.2019 тривалістю 5 робочих днів з метою встановлення дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Медикавент-1" (код ЄДРПОУ 40433196) за період з 01.02.2019 по 28.02.2019, з ТОВ "Розаліо Агро" (код ЄДРПОУ 42531475) за період з 01.03.2019 по 30.04.2019 та з ТОВ "Векторн-Сістем" (код ЄДРПОУ 42750266) за період з 01.04.2019 по 31.05.2019.

Копія наказу про проведення перевірки отримана директором ТОВ "СГП "МБС" 01.10.2019, про що свідчить власноручний підпис.

Направлення на перевірку було пред`явлено директору ТОВ "СГП "МБС" 01.10.2019, про що свідчить його власноручний підпис.

У період з 01.10.2019 по 07.10.2019 посадовою особою Головного управління ДПС у Київській області на підставі направлення від 01.10.2019 №286, відповідно до п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України та наказу від 30.09.2019 №319 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "СГП "МБС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Медикавент-1" (код ЄДРПОУ 40433196) за період з 01.02.2019 по 28.02.2019, з ТОВ "Розаліо Агро" (код ЄДРПОУ 42531475) за період з 01.03.2019 по 30.04.2019 та з ТОВ "Векторн-Сістем" (код ЄДРПОУ 42750266) за період з 01.04.2019 по 31.05.2019.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області складено Акт від 15.10.2019 №137/10-36-05-11/35161891 (надалі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "СГП "МБС" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 458750 грн., в т.ч. за лютий 2019 року на суму 100238 грн., за березень 2019 року на суму 133776 грн., за квітень 2019 року на суму 202218 грн. та за травень 2019 року на суму 22518 грн.

Такі висновки контролюючий орган пов`язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ "СГП "МБС" та ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем", які ґрунтуються на аналізі інформації, що зберігається в інформаційних базах даних ДФС України ІС "Податковий блок", Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру судових рішень. На думку перевіряючого, контрагенти позивача - ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем" не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій.

Так, перевіркою встановлено, що ТОВ "СГП "МБС" віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з придбання послуг (Моніторинг ринку, пошук партнерів та просування і супровід продажів продукції 02-2018р.) у ТОВ "Медикавент-1" на суму ПДВ 100238 грн. за лютий 2019 року, з придбання товару (Пробіол) у ТОВ "Розаліо Агро" на суму ПДВ 133776 грн. за березень 2019 року, на суму ПДВ 44592 грн. за квітень 2019 року та з придбання товару (Пробіол) у ТОВ "Векторн-Сістем" на суму ПДВ 157626 грн. за квітень 2019 року, на суму ПДВ 22518 грн. за травень 2019 року.

В ході перевірки контролюючим органом встановлено факт неподання ТОВ "Медикавент-1" податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року.

В акті перевірки відповідач зазначив, що позивачем до перевірки не надано договір про надання виконавцем ТОВ "Медикавент-1" послуг, у зв`язку з чим неможливо дослідити умови договору.

Також, до перевірки не надано оборотно-сальдові відомості в розрізі постачальників, платіжні доручення, банківські та касові документи, тощо, що підтверджують відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій по придбанню у виконавця ТОВ "Медикавент-1" послуг (Моніторинг ринку, пошук партнерів та просування і супровід продажів продукції 02-2018р.), їх форми розрахунків та наявності чи відсутності заборгованості.

За результатами аналізу податкової звітності та даних ІТС "Податковий блок" встановлено, що господарська діяльність ТОВ "Медикавент-1" має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутні основні засоби; відсутні трудові ресурси; відсутні об`єкти оподаткування у виконавця; відсутнє придбання послуг, що були реалізовані на адресу ТОВ "СГП "МБС".

Крім того, згідно даних Єдиного реєстру судових рішень ТОВ "Медикавент-1" є фігурантом кримінальних проваджень, а саме: №32018100000000041 від 14.03.2018 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; №32018270000000027 від 28.02.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 212 КК України; №32018100060000008 від 16.01.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; №32017100080000052 від 27.07.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 212 КК України; №32019100000000434 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України.

Також, відповідно до вироку Святошинського районного суду м. Києва від 13.09.2019 визнано посадову особу ТОВ "Медикавент-1" винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України і призначено їй, із застосуванням ст.69 КК України, узгоджене сторонами покарання у виді штрафу у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят) гривень.

Під час проведення перевірки фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ "Розаліо Агро" контролюючим органом встановлено, що позивачем до перевірки не надано договір про постачання постачальником ТОВ "Розаліо Агро" товару (Пробіол), у зв`язку з чим неможливо дослідити умови договору.

Також, до перевірки не надано оборотно-сальдові відомості в розрізі постачальників, платіжні доручення, банківські та касові документи, тощо, що підтверджують відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій по придбанню у виконавця ТОВ "Розаліо Агро" товару (Пробіол), їх форми розрахунків та наявності чи відсутності заборгованості.

За результатами аналізу податкової звітності та даних ІТС "Податковий блок" встановлено, що господарська діяльність ТОВ "Розаліо Агро" має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутні основні засоби; відсутні трудові ресурси; відсутні об`єкти оподаткування у виконавця; відсутнє придбання чи імпорт товару (Пробіол), що був реалізований на адресу ТОВ "СГП "МБС".

Крім того, за висновками узагальненої податкової інформації від 10.07.2019 №55/11-28-14-02/42531475, складеної ГУ ДПС у Кіровоградській області по платнику податків ТОВ "Розаліо Агро" за звітні періоди декларування ПДВ з 01.01.2019 по 30.04.2019, встановлено неправомірне визначення сум податкових зобов`язань при продажу товарів/послуг на загальну суму ПДВ 12284477,91 грн., чим порушено норми п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, та сум податкового кредиту при придбанні товарів/послуг на загальну суму ПДВ 12284761,59 грн., чим порушено норми п.п."а" п. 198.1 ст. 198, абз. 1-3 п. 198.2, абз. 1-2 п. 198.3 та абз. 3 п. 198.6 ст. 198, абз. 2, 3 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

З приводу перевірки фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ "Векторн-Сістем", то відповідач в акті перевірки зазначив, що позивачем до перевірки не надано договір про постачання постачальником ТОВ "Векторн-Сістем" товару (Пробіол), у зв`язку з чим неможливо дослідити умови договору.

Також, до перевірки не надано оборотно-сальдові відомості в розрізі постачальників, платіжні доручення, банківські та касові документи, тощо, що підтверджують відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій по придбанню у виконавця ТОВ "Векторн-Сістем" товару (Пробіол), їх форми розрахунків та наявності чи відсутності заборгованості.

За результатами аналізу податкової звітності та даних ІТС "Податковий блок" встановлено, що господарська діяльність ТОВ "Векторн-Сістем" має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутні основні засоби; відсутня достатня кількість трудових ресурсів; відсутні об`єкти оподаткування у виконавця; відсутнє придбання чи імпорт товару (Пробіол), що був реалізований на адресу ТОВ "СГП "МБС".

Зазначені факти, на думку відповідача, свідчать про нереальність здійснення фінансово-господарських операцій на адресу ТОВ "СГП "МБС", а лише проведення їх документального оформлення.

На підставі висновків акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 15.11.2019 №000593511, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 573438,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 458750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 114688,00 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням та висновками, які містяться в Акті перевірки, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи, чи було дотримано позивачем вимоги податкового законодавства при формуванні спірних сум податкового кредиту за наслідками вказаних господарських операцій, суд виходить з наступного.

Так, матеріали справи свідчать, що висновок контролюючого органу про порушення позивачем податкової дисципліни заснований на твердженні про нереальність здійснення господарської операції за перевірений період між позивачем та ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем".

Суд зазначає, що основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції платників податків з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу..

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон №996-ХIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із положеннями частини 3 цієї статті інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що обов`язок платника податку з декларування податкового зобов`язання з податку на додану вартість є, перш за все в даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.

Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з п.п.2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак, досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "Медикавент-1", з ТОВ "Розаліо Агро" та з ТОВ "Векторн-Сістем", за результатом здійснення яких позивачем сформовані спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість, рух активів у процесі здійснення господарських операцій, мету та обставини використання спірного товару та послуг у власній господарській діяльності позивача, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що 03.01.2019 між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медикавент-1" (Виконавець) укладено договір про надання послуг №030119 (далі - Договір послуг).

Наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Медикавент-1" (індивідуальний податковий номер 404331926585), статусу платника податку на додану вартість на час існування господарських відносин з позивачем, підтверджується даними Реєстру платників податку на додану вартість, розміщеному на офіційному сайті Електронного кабінету Державної фіскальної служби https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv.

Згідно з пунктом 1.1. Договору послуг, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов`язок провести ряд необхідних дій з моніторингу ринку, пошуку партнерів та просування і супровід продажу продукції товарів Замовника.

Відповідно до пункту 2 Договору послуг Виконавець зобов`язується: самостійно здійснювати пошук потенційних клієнтів; проводити попередні перемови щодо укладання договорів купівлі-продажу між Замовником та третіми особами; розробити проект договору та угодити його Замовником та третіми особами.

Згідно з пунктом 4.1 Договору послуг за виконання послуг, зазначених у п. 1.1 договору, Замовник сплачує Виконавцю грошові кошти у сумі, що зазначена у виставленому рахунку-фактурі протягом 5 банківських днів на розрахунковий рахунок Виконавця.

Надання Виконавцем послуг (Моніторинг ринку, пошук партнерів та просування і супровід продажів продукції 02-2018р.) підтверджується Актами надання послуг від 04.02.2019 №2 на загальну суму 439425,00 грн., у т.ч. ПДВ 73237,50 грн., та від 06.02.2019 №3 на загальну суму 162000,00 грн., у т.ч. ПДВ 27000,00 грн.

Оплата позивачем вартості послуг здійснена частково згідно платіжних доручень: від 04.02.2019 №1669 на суму 60000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10000,00 грн.; від 06.02.2019 №1669 на суму 60000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10000,00 грн.; від 07.02.2019 №1669 на суму 150000,00 грн., у т.ч. ПДВ 25000,00 грн.; від 07.02.2019 №1671 на суму 150000,00 грн., у т.ч. ПДВ 25000,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Медикавент-1" було видано ТОВ "СГП "МБС" податкову накладну №1 від 04.02.2019 на суму 439425,00 грн., у т.ч. ПДВ 73237,50 грн., та податкову накладну №2 від 06.02.2019 на суму 162000,00 грн., у т.ч. ПДВ 27000,00 грн.

Податкові накладні №1 від 04.02.2019, №2 від 06.02.2019 були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за лютий 2019 року та включено до податкового кредиту за відповідний період, про що зазначено в акті перевірки.

Також, судом встановлено, що 01.03.2019 між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Векторн-Сістем" (Постачальник) укладено договір поставки №4 (далі - Договір поставки).

Наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Векторн-Сістем" (індивідуальний податковий номер 427502611238), статусу платника податку на додану вартість на час існування господарських відносин з позивачем, підтверджується даними Реєстру платників податку на додану вартість, розміщеному на офіційному сайті Електронного кабінету Державної фіскальної служби https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv.

Згідно з пунктом 1.1 Договору поставки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Покупця товар, вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Пунктом 1.2 Договору поставки визначено, що асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.2 Договору поставки одночасно з товаром Постачальник зобов`язується передати Покупцю документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, а саме: видаткова накладна; податкова накладна; рахунок-фактура. Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Постачання Постачальником товару (Пробіолу) на адресу позивача підтверджується видатковими накладними, а саме: від 16.04.2019 №80 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 17.04.2019 №81 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 18.04.2019 №82 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 22.04.2019 №83 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 24.04.2019 №84 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 25.04.2019 №85 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 26.04.2019 №86 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 26.04.2019 №87 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.

Оплата позивачем отриманого товару здійснена частково згідно платіжних доручень: від 03.07.2019 №1545 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 19.06.2019 №1543 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 19.06.2019 №1544 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Векторн-Сістем" було видано ТОВ "СГП "МБС" податкові накладні, а саме: від 16.04.2019 №80 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 17.04.2019 №81 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 18.04.2019 №82 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 22.04.2019 №83 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 24.04.2019 №84 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 25.04.2019 №85 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 26.04.2019 №86 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 26.04.2019 №87 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.

Вказані податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за квітень 2019 року та включено до податкового кредиту за відповідний період, про що зазначено в акті перевірки.

Крім того, судом встановлено, що 01.03.2019 між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Розаліо Агро" (Постачальник) укладено договір поставки №4 (далі - Договір поставки).

Наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Розаліо Агро" (індивідуальний податковий номер 425314711234), статусу платника податку на додану вартість на час існування господарських відносин з позивачем, підтверджується даними Реєстру платників податку на додану вартість, розміщеному на офіційному сайті Електронного кабінету Державної фіскальної служби https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv.

Згідно з пунктом 1.1 Договору поставки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Покупця товар, вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Пунктом 1.2 Договору поставки визначено, що асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.2 Договору поставки одночасно з товаром Постачальник зобов`язується передати Покупцю документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, а саме: видаткова накладна; податкова накладна; рахунок-фактура. Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Постачання Постачальником товару (Пробіолу) на адресу позивача підтверджується видатковими накладними, а саме: від 19.03.2019 №174 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 19.03.2019 №175 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 21.03.2019 №176 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 22.03.2019 №177 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 25.03.2019 №178 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 26.03.2019 №179 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 27.03.2019 №180 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 28.03.2019 №181 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.

Оплата позивачем отриманого товару здійснена частково згідно платіжних доручень: від 16.05.2019 №1500 на суму 60000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10000,00 грн.; від 28.05.2019 №1501 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 16.05.2019 №1521 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 16.05.2019 №1522 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 16.05.2019 №1523 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 21.05.2019 №1538 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 28.05.2019 №1547 на суму 73776,00 грн., у т.ч. ПДВ 12296,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Розаліо Агро" було видано ТОВ "СГП "МБС" податкові накладні, а саме: від 19.03.2019 №174 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 19.03.2019 №175 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 21.03.2019 №176 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 22.03.2019 №177 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 25.03.2019 №178 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 26.03.2019 №179 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 27.03.2019 №180 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 28.03.2019 №181 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.

Вказані податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за березень 2019 року на суму 133776 грн. та включено до податкового кредиту за березень 2019 року та за квітень 2019 року на суму 44592 грн. та включено до податкового кредиту за квітень 2019 року, про що зазначено в акті перевірки.

Таким чином, дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судом встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар поставлявся та які послуги надавались, за якою ціною та між якими контрагентами.

Враховуючи те, що позивачем своєчасно та в повній мірі виконано свої обов`язки з декларування податку на додану вартість, неможливості зі своєї сторони забезпечити дотримання постачальниками своїх обов`язків щодо декларування податку на додану вартість і той факт, що платник податків (позивач) не знав та не міг знати про недобросовісність своїх контрагентів, суд вважає, що позивач не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальниками їх обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і як наслідок повторно сплачувати згаданий податок.

Інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд в постановах від 04.12.2018 у справі №814/788/14, від 30.11.2018 у справі №820/4698/17, від 14.02.2018 у справі № 804/15887/14.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем (постачальником), порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем (постачальником) товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Так, одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (п. 23 рішення ЄСПЛ у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" (заява №6689/03), п. 38 рішення ЄСПЛ у справі "Інтерсплав проти України" (заява №803/02)).

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 (Булвес АД проти Болгарії) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу №1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів. Для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов`язковому порядку необхідно з`ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з`ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

Суд не приймає твердження податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, що не може свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності. Так, укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання своїх договірних обов`язків контрагентом.

Суд відхиляє доводи відповідача про відсутність у позивача первинних документів на підтвердження здійснення господарської операції у зв`язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки, наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Відсутність товарно-транспортної накладної або оформлення її з певними дефектами сама по собі не свідчить про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому.

Безпосереднього зв`язку між відсутністю товарно-транспортних накладних та підставою, моментом та правилами формування податкового кредиту відповідачем не доведено.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. До того ж, судом встановлено, що позивач у даному конкретному випадку не був учасником транспортних відносин та з урахуванням особливостей, передбачених договорами, мав прийняти товар у себе на складі, у зв`язку з чим наявність у нього, в даному конкретному випадку, транспортних документів не є обов`язковою

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 02.10.2018 у справі № №804/7239/15, від 27.02.2018 у справі №813/1974/17, 04.04.2018 у справі №808/2519/15, від 27.08.2018 у справі № №804/2952/14, від 18.10.2019 у справі №813/300/16.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що податковий кредит за результатами здійснених господарських операцій з ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем" сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів, робіт і послуг дійсно мав місце.

Контролюючий орган не ставить під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за вказаними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Акт перевірки та відзив відповідача також не містять зауважень щодо форми і змісту наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку.

Зокрема, відповідач під час розгляду справи не заперечував, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагенти супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

Суд звертає увагу сторін на положення пункту 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України за вимогами якого, платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку, обчислену із зазначеною в цьому пункті формулою.

Зі змісту формули вбачається, що визначальною умовою для виникнення права платника податків зареєструвати складену ним податкову накладну є недосягнення або рівність суми податку, зазначеної у податковій накладній, що реєструється, сумі податку за отриманими платником податковими накладними, разом з сумою податку сплаченого платником при ввезенні товарів на митну територію України, разом з сумою поповнення поточного рахунку платника податку в системі електронного адміністрування податку.

Таким чином, відсутність розміру необхідної суми, розрахованої за формулою, в тому числі з урахуванням суми на поточному рахунку платника податку в системі електронного адміністрування податку, унеможливлює реєстрацію податкової накладної продавцем товару.

Отже, контролюючий орган ще на стадії реєстрації податкової накладної наділений повноваженнями здійснювати контроль за відповідністю суми податкового кредиту, що буде сформована покупцем на підставі податкової накладної, сумі, яка в системі електронного адміністрування податку належить продавцеві та є достатньою для забезпечення виконання ним своїх податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

В силу положень абзацу третього пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що всі податкові накладні, складені ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем" за результатами господарських операцій з позивачем, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а отже є підставою для нарахування позивачем сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Під час перевірки відповідачем не досліджувались докази, які б свідчили, що надані до перевірки первинні бухгалтерські документи були підписані не уповноваженими особами або підроблені, як-то висновків почеркознавчих експертиз, зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем", у яких останні заперечували б факт складання первинних документів чи свою причетність до господарської діяльності очолюваних (контрольованих) ними підприємств.

Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем" спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення і виконання описаних правочинів і формування позивачем спірних сум податкових вигод.

Водночас, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день розгляду цієї справи по суті, ТОВ "Медикавент-1" (код ЄДРПОУ 40433196), ТОВ "Розаліо Агро" (код ЄДРПОУ 42531475), ТОВ "Векторн-Сістем" (код ЄДРПОУ 42750266) зареєстровані як юридичні особи, знаходяться за зареєстрованою адресою та не перебувають в процесі припинення (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

В матеріалах справи також відсутні докази того, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів позивача, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, які посвідчують факт придбання товарів (послуг).

Відтак, твердження про фіктивність зазначених підприємств є припущенням та не можуть бути покладені в обґрунтування висновку про порушення позивачем податкового законодавства.

Щодо обриву ланцюга постачання товарів, робіт і послуг.

Суд зазначає, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 рік, заява N803/02), "Булвес АД проти Болгарії" (2009 рік, заява N3991/03) і "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 рік, заява N6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, якщо платник ПДВ не знав і не міг знати про зловживання інших учасників ланцюга постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх нереальність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагенти чи інші учасники ланцюга постачання, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не надав.

Крім того, як вбачається зі змісту Акта перевірки, висновок про неможливість придбання товарів (послуг) контрагентами позивача, зроблений контролюючим органом на підставі даних Єдиного реєстру податкових накладних. Водночас, отримання податкової накладної від продавця товару є правом суб`єкта господарювання, а не його обов`язком. Господарські операції контрагентів позивача щодо придбання товарів за якими податкові накладні на їх ім`я не складались, контролюючим органом не досліджувались.

Відтак, відсутність інформації про отримання контрагентами позивача податкових накладних із переліком товарів, що у подальшому реалізовувались позивачеві, само по собі не означає відсутності факту такого придбання товару, а отже не є достатнім та допустимим доказом безтоварності господарської операції.

Зміст вчинених між позивачем та його контрагентами правочинів та інформація із офіційних джерел свідчить про те, що контрагенти позивача не є виробниками товарів і лише здійснюють посередницьку діяльність, специфіка якої полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов`язань. Даний вид діяльності може здійснюватися без попереднього зберігання товару, а перевезення виконуватися транспортними засобами, що належать третім особам.

Стверджуючи про об`єктивну недостатність адміністративно-господарських засобів для поставки товарів, відповідач в акті перевірки не навів переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти поставки товару, його оприбуткування, що засвідчені наданими до перевірки та матеріалів справи первинним бухгалтерським документами.

Зокрема, Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, були необхідні для поставки товарів (послуг) на користь позивача, але були відсутні у ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро" та ТОВ "Векторн-Сістем" чи їх контрагентів.

Узагальнені посилання контролюючого органу на протиправний характер діяльності ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро" та ТОВ "Векторн-Сістем" без конкретизації фактів вчинення ними податкових правопорушень та їх впливу на подальші правовідносини із позивачем, також не можуть слугувати підтвердженням недобросовісності останнього.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Як зазначено в Акті перевірки, ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро" та ТОВ "Векторн-Сістем", як на момент здійснення господарських відносин з позивачем, так і на час перевірки, були і залишаються юридичними особами, які зареєстровані у встановленому законом порядку, мають керівний склад, відомості про який внесені до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За переконанням суду, підприємство, яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов`язує право на зменшення податкового зобов`язання на суму податкового кредиту, не повинно нести відповідальність за протиправні діяння своїх контрагентів.

Між тим, не можна брати до уваги посилання контролюючого органу, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки є лише припущенням без належної перевірки діяльності самих суб`єктів господарювання.

Крім того, суд зауважує, що анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи або її відсутність за місцезнаходженням, самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Що стосується тверджень відповідача про безтоварність господарських операцій внаслідок відсутності сертифікатів якості на товар, засвідчені виробником та, як наслідок, неможливість встановлення виробника вказаних товарів, суд зазначає, що така відсутність не доводить безумовно безтоварність операції, а може бути лише складовою у ряді наданих відповідачем належних та допустимих доказів. За переконанням суду, вимога однієї сторони надати та обов`язок іншої сторони передати сертифікати якості на товар, засвідчений виробником, є правом покупця, з однієї сторони та обов`язком продавця - з іншої. Водночас, відсутність вимоги покупця надати документи, породжує право продавця їх не передавати, оскільки, в даному випадку відсутній предмет спору між сторонами.

За твердженням позивача, сертифікати якості на товар ним не вимагались та не отримувались, що, за переконанням суду, не може свідчити про безтоварність спірних господарських операцій, оскільки наявність придбаної продукції на складах позивача не перевірялась, а твердження про її використання ТОВ "СГП "МБС" у власній господарській діяльності під час перевірки та у подальшому контролюючим органом під сумнів не ставилось.

Наполягаючи на правомірності оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, відповідач також вказує на існування судового вироку відносно ТОВ "Медикавент-1".

Так, із долучених до матеріалів справи документів, судом встановлено, що відносно посадової особи ТОВ "Медикавент-1" наявний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 13.09.2019 у справі №759/11196/19 (провадження №1-кп/759/1031/19).

Стосовно використання вироків суду під час розгляду адміністративних справ, слід врахувати правову позицію Верховного Суду. Зокрема, викладена у постанові від 08.08.2018 у справі №820/4428/17, правова позиція полягає у наступному: "Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи контролюючого органу, щодо наявного вироку Бориспільського міськрайонного суду Київської області по справі № 359/4590/17, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 205-1 Кримінального кодексу України (підроблення документів, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи та фізичних осіб - підприємців), оскільки вказаний вирок не містить будь - яких відомостей про господарські операції між ТОВ "Форум Брандіг" та позивачем...".

У даному випадку, суд констатує, що вирок Святошинського районного суду м. Києва від 13.09.2019 у справі №759/11196/19 не містить встановлених та досліджених обставин щодо господарських відносин між обвинуваченою та ТОВ "СГП "МБС". Вказаним вироком не було встановлено, що визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення особа не мала взаємовідносин з позивачем.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 22 травня 2018 року (справа №826/14638/14, адміністративне провадження №К/9901/11318/18).

До того ж, Постанова Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (справа №826/18952/14) адміністративне провадження №К/9901/8100/18) містить правовий висновок про те, що сам факт наявності вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні, або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Постанова Верховного Суду від 29.03.2018 (провадження К/9901/6497/18, справа №826/3498/15) містить висновок про те, що оцінюючи доводи податкового органу щодо наявності зазначеного вироку, як такого, що беззаперечно свідчить про фіктивність контрагентів позивача, суд зазначає наступне. Факт наявності вироку, ухваленого на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених у вироку, який набрав законної сили.

Суд звертає увагу, що наданий відповідачем вирок ухвалений шляхом затвердження угоди про визнання винуватості.

Верховний Суд у низці своїх постанов сформував правовий висновок, відповідно до якого навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Крім того, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. (постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі № 2а-0870/12052/11, від 08.11.2018 у справі № 826/15028/17).

За змістом частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства, вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на преюдиційність, як властивість судового рішення, вирок суду має обов`язкове значення для адміністративного суду лише У частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків.

При цьому, допущені постачальником порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні господарської діяльності, можуть потягнути відповідну відповідальність щодо нього та не впливають на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість та до складу бюджетного відшкодування сплаченого у попередніх періодах постачальнику податку на додану вартість.

Отже, обставини щодо можливої фіктивності контрагентів позивача, про що вказує відповідач в акті перевірки та відзиві на позовну заяву, в ході розгляду справи не підтвердились.

За таких обставин, суд констатує про встановлення фактичного руху активів за результатами здійснення оспорюваних господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

Водночас докази які можуть свідчити про неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особами, які значяться продавцями товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не придбавалися або не могли бути придбані в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку, в матеріалах справи відсутні.

Висновки відповідача про неналежне оформлення документів та його сумніви в їх достовірності ґрунтуються виключно на аналізі самих документів, який не супроводжувався будь-якими діями по перевірці обставин здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Відповідач задля доведення своєї позиції мав би здійснити таку перевірку та з`ясувати обставини, однак, як вбачається із матеріалів справи, такої перевірки він не провів, доказів суду не представив, обмежився інформацією з власних баз даних, достовірність інформації в яких не підтверджена жодними об`єктивними доказами.

Водночас, на підтвердження реальності виконання умов договорів, позивач надав копії первинних документів.

Надаючи оцінку вказаному, суд застосовує вже напрацьовану Верховними Судом позицію з даного питання (постанова від 16.05.2018, справа №813/552/15, провадження №К/9901/25877/18; постанова від 06.02.2020, справа №806/1339/15, провадження №К/9901/27277/18).

Крім того, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності ("виправдання") свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а.

За таких обставин, податкове повідомлення-рішення від 15.11.2019 №000593511 є протиправним та підлягає скасуванню.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач як суб`єкт владних повноважень належних і достатніх доказів, які б спростували доводи позивача, не надав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 15.11.2019 №000593511.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.