Постанова

від 04.08.2021 по справі 320/3549/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/3549/20

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Бужак Н. П.

Суддів: Костюк Л.О., Беспалова О.О.

За участю секретаря: Шевченко Е.П.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року, суддя Балаклицький А.І., у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СГП МБС до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.11.2019 №000593511, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 458750 грн та нараховано штрафні санкції в розмірі 114688 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.11.2019 року №000593511.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління ДПС у Київській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.

В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.

З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Підстав для розгляду справи у відкритому судовому засіданні колегія суддів не встановила.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" зареєстровано як юридична особа 27.06.2007 (ідентифікаційний код 35161891), номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 13421020000001665, за адресою: 08715, Київська область, Обухівський район, с. Копачів, вул. Леніна, буд. 23-Б, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 №525264.

З 10.07.2007 зазначене товариство перебуває на податковому обліку в органах державної податкової служби за №2744, станом на момент перевірки перебуває на обліку в ГУ ДПС у Київській області (Обухівський район).

Видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" за КВЕД 2010 є: 21.20 Виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів (основний); 21.10 Виробництво основних фармацевтичних продуктів; 46.46 Оптова торгівля фармацевтичними товарами; 47.73 Роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

Директором Товариства з обмеженою відповідальністю "СГП "МБС" є Мізерницький Олександр Михайлович.

З 19.07.2007 товариство є платником податку на додану вартість, про що свідчить Свідоцтво №100054078 про реєстрацію платника на додану вартість.

Наказом Головного управління ДПС у Київській області від 30.09.2019 №319 призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "СГП "МБС" (код ЄДРПОУ 35161891) з 01.10.2019 тривалістю 5 робочих днів з метою встановлення дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Медикавент-1" (код ЄДРПОУ 40433196) за період з 01.02.2019 по 28.02.2019, з ТОВ "Розаліо Агро" (код ЄДРПОУ 42531475) за період з 01.03.2019 по 30.04.2019 та з ТОВ "Векторн-Сістем" (код ЄДРПОУ 42750266) за період з 01.04.2019 по 31.05.2019.

Копія наказу про проведення перевірки отримана директором ТОВ "СГП "МБС" 01.10.2019, про що свідчить власноручний підпис.

Направлення на перевірку було пред`явлено директору ТОВ "СГП "МБС" 01.10.2019, про що свідчить його власноручний підпис.

У період з 01.10.2019 по 07.10.2019 посадовою особою Головного управління ДПС у Київській області на підставі направлення від 01.10.2019 №286, відповідно до п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового Кодексу України та наказу від 30.09.2019 №319 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "СГП "МБС" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Медикавент-1" (код ЄДРПОУ 40433196) за період з 01.02.2019 по 28.02.2019, з ТОВ "Розаліо Агро" (код ЄДРПОУ 42531475) за період з 01.03.2019 по 30.04.2019 та з ТОВ "Векторн-Сістем" (код ЄДРПОУ 42750266) за період з 01.04.2019 по 31.05.2019.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області складено Акт від 15.10.2019 №137/10-36-05-11/35161891 (надалі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "СГП "МБС" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 458750 грн., в т.ч. за лютий 2019 року на суму 100238 грн., за березень 2019 року на суму 133776 грн., за квітень 2019 року на суму 202218 грн. та за травень 2019 року на суму 22518 грн.

Такі висновки контролюючий орган пов`язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ "СГП "МБС" та ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем", які ґрунтуються на аналізі інформації, що зберігається в інформаційних базах даних ДФС України ІС "Податковий блок", Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру судових рішень. На думку перевіряючого, контрагенти позивача - ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем" не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій.

Під час перевірки контролюючим органом було встановлено, що ТОВ "СГП "МБС" віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ з придбання послуг (Моніторинг ринку, пошук партнерів та просування і супровід продажів продукції 02-2018р.) у ТОВ "Медикавент-1" на суму ПДВ 100238 грн. за лютий 2019 року, з придбання товару (Пробіол) у ТОВ "Розаліо Агро" на суму ПДВ 133776 грн. за березень 2019 року, на суму ПДВ 44592 грн. за квітень 2019 року та з придбання товару (Пробіол) у ТОВ "Векторн-Сістем" на суму ПДВ 157626 грн. за квітень 2019 року, на суму ПДВ 22518 грн. за травень 2019 року.

Також відповідачем встановлено факт неподання ТОВ "Медикавент-1" податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2019 року.

Як убачається з акту перевірки, позивачем не надано на досліження договір про надання виконавцем ТОВ "Медикавент-1" послуг, у зв`язку з чим неможливо дослідити умови договору.

Також, до перевірки не надано оборотно-сальдові відомості в розрізі постачальників, платіжні доручення, банківські та касові документи, тощо, що підтверджують відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій по придбанню у виконавця ТОВ "Медикавент-1" послуг (Моніторинг ринку, пошук партнерів та просування і супровід продажів продукції 02-2018р.), їх форми розрахунків та наявності чи відсутності заборгованості.

За результатами аналізу податкової звітності та даних ІТС "Податковий блок" встановлено, що господарська діяльність ТОВ "Медикавент-1" має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутні основні засоби; відсутні трудові ресурси; відсутні об`єкти оподаткування у виконавця; відсутнє придбання послуг, що були реалізовані на адресу ТОВ "СГП "МБС".

Крім того, згідно даних Єдиного реєстру судових рішень ТОВ "Медикавент-1" є фігурантом кримінальних проваджень, а саме: №32018100000000041 від 14.03.2018 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; №32018270000000027 від 28.02.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 212 КК України; №32018100060000008 від 16.01.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України; №32017100080000052 від 27.07.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 212 КК України; №32019100000000434 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України.

Відповідно до вироку Святошинського районного суду м. Києва від 13.09.2019 визнано посадову особу ТОВ "Медикавент-1" винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 205-1 КК України і призначено їй, із застосуванням ст.69 КК України, узгоджене сторонами покарання у виді штрафу у розмірі 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2550 (дві тисячі п`ятсот п`ятдесят) гривень.

Під час проведення перевірки фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ "Розаліо Агро" контролюючим органом встановлено, що позивачем до перевірки не надано договір про постачання постачальником ТОВ "Розаліо Агро" товару (Пробіол), у зв`язку з чим неможливо дослідити умови договору.

Окрім того, позивачем до перевірки не надано оборотно-сальдові відомості в розрізі постачальників, платіжні доручення, банківські та касові документи, тощо, що підтверджують відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій по придбанню у виконавця ТОВ "Розаліо Агро" товару (Пробіол), їх форми розрахунків та наявності чи відсутності заборгованості.

За результатами аналізу податкової звітності та даних ІТС "Податковий блок" встановлено, що господарська діяльність ТОВ "Розаліо Агро" має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутні основні засоби; відсутні трудові ресурси; відсутні об`єкти оподаткування у виконавця; відсутнє придбання чи імпорт товару (Пробіол), що був реалізований на адресу ТОВ "СГП "МБС".

Крім того, за висновками узагальненої податкової інформації від 10.07.2019 №55/11-28-14-02/42531475, складеної ГУ ДПС у Кіровоградській області по платнику податків ТОВ "Розаліо Агро" за звітні періоди декларування ПДВ з 01.01.2019 по 30.04.2019, встановлено неправомірне визначення сум податкових зобов`язань при продажу товарів/послуг на загальну суму ПДВ 12284477,91 грн., чим порушено норми п.185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України, та сум податкового кредиту при придбанні товарів/послуг на загальну суму ПДВ 12284761,59 грн., чим порушено норми п.п."а" п. 198.1 ст. 198, абз. 1-3 п. 198.2, абз. 1-2 п. 198.3 та абз. 3 п. 198.6 ст. 198, абз. 2, 3 п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України.

З приводу перевірки фінансово-господарських відносин позивача з ТОВ "Векторн-Сістем", то відповідач в акті перевірки зазначив, що позивачем до перевірки не надано договір про постачання постачальником ТОВ "Векторн-Сістем" товару (Пробіол), у зв`язку з чим неможливо дослідити умови договору.

Також, до перевірки не надано оборотно-сальдові відомості в розрізі постачальників, платіжні доручення, банківські та касові документи, тощо, що підтверджують відображення в бухгалтерському обліку фінансово-господарських операцій по придбанню у виконавця ТОВ "Векторн-Сістем" товару (Пробіол), їх форми розрахунків та наявності чи відсутності заборгованості.

За результатами аналізу податкової звітності та даних ІТС "Податковий блок" встановлено, що господарська діяльність ТОВ "Векторн-Сістем" має наступні ознаки нереальності здійснення операцій, а саме: відсутні основні засоби; відсутня достатня кількість трудових ресурсів; відсутні об`єкти оподаткування у виконавця; відсутнє придбання чи імпорт товару (Пробіол), що був реалізований на адресу ТОВ "СГП "МБС".

Вищевикладені доводи , викладені в акті перевірки, як вказує податковий орган, свідчать про нереальність здійснення фінансово-господарських операцій на адресу ТОВ "СГП "МБС", а лише проведення їх документального оформлення.

На підставі висновків акта перевірки, відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пункту 58.1 статті 58, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, Головним управлінням ДПС у Київській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 15.11.2019 №000593511, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 573438,00 грн., в тому числі за податковими зобов`язаннями на суму 458750,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 114688,00 грн.

Не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням та висновками, які містяться в Акті перевірки, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи праву оцінку взаємовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість операції платників податків з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу..

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХIV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - Закон №996-ХIV) визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, у той час як під господарською операцією розуміється дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

При цьому за змістом статті 9 Закону №996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із положеннями частини 3 цієї статті інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на кінець останнього дня кожного місяця.

Оскільки сукупний аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що обов`язок платника податку з декларування податкового зобов`язання з податку на додану вартість є, перш за все в даній ситуації, похідним від самого факту здійснення відповідних господарських операцій, при цьому перевірка правильності відображення господарської операції у податковому обліку вимагає дослідження дійсного переміщення активу між учасниками поставки та аналіз змін їх майнового стану з урахуванням усіх доводів та доказів, наданих учасниками провадження.

Отже, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку із положеннями законодавства з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначають, що однією з головних умов документального підтвердження задекларованих платником податків у податковій звітності показників є можливість на підставі наявних первинних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання позитивного економічного ефекту (доходу) в результаті здійснення господарських операцій.

При цьому первинний документ має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення, натомість сама собою наявність або відсутність окремих документів не свідчить про наявність факту порушення з боку платника податків, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з п.п.2.15 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Як встановив суд першої інстанції, зі змісту досліджених фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ "Медикавент-1", з ТОВ "Розаліо Агро" та з ТОВ "Векторн-Сістем" за результатом здійснення яких позивачем були сформовані спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість, а також встановлено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, мету та обставини використання спірного товару та послуг у власній господарській діяльності позивача.

Так, 03.01.2019 між позивачем (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медикавент-1" (Виконавець) укладено договір про надання послуг №030119.

Наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Медикавент-1" (індивідуальний податковий номер 404331926585), статусу платника податку на додану вартість на час існування господарських відносин з позивачем, підтверджується даними Реєстру платників податку на додану вартість, розміщеному на офіційному сайті Електронного кабінету Державної фіскальної служби https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv.

Згідно з пунктом 1.1. Договору послуг, Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов`язок провести ряд необхідних дій з моніторингу ринку, пошуку партнерів та просування і супровід продажу продукції товарів Замовника.

Відповідно до пункту 2 Договору послуг Виконавець зобов`язується: самостійно здійснювати пошук потенційних клієнтів; проводити попередні перемови щодо укладання договорів купівлі-продажу між Замовником та третіми особами; розробити проект договору та угодити його Замовником та третіми особами.

Згідно з пунктом 4.1 Договору послуг за виконання послуг, зазначених у п. 1.1 договору, Замовник сплачує Виконавцю грошові кошти у сумі, що зазначена у виставленому рахунку-фактурі протягом 5 банківських днів на розрахунковий рахунок Виконавця.

Надання Виконавцем послуг (Моніторинг ринку, пошук партнерів та просування і супровід продажів продукції 02-2018р.) підтверджується Актами надання послуг від 04.02.2019 №2 на загальну суму 439425,00 грн., у т.ч. ПДВ 73237,50 грн., та від 06.02.2019 №3 на загальну суму 162000,00 грн., у т.ч. ПДВ 27000,00 грн.

Оплата позивачем вартості послуг здійснена частково згідно платіжних доручень: від 04.02.2019 №1669 на суму 60000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10000,00 грн.; від 06.02.2019 №1669 на суму 60000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10000,00 грн.; від 07.02.2019 №1669 на суму 150000,00 грн., у т.ч. ПДВ 25000,00 грн.; від 07.02.2019 №1671 на суму 150000,00 грн., у т.ч. ПДВ 25000,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Медикавент-1" було видано ТОВ "СГП "МБС" податкову накладну №1 від 04.02.2019 на суму 439425,00 грн., у т.ч. ПДВ 73237,50 грн., та податкову накладну №2 від 06.02.2019 на суму 162000,00 грн., у т.ч. ПДВ 27000,00 грн.

Податкові накладні №1 від 04.02.2019, №2 від 06.02.2019 були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за лютий 2019 року та включено до податкового кредиту за відповідний період, про що зазначено в акті перевірки.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2019 між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Векторн-Сістем" (Постачальник) укладено договір поставки №4.

Наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Векторн-Сістем" (індивідуальний податковий номер 427502611238), статусу платника податку на додану вартість на час існування господарських відносин з позивачем, підтверджується даними Реєстру платників податку на додану вартість, розміщеному на офіційному сайті Електронного кабінету Державної фіскальної служби https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv.

Згідно з пунктом 1.1 Договору поставки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Покупця товар, вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Пунктом 1.2 Договору поставки визначено, що асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.2 Договору поставки одночасно з товаром Постачальник зобов`язується передати Покупцю документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, а саме: видаткова накладна; податкова накладна; рахунок-фактура. Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Постачання Постачальником товару (Пробіолу) на адресу позивача підтверджується видатковими накладними, а саме: від 16.04.2019 №80 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 17.04.2019 №81 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 18.04.2019 №82 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 22.04.2019 №83 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 24.04.2019 №84 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 25.04.2019 №85 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 26.04.2019 №86 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 26.04.2019 №87 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.

Оплата позивачем отриманого товару здійснена частково згідно платіжних доручень: від 03.07.2019 №1545 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 19.06.2019 №1543 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 19.06.2019 №1544 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Векторн-Сістем" було видано ТОВ "СГП "МБС" податкові накладні, а саме: від 16.04.2019 №80 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 17.04.2019 №81 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 18.04.2019 №82 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 22.04.2019 №83 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 24.04.2019 №84 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 25.04.2019 №85 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 26.04.2019 №86 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.; від 26.04.2019 №87 на суму 135108,00 грн., у т.ч. ПДВ 22518,00 грн.

Вказані податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за квітень 2019 року та включено до податкового кредиту за відповідний період, про що зазначено в акті перевірки.

Окрім того, судом першої інстанції встановлено, що 01.03.2019 між позивачем (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Розаліо Агро" (Постачальник) укладено договір поставки №4 (далі - Договір поставки).

Наявність у Товариства з обмеженою відповідальністю "Розаліо Агро" (індивідуальний податковий номер 425314711234), статусу платника податку на додану вартість на час існування господарських відносин з позивачем, підтверджується даними Реєстру платників податку на додану вартість, розміщеному на офіційному сайті Електронного кабінету Державної фіскальної служби https://cabinet.sfs.gov.ua/registers/pdv.

Згідно з пунктом 1.1 Договору поставки, в порядку та на умовах, визначених цим договором, Постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність Покупця товар, вказаний в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною договору, а Покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Пунктом 1.2 Договору поставки визначено, що асортимент, одиниця виміру, загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором, ціна за одиницю товару, визначаються в рахунках-фактурах та видаткових накладних, які є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 2.2 Договору поставки одночасно з товаром Постачальник зобов`язується передати Покупцю документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, а саме: видаткова накладна; податкова накладна; рахунок-фактура. Цей перелік є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Постачання Постачальником товару (Пробіолу) на адресу позивача підтверджується видатковими накладними, а саме: від 19.03.2019 №174 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 19.03.2019 №175 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 21.03.2019 №176 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 22.03.2019 №177 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 25.03.2019 №178 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 26.03.2019 №179 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 27.03.2019 №180 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 28.03.2019 №181 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.

Оплата позивачем отриманого товару здійснена частково згідно платіжних доручень: від 16.05.2019 №1500 на суму 60000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10000,00 грн.; від 28.05.2019 №1501 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 16.05.2019 №1521 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 16.05.2019 №1522 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 16.05.2019 №1523 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 21.05.2019 №1538 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 28.05.2019 №1547 на суму 73776,00 грн., у т.ч. ПДВ 12296,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Розаліо Агро" було видано ТОВ "СГП "МБС" податкові накладні, а саме: від 19.03.2019 №174 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 19.03.2019 №175 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 21.03.2019 №176 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 22.03.2019 №177 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 25.03.2019 №178 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 26.03.2019 №179 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 27.03.2019 №180 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.; від 28.03.2019 №181 на суму 133776,00 грн., у т.ч. ПДВ 22296,00 грн.

Вказані податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за березень 2019 року на суму 133776 грн. та включено до податкового кредиту за березень 2019 року та за квітень 2019 року на суму 44592 грн. та включено до податкового кредиту за квітень 2019 року, про що зазначено в акті перевірки.

Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції про те, що всі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар поставлявся та які послуги надавались, за якою ціною та між якими контрагентами.

Виконуючи свої зобов`язання за договорами, позивач не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальниками їх обов`язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і як наслідок повторно сплачувати податок.

Інформація про ознаки фіктивної діяльності контрагента (як-то: податковий стан платника податків, відсутність необхідних та достатніх матеріально-технічних ресурсів та персоналу тощо), одержана контролюючим органом з його власних інформаційних систем, що не оформлена рішенням суб`єкта владних повноважень і не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом в постановах від 04.12.2018 у справі №814/788/14, від 30.11.2018 у справі №820/4698/17, від 14.02.2018 у справі № 804/15887/14.

Водночас, колегія суддів зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем (постачальником), порушення ним правил здійснення господарської діяльності та наявність обставин державної реєстрації, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем (постачальником) товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Одним з принципів розгляду податкових спорів, відповідно до ст. 4 Податкового кодексу України є принцип презумпції добросовісності та рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини", практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (п. 23 рішення ЄСПЛ у справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії" (заява №6689/03), п. 38 рішення ЄСПЛ у справі "Інтерсплав проти України" (заява №803/02)).

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 (Булвес АД проти Болгарії) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є власністю у розумінні статті 1 Протоколу №1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону Про ПДВ стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів. Для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов`язковому порядку необхідно з`ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з`ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтва платника податку на додану вартість.

Щодо доводів податкового органу про відсутності у контрагентів позивача достатніх виробничих потужностей, працівників, офісних та складських приміщень та інших основних засобів, суд першої інстанції вірно їх відхилив, зазначивши, що дана обставина не свідчить про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання субпідрядних договорів, договорів оренди обладнання, транспортних засобів тощо з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності.

Укладання трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а податкове законодавства не ставить право платника на податковий кредит та на формування витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання своїх договірних обов`язків контрагентом.

Безпідставними є посилання відповідача на відсутність у позивача первинних документів на підтвердження здійснення господарської операції у зв`язку з відсутністю товарно-транспортних накладних, оскільки, наявність транспортних документів на перевезення товарно-матеріальних цінностей за наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договором поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами перевезення. Крім того, товарно-транспортні накладні є доказом факту перевезення (переміщення) товару, натомість факт передання товару та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Відсутність товарно-транспортної накладної або оформлення її з певними дефектами сама по собі не свідчить про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому.

Безпосереднього зв`язку між відсутністю товарно-транспортних накладних та підставою, моментом та правилами формування податкового кредиту відповідачем не доведено.

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, або ж наявність певних недоліків у її заповненні, не може беззаперечно свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість. До того ж, судом встановлено, що позивач у даному конкретному випадку не був учасником транспортних відносин, у зв`язку з чим наявність у нього, в даному конкретному випадку, транспортних документів не є обов`язковою.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постановах від 27.08.2018 у справі № №804/2952/14, від 18.10.2019 у справі №813/300/16.

Таким чином, судом встановлено, що податковий кредит за результатами здійснених господарських операцій з ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем" сформований позивачем на підставі належних документів, оформлених згідно з вимогами чинного законодавства, обсяг яких є достатнім для висновку про те, що рух товарів, робіт і послуг дійсно мав місце.

Контролюючий орган не ставить під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за вказаними первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Акт перевірки та відзив відповідача також не містять зауважень щодо форми і змісту наданих позивачем документів первинного бухгалтерського обліку.

Податковий орган не надав заперечень, що первинні бухгалтерські документи, якими позивач та його контрагенти супроводжували виконання спірних фінансово-господарських операцій, містять усі необхідні реквізити, дозволяють беззаперечно встановити зміст та обсяги господарських операцій та ідентифікувати осіб, які були їх учасниками та відповідальні за їх здійснення.

Водночас, пунктом 200-1.3 статті 200-1 Податкового кодексу України визначено, що платник податку має право зареєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму податку, обчислену із зазначеною в цьому пункті формулою.

Зі змісту формули вбачається, що визначальною умовою для виникнення права платника податків зареєструвати складену ним податкову накладну є недосягнення або рівність суми податку, зазначеної у податковій накладній, що реєструється, сумі податку за отриманими платником податковими накладними, разом з сумою податку сплаченого платником при ввезенні товарів на митну територію України, разом з сумою поповнення поточного рахунку платника податку в системі електронного адміністрування податку.

Таким чином, відсутність розміру необхідної суми, розрахованої за формулою, в тому числі з урахуванням суми на поточному рахунку платника податку в системі електронного адміністрування податку, унеможливлює реєстрацію податкової накладної продавцем товару.

Отже, контролюючий орган ще на стадії реєстрації податкової накладної наділений повноваженнями здійснювати контроль за відповідністю суми податкового кредиту, що буде сформована покупцем на підставі податкової накладної, сумі, яка в системі електронного адміністрування податку належить продавцеві та є достатньою для забезпечення виконання ним своїх податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

В силу положень абзацу третього пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Всі податкові накладні, складені ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем" за результатами господарських операцій з позивачем, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, а отже є підставою для нарахування позивачем сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що під час перевірки відповідачем не досліджувались докази, які б свідчили, що надані до перевірки первинні бухгалтерські документи були підписані не уповноваженими особами або підроблені, як-то висновків почеркознавчих експертиз, зафіксованих у будь-якій формі пояснень посадових осіб ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем", у яких останні заперечували б факт складання первинних документів чи свою причетність до господарської діяльності очолюваних (контрольованих) ними підприємств.

Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро", ТОВ "Векторн-Сістем" спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення і виконання описаних правочинів і формування позивачем спірних сум податкових вигод.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на день розгляду цієї справи по суті, ТОВ "Медикавент-1" (код ЄДРПОУ 40433196), ТОВ "Розаліо Агро" (код ЄДРПОУ 42531475), ТОВ "Векторн-Сістем" (код ЄДРПОУ 42750266) зареєстровані як юридичні особи, знаходяться за зареєстрованою адресою та не перебувають в процесі припинення (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

В матеріалах справи відсутні докази того, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів позивача, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, які посвідчують факт придбання товарів (послуг).

Окрім того, судова колегія акцентує увагу на тому, що при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Інтерсплав проти України" (2007 рік, заява N803/02), "Булвес АД проти Болгарії" (2009 рік, заява N3991/03) і "Бізнес Супорт Центр проти Болгарії" (2010 рік, заява N6689/03), які відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, зазначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування. При цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом, якщо платник ПДВ не знав і не міг знати про зловживання інших учасників ланцюга постачання.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод, або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та невизнання понесених витрат. При цьому, такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, та повинні бути підтвердженими належними і достатніми доказами.

В контексті викладеного, обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх нереальність чи про те, що позивач як платник податків діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які міг допустити його контрагенти чи інші учасники ланцюга постачання, або ж про те, що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій було одержання позивачем податкової вигоди, контролюючий орган під час розгляду справи не надав.

Крім того, як вбачається зі змісту Акта перевірки, висновок про неможливість придбання товарів (послуг) контрагентами позивача, зроблений контролюючим органом на підставі даних Єдиного реєстру податкових накладних. Водночас, отримання податкової накладної від продавця товару є правом суб`єкта господарювання, а не його обов`язком. Господарські операції контрагентів позивача щодо придбання товарів за якими податкові накладні на їх ім`я не складались, контролюючим органом не досліджувались.

Відтак, відсутність інформації про отримання контрагентами позивача податкових накладних із переліком товарів, що у подальшому реалізовувались позивачеві, само по собі не означає відсутності факту такого придбання товару, а отже не є достатнім та допустимим доказом безтоварності господарської операції.

Зміст вчинених між позивачем та його контрагентами правочинів та інформація із офіційних джерел свідчить про те, що контрагенти позивача не є виробниками товарів, здійснюють лише посередницьку діяльність, специфіка якої полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов`язань. Даний вид діяльності може здійснюватися без попереднього зберігання товару, а перевезення виконуватися транспортними засобами, що належать третім особам.

Окрім того, Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, були необхідні для поставки товарів (послуг) на користь позивача, але були відсутні у ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро" та ТОВ "Векторн-Сістем" чи їх контрагентів.

Узагальнені посилання контролюючого органу на протиправний характер діяльності ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро" та ТОВ "Векторн-Сістем" без конкретизації фактів вчинення ними податкових правопорушень та їх впливу на подальші правовідносини із позивачем, також не можуть слугувати підтвердженням недобросовісності останнього.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно з актом перевірки ТОВ "Медикавент-1", ТОВ "Розаліо Агро" та ТОВ "Векторн-Сістем", як на момент здійснення господарських відносин з позивачем, так і на час перевірки, були і залишаються юридичними особами, які зареєстровані у встановленому законом порядку, мають керівний склад, відомості про який внесені до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Також є безпідставними посилання контролюючого органу, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у контрагентів позивача, оскільки такі висновки є лише припущенням без належної перевірки діяльності самих суб`єктів господарювання.

Анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи або її відсутність за місцезнаходженням, самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Що стосується тверджень відповідача про безтоварність господарських операцій внаслідок відсутності сертифікатів якості на товар, засвідчені виробником та, як наслідок, неможливість встановлення виробника вказаних товарів, то суд першої інстанції вірно встановив , що така відсутність не доводить безумовно безтоварність операції, а може бути лише складовою у ряді наданих відповідачем належних та допустимих доказів. Вимога однієї сторони надати та обов`язок іншої сторони передати сертифікати якості на товар, засвідчений виробником, є правом покупця, з однієї сторони та обов`язком продавця - з іншої. Водночас, відсутність вимоги покупця надати документи, породжує право продавця їх не передавати, оскільки, в даному випадку відсутній предмет спору між сторонами.

За твердженням позивача, сертифікати якості на товар ним не вимагались та не отримувались, що, за переконанням суду, не може свідчити про безтоварність спірних господарських операцій, оскільки наявність придбаної продукції на складах позивача не перевірялась, а твердження про її використання ТОВ "СГП "МБС" у власній господарській діяльності під час перевірки та у подальшому контролюючим органом під сумнів не ставилось.

Щодо посилання відповідача на вирок суду відносно посадової особи ТОВ "Медикавент-1" колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до вироку Святошинського районного суду м. Києва від 13.09.2019 у справі №759/11196/19 (провадження №1-кп/759/1031/19) відносно посадової особи ТОВ "Медикавент-1" , зокрема ОСОБА_1 остання була визнана винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 205-1 КК України, тобто у пособництві в внесенні в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, завідомо неправдивим відомостей.

Із даного вироку убачається, що всі дії, які інкримінуються ОСОБА_1 , остання вчинила, починаючи з приблизно з лютого 2019 року.

Із наданих до справи первинних документів, які були також предметом дослідження податковим органом під час перевірки, договір про надання послуг від 03 січня 2019 року, акт надання послуг від 06 лютого 2029 року, від 04 лютого 2019 року підписані директором ТОВ Медикавет-1 Смекаловим Андрієм Вікторовичем.

Отже, засуджена особа ОСОБА_1 ніякого відношення до позивача не мала, не укладала з ним договору про надання послуг та не підписувала первинні бухгалтерські документи.

Окрім того, як досудовим слідством, так і судом, який ухвалював вирок у кримінальній справі, не було встановлено чіткої дати вчинення кримінального правопорушення зазначеною особою, як і не встановлено, що ТОВ СГП МБС має відношення до протиправної діяльності посадових осіб ТОВ Медикавет-1 .

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до вироку суду, всі дії директора ОСОБА_1 стосувалися розгляду після 11.02.2019 року, тоді як акти про надання послуг вказують на виконання умов договору відповідно від 04 лютого 2019 року та від 06 лютого 2019 року. Платіжні доручення оформлені 06.02 та 07.02.2019 року.

Верховний Суд у своїй практиці сформував правовий висновок, відповідно до якого навіть факт наявності вироків, ухвалених на підставі угод у кримінальному провадженні, не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій із урахуванням обставин, встановлених у вироках, які набрали законної сили.

Крім того, суд не може робити висновок про нереальність господарських операцій підприємства з контрагентами на підставі вироку, якщо в останньому немає жодних обставин, що підтверджували б факт безтоварності спірних господарських операцій, а також якщо встановлена у вироку обставина не має значення для податкового спору, тобто не стосується предмету доказування даної адміністративної справи. (постанови Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 808/2459/17, від 12.04.2018 у справі № 826/1571/16 та від 16.05.2018 у справі № 2а-0870/12052/11, від 08.11.2018 у справі № 826/15028/17).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( Ruiz Torija v. Spain , заява № 18390/91, пункт 29).

Суд у цій справі також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законними і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в ньому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновок суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2020 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

Суддя-доповідач: Бужак Н.П.

Судді: Костюк Л.О.

Беспалова О.О.