Постанова

від 29.10.2020 по справі 826/14300/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 жовтня 2020 року

Київ

справа №826/14300/17

адміністративне провадження №К/9901/24385/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 826/14300/17 за позовом Дочірнього підприємства з іноземною інвестицією Сантрейд до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Офісу великих платників податків ДПС на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року (головуючий суддя - Костюк Л.О., судді: Бужак Н.П., Кобаль М.І.),-

ВСТАНОВИВ:

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 19 листопада 2018 року позов задовольнив . Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №0008281401, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 172826803 грн та застосовано штрафні санкції на загальну суму 86413402 грн .

Повний текст указаного судового рішення було виготовлено 19 лютого 2019 року (том 90 а.с.225).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, правонаступником якого є Офіс великих платників податків ДПС (далі за текстом - Офіс, відповідач) 18 березня 2019 року подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 квітня 2019 року апеляційну скаргу Офісу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 5832904,62 грн у п`ятиденний строк з моменту отримання ухвали .

Ухвалою від 20 травня 2019 року Шостий апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу Офісу у зв`язку з неусуненням недоліків скарги .

Відповідач повторно звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року, яка була направлена поштою 18 листопада 2018 року (том 91 а.с.212).

Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 2 грудня 2019 року залишив указану апеляційну скаргу без руху та надав десятиденний строк з моменту отримання її копії для усунення недоліків, а саме подання документа про сплату судового збору.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2019 року у задоволенні заяви Офісу про продовження строку для усунення недоліків відмовлено та повернуто апеляційну скаргу заявнику.

18 лютого 2020 року Офіс втретє подав апеляційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року .

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання Офісу про поновлення строку на апеляційне оскарження. Апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту десятиденний строк, перебіг якого обчислюється з дня отримання копії цієї ухвали, але не раніше ніж з дня закінчення карантину, установленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 , для подання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження та документа про сплату судового збору.

Копія вказаної ухвали була отримана відповідачем 4 червня 2020 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том 92 а.с.43).

6 серпня 2020 року Офіс засобами поштового зв`язку надіслав до суду апеляційної інстанції заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, в якій заявник вказав, що Офіс неодноразово звертався до ДФС України з проханням про виділення коштів на оплату судового збору. Саме недостатнє фінансування унеможливило своєчасне звернення скаржника з апеляційною скаргою одразу після її повернення.

В частині оплати судового збору Офіс вказав, що станом на дату подання апеляційної скарги обмежено граничний розмір судового збору за її подання 15 розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому просив зменшити розмір належного до сплати судового збору до 31530 грн.

Ухвалою від 25 серпня 2020 року Шостий апеляційний адміністративний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Офісу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року .

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції з посиланням на приписи частини другої статті 299 КАС України, вказав про відсутність поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження. При цьому апеляційний суд також урахував те, що Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19) від 18 червня 2020 року №731-ІХ (далі - Закон №731-ІХ) строки, що були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VІ Прикінцеві положення КАС України, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Враховуючи дату його опублікування (16 липня 2020 року), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідні строки закінчились 5 серпня 2020 року, тому з 6 серпня 2020 року у суду не має підстав вирішувати питання щодо подальшого руху справи.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, Офіс подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження та направити справу для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що КАС України не встановлює конкретний момент, коли саме протягом року скаржник зобов`язаний звернутися до суду, якщо строк ним пропущено з поважних причин. Разом з тим, в даному випадку через недостатнє фінансування витрат на сплату судового збору протягом тривалого часу скаржник був позбавлений можливості вчасно звернутись до суду з повторною апеляційною скаргою. Скаржник посилається на постанову Верховного Суду від 15 травня 2020 року (справа №820/1212/17), в якій вказано, що розмір належного до сплати судового збору належить до виключних випадків, з огляду на які можливо поновити пропущений суб`єктом владних повноважень процесуальний строк.

Окремо скаржник звернув увагу на неправильне визначення судом апеляційної інстанції в ухвалі від 25 травня 2020 року належного до сплати судового збору в розмірі 5832904,62 грн, оскільки станом на дату подання апеляційної скарги такий розмір було обмежено 15 прожитковими мінімумами для працездатних осіб. При цьому з метою усунення недоліків апеляційної скарги Офіс надав платіжне доручення №665 від 4 червня 2020 року в сумі 31530 грн.

Також скаржник зазначає, що Закон №731-ІХ набрав чинності 17 липня 2020 року, тому відповідачем вчасно подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, а саме 6 серпня 2020 року.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін. Відзив вмотивовано тим, що відповідач тричі намагався оскаржити рішення суду першої інстанції, але при поданні кожної з апеляційних скарг, в тому числі і 18 лютого 2020 року, судовий збір сплачено не було. Вказане є свідченням зловживання наданими законом процесуальними правами, на що також вказував Верховний Суд в постанові від 10 квітня 2018 року (справа №823/2020/17). На переконання позивача, неналежне фінансування не є поважною підставою пропуску строку на апеляційне оскарження, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду . Визнання наведених причин поважними фактично порушуватиме принцип рівності сторін.

Посилання скаржника, що на момент подання ним третьої апеляційної скарги розмір судового збору, що підлягає сплаті за апеляційне оскарження, було обмежено 15 розмірами прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є хибними. Указані зміни було внесено до Закону України Про судовий збір вже після подання апеляційної скарги втретє. За позицією позивача, відповідач при поданні третьої апеляційної скарги не надав будь-яких доказів сплати судового збору, проте, станом на цей час вже був обізнаний, що до Закону України Про судовий збір будуть внесені зміни після набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16 січня 2020 року №465-IX . Сплата відповідачем майже через півтора року після виготовлення повного тексту судового рішення судового збору в розмірі 31530 грн, тоді як ДП з ІІ Сантрейд при поданні адміністративного позову сплатило 3888603,08 грн, на переконання позивача, порушує принципи справедливості та рівності сторін. Наголошено на проявленій відповідачем недобросовісності та затягуванні розгляду справи, що виявилось у поданні заяви про усунення недоліків лише 6 серпня 2020 року, тоді як сплата судового збору у розмірі 0,8% відсотка від належної суми відбулась ще 4 червня 2020 року.

З посиланням на практику Європейського суду з прав людини позивач вказує, що задоволення касаційної скарги призведе до порушення принципу остаточності судового рішення. Виходячи з принципу належного урядування , контролюючі органи повинні діяти у встановлений законом спосіб та з дотриманням установлених строків.

Також Офіс великих платників податків ДПС заявив клопотання про заміну на нього в порядку процесуального правонаступництва відповідача у справі - Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, який було реорганізовано шляхом приєднання до Офісу великих платників податків ДПС згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537.

Розглянувши вказану заяву, на підставі статті 52 КАС України колегією суддів здійснено заміну відповідача у справі - Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, на його правонаступника - Офіс великих платників податків ДПС.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ухвали Верховного Суду від 30 вересня 2020 року касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З огляду на доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів має перевірити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права з питань:

1) правильності визначення розміру судового збору, що належало сплатити за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі;

2) наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, безпідставно не врахованих апеляційним судом.

Щодо розміру судового збору.

За правилами, встановленими частиною третьою статті 328 КАС України, ухвали про залишення апеляційних скарг без руху не підлягають окремому касаційному оскарженню. Враховуючи незгоду відповідача із встановленим до сплати судом апеляційної інстанції розміром судового збору, що, за його позицією, могло вплинути на обставини дотримання скаржником строку на апеляційне оскарження, правильність застосування апеляційним судом приписів Закону України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI) підлягають перевірці судом касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI (в редакції, чинній на дату подання адміністративного позову - 6 листопада 2017 року, том 1 а.с.6) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, юридичною особою сплачується 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб .

Предметом позову у цій справі було податкове повідомлення-рішення від 3 листопада 2017 року №0008281401, яким позивачу було визначено грошове зобов`язання в загальному розмірі 259240205 грн. Відтак, належний до сплати розмір судового збору за подання позову становив 3888603,08 грн та був сплачений позивачем (том 1 а.с.5).

Станом на час подання відповідачем апеляційних скарг (18 березня 2019 року, 18 листопада 2019 року, 18 лютого 2020 року) підпункт 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI діяв у наступній редакції: За подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами сплачується 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги .

Таким чином, належний розмір судового збору за подання усіх апеляційних скарг становив 5832904,61 грн (3888603,08 х 150 %), на що правильно вказував апеляційний суд.

У касаційній скарзі скаржник наводить редакцію підпункту 2 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI, яка набрала чинності з 27 лютого 2020 року з огляду на зміни, внесені Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16 січня 2020 року №465-IX (далі - Закон №465-IX). Так, з 27 лютого 2020 року за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами сплачується 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, але не більше 15 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб .

Відтак, враховуючи приписи частини третьої статті 3 КАС України, апеляційний суд правильно визначив Офісу належний до сплати судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5832904,61 грн. При цьому у Законі №465-IX відсутні будь-які застереження про ретроспективну дію внесених ним змін до Закону №3674-VI .

Враховуючи викладене, надання скаржником у серпні 2020 року платіжного доручення від 4 червня 2020 року №665 на суму 31530 грн не свідчить про сплату скаржником судового збору у встановленому законом розмірі за подання апеляційної скарги. Крім того, у вказаному платіжному дорученні відсутні відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором (номеру справи, у межах якої подається відповідна скарга).

Щодо поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

За правилами частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною другою зазначеної статті учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

За змістом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, суб`єкта владних повноважень подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків подання апеляційної скарги суб`єктом владних повноважень у справі, про розгляд якої він не був повідомлений або до участі в якій не був залучений, якщо суд ухвалив рішення про його права та (або) обов`язки (частина друга статті 299 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Таким чином, строк на апеляційне оскарження не підлягає поновленню в разі подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, в інших випадках - суд повинен надати скаржнику можливість надати заяву про поновлення строку, якщо така не подавалась, або навести інші підстави для поновлення строку, яким судом має бути надана оцінка щодо поважності, після чого апеляційний суд вирішує питання щодо наявності або відсутності підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 299 КАС України.

Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що повний текст рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 листопада 2018 року складено 19 лютого 2019 року. Відтак, річний строк на апеляційне оскарження мав сплинути 19 лютого 2020 року.

За вказаний період Офіс тричі звертався до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційними скаргами (18 березня 2019 року - в межах тридцятиденного строку на апеляційне оскарження;18 листопада 2019 року; 18 лютого 2020 року). У жоден з указаних разів відповідач як не долучав до апеляційної скарги документ про сплату судового збору у будь-якому розмірі, так і не вказував про наявність причин неможливості його сплати.

Повернення апеляційної скарги вперше було зумовлено відсутністю будь-якого реагування зі сторони контролюючого органу на вимоги ухвали суду від 8 квітня 2019 року про необхідність сплати судового збору.

При поверненні апеляційної скарги вдруге на виконання ухвали апеляційного суду від 2 грудня 2019 року про залишення повторно поданої Офісом апеляційної скарги без руху для сплати судового збору відповідач надав заяву про продовження строку на усунення недоліків, яка була вмотивована відсутністю коштів на його сплату, на підтвердження чого надано листи від Управління Державної казначейської служби у Печерському районі про безспірне списання коштів, датовані 25, 26 листопада 2019 року, 2, 4, 6 грудня 2019 року.

До втретє поданої апеляційної скарги скаржник долучав листи Офісу Про фінансування на сплату судового збору від 31 жовтня 2018 року, від 6 грудня 2018 року, від 31 січня 2019 року, від 5 лютого 2019 року, від 7 червня 2019 року.

Копія ухвали від 25 травня 2020 року про залишення апеляційної скарги без руху була отримана уповноваженою посадовою особою Офісу 4 червня 2020 року (том 92 а.с. 43), проте заяву про усунення недоліків з платіжним дорученням про сплату судового збору від 4 червня 2020 року №665 на суму 31530 грн без зазначення номеру справи (том 92 а.с.47), в якій було сплачено такий судовий збір, скаржником було направлено на адресу суду апеляційної інстанції лише 6 серпня 2020 року (том 92 а.с.51).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав вважати пропуск скаржником строку на апеляційне оскарження таким, що було пропущений з поважних причин.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 січня 2012 року у справі Рисовський проти України підкреслено особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Відтак, самих по собі посилань на обставини, пов`язані з неналежним фінансуванням державної установи чи організації чи відсутністю таких коштів взагалі, недостатньо для підтвердження поважності причин пропуску строку. Відповідач, маючи намір реалізації наданого йому права на апеляційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов`язків, що також передбачає частина друга статті 49 КАС України.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що відсутність коштів на сплату судового збору протягом майже одного року з дня складення повного тексту судового рішення не може бути визнано поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження. Відповідна процедура виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом була запроваджена і встановлена державою в особі законодавця, тому виходячи з принципу належного урядування наслідки недотримання державою самостійно встановлених нею правил та обов`язків не можуть впливати на добросовісного платника податків .

Відповідно до статті 129 Конституції України та статей 2, 8 КАС України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2008 року "Надточій проти України" принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Обов`язок сплати судового збору слугує гарантуванню принципу рівності всіх осіб у правах щодо доступу до суду. При цьому, судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин своїх прав та обов`язків, передбачених законами України.

Усталеною є судова практика, в тому числі і Верховного Суду (справи № 806/2321/16, №826/24448/15, №806/2950/15, №200/11691/19-а, № 405/7262/17, №1440/1822/18, №0840/3465/18 та низці інших), щодо питання оцінки поважності причин пропуску строку через неможливість сплати суб`єктом владних повноважень судового збору з огляду на відсутність у нього коштів для здійснення таких видатків. Верховний Суд неодноразово наголошував, що відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

Сама ж по собі сплата суб`єктом владних повноважень судового збору після спливу встановленого КАС України та наданого Судом строку не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.

З приводу посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 15 травня 2020 року (справа №820/1212/17) колегія суддів зазначає наступне.

У наведеній постанові Верховний Суд вказав, що питання поважності причини пропуску процесуального строку є питанням факту, а не права. Закон не виключає можливість поновлення суб`єкту владних повноважень процесуального строку, в тому числі і строку на апеляційне оскарження судового рішення, пропущеного через фінансову неспроможність сплатити судовий збір. Виключність таких випадків може бути обумовлена, зокрема розміром судового збору, який згідно із законом підлягає сплаті за подання апеляційної скарги, оскільки це може впливати на тривалість процедури сплати судового збору державним казначейством.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку та зазначає, що останній не суперечить наведеним вище висновкам Верховного Суду. За загальним правилом відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів на сплату судового збору не може вважатись поважною причиною для поновлення пропущеного процесуального строку. Разом з тим, у деяких випадках розмір належного до сплати судового збору у сукупності з іншими суттєвими обставинами може бути розцінений судами як об`єктивна обставина, що значно ускладнила можливість вчинення процесуальної дії у визначений законом або судом строк. Саме такі випадки були конкретизовані у наведеній постанові Верховного Суду.

Водночас, сам по собі значний обсяг коштів для сплати судового збору не може бути самостійною підставою для поновлення податковому органу пропущеного строку, оскільки у такому разі врахуванню підлягає також і поведінка суб`єкта владних повноважень, спрямована на своєчасну сплату судового збору.

Сукупність обставин у цій справі вказує на те, що Офісом у спірний період не було вчинено усіх залежних та можливих від нього дій, які б свідчили про бажання та дійсний намір реалізації наданих законом процесуальних прав з метою здійснення апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Надані Офісом листи про безспірне списання коштів не можуть слугувати належним підтвердженням відсутності коштів на сплату судового збору, оскільки відповідно до пункту 25 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок №845), під час здійснення безспірного списання коштів проводяться платежі боржника, зокрема, із сплати податків і зборів, у тому числі судового збору.

Долучені до втретє поданої апеляційної скарги листи, що адресовані голові Державної фіскальної служби України, надсилались відповідачем у період з 31 жовтня 2018 року по 7 червня 2019 року. Проте, відповіді на ці листи, в яких би було повідомлено про відмову у виділенні коштів на запит відповідача, не надавалися. Крім того, скаржником не було надано і будь-яких доказів на підтвердження вчинення дій, спрямованих на сплату судового збору по даній справі з 7 червня 2019 року по 18 лютого 2020 року.

При цьому контролюючий орган взагалі не відреагував на вимоги суду про усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги.

Крім того, у період з 18 березня 2019 року по 18 лютого 2020 року апелянт не вчинив жодних дій ні щодо сплати судового збору в частині, ні щодо подання клопотань про зменшення розміру судового збору, відстрочення чи розстрочення його сплати.

Така поведінка суб`єкта владних повноважень у сукупністю з обставинами подання апеляційних скарг вдруге і втретє через значний проміжок часу після отримання копії ухвали суду про повернення попередньо поданої апеляційної скарги не може бути визнаною сумлінною, а тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення відповідачу пропущеного строку звернення до суду.

Щодо заперечень скаржника проти висновків апеляційного суду про опублікування Закону №731-ІХ 16 липня 2020 року та, відповідно, закінчення строків, які були продовжені у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби, 5 серпня 2020 року, колегія суддів зазначає про помилковість останніх. Так, Закон №731-ІХ було опубліковано у випуску газети Верховної Ради України Голос України від 16 липня 2020 року (№№ 119-120), відтак, вказаний Закон згідно з пунктом 1 розділу ІІ останнього набрав чинності 17 липня 2020 року. За таких обставин, строки, продовжені Законом №540-ІХ закінчились 6 серпня 2020 року (20 днів з дня набрання чинності Законом №731-ІХ).

Отже, висновок апеляційного суду, що з 6 серпня 2020 року у суду відсутні підстави для вирішення питання про подальший рух справи згідно з поданим відповідачем клопотанням, є помилковим.

Разом з тим, з мотивувальної частини оскарженої ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції розглянув указане клопотання та надав оцінку наведеним у ньому причинам пропуску строку на апеляційне оскарження, визнавши останні неповажними.

Колегія суддів також зазначає про помилковість застосування судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про поновлення процесуального строку приписів частини другої статті 299 КАС України. Водночас, колегія суддів враховує, що апеляційний суд відповідно до вимог частини третьої статті 298 КАС України залишив подану скаржником втретє (за 1 день до закінчення присічного річного строку) апеляційну скаргу без руху, надав відповідачу строк для наведення поважних причин пропуску строку та оцінив указані у поданій 6 серпня 2020 року заяві причини. Таким чином, судом апеляційної інстанції було вчинено усі належні та визначені законом процесуальні дії задля гарантування права апелянта на доведення у встановлений спосіб поважності причин пропуску ним строку на апеляційне оскарження.

Як зазначає Європейський Суд з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (п.п. 22-23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, заява №23436/03).

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, заявник зобов`язаний демонструвати свою готовність брати участь на всіх етапах розгляду справи та утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у її розгляді, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури судового розгляду.

Аргументи касаційної скарги про неправильність зроблених апеляційним судом висновків є безпідставними та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, що не узгоджується з приписами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України. Помилкове застосування апеляційним судом приписів частини другої статті 299 КАС України та Закону №731-ІХ не вплинуло на правильність висновку про відсутність підстав про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б давали підстави для поновлення строку звернення до суду, а також свідчили б про порушення судом норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДПС залишити без задоволення .

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 826/14300/17 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Гончарова Є.А. Усенко