Рішення

від 19.10.2020 по справі 911/604/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2020 р. м. Київ Справа № 911/604/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Першого заступника прокурора Київської області (01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 27/2),

в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (01008, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 12/2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10),

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» (04080, м. Київ, вул. О. Терьохіна, буд. 8А, оф. 111),

за участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» (08324, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Лісова, буд. 1),

за участю третіх осіб , які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Холдінгова компанія «Експотрейд» (08150, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, м. Боярка, вул. 40 років Жовтня, буд. 36),

2) Дочірнього підприємства «Молочні продукти» (09000, Київська обл., Сквирський р-н, м. Сквира, вул. Київська, буд. 36, офіс 3),

3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10),

4) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17),

5) Національного банку України (01601, Київ, вул. Інститутська, буд. 9),

про визнання недійсним державного акта на право власності, договору іпотеки, визнання права відсутнім і витребування земельної ділянки.

секретар судового засідання: Павлюк В.Г.

Представники сторін:

від прокуратури: Івашин О.Є. (посвідчення № 055461);

від позивача: Круль Д.О. (наказ № 802/03 від 26.12.2019 р.);

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи на стороні позивача: не з`явився;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився;

від третьої особи 4: не з`явився;

від третьої особи 5: не з`явився.

Обставини справи:

Перший заступник прокурора Київської області (на даний час - Київська обласна прокуратура) звернувся до господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» та Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» , в якому просив: 1) визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 621593 на право власності на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, який виданий ТОВ «Віслабудінвест» ; 2) визнати недійсним договір іпотеки від 25.02.2011 р. № 1414, укладений між ТОВ «Віслабудінвест» та ПАТ «Український професійний банк» щодо передачі в іпотеку земельної ділянки площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416; 3) витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ «Віслабудінвест» земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416; 4) визнати відсутнім право ТОВ «Віслабудінвест» на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував на те, що спірна земельна ділянка площею 41,0 га вибула з державної власності з порушенням земельного законодавства щодо вилучення земель лісового фонду та зміни їх цільового призначення, поза волею її розпорядника та землекористувача, і перебуває у незаконному володінні ТОВ «Віслабудінвест» , у зв`язку з чим прокурор просить суд: 1) визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 621593 на право власності на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, який виданий ТОВ «Віслабудінвест» ; 2) визнати недійсним договір іпотеки від 25.02.2011 р. № 1414, укладений між ТОВ «Віслабудінвест» та ПАТ «Український професійний банк» щодо передачі в іпотеку земельної ділянки площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416; 3) витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ «Віслабудінвест» земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416; 4) визнати відсутнім право ТОВ «Віслабудінвест» на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416.

Ухвалами господарського суду Київської області від 18.04.2018 р., 25.05.2018 р. та від 05.06.2018 р. до участі у справі було залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Державне підприємство «Бориспільське лісове господарство» , Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдингова компанія «Експотрейд» , Дочірнє підприємство «Молочні продукти» , Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Практика» , Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та Національний банк України.

Рішенням господарського суду Київської області від 16.08.2018 р. позовні вимоги прокурора у даній справі було задоволено частково, визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 621593 на право власності на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, виданий ТОВ «Віслабудінвест» , визнано недійсним договір іпотеки від 25.02.2011 р. № 1414, укладений між ТОВ «Віслабудінвест» та ПАТ «Український професійний банк» щодо передачі в іпотеку земельної ділянки площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, визнано відсутнім право ТОВ «Віслабудінвест» на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства. У задоволенні позовної вимоги про витребування на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ «Віслабудінвест» земельної ділянки площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, було відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 р. рішення господарського суду Київської області від 16.08.2018 р. було скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову прокурора у даній справі.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.06.2019 р. постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 р. та рішення господарського суду Київської області від 16.08.2018 р. у даній справі було скасовано, а справу № 911/604/18 направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для нового розгляду справи № 911/604/18 було визначено суддю господарського суду Київської області В.М. Бабкіну.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.07.2019 р. справу № 911/604/18 прийнято до провадження, підготовче засідання призначено на 12.08.2019 р.

05.08.2019 р. до господарського суду Київської області від представника Національного банку України надійшли письмові пояснення № 63-0008/39529 від 31.07.2019 р. (вх. № 15115/19 від 05.08.2019 р.), за змістом яких третя особа 5 зазначає, що державний акт серії ЯИ № 621593, виданий 08.07.2010 р. Управлінням Держкомзему у Бориспільському районі Київської області, зареєстрований 08.07.2010 р. в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землею та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011093800057, є правовстановлюючим документом, що видавався на підставі рішення відповідного органу (правочину), а тому вимога про визнання недійсним державного акту є похідною і залежить від доведення недійсності договору купівлі-продажу, на підставі якого такий акт був виданий. Окрім того, на переконання Національного банку України, прокурором не доведено, що вказаний державний акт є недійсним, оскільки у кримінальному провадженні, на яке останній посилається в обґрунтування позовних вимог, відсутній вирок суду, який набрав законної сили та яким встановлено факт набуття ТОВ «Холдінгова компанія «Експотрейд» права власності на спірну земельну ділянку з порушенням норм законодавства України.

09.08.2019 р. до господарського суду Київської області від заступника прокурора Київської області надійшов лист № 05/2-3277вих від 09.08.2019 р. (вх. № 15364/19 від 09.08.2019 р.), за змістом якого прокурор просить суд позовні вимоги у даній справі задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, оскільки вона розміщена на території Гірської сільської ради Бориспільського району та повністю накладається на землі лісового фонду Вишеньківського лісництва, які перебувають у постійному користуванні ДП «Бориспільське лісове господарство» , що підтверджується державним актом серії ІІ-КВ № 003003, виданим 04.06.2004 р. Окрім того, прокурор вказує, що згода землекористувача на вилучення земельної ділянки не надавалась та що рішень органів виконавчої влади про таке вилучення до ДП «Бориспільське лісове господарство» не надходило. Також прокурор, посилаючись на ст.ст. 122, 149 Земельного кодексу України та ст. 27 Лісового кодексу України, наголошує, що на момент виникнення спірних правовідносин та звернення до суду з даним позовом, повноваження щодо вилучення ділянки лісогосподарського призначення площею більше 1 га і зміни її цільового призначення належали до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

12.08.2019 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшла заява № 01-10/1808 від 09.08.2019 р. (вх. № 15450/19 від 12.08.2019 р.) про застосування строків позовної давності, за змістом якої ПАТ «Український професійний банк» зазначає, що, на переконання останнього, несвоєчасність виявлення органами державного контролю обставин, які стали підставою для подання даного позову, не є поважними та достатніми підставами для поновлення строку позовної давності, оскільки Кабінет Міністрів України міг дізнатися про порушення його права на спірну земельну ділянку раніше, з огляду на те, що місцеві державні адміністрації є підзвітними та підконтрольними останньому відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» .

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору іпотеки від 25.02.2011 р. № 1414, відповідач 2 вказує, що позивачем також неправомірно порушено строк для подання позову, оскільки відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про іпотеку були своєчасно внесені до Державного реєстру іпотек, після чого такі відомості були перенесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а відтак, позивач не був позбавлений можливості дізнатися про існування вказаного іпотечного договору.

З огляду на викладене, ПАТ «Український професійний банк» просило суд відмовити у задоволенні позову в даній справі з підстав пропущення строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.08.2019 р. було зупинено провадження у справі № 911/604/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

09.12.2019 р. до господарського суду Київської області від прокурора надійшло клопотання б/н, б/д (вх. № 24427/19 від 09.12.2019 р.) про поновлення провадження у даній справі, мотивоване тим, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень опублікована постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 р. у справі № 587/430/16-ц, а відтак, обставина, яка стала підставою для зупинення провадження у справі № 911/604/18, на даний час усунута.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.12.2019 р. було поновлено провадження у справі № 911/604/18, підготовче судове засідання призначено на 16.01.2020 р.

16.01.2020 р. до господарського суду Київської області від представника Національного банку України надійшло клопотання № 63-0008/2243 від 16.01.2020 р. (вх. № 949/20 від 16.01.2020 р.) про закриття провадження у справі в частині вимог, за змістом якого останній, посилаючись на п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, просить суд закрити провадження у даній справі в частині вимог до ТОВ «Віслабудінвест» та ПАТ «Український професійний банк» про визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 621593 на право власності на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, який виданий ТОВ «Віслабудінвест» , з огляду на те, що, на переконання Національного банку України, вказана вимога належить до публічно-правових спорів, до яких, зокрема, відносяться спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, та на на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Окрім того, Національний банк України просив суд вирішити питання про повернення судового збору, сплаченого Першим заступником прокурора Київської області при поданні позову у даній справі за розгляд вимоги немайнового характеру про визнання недійсним державного акту серії ЯИ № 621593 на право власності на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, який виданий ТОВ «Віслабудінвест» .

У судовому засіданні 16.01.2020 р. представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб були заявлені усні клопотання про проведення експертизи державного акту серії ЯИ № 621593 від 08.07.2010 р. на розташовану на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області земельну ділянку з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, площею 41 га для ведення підсобного сільського господарства, а також про зупинення провадження у даній справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.01.2020 р. підготовче засідання було відкладено на 06.02.2020 р., а також зобов`язано прокурора та позивача надати письмові пояснення щодо клопотання Національного банку України № 63-0008/2243 від 16.01.2020 р. (вх. № 949/20 від 16.01.2020 р.) про закриття провадження у справі в частині вимог.

06.02.2020 р. до господарського суду Київської області від прокурора надійшло пояснення б/н, б/д (вх. № 2972/20 від 06.02.2020 р.), за змістом якого прокурор зазначає, що подані Національним банком України клопотання № 63-0008/2243 від 16.01.2020 р. (вх. № 949/20 від 16.01.2020 р.) про закриття провадження у справі в частині вимог, ПАТ «Український професійний банк» заява № 01-10/1808 від 09.08.2019 р. (вх. № 15450/19 від 12.08.2019 р.) про застосування строків позовної давності, а також заявлене у судовому засіданні 16.01.2020 р. представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб усне клопотання про зупинення провадження у даній справі № 911/604/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18, на думку прокурора, є безпідставними.

В обґрунтування своєї позиції прокурор зазначає, що Верховним Судом було перевірено та визнано обґрунтованість пред`явлених прокуратурою позовних вимог в порядку господарського судочинства у даній справі № 911/604/18 щодо визнання недійсними державного акту серії ЯИ № 621593 від 08.07.2010 р. на право власності ТОВ «Віслабудінвест» на розташовану на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області земельну ділянку з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, площею 41 га для ведення підсобного сільського господарства та укладеного щодо вказаної землі договору іпотеки від 25.02.2011 р. № 1415, а також про відсутність у ТОВ «Віслабудінвест» права на спірну земельну ділянку.

Окрім того, прокурор, посилаючись на практику Верховного Суду, вказує, що з аналізу ст.ст. 13, 14, 140, 142, 143 Конституції України, ст.ст. 11, 16, 167, 169, 374 Цивільного кодексу України, ст.ст. 80, 84, 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України можна зробити висновок, що органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної власності (надання земельних ділянок у користування, укладення, зміни, розірвання договорів оренди земельної ділянки) діють як органи, через які держава реалізує повноваження власника земельних ділянок. Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи вступають із юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини.

З наведеного, на переконання прокурора, вбачається, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із правовідносин, в яких такі органи реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах приватноправового характеру, які виникають із земельних відносин, за відповідності складу сторін спору ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (ст. 4 Господарського процесуального кодексу України), мають розглядатися у порядку цивільного (господарського) судочинства, а отже клопотання Національного банку України про закриття провадження у справі в частині вимог, є безпідставним.

Щодо поданої ПАТ «Український професійний банк» заяви № 01-10/1808 від 09.08.2019 р. (вх. № 15450/19 від 12.08.2019 р.) про застосування строків позовної давності у даній справі, прокурор зазначає, що ініціатору позову - прокурору, який в силу приписів ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зобов`язаний вживати заходів представницького характеру, в тому числі - внаслідок бездіяльності органів державного контролю або державних органів - розпорядників землі, стало відомо про допущені порушення під час прийняття оскаржуваних розпоряджень та наявність підстав для подання даного позову лише у 2018 році за результатами комплексного аналізу інформації, наданої органами державної влади, установами та організаціями, зокрема, Київським обласним нотаріальним архівом від 16.02.2018 р. № 01-17-359, Бориспільською районною нотаріальною конторою від 01.02.2018 р. № 118/01-16, ДП «Бориспільське лісове господарство» від 08.02.2018 р. № 89, Київським обласним та по місту Києву управлінням лісового та мисливського господарства від 30.01.2018 р. № 04-48/252, Кабінетом Міністрів України від 07.02.2018 р. № 1283/0/2-18 та іншими установами.

Водночас, як стверджує прокурор, позивачеві у даній справі - Кабінету Міністрів України стало відомо про виявлені порушення лише з моменту отримання позову прокурора і відкриття провадження у даній справі, оскільки вказаний державний орган не наділений повноваженнями самостійно проводити перевірки дотримання вимог законодавства, зокрема, через відсутність законодавчої можливості самостійного встановлення факту порушення інтересів держави.

Поряд з цим, прокурор наголошує, що, на його думку, заволодіння громадянами та юридичними особами землями державної форми власності, всупереч вимогам Земельного кодексу України, є неможливим, і зайняття земельної ділянки треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому випадку, як стверджує прокурор, позовну вимогу щодо зобов`язання повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов, який можна заявляти впродовж усього періоду порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки лісогосподарського призначення.

Щодо заявленого у судовому засіданні 16.01.2020 р. представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб усного клопотання про зупинення провадження у даній справі № 911/604/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18, прокурор, посилаючись на п. 7 ч. 1 ст. 228 Господарського процесуального кодексу України, зазначає, що суд має право, а не обов`язок зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. Однак, у даному випадку, на думку прокурора, правовідносини у вказаних справах не є подібними, оскільки предметом судового розгляду у справі № 912/2385/18 є оскарження цивільно-правових угод у сфері публічних закупівель та стягнення на користь бюджету надмірно сплачених грошових коштів, в той час як у даній справі № 911/604/18 предметом розгляду є обставини щодо порушення права держави на землі лісогосподарського призначення та їх витребування з чужого незаконного володіння. Окрім того, при складанні позову у даній справі № 911/604/18 було чітко зазначено обставини і підстави подання такого позову саме прокурором.

З огляду на вищевикладене, прокурор просить суд відмовити у задоволенні клопотань щодо зупинення провадження, закриття провадження та застосування позовної давності у даній справі, а позовні вимоги, в свою чергу, задовольнити в повному обсязі.

06.02.2020 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 надійшло клопотання № 01-10/43 від 05.02.2020 р. (вх. № 2982/20 від 06.02.2020 р.) про долучення документів до матеріалів справи, а саме - копії витягу з реєстру укладених банком-позичальником кредитних договорів з юридичними та фізичними особами, майнові права за якими виступають забезпеченням по кредитному договору № 19 від 24.03.2014 р., укладеному між Національним банком України та ПАТ «Український професійний банк» (пул кредитів) станом на 01.02.2020 р.

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.02.2020 р. підготовче засідання було відкладено на 12.03.2020 р.

12.03.2020 р. до господарського суду Київської області від представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява б/н від 12.03.2020 р. (вх. № 5513/20 від 12.03.2020 р.) про зупинення провадження у справі, відповідно до якої третя особа 4 просить суд зупинити провадження у справі № 911/604/18 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18, посилаючись при цьому на те, що в ухвалі від 07.11.2019 р. Велика Палата Верховного Суду зазначила про наявність виключної правової проблеми та про необхідність забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики у питаннях щодо здійснення представництва інтересів держави в суді прокурором, а оскільки у даній справі позов подано першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, то, на думку Фонду, існує необхідність зупинення даної справи до розгляду справи № 912/2385/18.

Ухвалою господарського суду Київської області від 12.03.2020 р. у даній справі клопотання Національного банку України № 63-0008/2243 від 16.01.2020 р. (вх. № 949/20 від 16.01.2020 р.) про закриття провадження у справі в частині вимог було залишено без задоволення; заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб б/н від 12.03.2020 р. (вх. № 5513/20 від 12.03.2020 р.) про зупинення провадження у даній справі до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/2385/18 було залишено без задоволення; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.04.2020 р.

17.03.2020 р. до господарського суду Київської області засобами електронного зв`язку від Національного банку України надійшло клопотання № 63-0005/13965 від 17.03.2020 р. (вх. № 5884/20 від 17.03.2020 р.) про відкладення розгляду справи, відповідно до якого, у зв`язку із запровадженням карантину на території України та необхідністю добиратися громадським транспортом, третя особа 5 просить суд відкласти розгляд даної справи та повідомити про дату наступного судового засідання.

18.03.2020 р. до господарського суду Київської області від представника Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» надійшло клопотання № 01-10/118 від 17.03.2020 р. (вх. № 5912/20 від 18.03.2020 р.) про відкладення розгляду справи, відповідно до якого, у зв`язку із запровадженням карантину на території України, відповідач 2 просить суд відкласти розгляд даної справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 23.03.2020 р. учасників справи було повідомлено, що судове засідання, призначене на 02.04.2020 р., не відбудеться, та що про дату і час наступного судового засідання останніх буде повідомлено додатково ухвалою суду.

05.08.2020 р. до господарського суду Київської області від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» надійшла заява б/н від 30.07.2020 р. (вх. № 16509/20 від 05.08.2020 р.), за змістом якої товариство просить суд замінити відповідача у даній справі - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» . Обґрунтовуючи вказану заяву, товариство вказує, що відповідно до рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відбулись відкриті торги (аукціон) щодо реалізації (продажу) права вимоги за лотом, до якого, серед іншого, було включене право вимоги за кредитним договором № 414 від 25.02.2011 р. Згідно з результатами проведення відкритих електронних торгів, оформлених протоколом № UA-EA-2020-03-19-000019-b від 30.03.2020 р., переможцем стало ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» . Як стверджує заявник, 27.04.2020 р. між останнім та ПАТ «Український професійний банк» було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 414 від 25.02.2011 р., укладеним між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «РЕГІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ - 1» та за договором іпотеки № 1414 від 25.02.2011 р., перейшли до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» . Заявник вказує, що на виконання ч. 4 договору про відступлення прав вимоги, ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» здійснило на користь ПАТ «Український професійний банк» оплату у розмірі 2496405,57 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 998 від 22.04.2020 р. З огляду на викладене, заявник вважає, що ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» є новим кредитором щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕГІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ - 1» за кредитним договором № 414-1 від 25.02.2011 р. та щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» за договором іпотеки № 1414 від 25.02.2011 р., у зв`язку з чим просить суд замінити відповідача - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» .

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.08.2020 р. було повідомлено учасників процесу, що судове засідання з розгляду даної справи № 911/604/18 по суті відбудеться 10.09.2020 р., а також зобов`язано відповідача 2 - Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» надати суду письмові пояснення щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про заміну відповідача 2 на правонаступника.

31.08.2020 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача 2 надійшло пояснення № 01-10/335 від 27.08.2020 р. (вх. № 18246/20 від 31.08.2020 р.), за змістом якого банк зазначає, що 27.04.2020 р. між останнім та ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» було укладено та нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу договір № 81 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, відповідно до якого ПАТ «Український професійний банк» відступило ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» , серед іншого, право вимоги за договором про відкриття треншевої кредитної лінії № 414 від 25.02.2011 р., іпотечним договором № 1414 від 25.02.2011 р. та договором поруки № 414-1 від 25.02.2011 р.

З огляду на викладене, відповідач 2 зазначає, що підтримує заяву ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» про заміну ПАТ «Український професійний банк» на правонаступника.

У судовому засіданні 10.09.2020 р. представник ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» підтримував подану товариством 05.08.2020 р. заяву б/н від 30.07.2020 р. (вх. № 16509/20 від 05.08.2020 р.) про заміну відповідача на правонаступника; прокурор та представники позивача і ДП «Бориспільське лісове господарство» залишили вирішення вказаної заяви на розсуд суду; представник Національного банку України підтримував заяву ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» .

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2020 р. в порядку ст. 52 Господарського процесуального кодексу України було замінено відповідача 2 Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» .

Також у судовому засіданні 10.09.2020 р. представник ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» клопотав про оголошення перерви в судовому засіданні з розгляду даної справи по суті для надання останньому часу ознайомитись з матеріалами справи; прокурор та представник позивача проти вказаного клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» заперечували; представник ДП «Бориспільське лісове господарство» залишив вирішення вказаного клопотання на розсуд суду; представник Національного банку України не заперечував проти оголошення перерви у даній справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2020 р. у даній справі було оголошено перерву в судовому засіданні з розгляду справи № 911/604/18 по суті до 19.10.2020 р.

19.10.2020 р. засобами електронного зв`язку до господарського суду Київської області від представника ДП «Бориспільське лісове господарство» надійшла заява б/н від 19.10.2020 р. (вх. № 22565/20 від 19.10.2020 р.), відповідно до якої заявник просив суд відкласти розгляд даної справи 911/604/18 у зв`язку із зайнятістю представника ДП «Бориспільське лісове господарство» в іншому судовому процесі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.10.2020 р. було повернуто заяву Державного підприємства «Бориспільське лісове господарство» б/н від 19.10.2020 р. (вх. № 22565/20 від 19.10.2020 р.) заявнику без розгляду.

У судовому засіданні 19.10.2020 р. прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримували у повному обсязі та просили суд задовольнити позов у повному обсязі. Представники відповідачів та третіх осіб у судове засідання не з`явились. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені належно в порядку, передбаченому ГПК України.

У судовому засіданні 19.10.2020 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

На підставі договору купівлі-продажу № 36 від 12.04.2009 р. ТОВ "Холдингова компанія "Експотрейд" стало власником земельної ділянки площею 41,0 га, кадастровий номер 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району, для ведення підсобного сільського господарства.

21.12.2009 р. Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі, на підставі договору купівлі-продажу № 36 від 12.04.2009 р., було видано ТОВ "Холдингова компанія "Експотрейд" державний акт серії ЯЖ №263031 на право власності на зазначену земельну ділянку площею 41 га (кадастровий номер 3220883200:02:001:0416) для ведення підсобного сільського господарства в адміністративних межах Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області.

У подальшому, 30.03.2010 р. між ТОВ "Холдингова компанія "Експотрейд" та ДП "Молочні продукти" було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургою С.Г.

За договором купівлі-продажу від 31.03.2010 р., який посвідчено приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Мургою С.Г., ДП "Молочні продукти" продало спірну земельну ділянку ТОВ "Компанія з управління активами "Практика".

27.04.2010 р. між ТОВ "Компанія з управління активами "Практика" та ТОВ "Віслабудінвест" було укладено договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки № 2208, на підставі якого Управлінням земельних ресурсів у Бориспільському районі 08.07.2010 р. видано ТОВ "Віслабудінвест" державний акт на право власності серії ЯИ № 621593.

Спірна земельна ділянка ТОВ "Віслабудінвест" була передана в іпотеку ПАТ "Український професійний банк" згідно іпотечного договору від 25.02.2011 р., зареєстрованого за № 1414, з метою забезпечення виконання зобов`язань ТОВ "Віслабудінвест" за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №414 від 25.02.2011 р.

14.03.2014 р. між Національним банком України та ПАТ "Український професійний банк" було укладено кредитний договір № 19.

24.03.2014 р. ПАТ "Український професійний банк" на підставі договору застави майнових прав № 19/ЗМП було передано в заставу Національному банку України майнові права за договором про відкриття траншевої лінії № 414 від 25.02.2011 р., укладеним з ТОВ "Віслабудінвест".

28.05.2015 р. Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 348 "Про віднесення до категорії неплатоспроможних", на підставі якої Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 р., згідно з яким з 29.05.2015 р. у ПАТ "Український професійний банк" було запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Український професійний банк".

У подальшому, 27.04.2020 р. між ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» та ПАТ «Український професійний банк» було укладено договір про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, відповідно до якого право вимоги, зокрема, за кредитним договором № 414 від 25.02.2011 р., укладеним між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «РЕГІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ - 1» та за договором іпотеки № 1414 від 25.02.2011 р., перейшли до ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» .

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, зазначав, що спірна земельна ділянка площею 41,0 га вибула з державної власності з порушенням земельного законодавства щодо вилучення земель лісового фонду та зміни їх цільового призначення, поза волею її розпорядника та землекористувача, і перебуває у незаконному володінні ТОВ «Віслабудінвест» , у зв`язку з чим прокурор просив суд: 1) визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 621593 на право власності на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, який виданий ТОВ «Віслабудінвест» ; 2) визнати недійсним договір іпотеки від 25.02.2011 р. № 1414, укладений між ТОВ «Віслабудінвест» та ПАТ «Український професійний банк» щодо передачі в іпотеку земельної ділянки площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416; 3) витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ТОВ «Віслабудінвест» земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416; 4) визнати відсутнім право ТОВ «Віслабудінвест» на земельну ділянку площею 41,0 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416.

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки № 36 від 12.04.2009 р., за яким ТОВ "Холдингова компанія "Експотрейд" набуло право власності на спірну земельну ділянку та на підставі якого отримало державний акт серії ЯЖ № 263031, будь-яким із нотаріусів Бориспільського районного нотаріального округу не посвідчувався.

Згідно з інформацією Державної служби з питань геодезії картографії та кадастру (правонаступника Державного агентства земельних ресурсів України) № ДС-10-28-0.13-6685/23-15 від 23.07.2015 р. бланк державного акта серії ЯЖ № 263031 був переданий Державному агентству земельних ресурсів у Вінницькій області згідно з накладною № 127 від 19.02.2008 р., який, у свою чергу, передав його до Відділу земельних ресурсів у Літинському районі.

04.04.2008 р. за накладною № 232 бланк державного акта серії ЯЖ №263031 було передано ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

19.08.2015 р. ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" у листі № 4267 повідомило про відсутність інформації щодо заповнення та видачі бланку державного акта серії ЯЖ № 263031 юридичним особам.

У листах № 120 від 07.04.2015 р. та № 89 від 08.02.2018 р. ДП "Бориспільське лісове господарство" зазначило, що згідно графічного зображення та викопіювання із планшету Вишеньківського лісництва спірна земельна ділянка площею 41,0 га накладається на землі, які знаходяться в постійному користуванні ДП "Бориспільське лісове господарство" в межах 8 кварталу Вишеньківського лісництва Гірської сільської ради та на земельну ділянку лісгоспу площею 326,8037 га, з кадастровим номером 3220883200:02:001:00002.

Водночас, лісгосп не надавав висновків про погодження вилучення спірної земельної ділянки із користування лісгоспу та не погоджував проекти землеустрою. При цьому, в Публічній кадастровій карті України не значиться земельна ділянка з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, а ТОВ "Холдингова компанія "Експотрейд" не зверталось до лісгоспу за отриманням погодження на вилучення із державного лісового фонду спірної земельної ділянки.

Відповідно до рішення Бориспільської райдержадміністрації № 302 від 15.04.2004 р., Київському лісогосподарському об`єднанню "Київліс" (Вишеньківське лісництво) Бориспільського держлісгоспу (правонаступником якого є ДП "Бориспільське лісове господарство") надано у постійне користування земельну ділянку державної власності площею 326,8037 га, кадастровий номер 3220883200:03:001:0002, що розташована в межах Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області, про що оформлено державний акт на право постійного користування землею від 04.06.2004 р. серії ІІ-КВ №003003.

Відповідно до листа Київської обласної державної адміністрації № 01.1-25/1561 від 08.06.2018 р. за період з 2005 року по теперішній час не видавалось розпоряджень про вилучення, зміну цільового призначення та передачу спірної земельної ділянки в кварталі 8 Вишеньківського лісництва на території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Крім того, згідно з листом ГУ Держгеокадастру у Київській області № 10-0.222-9332/2-18 від 12.06.2018 р., за інформацією відділу у Бориспільському районі ГУ Держгеокадастру у Київській області земельна ділянка з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416 відсутня у Державному земельному кадастрі.

У листі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/252 від 30.01.2018 р. вказано, що управління не надавало згоди на зміну цільового призначення спірної земельної ділянки.

Секретаріат Кабінету Міністрів України у листі № 1283/0/2-18 від 07.02.2018 р. зазначив, що Кабінет Міністрів України не приймав рішень про вилучення, зміну цільового призначення та розпорядження стосовно спірної земельної ділянки.

Слід зазначити, що спір у даній справі пов`язаний з порушенням цивільних прав держави на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення, на яку оформлено право приватної власності.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України).

Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 р. у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц).

Як визначено приписами ст. 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин віднесено, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 122 ЗК України, Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, зокрема, визначених статтею 149 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2, 9, 10 статті 149 Земельного кодексу України (у редакції Закону України від 08.02.2006 р., чинній на момент виникнення досліджуваних відносин) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Зважаючи на вищевказане, правом розпорядження спірною земельною ділянкою як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час звернення прокурором з позовом наділений Кабінет Міністрів України, оскільки вилучення ділянки лісогосподарського призначення площею більше 1 га і зміна її цільового призначення належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

При цьому, вилучення лісових земельних ділянок площею понад 1 гектар належить до компетенції Кабінету Міністрів України при наявності згоди землекористувача.

Судом встановлено, що ДП «Борипільський лісгосп» погоджень на вилучення спірної земельної ділянки не надавало, та що Кабінет Міністрів України рішення про її вилучення не приймав.

Відповідно до частини 1 статті 125, частини 1 статті 126 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За приписами частини 1 статті 55 Земельного кодексу України, що кореспондується зі статтею 5 Лісового кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Відповідно до частини 1 статті 57, частини 1, пункту ґ частини 4 статті 84 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи для ведення лісового господарства.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, з правочинів.

Відповідно до статті 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до приписів Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

У порядку статті 317 Цивільного кодексу України право володіння, користування та розпорядження майном належать власнику.

Стаття 1 Закону України «Про землеустрій» містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки» , згідно з яким це є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Цільове призначення земельних ділянок, які надані громадянам, юридичним особам у власність чи постійне користування, зазначається в державних актах на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Виходячи з принципу Земельного кодексу України щодо раціонального використання та охорони земель, зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цього цільового призначення землі.

Земельний кодекс України передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою.

Згідно з частиною 3 статті 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 502 від 11.04.2008 р., та за ініціативою власників.

Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), який також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком недійсність відповідних рішень про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам (стаття 21 Земельного кодексу України).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком.

Проте, зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась з порушенням частини 1 статті 20 та статті 207 Земельного кодексу України, а саме - без прийняття компетентним органом відповідного рішення та без нарахування і сплати втрат лісогосподарського виробництва у зв`язку з вилученням лісових земель для нелісогосподарських потреб.

Відповідно до п.п. б), в) ч. 1 статті 21 Земельного кодексу України, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою визнання недійсними угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.

Отже, окремою правовою підставою для визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки є порушення порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Приписами статей 175, 173, 283 Господарського кодексу України встановлено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі - боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з приписами частини 2 статті 583 Цивільного кодексу України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 1 статті 575 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об`єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об`єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

У відповідності зі статтею 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі, відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України, суд може визнати недійсною частину правочину, з`ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з приписами статті 373 Цивільного кодексу України, право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до вимог статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, а згідно вимог частини 1 статті 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

У свою чергу, відповідно до частини 1 статті 388 цього ж Кодексу, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, серед іншого, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як зазначалося вище, відповідно до наявного у матеріалах справи державного акту на право постійного користування землею II-КВ № 003003 від 04.06.2004 р. Бориспільському державному лісовому господарству Київського лісогосподарського об`єднання Київліс (Вишеньківське лісництво) надано у постійне користування для лісогосподарського виробництва земельну ділянку, кадастровий номер 3220883200:03:001:0002, загальною площею 326,8037 га, з цільовим призначенням для лісогосподарського виробництва в межах території Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області. Відповідний акт зареєстровано у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №449.

Спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, що підтверджується листами ДП «Бориспільське лісове господарство» № 120 від 07.04.2015 р. та № 89 від 08.02.2018 р., та розміщена в кварталі № 8 на території Гірської сільської ради Бориспільського району.

Таким чином, судом встановлено, що ДП «Бориспільське лісове господарство» є належним користувачем загальної земельної ділянки, до якої, відповідно до чинного державного акту цього підприємства, входить спірна у справі земельна ділянка. При цьому, доказів надання ДП «Борипільський лісгосп» погоджень на вилучення земельної ділянки, рішення про її передачу у приватну власність органу державної влади чи місцевого самоврядування, зміну цільового призначення або вказаного договору купівлі-продажу, до справи не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Холдингова фірма Експотрейд на підставі договору купівлі-продажу № 36 від 12.04.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Бориспільсого нотаріального округу Мургою С.Г., оформило право власності на спірну земельну ділянку, що підтверджується актом серії ЯЖ № 263031, виданим управлінням земельних ресурсів у Бориспільскому районі.

Поряд з цим, відповідно до листа № 89/01-16 від 07.07.2015 р. приватний нотаріус Мурга С.Г. зазначила, що не посвідчувала договір купівлі-продажу № 36.

Водночас, згідно з інформацією Державної служби з питань геодезії картографії та кадастру № ДС-10-28-0.13-6685/23-15 від 23.07.2015 р. бланк державного акту серії ЯЖ № 263031 був переданий Державному агентству земельних ресурсів у Вінницькій області згідно з накладною № 127 від 19.02.2008 р.

За інформацією Головного управління Дергеокадастру у Вінницькій області № ДС-10-2-0.21-4481/19-15 від 10.09.2015 р., бланк державного акту серії ЯЖ № 263031 був переданий до відділу земельних ресурсів у Літинському районі, що підтверджується накладною № 37 від 04.04.2008 р., який, у свою чергу, передав його до ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» згідно з накладною № 232 від 04.04.2008 р.

Відповідно до листа ДП «Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» № 4267 від 19.08.2015 р., інформація щодо заповнення та видачі бланку державного акту серії ЯЖ № 263031 відсутня.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що державний акт серії ЯЖ № 263031, як документ суворої звітності, взагалі не був виданий у встановленому законом порядку, а саме - не передавався до Бориспільського районного відділу земельних ресурсів, не видавався та не реєструвався.

Суд відзначає, що право, посвідчене державними актами, є похідним від відповідного рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи користування, а тому, з огляду на приписи частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статті 152 Земельного кодексу України, захист прав осіб на земельні ділянки не може здійснюватись лише шляхом визнання відповідного державного акта недійсним, якщо рішення, на підставі якого видано цей державний акт, не визнано недійсним у встановленому законом порядку.

Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсним не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте, в цьому випадку, немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого незаконного володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Враховуючи, що жодних рішень про вилучення спірної земельної ділянки із земель лісового фонду не приймалось, до матеріалів справи не надано ані рішення Кабінету Міністрів України, ані рішення іншого органу державної влади або місцевого самоврядування, ні про виділення спірної земельної ділянки із земель лісгоспу, ні про надання її у власність будь-кому, ні про зміну цільового призначення з земель лісового фонду, суд дійшов висновку, що ТОВ «Холдингова фірма «Експотрейд» не набуло необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо спірної земельної ділянки, у зв`язку з чим не могло відчужувати її третім особам.

Тобто, відповідач 1 не був власником спірної земельної ділянки, оскільки вона не вилучалась з власності держави, відповідно, він не мав повноважень щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, не мав права укладати щодо неї будь-яких правочинів, зокрема, передавати спірну земельну ділянку в іпотеку банку.

Відтак, оспорюваний договір іпотеки підлягає визнанню недійсним на підставі приписів ст. 215, ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відносно витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, що не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Як визначено ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В силу вимог ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння, за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Позивачем за віндикаційним позовом може бути неволодіючий власник, а відповідачем має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому, незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном, так і особи, які придбали майно не у власника, тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися.

Звертаючись з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, прокурор вказує на незаконність вибуття із державної власності спірної земельної ділянки, яка належить до земель державного лісового фонду та перебуває у постійному користуванні ДП "Бориспільське лісове господарство", без згоди Кабінету Міністрів України, та передачі її у приватну власність.

Для правильного застосування ст.ст. 387, 388 ЦК України необхідно встановити: хто саме є власником чи володільцем спірної земельної ділянки на момент звернення з позовом до суду; хто саме був власником майна на момент вибуття вказаного майна поза волею наведеної особи; яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника.

Оскільки спірна земельна ділянка була набута відповідачем 1 від особи, яка не мала права її відчужувати, відповідне майно може бути витребувано у набувача такого майна.

За таких обставин, заявлені вимоги щодо витребування з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки площею 41 га, кадастровий номер 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, є обґрунтованими.

При цьому, судом враховано, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням положень ЗК України та ЛК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц, п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц). Власник земельної ділянки лісогосподарського призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини та вимагаючи повернути таку ділянку.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, слід зазначити, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, мотивував порушення інтересів держави незаконним вибуттям спірної земельної ділянки, яка належала на момент відчуження до земель лісового фонду, без згоди Кабінету Міністрів України та передачею цієї ділянки у приватну власність.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Перший протокол ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на положення частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 р., "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 р., "Щокін проти України" від 14.10.2010 р., "Сєрков проти України" від 07.07.2011 р., "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 р., "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009 р., "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 р., "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 р.) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Як визначено ст.ст. 13, 14 Конституції України, земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності.

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

При цьому, "суспільним", "публічним" інтересом звернення прокурора з вимогою про витребування спірної земельної ділянки із власності відповідача є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державного власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів, як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. "Суспільний", "публічний" інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землі лісогосподарського призначення, захист такого права шляхом повернення в державну власність земель лісогосподарського призначення, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки "пропорційності" ЄСПЛ, як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, також визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за виключенням випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах "Спорронґ і Льоннорт проти Швеції", "Булвес" АД проти Болгарії").

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

З урахуванням усього вищевикладеного суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у даній справі у повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Поряд з цим, відповідачем 2 у даній справі було подано заяву № 01-10/1808 від 09.08.2019 р. про застосування до вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності, мотивовану тим, що несвоєчасність виявлення органами державного контролю обставин, які стали підставою для подання даного позову, не є поважними та достатніми підставами для поновлення строку позовної давності, оскільки Кабінет Міністрів України міг дізнатися про порушення його права на спірну земельну ділянку раніше, з огляду на те, що місцеві державні адміністрації є підзвітними та підконтрольними останньому відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» .

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Щодо заяви ПАТ Український професійний банк про застосування наслідків спливу позовної давності слід зазначити, що, по-перше, згідно правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. у справі № 183/1617/16-ц, у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів.

По-друге, відповідачем 2 висловлено лише припущення щодо моменту початку, на його думку, перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, зокрема, до 2014 року.

У контексті положень ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, а тому норма матеріального права, яка лише припускає можливість довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, обґрунтовано не може застосовуватись до спірних правовідносин.

Згадувана вище частина ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України визначає моментом початку перебігу позовної давності момент, коли особа безпосередньо довідалась про порушення права і про особу порушника, без якої є неможливим вжиття заходів реагування в судовому порядку, оскільки за таких обставин без визначення відповідача і визначення правових підстав неможливе подання позову до суду.

Однак, доводи відповідача 2 не ґрунтуються на матеріалах справи, оскільки останні не містять доказів інформування позивача про укладення договору іпотеки з порушенням встановленого законом порядку. У свою чергу, органи державного контролю своєчасно не виявили зазначені у позові порушення.

За таких обставин, єдиному ініціатору позову - прокурору, який в силу приписів ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України Про прокуратуру зобов`язаний вживати заходів представницького характеру, в тому числі - внаслідок бездіяльності органів державного контролю або державних органів - розпорядників землі, стало відомо в повному обсязі про допущені порушення під час прийняття оскаржуваних розпоряджень та наявність підстав для подання даного позову лише у 2018 році за результатами комплексного аналізу інформацій різних органів державної влади, установ та організацій, зокрема, Київського обласного нотаріального архіву № 01-17-359 від 16.02.2018 р., Бориспільської районної нотаріальної контори № 118/01-16 від 01.02.2018 р., ДП Бориспільське лісове господарство № 89 від 08.02.2018 р., Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства № 04-48/252 від 30.01.2018 р., Кабінету Міністрів України № 1283/0/2-18 від 07.02.2018 р. та інших установ.

У свою чергу, Кабінету Міністрів України стало відомо про виявлені порушення лише з моменту отримання відповідної інформації від прокурора, оскільки вказаний орган не наділений повноваженнями самостійного проведення перевірок дотримання вимог законодавства, в тому числі - і через відсутність законодавчої можливості самостійного встановлення факту порушення інтересів держави (правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 06.06.2018 р. у справі № 372/1387/13), у зв`язку із чим вказане у позові порушення вимог законодавства і на даний час залишається не усунутим. Зважаючи, що Кабінет Міністрів України фактично позбавлений можливості належним чином здійснювати захист інтересів держави, приписи ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру зобов`язують прокурора вживати заходи щодо представництва інтересів держави в суді.

Також слід враховувати правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 22.05.2018 р. у справі № 469/1203/15-ц, від 06.06.2018 р. у справі № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 р. у справі № 697/2751/14-ц, про те, що неправильними є висновки судів про обізнаність держави через утворені нею органи з фактом правопорушення з моменту його вчинення, оскільки закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи порушення, а з часом, коли в дійсності стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів (зокрема, після проведеної перевірки).

Окрім того, як зазначалося вище, повернення земельної ділянки лісового призначення державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц, п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц, а також п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц; п. 8.15 постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 р. у справі № 911/3311/17, № 911/3577/17, № 911/3579/17, п. 6.38 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 р. у справі № 911/3738/17, п. 30 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17).

З огляду на викладене, підстав для застосування у даній справі наслідків спливу позовної давності не вбачається.

Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10, код 37035945) та Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвестохіллс Веста (04080, м. Київ, вул. О. Терьохіна, 8А, оф. 111, код 41264766) про визнання недійсним державного акту на право власності, договору іпотеки, визнання права відсутнім та витребування земельної ділянки задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 621593 на право власності на земельну ділянку площею 41 га з кадастровим номером 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства, який виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» .

3. Визнати недійсним договір іпотеки № 1414 від 25.02.2011 р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» , щодо передачі в іпотеку земельної ділянки площею 41 га, кадастровий номер 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства.

4. Витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10, код 37035945) земельну ділянку площею 41 га, кадастровий номер 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства.

5. Визнати відсутнім право Товариства з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10, код 37035945) на земельну ділянку площею 41 га, кадастровий номер 3220883200:02:001:0416, що розташована на території Гірської сільської ради Бориспільського району для ведення підсобного сільського господарства.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Віслабудінвест» (01010, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 10, код 37035945) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 27/2, код 02909996) 12483 (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Інвестохіллс Веста (04080, м. Київ, вул. О. Терьохіна, 8А, оф. 111, код 41264766) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, б-р Лесі Українки, буд. 27/2, код 02909996) 12483 грн. (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 30.10.2020 р.

Суддя В.М. Бабкіна