Постанова

від 21.10.2020 по справі 160/121/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

21 жовтня 2020 року м. Дніпросправа № 160/121/20

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

секретар судового засідання: Новошицька О.О.

за участю: представника позивача - Васильченка Анатолія Анатолійовича

представника відповідача - Колодки Богдана Олеговича

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу Приватного підприємства Атланта-Агро

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 (головуючий суддя Юрков Е.О., повний текст складно 13.03.2020)

в адміністративній справі за позовом Приватного підприємства Атланта-Агро до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Приватне підприємство Атланта - Агро , звернувся з позовом 03.01.2020 року до відповідача Головного управління ДПС у Дніпропетровській області з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0002281409 від 02.10.2019 року Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Позов обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення №0002281409 від 02.10.2019 року є протиправним, складеним без урахування фактичних обставин справи та таким, що підлягає скасуванню, оскільки прийняте на підставі необґрунтованих висновків акта перевірки №105/04-36-05-09/32150080 від 10.09.2019 року. Вказує, що висновки перевірки про завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на додану вартість за березень 2019 року на суму 666 667грн. по операціям з придбання послуг у контрагента ТОВ «Компільніс» , які ґрунтуються на нереальності правовідносин з вказаним контрагентом-постачальником, є невірним, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних даних. Позивач зазначає, що всі господарські операції, які вчинялися між позивачем та його контрагентом у період, що перевірявся, є реальними, підтверджуються первинними документами, на момент спірних правовідносин вказаний контрагент-постачальник мав необхідний обсяг правосуб`єктності та був зареєстрований як платник податку на додану вартість. Також заперечує обізнаність щодо поведінки контрагента та будь-яку злагодженість дій, а чинним законодавством не передбачено обов`язок платника податку, а також не надано йому право перевіряти достовірність даних, які вказуються контрагентом в його первинних документах. Вказує, що дефектність контрагента платника податків сама по собі не свідчить про поінформованість платника податків щодо протиправного характеру діяльності його контрагента або щодо дефектності самих господарських операцій, отже вона не є вичерпним доказом під час встановлення нереальності господарських операцій чи відсутності в ній ділової мети, яка за змістом положень ст. 14 Податкового кодексу України передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції на отримання позитивного економічного ефекту.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовано тим, що в ході розгляду справи не встановлено факт реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ «Компільніс» , тому суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем безпідставно сформовано від`ємне значення суми податку на додану вартість за березень 2019 року на суму 666 667грн., тому зменшення позивачу від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2019 року на суму 666 667грн., згідно податкового повідомлення-рішення №0002281409 від 02.10.2019 року, здійснено на законних підставах, з урахуванням чого означене податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, у межах повноважень, наданих відповідачу законодавством України, а тому відсутні підстави для його скасування судом.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що відсутність матеріально-технічної бази чи персоналу у юридичної особи не доводить фіктивності господарських операцій, оскільки контрагент, що поставив товар/надав послуги може бути посередником, при цьому, не використовувати чисельний штат працівників та великі складські площі. Вказане може свідчити про вдалу організацію фінансово-господарської діяльності керівником підприємства. Вважає, що судом першої інстанції зроблені хибні висновки щодо нарахування податкового кредиту, зазначає про наявність первинно документації, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідачем до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Позивачем до суду апеляційної інстанції подано пояснення щодо правомірності формування ним податкового кредиту.

Також до суду апеляційної інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю Компільніс подано пояснення та копії документів щодо операцій з надання маркетингових послуг Приватному підприємству Атланта Агро .

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Надано пояснення аналогічні, викладеним в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, залишивши рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Приватне підприємство Атланта-Агро зареєстровано 15.08.2002 року (а.с. 81 т. 1) та перебуває на податковому обліку в Головному управлінні Державної податкової служби у Дніпропетровській області, в тому числі і як платник податку на додану вартість.

У період з 28.08.2019 року по 03.09.2019 року відповідачем на підставі наказу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 27.08.2019 року №5104-п - проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Компільніс за період з 01.03.2019 року по 31.03.2019 року.

За результатами перевірки складено акт №105/04-36-05-09/32150080 від 10.09.2019 року, встановлено наступні порушення (а.с. 52-62 т. 1):

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПКУ - завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування з податку на додану вартість у березні 2019 року на суму 666 667грн.

На підставі акта перевірки №105/04-36-05-09/32150080 від 10.09.2019 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0002281409 від 02.10.2019, яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2019 року на суму 666 667грн. (а.с. 68 т. 1)

Судом апеляційної інстанції становлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, норми Податкового кодексу України в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.3 наведеної статті, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначалося, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цьогоКодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від`ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від`ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов`язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від`ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Із наведеного вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Таким чином, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог законодавства України.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (далі по тексту - Наказ № 88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Слід зазначити, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу № 88).

При цьому, пунктом 2.4 Наказу №88 визначено, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ,

- назва документа (форми),

- дата і місце складання,

- зміст та обсяг господарської операції,

- одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі),

- посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення,

- особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції вважає а необхідне зазначити, що помилки, допущені в первинних документах, не свідчать про нереальність господарських операцій.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

Натомість, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Оцінка правомірності винесення податкового повідомлення-рішення №0002281409 від 02.10.2019 пов`язана з дослідженням факту реальності господарських операцій між позивачем та контрагентом-постачальником ТОВ Компільніс за період з 01.03.2019 року по 31.03.2019 року.

Так матеріалами справи підтверджується, що 28.02.2019 року між ПП Атланта - Агро (замовник) та ТОВ Компільніс (виконавець) укладено Договір №1 надання маркетингових послуг , предметом (п. 1) якого є: надання послуг з проведення маркетингових досліджень за напрямками, що цікавлять замовника (а.с. 8-9 т. 1).

З цього приводу колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що предмет договору не є конкретним, таким, що надає можливість з`ясувати, які саме маркетингові дослідження цікавлять Приватне підприємство Атланта - Агро (як замовника), та які саме дослідження має здійснити виконавець.

При цьому, матеріали справи не містять будь-яких додаткових угод до Договору №1 про надання маркетингових послуг від 28.02.2019 року, згідно яких можна було б чітко з`ясувати, які саме маркетингові послуги цікавлять замовника (позивача) та які саме дослідження має провести виконавець.

Водночас, пунктом 2 Договору №1 про надання маркетингових послуг від 28.02.2019 року визначено, що дослідження має проводитися на всій території України.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що предмет маркетингових досліджень зазначений в п. 3 Договору №1 про надання маркетингових послуг від 28.02.2019 року: дослідження ринку транспортних, експедиторських, посередницьких і комплексних послуг полягає у вироблення стратегії маркетингу та пошуку шляхів її реалізації.

Однак, зазначене формулювання не є конкретизованим.

Також, в силу пп. 5.1 Договору №1 про надання маркетингових послуг від 28.02.2019 року, виконавець зобов`язаний надати результати досліджень та варіант бізнес-плану з детальним повним описом усіх питань у відповідності до узгоджених напрямків досліджень.

Натомість, матеріали справи не місять варіанту бізнес-плану з детальним повним описом усіх питань, які цікавлять замовника та узгоджені напрямки досліджень.

При цьому, на підтвердження виконання умов Договору №1 про надання маркетингових послуг від 28.02.2019 позивачем надано:

- акт про надання маркетингових послуг за 28.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 405 550,39 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 28.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 400 855,27 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 28.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 400 782,91 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 28.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 402 558,91 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 28.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 328 750,39 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 29.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 404 267,52 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 29.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 399 550,87 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 29.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 406 186,87 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 29.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 408 466,87 грн.,

- акт про надання маркетингових послуг за 29.03.2019 року, згідно якого виконано роботи: маркетингові послуги на суму 443 029,97 грн. (а.с. 10-19 т. 1),

- звіт про надання маркетингових послуг згідно договору №1 від 28.02.2019 (а.с. 20 т. 1),

- платіжне доручення №1703 від 16.04.2019 року (а.с. 26 т. 1),

- податкову накладну №405 від 29.03.2019 року,

- податкову накладну №404 від 29.03.2019 року,

- податкову накладну №403 від 29.03.2019 року,

- податкову накладну №402 від 29.03.2019 року,

- податкову накладну №401 від 29.03.2019 року,

- податкову накладну №400 від 28.03.2019 року,

- податкову накладну №399 від 28.03.2019 року,

- податкову накладну № 398 від 28.03.2019 року,

- податкову накладну № 397 від 28.03.2019 року,

- податкову накладну № 396 від 28.03.2019 року (а.с. 27-45 т. 1),

- копії звітів та аналіз фінансових результатів (а.с. 93-162 т.1).

На думку колегії суддів апеляційної інстанції вказані документи можуть слугувати підтвердженням здійснення господарських операцій, за умови з`ясування які саме маркетингові послуги узгоджені, замовлені та надані. Однак матеріали справи не містять підтверджень, які саме маркетингові послуги узгоджені, замовлені та надані.

В силу підпунктом 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що маркетингові послуги (маркетинг) - це послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку , стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та післяпродажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що підставою для проведення маркетингових досліджень є укладений генеральний кредитний договір №124/2018/ДОД-КБ-ГКД від 17.09.2018 року між позивачем та АБ Укргазбанк , а саме виконання позивачем умов кредитного договору.

Однак виконання позивачем умов зазначеного кредитного договору не є маркетинговими послугами.

До маркетингових послуг належать, у тому числі:

- послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу,

- послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу,

- послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Відповідачем зазначено, що за результатами аналізу актів виконаних робіт встановлено, що надані до перевірки документи не відповідають вимогам пункту 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки не містять інформацію щодо детального змісту робіт, які здійснювались виконавцями.

До актів виконаних робіт підприємством до перевірки не надано звіти про фактичне виконання маркетингових послуг, інформація про будь-які показники маркетингових досліджень відсутня.

Також, підприємством не надано документів, які б підтверджували виробничу необхідність (доцільність) придбання таких послуг та їх подальше використання у власній господарській Діяльності.

Документи, які підтверджують фактичне виконання контрагентами маркетингових послуг, позивачем до перевірки не надані.

Разом з тим, матеріали справи містять звіт, з якого не вбачається фактичне виконання конкретними посадовими особами контрагентів вищезазначених послуг, при цьому, позивачем документально не підтверджено забезпечення доступу до об`єктів та документації замовника конкретних посадових осіб контрагентів для виконання таких елементів маркетингових послуг, як визначення динаміки продажу продукції, визначення залишків, визначення об`ємів продажу.

Відсутнє документальне підтвердження проведення польового анкетування; онлайн опитувань тощо.

В звіті наведено поняття транспортно-експедиторських послуг, класифікація, характеристика таких послуг, проте результат наданих послуг в цифрах, обсяг наданих послуг, обсяг та зміст проведеної роботи не визначено, а також не надано документу, який би міг підтвердити, яким чином результат наданих послуг досягався, а також якими конкретно та якою численністю робітників контрагентів-виконавців цих послуг, отже звіт не розкриває сутність та зміст виконаних робіт/наданих послуг; з актів виконаних робіт також зазначену інформацію простежити неможливо.

Таким чином, вказані акти виконаних робіт мають знеособлений характер та не містять конкретної інформації про проведення виконавцем консультації, надані рекомендації, вивчення та аналізу ринку, проведення маркетингових досліджень тощо, а тому не можуть бути належним доказом факту здійснення відповідних господарських операцій.

Водночас, матеріали справи не містять доказів, що відображають результати вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, визначення відносної динаміки продажу послуг, визначення об`єму продаж послуг, а також вплив таких результатів на умови договорів, укладених у подальшому позивачем, тобто доказів досягнення розумної економічної мети завдяки взаємовідносинам із вказаним контрагентом.

Аналіз зазначених обставин справи та норм законодавства України, дає підстави для висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання розглядуваних операцій та факт їх використання у господарській діяльності позивача, що не відповідає сутності послуг, визначений у підпункті 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України.

Зокрема, матеріали справи, у їх сукупності, не містять доказів на підтвердження того, що контрагент позивача ТОВ Компільніс вивчав, досліджував та аналізував споживчий попит на ринку, на якому здійснює свою діяльність позивач, у справі відсутні докази того, яким чином надавалися маркетингові послуги, який практичний результат їх використання позивачем при виконанні позивачем умов генерального кредитного договору від 17.09.2018 року №124/2018/ДОД-КБ-ГКД, що укладений між позивачем та АБ Укргазбанк , та який став підставою для укладення між позивачем та ТОВ Компільніс Договору №1 від 28.02.2019 року про надання маркетингових послуг.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про не підтвердження позивачем свого права на формування податкового кредиту за договором №1 про надання маркетингових послуг від 28.02.2019 року між ПП Атланта - Агро (замовник) та ТОВ Компільніс (виконавець).

З огляду на зазначене, відповідачем правомірно зроблено висновок про неправильне формування позивачем від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2019 року на суму 666 667грн. по взаємовідносинам з ТОВ Компільніс та правомірно прийняте податкове повідомлення-рішення №0002281409 від 02.10.2019 року, яким зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість за березень 2019 року на суму 666 667грн.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для прийняття судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі, оскільки аргументи позивача спростовуються доводами відповідача та нормами законодавства України, що регулює дані правовідносини.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правове обґрунтування, покладене в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Атланта-Агро - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 21.10.2020 та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 21.10.2020.

В повному обсязі постанова виготовлена 27.10.2020.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова