Постанова

від 30.10.2020 по справі 915/19/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2020 р. м.Київ Справа№ 915/19/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.05.2020

у справі №915/19/20 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс"

до 1. Публічного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія

"Омега"

2. Департаменту патрульної поліції

про стягнення 111.820,00 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рух справи

02.01.2020 до Господарського суду Миколаївської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" 79.983,57 грн страхового відшкодування, 2.500,00 грн витрат на проведення оцінки, 2.500,00 грн. витрат на евакуацію автомобіля; про стягнення з Департаменту патрульної поліції 26.836,47 грн різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 27.09.2019 сталася дорожньо-транспортна пригода, за участю транспортного засобу марки "Toyota Prius", д.н. НОМЕР_1 під керуванням лейтенанта поліції ОСОБА_1 та транспортного засобу марки "Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 , який належить позивачу, під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок вказаної ДТП автомобілю позивача завдано пошкоджень та вартість матеріального збитку згідно звіту № 206-19 від 29.10.2019 склала 79.983,57 грн. Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва № 490/8899/19 від 18.11.2019 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні ДТП. На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки "Toyota Prius", д.н. НОМЕР_1 була застрахована у ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Омега" згідно полісу АО/3873263 розмір страхового відшкодування становить за яким становить 100.000,00 грн. Вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля згідно акту склала 106.820,04 грн. 08.11.2019 позивачем отримано від відповідача письмову відмову у виплаті страхового відшкодування. Оскільки відповідачем-1 не було здійснено виплату страхового відшкодування, позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з останнього 79.983,57 грн страхового відшкодування, 2.500,00 грн витрат на проведення оцінки, 2.500,00 грн. витрат на евакуацію автомобіля та про стягнення з відповідача-2 26.836,47 грн різниці між фактичним розміром шкоди (106.820,04 грн) і страховою виплатою (79.983,57 грн).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області № 915/19/20 від 09.01.2019 зазначену позовну заяву за підсудністю направлено до Господарського суду міста Києва.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що цивільно-правову відповідальність особи, яка на правовій підставі керувала автомобілем Toyota Prius, д.н. НОМЕР_1 , застраховано Департаментом патрульної поліції згідно полісу АО/3873263 в ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Омега" на страхову суму 100.000,00 грн ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб. Заявлена позивачем загальна сума відшкодування 111.820,00 грн страхової виплати, обов`язок щодо сплати якої покладається на страховика за полісом АО/3873263. Однак позивач вимагає стягнути з Департаменту патрульної поліції різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою у сумі 26.836,47 грн. Посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 (у справі № 755/18006/15-ц) в якій зазначено що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") (п. 73). При цьому ним не було надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження та обґрунтування заявленої вимоги. Більше того, ніяких страхових виплат від страховика ТОВ "Дімар Текс" на теперішній час не отримувало з підстав викладених в листі ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Омега" до позивача від 30.10.2019 за № 2011, а тому і визначити різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою не є можливим. Також звертає увагу на ті обставини, що відповідно до договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3873263 страхова сума за шкоду заподіяну майну становить 100.000,00 грн. Загальна ціна позову становить 111.820,00 грн. В такому випадку різниця між фактичним розміром шкоди та можливою страховою виплатою становить 11.820,00 грн, а не заявлена позивачем сума - 26.836,47 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" задоволено частково:

- вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 63.986,85 грн страхового відшкодування, 2.500,00 грн витрат на евакуацію пошкодженого автомобіля, 2.500,00 грн витрат на проведення оцінки, 1.185,15 грн витрат по сплаті судового збору;

- вирішено стягнути з Департаменту патрульної поліції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 26.836,47 грн. шкоди, 461,03 грн витрат по сплаті судового збору;

- в іншій частині в позові відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 26.836,47 грн. шкоди, 461,03 грн витрат по сплаті судового збору мотивовано тим, що за приписами ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик при настанні страхового випадку відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду , яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, в даному випадку обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 різниці між фактичним розміром шкоди, яка визначена на підставі акту виконаних робіт № 0000020756 від 23.12.2019 в розмірі 106.820,04 грн та оціненою шкодою згідно звіту № 206-19 від 29.10.2019 в розмірі 79.983,57 грн. Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 шкоди в розмірі 26.836,47 грн (106.820,04 грн - 79.983,57 грн) визнано судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач-2 (Департамент патрульної поліції) 24.06.2020 (згідно штемпеля печатки вхідної кореспонденції Північного апеляційного господарського суду на апеляційній скарзі) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20 в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 26.836,47 грн. шкоди, 461,03 грн витрат по сплаті судового збору та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" до Департаменту патрульної поліції відмовити повністю. Крім того, судові витрати покласти на позивача у справі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги в оскаржуваній частині рішення зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення щодо стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 26.836,47 грн. шкоди, 461,03 грн витрат по сплаті судового збору порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи що привело до неправильного вирішення спору у наведеній частині.

Відповідач-2 вказував про те, що посилання суду першої інстанції при прийнятті рішення на акт виконаних робіт № 0000020756 від 23.12.2019, складений між позивачем та ТОВ Автогранд Миколаїв - є необґрунтованим, оскільки вказаний документ вказує лише на витрати, понесені у зв`язку з ремонтом автомобіля, який згідно висновку автотоварознавчого дослідження від 29.10.2019 вже мав коефіцієнт фізичного зносу 0,40,і вказаний акт виконаних робіт взагалі не містить доказів,що вказані роботи проведені для усунення пошкоджень автомобіля, отриманих саме в даній ДТП. Крім того, скаржник наголошував, що цивільно - правову відповідальність особи, яка на правовій підставі керувала автомобілем "Toyota Prius", д.н. НОМЕР_1 , застраховано Департаментом патрульної поліції згідно полісу АО/3873263 в ПАТ АСК Омега на страхову суму 100 000,00 грн. ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.07.2020, для розгляду апеляційної скарги Департаменту патрульної поліції на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження).

За правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно абзацу 4 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (станом на день звернення з апеляційною скаргою) встановлено, що з 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 2102,00 грн.

Отже, малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує 210200,00 грн (2102,00 грн * 100 = 210200,00 грн).

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про стягнення 111.820,00 грн., вказана справа, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, відноситься до малозначних справ.

Частиною 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 відкрито апеляційне провадження у справі №915/19/20, поновлено скаржнику строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2020 отримана позивачем згідно рекомендованого поштового повідомлення 5400307617338, а відповідачем-2 (скаржником) - згідно рекомендованого поштового повідомлення - 0304804202152, а відповідачем-1 - згідно рекомендованого поштового повідомлення 0405346478160.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Закон України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 17.07.2020.

Отже, з урахуванням пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", який набрав чинності з 17.07.2020, строк на подання учасниками справи відзивів, додаткових заяв та клопотань - сплив, а неподання учасниками справи відзивів не перешкоджає розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку про необхідність вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11 ГПК України.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

27.09.2019 приблизно о 15 годині 15 хвилин ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Toyota Prius, д.н. НОМЕР_1 , рухаючись в м. Миколаєві по вул. Садовій біля буд. 38, перед початком руху не впевнився в безпечності маневру, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою, в результаті чого допустив зіткнення з транспортним засобом Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження та завдано матеріальних збитків.

Постановою Центрального районного м. Миколаєва від 08.11.2019 у справі № 490/8899/19 ОСОБА_1 визнано винним за вчинене правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього штраф у розмірі 340 грн в дохід бюджету.

Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобіль марки Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 , власником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс".

Згідно акту виконаних робіт № 0000020756 від 23.12.2019, складеного між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автогранд Миколаїв" (виконавець), вартість ремонту пошкодженого автомобіля Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 склала 106.820,04 грн.

Цивільна відповідальність транспортного засобу марки Toyota Prius, д.н. НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП, застрахована у Публічного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3873263.

Відповідно до умов договору (полісу) № АО/3873263 страховик зобов`язався відшкодовувати шкоду заподіяну страхувальником життю здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме автомобіля Toyota Prius, д.н. НОМЕР_1 . Ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну визначено в розмірі 100.000,00 грн. та франшиза становить - нуль грн.

Оскільки, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Toyota Prius, д.н. НОМЕР_1 застрахована у Публічного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/3873263, позивач звернувся до відповідача-1 із заявою № 5959 від 30.10.2019 про страхове відшкодування.

Відповідач-1 листом № 2011 від 30.10.2019 відмовив у виплаті страхового відшкодування з посиланням на ст. 37.1.3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" зазначивши, що пошкоджений автомобіль 03.10.2019 під час огляду представником страховика був розібраний і це не дало змоги визначити характер та розмір матеріального збитку.

В матеріалах справи наявний акт огляду транспортного засобу (дефектна відомість) від 03.10.2019, який складений за участю представника ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Омега" Шацило М.С. та представника ТОВ Дімар Текс" ОСОБА_2

У вказаному вище акті зафіксовано характер пошкоджень Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 . Також у рядку пошкоджень, що не пов`язані з ДТП вказано деформацію лівих передніх дверей. Окрім цього зазначено, що на момент огляду 03.10.2019 автомобіль знаходився на СТО частково розібраний. У зв`язку з розкомплектуванням авто зафіксувати висоту пошкоджень не представилось можливим.

Суд першої інстанції вказав, що в акті огляду пошкодженого транспортного засобу від 03.10.2019, складеного за участю представника відповідача-1, наведено перелік пошкоджень, і відповідачем-1 не подано доказів в підтвердження того, що автомобіль на момент його огляду був повністю або частково відремонтовано.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду , яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Суб`єктами оціночної діяльності є, зокрема суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Згідно ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача (далі - кваліфікаційне свідоцтво) є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України.

Кваліфікаційне свідоцтво видається Фондом державного майна України спільно з навчальним закладом, на базі якого проводилася підготовка та складався кваліфікаційний іспит, на підставі відповідного рішення Екзаменаційної комісії.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" сертифікат суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання (далі - сертифікат) є документом, що засвідчує право суб`єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб`єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб`єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені.

Рішення про видачу сертифіката приймається Фондом державного майна України (стаття 19 Закону).

На замовлення позивача оцінювачем Богомоловим В.Є. складено звіт № 206-19 від 29.10.2019, відповідно до якого матеріальний збиток завданий власникові автомобіля марки Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 , в результаті пошкодження при ДТП з урахуванням фізичного зносу складає 79.983,57 грн (з урахуванням ПДВ). Звіт № 206-19 від 29.10.2019 здійснений оцінювачем Богомоловим В.Є., який має достатній фаховий рівень оцінювача, який у встановленому законодавством порядку має відповідні свідоцтва та сертифікат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" задоволено частково: вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 63.986,85 грн страхового відшкодування, 2.500,00 грн витрат на евакуацію пошкодженого автомобіля, 2.500,00 грн витрат на проведення оцінки, 1.185,15 грн витрат по сплаті судового збору. У вказаній частині рішення суду першої інстанції учасниками спору не оскаржується і у суду апеляційної інстанції відсутні обумовлені ст. 269 Господарського процесуального кодексу України підстави для виходу за межі апеляційної скарги, і у наведеній частині рішення суду першої інстанції не переглядається.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 26.836,47 грн. шкоди, 461,03 грн витрат по сплаті судового збору мотивовано тим, що за приписами ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик при настанні страхового випадку відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду , яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що в даному випадку обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 різниці між фактичним розміром шкоди, яка визначена на підставі акту виконаних робіт № 0000020756 від 23.12.2019 в розмірі 106.820,04 грн та оціненою шкодою згідно звіту № 206-19 від 29.10.2019 в розмірі 79.983,57 грн. Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 шкоди в розмірі 26.836,47 грн (106.820,04 грн - 79.983,57 грн) визнано судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач-2 (Департамент патрульної поліції) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20 в частині стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 26.836,47 грн. шкоди, 461,03 грн витрат по сплаті судового збору та ухвалити в цій частині нове, яким у задоволенні вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" до Департаменту патрульної поліції відмовити повністю. Крім того, судові витрати покласти на позивача у справі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, здійснює розгляд справи за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції в межах її доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині щодо стягнення з Департаменту патрульної поліції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дімар Текс" 26.836,47 грн. шкоди, 461,03 грн витрат по сплаті судового збору.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства в межах доводів апеляційної скарги, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків, виходячи з меж апеляційного оскарження.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").

Згідно з ч. 1 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (п. 6 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 Цивільного кодексу України).

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України "Про страхування". До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Таким чином, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, вина особи, яка керувала автомобілем марки Toyota Prius, д.н. НОМЕР_1 встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Центрального районного м. Миколаєва від 08.11.2019 у справі № 490/8899/19.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець, а тому шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, транспортний засіб Toyota Prius, д.н. НОМЕР_1 , яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди автомобілю Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 , належить Департаменту патрульної поліції, що не заперечувалось учасниками спору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, протиправна поведінка заподіювача шкоди встановлена постановою Центрального районного м. Миколаєва від 08.11.2019 у справі № 490/8899/19., згідно якої винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого сталася дорожньо-транспортна пригода, визнаний водій автомобіля Toyota Prius, д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_1 , який працював в Управлінні патрульної поліції в Миколаївській області (територіальний підрозділ Національної поліції України, і здійснив заподіяння відповідної шкоди.

Згідно зі статтею 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи, суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 1194 Цивільного кодексу України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду , яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" визначає, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Суб`єктами оціночної діяльності є, зокрема суб`єкти господарювання - зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які здійснюють господарську діяльність, у складі яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб`єкта оціночної діяльності відповідно до цього Закону.

Проведення оцінки майна є обов`язковим у випадку визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Згідно ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб`єкта оціночної діяльності.

Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача (далі - кваліфікаційне свідоцтво) є документом, який підтверджує достатній фаховий рівень підготовки оцінювача за програмою базової підготовки для самостійного проведення оцінки майна. Форми кваліфікаційних свідоцтв оцінювача встановлюються Фондом державного майна України.

Кваліфікаційне свідоцтво видається Фондом державного майна України спільно з навчальним закладом, на базі якого проводилася підготовка та складався кваліфікаційний іспит, на підставі відповідного рішення Екзаменаційної комісії.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" сертифікат суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання (далі - сертифікат) є документом, що засвідчує право суб`єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб`єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб`єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені.

Рішення про видачу сертифіката приймається Фондом державного майна України (стаття 19 Закону).

Матеріали справи свідчать, що на замовлення позивача оцінювачем Богомоловим В.Є. складено звіт № 206-19 від 29.10.2019, відповідно до якого матеріальний збиток завданий власникові автомобіля марки Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 , в результаті пошкодження при ДТП з урахуванням фізичного зносу складає 79.983,57 грн (з урахуванням ПДВ).

Крім того, як підтверджується матеріалами справи, згідно акту виконаних робіт № 0000020756 від 23.12.2019, складеного між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автогранд Миколаїв" (виконавець), вартість ремонту пошкодженого автомобіля Volkswagen Golf Variant", д.н. НОМЕР_2 склала 106.820,04 грн.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, дослідивши наявні матеріал справи погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 різниці між фактичним розміром шкоди, яка визначена на підставі акту виконаних робіт № 0000020756 від 23.12.2019 в розмірі 106.820,04 грн., та оціненою шкодою згідно звіту № 206-19 від 29.10.2019 в розмірі 79.983,57 грн., що складає 26.836,47 грн - є законними, обгрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, а стягнення вказаної суми в заявленному позивачем до стягнення розмірі узгоджується з приписами ч. 1 ст. 1172, ст. 1192, ст. 1194 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Доводи скаржника про те, що посилання суду першої інстанції при прийнятті рішення на акт виконаних робіт № 0000020756 від 23.12.2019, складений між позивачем та ТОВ Автогранд Миколаїв - є необґрунтованим, оскільки вказаний документ вказує лише на витрати, понесені у зв`язку з ремонтом автомобіля, який згідно висновку автотоварознавчого дослідження від 29.10.2019 вже мав коефіцієнт фізичного зносу 0,40,і вказаний акт виконаних робіт взагалі не містить доказів,що вказані роботи проведені для усунення пошкоджень автомобіля, отриманих саме в даній ДТП - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції стосовно оцінки вказаного акту, як належного та допустимого доказу в розумінні ст. ст. 76,77 Господарського процесуального кодексу України в підтвердження фактичного розміру завданої шкоди при ДТП, що сталася 27.09.2019. При цьому, відповідачем-2 не було спростовано вказаних обставин.

Крім того, посилання скаржника на те, що цивільно - правову відповідальність особи, яка на правовій підставі керувала автомобілем "Toyota Prius", д.н. НОМЕР_1 , застраховано Департаментом патрульної поліції згідно полісу АО/3873263 в ПАТ АСК Омега на страхову суму 100 000,00 грн. ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, - судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення з огляду на те, що позивачем пред`явлено вимоги саме до відповідача-2 про стягнення 26.836,47 грн різниці між фактичним розміром шкоди, яка визначена на підставі акту виконаних робіт № 0000020756 від 23.12.2019 в розмірі 106.820,04 грн., та оціненою шкодою згідно звіту № 206-19 від 29.10.2019 в розмірі 79.983,57 грн., а відповідне відшкодування за полісом АО/3873263 за рішенням суду присуджено до стягнення з відповідача-1 на користь позивача в розмірі 63.986,85 грн. (оцінена шкода 79.983,57 грн. за вирахуванням 20%ПДВ), і що учасниками спору не оскаржується, і відшкодування за вказаним полісом не спростовує обов`язок відповідача-2 щодо відшкодування завданої позивачу у ДТП шкоди з вини відповідача-2, як особи, яка відповідальна за завданий збиток згідно з ч. 1 ст. 1172, ст. 1192, ст. 1194 Цивільного кодексу України.

Крім того, посилання скаржника на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові № 755/18006/15-ц від 04.07.2018 не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вимоги в межах, не покритих страховим відшкодуванням, пред`явлені у вказаній справі позивачем, як особою, майно якої пошкоджено внаслідок ДТП, до відповідача-2, як особи, з вини працівника якого сталася відповідна ДТП, не є подібними до наведеної справи № 755/18006/15-ц, в якій предметом розгляду виступали вимоги позивача (страховика) до винної у ДТП особи, право вимоги до якої позивач отримав за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів, внаслідок виплати потерпілій особі страхової виплати.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача-2 шкоди в розмірі 26.836,47 грн (106.820,04 грн - 79.983,57 грн) - є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, з покладенням на відповідача-2 судового збору у наведеній частині.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі щодо оскаржуваної скаржником частини рішення суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні у оскаржуваній скаржником частині, оскаржуване рішення в оскаржуваній скаржником частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20 в оскаржуваній скаржником частині за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Крім того, рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20 в частині задоволення вимог до відповідача-1 скаржником не оскаржується, і у суду апеляційної інстанції відсутні обумовлені ст. 269 Господарського процесуального кодексу України підстави для виходу за межі апеляційної скарги, у зв`язку з чим дія рішення суду першої інстанції підлягає поновленню (оскільки була зупинена при відкритті апеляційного провадження відповідною ухвалою).

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20 - залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2020 у справі №915/19/20.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Департаментом патрульної поліції.

4. Матеріали справи №915/19/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко