Рішення

від 02.10.2020 по справі 359/6697/17

БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2/359/67/2020

Справа № 359/6697/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2020 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В..

при секретарі - Степаненко А.О.,

за участі позивача - ОСОБА_1 ,

представників позивача - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідача - ОСОБА_4 ,

представників відповідачів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Лідія Євгенівна, про визнання об`єктів права спільної сумісної власності подружжя та визнання договору іпотеки недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , третя особа : приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області про визнання об`єктами права спільної сумісної власності подружжя об`єкти майна, а саме :

-незавершене будівництво, загальною площею 153,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровано в реєстрі від 17.08.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №169401432105;

-незавершене будівництво, піцерія, площею 309,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстровано в реєстрі від 12.11.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №297920632105;

-визнати недійсним Договір іпотеки №874 від 12.10.2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є..

Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. 25 червня 2011 року було укладено шлюб між нею та ОСОБА_4 .. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_9 . Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2014 року, яке набрало законної сили 21 лютого 2014 року шлюб було розірвано.

Крім того позивач зазначає, що на момент укладення шлюбу відповідач мав дві земельні ділянки, площею 0,06 га, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 та земельна ділянка за адресою : АДРЕСА_2 , що перебуває у нього в оренді за договором оренди № 46 від 28.12.2009 року з Бориспільською міською радою Київської області. За час зареєстрованого шлюбу на вказаних земельних ділянках ними було розпочато будівництво двох будинків: нежитлове приміщення, площею 309,1 м2 для використання під піцерію Квантро-піца та житловий будинок площею 153,3 м. 2 для проживання.

Позивачу також належала земельна ділянка за адресою : АДРЕСА_3 площею 0.1 га, яка була приватизована та була її особистим майном. Під час шлюбу, позивач надала відповідачу нотаріальну довіреність на розпорядження даною земельною ділянкою, яку він продав за 25 000 доларів США, які використовувалися під час будівництва вказаних об`єктів.

В зв`язку з чим будівництво нежитлового та житлового будинків здійснювалося як за спільні кошти подружжя, так і за особисті кошти позивача виручені від продажу земельної ділянки, якими відповідач розпорядився на власний розсуд. З середини 2013 року родина проживала у збудованому житловому будинку, за адресою : АДРЕСА_1 , що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_4 від 18.05.2015 року. Після розірвання шлюбу позивач продовжувала проживати в даному будинку разом із сином та виїхала звідти в 2016 році, в зв`язку з неможливістю проживання разом з відповідачем, з яким постійно були конфлікти.

Також позивач зазначає, що все майно, яке було придбано подружжям під час шлюбу, фактично залишилось у відповідача, у добровільному порядку поділити майно відповідач відмовляється.

Крім того позивач зазначає, що відповідач без її згоди та відома уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_8 договір позики № 874 від 12.10.2015 на суму 3008600 гривень, строк виконання зобов`язань до 12.10.2025 року під забезпечення житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , який знаходиться під забороною відчуження, іпотекодержателя ОСОБА_8 , яка є матір`ю позивача. Його матір є пенсіонером та ніде не працює, доглядає за хворим чоловіком, тому факт належності їй такої суми коштів підлягає сумніву, і розцінюється як намагання відповідача вивести з-під його власності житловий будинок.

22 вересня 2017 року ОСОБА_1 було подано заяву про забезпечення позову (провадження № 2-з/359/77/2017 (а. с. 43-47, том № 1, а. с. 8-12, том № 3).

12 березня 2018 року до суду надійшов відзив (а. с. 152-155, том № 1) в якому відповідач ОСОБА_4 просить в задоволенні позову щодо визнання об`єктами права спільної сумісної власності відмовити в повному обсязі. При цьому зазначає, що позивач намагається набути право власності на спірні об`єкти способом, який не передбачено діючим законодавством, а саме: шляхом визнання судом права спільної сумісної власності подружжя. В позовній заяві позивач стверджує, що не був обізнаний про реєстрацію спірних об`єктів. Зазначене твердження навмисно створено для ведення суду в оману та спростовується наявною в матеріалах справи нотаріально посвідченою заявою позивача, якою саме позивач було надано дозвіл відповідачу на розпорядження спірним нерухомим майном. Даним твердженням позивач намагається ввести суд в оману та створити штучний факт необізнаності щодо існування спільного майна та в подальшому поновити строк позовної давності на подання позову про поділ сумісно нажитого майна, оскільки визначений судом строк звернення до суду позивач пропустила.

Крім того 25 квітня 2020 року від ОСОБА_4 надійшла заява про застосування строків позовної давності та з цих підставі відмовити у задоволенні позову (а.с. 196-197, а.с. 1).

При цьому зазначено, що 13 листопада 2012 року позивачем добровільно зроблено заяву на розпорядження спірним майном, посвідчену приватним нотаріусом Бориспільського нотаріального округу Київської області Дудкою О.С.. 15 січня 2014 року позивач звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. В якому зазначила, що шлюбні відносини між ними припинені з травня 2013 року. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2014 року шлюб між ними було припинено. Заочне рішення набуло законної сили 21 лютого 2014 року. Саме з 21 лютого 2014 року почав спливати термін позовної давності щодо будь-яких майнових претензій ОСОБА_1 до ОСОБА_4 .. 31 серпня 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою від 28 серпня 2017 року про визнання указаних вище визнання вказаних в заяві об`єктів спільної сумісною власності подружжя та визнання договору іпотеки недійсними.

03 квітня 2018 року до суду від ОСОБА_8 надійшов відзив (а. с. 166-167, том № 1) з проханням в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору іпотеки № 874 від 12.10.2015, який укладено між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 відмовити в повному обсязі. Зазначає, що позивачем було надано дозвіл на розпорядження спірним нерухомим майном. На момент укладення договору іпотеки між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір позики від 12.10.2015 та приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є. було перевірено дійсність заяви позивача, щодо надання дозволу на розпорядження спірним майном, що підтвердження інформаційною довідкою з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів.

25 квітня 2018 року від позивача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 174-176, том № 1), за змістом якого зазначає, що позивач дізналась про розпорядження відповідачем спільним майном в серпні 2017 року. Строк позовної давності не порушений, оскільки відразу було подано позов до суду. Крім того в добровільному порядку відповідач відмовлявся та відмовляється поділити спільне майно. Також зазначено, що заява про згоду на розпорядження майном була видана 30.11.2012, а державна реєстрація права власності на спірне майно на ім`я відповідача -1 була проведена у вересні та листопаді 2013 року.

25 травня 2018 року до суду від представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 надійшло заперечення, з проханням відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 , при цьому зазначено наступне. Позивачу було відомо про спірне майно ще в 2012 році, і тому її твердження, що їй стало відомо у серпні 2017 року є не правдивими, та цим вона вводить суд в оману та спотворює факти за для ухилення від факту пропуску позовної давності.

Крім того зазначено, що між сторонами була усна домовленість, щодо розподілу майна. Позивач у своїй відповіді на відзив намагається донести до суду про факт необізнаності щодо державної реєстрації спірного майна, але вказаний факт ніяк не впливає на обставини справи та на факт пропуску строку позовної давності

Ухвалою від 25 вересня 2017 року відкрито провадження у справі (а.с. 71, том № 1).

Ухвалою від 25 вересня 2017 року заяву про забезпечення позову задоволено та накладено заборону відчуження не спірне нерухоме майно (а.с. 73-74, том № 1, а. с. 38-39, том № 3).

Постановою Апеляційного суду Київської області від 06 червня 2018 року (а. с. 93-97, том № 3) ухвалу Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвалою від 09 лютого 2018 року визнано відвід, заявлений відповідачем ОСОБА_4 головуючому судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області Мурановій-Лесів І.В. необґрунтованим. Зупинено провадження у справі для вирішення питання про відвід судді, в порядку ст. 33 ЦПК України (а. с. 135-136, том № 1).

Ухвалою судді Журавського В.В. від 23 лютого 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_4 про відвід суді головуючому судді Мурановій-Лесів І.В. відмовлено (а.с. 142-143, том № 1).

Ухвалою від 01 березня 2018 року поновлено провадження у справі та призначено до судового розгляду (а. с. 146, том № 1).

Ухвалою від 11 вересня 2018 року витребувано з Бориспільського відділення Броварської об`єднаної податкової інспекції довідку про отримані доходи ПП ОСОБА_4 (а. с. 246-247, том 1).

Ухвалою від 09 жовтня 2018 року закрито підготовче судове засідання та призначено до судового розгляду (а. с. 30, том № 2).

У судовому засіданні позивач та її представники підтримали позовні вимоги та просили задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 , а також представники відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в підготовчому та судовому засіданні позовні вимоги не визнали.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні просив в задоволенні позову відмовити, з наведених у відзиві підстав, вважав позов недоведеним та безпідставним, оскільки спірне майно є особистою приватною власністю відповідача, а також, посилаючись на наявність письмової згоди позивача щодо розпорядження спірним майном та пропуск строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_8 в призначені судові засідання не з`явилась, була повідомлена належним чином, заяв та клопотань з приводу своєї неявки до суду не направила.

Третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є. у судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів зазначено у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Крім того відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні встановлено, що 25 червня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 25 червня 2011 року зроблено відповідний актовий запис за № 240, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області (а. с. 10, том № 1).

В даному шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про народження видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області (а.с. 11, том № 1).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2014 року ухваленого у справі № 359/253/14-ц, провадження № 2/359/536/2014 шлюб укладений 25 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано (а.с. 12-13, том № 1).

Дане рішення набрало законної сили 21 лютого 2014 року.

З долученого до позовної заяви Інформаційної довідки з Державного реєстру речовий прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 серпня 2017 року № 94588821 встановлено, що за ОСОБА_4 зареєстровано наступне майно :

- 12.10.2015 на земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 3210500000:10:011:0025 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - державний акт на право власності на земельну ділянку, Серії та № ЯЕ № 581506 виданий 04.04.2007 виданий Бориспільською міською радою Київської області;

- 12.11.2013 незавершене будівництво, піцерія, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 309,1 кв.м., яке розміщене на земельній ділянці кадастровий номер 3210500000:10:009:0078 на підставі договору оренди землі Серії та № 46 виданий 28.12.2009 Бориспільською міською радою Київської області, за адресою : АДРЕСА_2 ;

- 17.09.2013 незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 153,3 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,06 га цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3210500000:10:011:0025, розташованого за адресою : АДРЕСА_1 (а.с.27-31).

Встановлено, що жодного договору про набуте майно між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не укладалось.

Крім того з технічного паспорта виготовленого 21 серпня 2013 року (а. с. 83-87 том № 1) встановлено, що будівництво житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 розпочато у 2012 році.

Належних, допустимих і достатніх доказів того, що зазначене незавершене будівництво було здійснено за рахунок особистих коштів відповідача ОСОБА_4 , а також, що з моменту реєстрації права власності на незавершене будівництво та з часу розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_10 та ОСОБА_11 змінився стан нерухомого майна, зокрема, істотно збільшилась його вартість внаслідок здійсненої добудови, переобладнання, покращення за рахунок власник коштів відповідача, суду не надано та не зазначено джерел їх здобуття.

Щодо наданих відповідачем Договору оренди земельної ділянки під будівництво піцерії від 28 грудня 2009 року, реєстровий №49 (а.с.212-214 т.1), а також довідки ТОВ Новітні бетонні технології , квитанцій до прибуткового касового ордеру та видаткової накладної за 2010 рік (а.с.225-231 т.1), суд звертає увагу, що сам факт укладення договору оренди не спростовує висновків суду щодо набуття колишнім подружжям права власності на нерухоме майно під час шлюбу, а досліджені в судовому засіданні копії видаткової накладеної та квитанції до прибуткового касового ордеру не містять інформації щодо спірного нерухомого майна.

Крім того, зі змісту нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 від 30 листопада 2012 року, реєстровий №4446 (а.с.102 т.1), вона, зокрема, підтвердила, що вказане в заяві нерухоме майно (нежитлове приміщення(піцерія), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою, на якій він розташований, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) є їх спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набувалось її чоловіком під час зареєстрованого з нею шлюбу.

Відповідач ОСОБА_4 , в свою чергу, дану обставину щодо набуття нерухомого майна під час шлюбу у спільну власність подружжя в судовому порядку не оспорював, до суду з позовом про визнання зазначеного в заяві ОСОБА_1 спірного нерухомого майна особистою приватною власністю не звертався, і в подальшому використав заяву ОСОБА_1 під час укладання оспорюваного позивачем договору іпотеки з відповідачем ОСОБА_8 ..

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у справі № 6-1327цс15 від 18 травня 2016 року, із змісту нормативних положень глав 7 та 8 СК України, встановлено, що власність у сім`ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Згідно положення п. 3 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно ст. 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Відповідно до 3 ст. 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що незавершені будівництвом житловий будинок та піцерія набуті ОСОБА_1 та ОСОБА_4 за час перебування у шлюбі та за їхні спільні кошти. Доказів протилежного суду надано не було. Тому вказане нерухоме майно належить сторонам ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

Щодо вимог про визнання недійсним договору іпотеки № 874 від 12.10.2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , слід зазначити наступне.

Встановлено, що 12 жовтня 2015 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4 уклали та нотаріально посвідчили договір іпотеки № 874, у зв`язку з чим було накладено обтяження у виді заборони на нерухоме майно : житловий будинок (2012) готовність якого становить 68 %, підвал під житловим будинком, яма вигрібна, земельну ділянку площею 0,06 га надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 113-116, том № 1).

Згідно ч. ч. 1.2 ст. 368 Цивільного кодексу України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

При цьому відповідно до ч. 2 ст. 369 Цивільного кодексу України, розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до заяви від 30 листопада 2012 року посвідченої приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області та зареєстровано в реєстрі за № 4446 (а.с. 102, том № 1) ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_4 на розпорядження нерухомим майном - нежитловим приміщенням (піцерією), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 та житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами та земельною ділянкою, на якій він розташований, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 за ціну і на умовах на його розсуд. При цьому зазначено, що договори укладатимуться в інтересах сім`ї.

Частиною 2 ст. 68 Сімейного кодексу України, розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 369 Цивільного кодексу України, правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Як встановлено, на момент укладання договору іпотеки, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було розірвано, про що відповідачі були обізнані.

І тому суд критично оцінює твердження відповідача ОСОБА_4 щодо надання згоди ОСОБА_1 на розпорядження спірним майном, оскільки на час укладення договору іпотеки вони не перебували в шлюбі та відповідно розпорядження спільним майном повинно проводитись відповідно до ст. 369 ЦК України.

Так, відповідно до вимог ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині визнання недійсним договору іпотеки №874 від 12.10.2015 підлягають задоволенню.

З приводу заявленого відповідачем ОСОБА_4 клопотання про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав пропущення строку позовної давності, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 72 Сімейного кодексу України, позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано.

Частиною 2 даної статті визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

При цьому позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим згідно із ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Згідно пояснень позивача, після розірвання шлюбу вона проживала разом з сином до 2016 року у спірному житловому будинку.

Факт проживання ОСОБА_1 в спірному будинку по АДРЕСА_1 у 2015 році підтверджується долученими до матеріалів справи: Актом обстеження житлово-побутових умов громадянки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , від 18 травня 2015 року №162, вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч.2 ст.185 КК України, постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2015 року у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП щодо ОСОБА_4 (а.с.54, 55-58,62-64 т.1).

Крім того про реєстрацію незавершеного будівництва спірного майна, а також про укладення договору іпотеки позивач дізналась з Інформаційної довідки, тобто в серпні 2017 року, до суду звернулась з позовом 31.08.2017.

Неподання позову до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати набрання рішенням суду про розірвання шлюбу законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності, тобто відповідно до ч. 2 ст. 72 СК України.

Таким чином, строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19).

Враховуючи зазначене, позивачем не пропущено строк звернення до суду із даним позовом, оскільки про порушення своїх прав вона дізналась лише у серпні 2017 року, після отримання інформації з приводу нерухомого майна та довела відсутність у неї можливості дізнатися про порушення свого цивільного права раніше.

Доводи відповідача, про порушення свого права позивач дізналась ще під час шлюбу, а також після розірвання шлюбу, не підтверджено належними доказами.

Таким чином строк позовної давності позивачем не пропущений.

Відповідно до вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати понесені позивачем у сумі 1280 гривень (а. с. 1, 2 т.1), слід стягнути з відповідачів відповідно до пропорційно задоволених позовних вимог, з відповідача ОСОБА_4 в сумі 1120 гривень та ОСОБА_8 в сумі 480 гривень.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 266, 273 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ):

-незавершене будівництво, загальною площею 153,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровано в реєстрі від 17.08.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №169401432105;

-незавершене будівництво, піцерія, площею 309,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстровано в реєстрі від 12.11.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №297920632105.

Визнати недійсним Договір іпотеки №874 від 12.10.2015 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є..

Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1120 гривень (одна тисяча сто двадцять гривень)

Стягнути з ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 480 гривень (чотириста вісімдесят гривень)

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12.10.2020.

Суддя: І. В. Муранова-Лесів