Постанова

від 08.07.2021 по справі 359/6697/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 359/6697/17

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2884/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Коцюрби О.П., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2020 року у складі судді Муранової-Лесів І.В.,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Лідія Євгенівна про визнання об`єктів права спільної сумісної власності подружжя та визнання договору іпотеки недійсним,-

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.Є. про визнання об`єктами права спільної сумісної власності подружжя об`єкти майна, а саме:

незавершене будівництво, загальною площею 153,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровано в реєстрі від 17.09.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №169401432105;

незавершене будівництво, піцерія, площею 309,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстровано в реєстрі від 12.11.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №297920632105.

А також просила визнати недійсним договір іпотеки №874 від 12.10.2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.С.

Позов обґрунтовано, тим, що 25 червня 2011 року було укладено шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_4 .

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2014 року, яке набрало законної сили 21 лютого 2014 року шлюб між сторонами розірвано.

Зазначено, що на момент укладення шлюбу відповідач мав дві земельні ділянки, площею 0,06 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2 , що перебуває у нього в оренді за договором оренди № 46 від 28.12.2009 року з Бориспільською міською радою Київської області.

За час перебування у шлюбі на вказаних земельних ділянках було розпочато будівництво двох будинків: нежитлове приміщення, площею 309,1 м2 для використання під піцерію ІНФОРМАЦІЯ_2 та житловий будинок площею 153,3 м2 для проживання.

Позивачу також належала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_3 площею 0,1 га, яка була приватизована та була її особистим майном.

Під час шлюбу, позивач надала відповідачу нотаріальну довіреність на розпорядження даною земельною ділянкою, яку він продав за 25 000 доларів США, які використовувалися під час будівництва вказаних об`єктів.

В зв`язку з чим будівництво нежитлового та житлового будинків здійснювалося як за спільні кошти подружжя, так і за особисті кошти позивача виручені від продажу земельної ділянки, якими відповідач розпорядився на власний розсуд.

З середини 2013 року родина проживала у збудованому житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 18.05.2015 року.

Після розірвання шлюбу позивач продовжувала проживати в даному будинку разом із сином та виїхала з нього в 2016 році, в зв`язку з неможливістю проживання разом з відповідачем, з яким постійно були конфлікти.

Також зазначено, що все майно, яке було придбано подружжям під час шлюбу, фактично залишилось у відповідача, у добровільному порядку поділити майно відповідач відмовляється.

Окрім того вказано, що відповідач без згоди та відома позивача уклав зі своєю матір`ю ОСОБА_3 договір позики № 874 від 12.10.2015 на суму 3 008 600 грн., строк виконання зобов`язань до 12.10.2025 року під забезпечення житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , який знаходиться під забороною відчуження, іпотекодержателя ОСОБА_3 , яка є матір`ю позивача. Його матір є пенсіонером та ніде не працює, доглядає за хворим чоловіком, тому факт належності їй такої суми коштів підлягає сумніву, і розцінюється як намагання відповідача вивести з-під його власності житловий будинок.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення районного суду та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вказано, що районним судом не взято до уваги доводи про те, що будівництво було розпочато ОСОБА_1 ще до шлюбу та відповідно цілком і повністю за власні кошти, а тому вказане нерухоме майно не могло бути визнаним спільним майном подружжя, оскільки має статут особистого майна скаржника, що підтверджується витягом щодо нерухомого майна, який міститься в матеріалах справи.

Зазначено, що після укладення шлюбу ОСОБА_1 було здійснено забудову будинку за адресою АДРЕСА_1 для спільного проживання сім`єю, і лише після припинення сімейних відносин з позивачкою було завершено будівництво піцерії по АДРЕСА_2 , кошти на яку було взято в іпотеку у його матері ОСОБА_3 ..

Крім того, не погоджується з висновками суду, що факт пропуску позивачем трирічного строку позовної давності є недоведеним.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення районного суду залишити без змін, як законне й обґрунтоване, а апеляційну скаргу без задоволення.

Адвокат Синянченко В.П. в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 направила на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що вона як представник перебуває на розгляді справи в іншому суду, а довірителі ОСОБА_1 - на роботі, ОСОБА_3 - не може прибути до суду за станом здоров`я.

Між тим таке клопотання не приймається колегією суддів до розгляду, оскільки підстави на, які посилається представник відповідачів не підкріплені жодними доказами.

Відповідно до матеріалів, справа з листопада 2020 року перебуває в провадженні суду апеляційної інстанції й неодноразово по справі оголошувалася перерва з причин неявки учасників судового розгляду.

Відповідачі та треті особи не з`явилися до суду й 08 липня 2021року, про розгляд справи повідомлялися належним чином.

08 липня 2021року від представника відповідачів, адвоката Синяченко В.П., поступило клопотання про відкладення справи розглядом у зв`язку з його зайнятістю у районному суді.

Разом з тим, 14 червня 2021року розгляд справи не відбувся у зв`язку з неявкою адвоката Синяченка В.П. та задоволення судом надісланого ним клопотанням про відкладення судового розгляду.

Враховуючи викладене, тривалість перебування справи на розгляді суду апеляційної інстанції, колегія суддів визнає неявку представника відповідачів з неповажних причин й вважає за можливе судове засідання проводити у відсутність учасників судового розгляду.

Згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_6 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як убачається з матеріалів справи, що 25 червня 2011 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було укладено шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 25 червня 2011 року роблено відповідний актовий запис за № 240, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області (а.с. 10, т. 1).

У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану Бориспільського міськрайонного управління юстиції у Київській області (а.с. 11, т. 1).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2014 року шлюб укладений 25 червня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Рішення набрало законної сили 21 лютого 2014 року (а.с. 12-13, т.1).

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речовий прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 15 серпня 2017 року № 94588821 встановлено, що за ОСОБА_1 зареєстровано наступне майно:

12.10.2015 року на земельну ділянку площею 0,06 га, кадастровий номер 3210500000:10:011:0025 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , підстава виникнення права власності - державний акт на право власності на земельну ділянку, Серії та № ЯЕ № 581506 виданий 04.04.2007 виданий Бориспільською міською радою Київської області;

12.11.2013 року незавершене будівництво, піцерія, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 309,1 кв.м., яке розміщене на земельній ділянці кадастровий номер 3210500000:10:009:0078 на підставі договору оренди землі Серії та № 46 виданий 28.12.2009 Бориспільською міською радою Київської області, за адресою: АДРЕСА_2 ;

17.09.2013 року незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 153,3 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,06 га цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3210500000:10:011:0025, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.27-31 т.1).

Також встановлено, що жодного договору про набуте майно між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладалось.

Крім того з технічного паспорта виготовленого 21 серпня 2013 року (а.с. 83-87 т.1) встановлено, що будівництво житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 розпочато у 2012 році.

Зі змісту нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 30 листопада 2012 року, реєстровий №4446 (а.с. 102 т.1), вона, зокрема, підтвердила, що вказане в заяві нерухоме майно (нежитлове приміщення (піцерія), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельною ділянкою, на якій він розташований, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 ) є їх спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набувалось її чоловіком під час зареєстрованого з нею шлюбу.

Убачається, що 12 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки № 874, у зв`язку з чим було накладено обтяження у виді заборони на нерухоме майно: житловий будинок (2012) готовність якого становить 68 %, підвал під житловим будинком, яма вигрібна, земельну ділянку площею 0,06 га надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 113-116, т. 1).

Відповідно до заяви від 30 листопада 2012 року посвідченої приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області та зареєстровано в реєстрі за № 4446 (а.с. 102, т.1) ОСОБА_2 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_1 на розпорядження нерухомим майном - нежитловим приміщенням (піцерією), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами та земельною ділянкою, на якій він розташований, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціну і на умовах на його розсуд. При цьому зазначено, що договори укладатимуться в інтересах сім`ї.

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з підстав його доведеності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду з огляду на таке.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила суд про визнання об`єктами права спільної сумісної власності подружжя об`єкти майна, а саме: незавершене будівництво, загальною площею 153,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровано в реєстрі від 17.08.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №169401432105; незавершене будівництво, піцерія, площею 309,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстровано в реєстрі від 12.11.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №297920632105.

З технічного паспорта виготовленого 21 серпня 2013 року (а.с. 83-87 т.1) встановлено, що будівництво житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_1 розпочато у 2012 році, тобто під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі.

Згідно відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, 12.11.2013 року у реєстрі було зареєстровано незавершене будівництво, піцерія, площею 309,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , що зареєстровано в реєстрі від 12.11.2013 року за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №297920632105, власником якого є ОСОБА_1 , а 17.09.2013 року - незавершене будівництво, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 153,3 кв.м., розташованого на земельній ділянці площею 0,06 га цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 3210500000:10:011:0025, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого зазначено ОСОБА_1 (а.с.28,29 т.1).

Колегія суддів погоджується з висновком суду, що відповідачем не надано належних, допустимих і достатніх доказів,що незавершене будівництво було здійснено за рахунок його особистих коштів, не надано відповідачем і доказів, того, що з моменту реєстрації права власності на незавершене будівництво та з часу розірвання шлюбу між подружжям змінився стан нерухомого майна, чи істотно збільшилась його вартість внаслідок здійсненої добудови, переобладнання, покращення за рахунок власник коштів відповідача.

Убачається, що відповідачем долучено до матеріалів справи договір оренди земельної ділянки під будівництво піцерії від 28 грудня 2009 року, реєстровий №49 (а.с.212-214 т.1), а також довідки ТОВ Новітні бетонні технології , квитанцій до прибуткового касового ордеру та видаткової накладної за 2010 рік (а.с.225-231 т.1), які також досліджувались судом першої інстанції та перевірені апеляційною інстанцією не спростовує висновків суду щодо набуття колишнім подружжям права власності на нерухоме майно під час шлюбу, а копії видаткової накладеної та квитанції до прибуткового касового ордеру не містять інформації щодо спірного нерухомого майна.

Також з нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 30 листопада 2012 року, реєстровий №4446 (а.с.102 т.1) підтверджено, що вказане в заяві нерухоме майно нежитловим приміщенням (піцерією), що знаходиться за адресою : АДРЕСА_2 та житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами та земельною ділянкою, на якій він розташований, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціну і на умовах на його розсуд. Також зазначено, що договори укладатимуться в інтересах сім`ї.

Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і ст.368 ЦК України.

При цьому, не має значення, за ким зареєстровано таке майно, оскільки спільна сумісна власність розповсюджується на майно і у тому випадку, коли право власності на нього майно зареєстровано лише за одним з подружжя.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя. Ця презумпція може бути спростована і один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (зазначена правова позиція також висловлена у постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 по справі № 6-843цс17, від 21.11.2018 по справі №372/504/17).

Відповідно до роз`яснень, викладених в пунктах 23, 24 постанови Пленуму ВСУ Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя від 21.12.2007 №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним із подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Згідно із ч.1 ст.57 СК України,особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте ними до шлюбу; майно, набуте ними за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте ними за час шлюбу, але за кошти, які належали їм особисто; житло, набуте ними за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України Про приватизацію державного житлового фонду .

Відповідно до статей 63, 70 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, а в разі поділу такого майна їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_1 обставини щодо набуття нерухомого майна під час шлюбу у спільну власність подружжя в судовому порядку не оспорював, до суду з позовом про визнання зазначеного в заяві ОСОБА_2 спірного нерухомого майна особистою приватною власністю не звертався.

Крім того, позивачем була заявлена вимога про визнання недійсним Договору іпотеки №874 від 12.10.2015 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу Київської області Лазоренко Л.С.

Як встановлено, 12 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено та нотаріально посвідчено договір іпотеки № 874, у зв`язку з чим було накладено обтяження у виді заборони на нерухоме майно: житловий будинок (2012) готовність якого становить 68 %, підвал під житловим будинком, яма вигрібна, земельну ділянку площею 0,06 га надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 113-116, т. 1).

Убачається, що під час укладання вказаного договору іпотеки ОСОБА_1 уже не перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 лютого 2014 року про розірвання шлюбу (а.с. 12-13 т.1).

Більше того, відповідач використав і надав заяву позивачки від 30 листопада 2012 року, як згоду його дружини, на укладення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вищевказаного договору іпотеки.

Отже, отримуючи від ОСОБА_2 нотаріально посвідчену заяву про згоду на розпорядження їх спільним майном - піцерією, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 та житловим будинком з надвірними будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 фактично визнав за позивачем здійснення незавершеного будівництва спірних об`єктів у період шлюбу, тобто спільним майном, що будувалося за кошти сторін як подружжя.

З зазначеного виходить, що заява позивача від 30 листопада 2012 року, була надана ОСОБА_1 , як подружжю, до того ж, вона носить неконкретний характер, оскільки адресована не конкретній особі, а всім, кого це стосується (а.с.102 т.1).

З огляду на вказане, районним судом обґрунтовано задоволено вимоги позивачки про визнання недійсним договору іпотеки.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, з огляду на таке.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267ЦК України).

Відповідно до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства.

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" ("Stubbings and Others v. the United Kingdom").

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 2.2.Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України № 10 від 29.05.2013 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів роз`яснено, що за змістом частини першої статті 261ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

Згідно пояснень позивачки, убачається, що після розірвання шлюбу вона проживала разом з сином до 2016 року у спірному житловому будинку, що підтверджується актом обстеження житлово-побутових умов громадянки ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 , від 18 травня 2015 року №162, вироком Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 24 грудня 2015 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.2 ст.185 КК України, постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 3 червня 2015 року у справі про адміністративне правопорушення за ч.1 ст.173-2 КУпАП щодо ОСОБА_1 (а.с.54, 55-58,62-64 т.1).

Про реєстрацію незавершеного будівництва спірного майна, а також про укладення договору іпотеки позивач дізналась з Інформаційної довідки, тобто в серпні 2017 року, до суду звернулась з позовом 31 серпня 2017року.

Отже, зазначені обставини стали відомі позивачу тільки 15 серпня 2017 року, а тому строк позовної давності на пред`явлення нею відповідного позову пропущений не був.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами правові підстави звернення у суд з заявленим позовом.

Твердження апеляційної скарги ОСОБА_1 про будівництво об`єктів нерухомості за його власні кошти, ретельно перевірялися судом першої інстанції, вони отримали належну оцінку у рішенні й обґрунтовано визнані безпідставними.

Матеріалами справи не доведено здійснення незавершеного будівництва піцерії та житлового будинку за рахунок коштів відповідача. Спірні об`єкти було зведено під час шлюбу сторін, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

До того ж, ці твердження спростовуються змістом заяви ОСОБА_2 , посвідченої нотаріально на прохання самого відповідача та використаної ним під час незаконної, здійсненої після розірвання шлюбу сторін, передачі в іпотеку незавершеного будівництва - житлового будинку АДРЕСА_1 .

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а отже, слід відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 02 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з моменту складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12 липня 2021 року.

Суддя-доповідач:

Судді: