Ухвала

від 02.11.2020 по справі 420/2781/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 420/2781/19

провадження № К/9901/27109/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Н.В. Коваленко,

суддів: Я.О. Берназюка, І.В. Желєзного,

перевіривши касаційну скаргу Спільного підприємства Солінг на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі за позовом Спільного підприємства Солінг до Департаменту культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Консультативної ради з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської області, треті особи - Міністерство культури України, Громадська організація Зелений лист , про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

03 травня 2020 року Спільне підприємство Солінг звернулося до суду з позовом до Департаменту культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Консультативної ради з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської області, треті особи - Міністерство культури України, Громадська організація Зелений лист , про визнання протиправним та скасування рішення управління культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, оформлене приписом від 16 квітня 2019 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, оформлене приписом від 16 квітня 2019 року №01-12/29.

Визнано протиправними дії Управління культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації щодо внесення змін в облікову документацію на пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення по вул. Дерибасівській в м. Одеса - Міський сад, якими включено територію по вул. Преображенській 24 у місті Одесі, яка перебуває в користуванні Спільного підприємства Солінг в межі пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення - Міський сад.

Зобов`язано Департамент культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації привести облікову документацію на пам`ятку архітектури та містобудування місцевого значення по вул. Дерибасівській в м. Одеса - Міський сад у відповідність до висновків постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 20185 року по справі №826/16335/17, виключивши відомості щодо віднесення території Літнього театру по вул. Преображенській, 24 у місті Одесі до меж пам`ятки архітектури та містобудування місцевого значення - Міський сад.

У задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року скасовано.

Прийнято постанову про відмову у задоволенні позову.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Спільне підприємство Солінг звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів .

Згідно з відміткою на поштовому конверті касаційна скарга направлена до суду 19 жовтня 2020 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За приписами частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їхнього перегляду в апеляційному порядку, можуть реалізувати право на їхнє оскарження у касаційному порядку тільки у визначених законом випадках.

За приписами пункту 6 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Як вбачається з оскаржуваного судового рішення та матеріалів касаційної скарги, предметом розгляду у даній справі є припис відповідача від 16 квітня 2019 року №01-12/2019 керівнику СП Солінг Коваленку І.І., з вимогою привести територію пам`ятки (Міський сад) до відповідного санітарного, протипожежного та технічного стану; терміново припинити підготовчі роботи та надати розроблену відповідно до діючого законодавства у сфері охорони культурної спадщини науково-проектну документацію.

В обґрунтування касаційної скарги, Спільне підприємство Солінг вказує на те, що судом апеляційної інстанції проігноровано положення частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України та невірно застосовано положення частини п`ятої цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України. Вказує на те, що обставини, які вивчалися судом при розгляді справи №420/2781/19 щодо визначення статусу Міського саду як пам`ятки культурної спадщини місцевого значення, його меж та підстави для віднесення до меж пам`ятки території Літнього театру , споруди якого належать на праві власності, а земельна ділянка для їх обслуговування перебуває в оренді позивача, вже встановлені рішеннями судів в адміністративній справи №826/16335/17. Так, при розгляді справи №826/16335/17 судами було встановлено, що об`єкти нерухомого майна Спільного підприємства Солінг , розташовані на території Літнього театру не входять до складу та меж пам`ятки місцевого значення Міський сад . За результатами касаційного розгляду справи №826/16335/17 Верховний Суд у постанові від 30 лютого 2019 року не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухвалені судових рішень і погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій. При розгляді справи № 420/2781/19 апеляційний суд, з посиланням на частину сьому статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України Не взяв до уваги висновки суду у справі №826/16335/17.

Колегія суддів Верховного Суду вказані посилання скаржника не бере до уваги, виходячи з такого.

Верховним Судом у постанові від 21 травня 2020 року у справі у 760/23625/17 було висловлено позицію стосовно застосування норм статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судом зроблено висновок про те, що частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, статтею 78 визначені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Однак, слід враховувати, що звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Отже, за змістом частини першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене частиною першої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суди також повинні враховувати вимоги статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України щодо необхідності офіційного з`ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках витребувати ті докази, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи справу, з урахуванням того, що Управління культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації чи Департамент культури, національностей, релігій та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації не брали участі в справі №826/16335/17, дійшов висновку про те, що обставини, навіть встановлені рішеннями суддів у справі 826/16335/17, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги, тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтями 248, 328, 333, 355, 359Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спільного підприємства Солінг на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2020 року у справі за позовом Спільного підприємства Солінг до Департаменту культури, національностей, релігії та охорони об`єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації, Консультативної ради з питань охорони об`єктів культурної спадщини Одеської області, треті особи - Міністерство культури України, Громадська організація Зелений лист , про визнання протиправними та скасування рішень, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

2. Надіслати Спільному підприємству Солінг копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.В. Коваленко

Суддя Я.О. Берназюк

Суддя І.В. Желєзний