Постанова

від 02.11.2020 по справі 915/1140/20

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1140/20 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання : Соловйова Д.В.

за участю представників учасників справи:

від Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області - не з`явився;

від Бузької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради, с. Бузьке Новоодеського району Миколаївської області - не з`явився;

від Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, м. Миколаїв - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, м. Миколаїв, суддя Семенчук Н.О.

у справі № 915/1140/20

за позовом Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області

до відповідачів Бузької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради, с.Бузьке Новоодеського району Миколаївської області та Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, м. Миколаїв

про розірвання договору, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, вимог заяви та ухвали суду першої інстанції.

В вересні 2020 року Фізична особа-підприємець Норик Микола Миколайович, м.Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Бузької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради, с. Бузьке Новоодеського району Миколаївської області та Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, м. Миколаїв, в якій просив суд визнати недійсною угоду від 16.04.2020 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 20.09.2016 року, речове право зареєстровано 23.09.2019 року за № 16637241.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між відповідачами у вересні 2016 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, в подальшому вказану земельну ділянку Бузька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради, с. Бузьке Новоодеського району Миколаївської області зобов`язалась надати для досягнення сумісних цілей позивачу на підставі укладеного між ним та школою договору про спільну діяльність. При цьому, 16.04.2020 року вищезазначений договір оренди землі, укладений між відповідачами, було розірвано, про що укладено оспорювану у справі додаткову угоду, яку позивач вважає недійсною, оскільки школа таку угоду уклала без дійсного волевиявлення на розірвання договору оренди, в зв`язку із тиском органів прокуратури.

Разом із позовною заявою Фізичною особою-підприємцем Норик Миколою Миколайовичем, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області було подано до Господарського суду Миколаївської області заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на земельну ділянку загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, з забороною вчиняти будь-яким особам дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, відчуження, розпаювання її на окремі земельні ділянки з передачею їх у власність або оренду іншим особам, передачу земельної ділянки через торги іншим особам в оренду та заставу та будь-які інші дії які будуть пов`язані зі зміною її площі до вирішення спору по суті та набуття рішенням законної сили.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що з огляду на мотиви подання позовної заяви, позивач вважає, що земельна ділянка загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області в подальшому може бути продана, розпайована, передана через аукціон третім особам в оренду або іншим шляхом передана третім особам. У разі розпаювання вказана земельна ділянка може зникнути, або суттєво зменшитись, що може призвести до неможливості його виконання, оскільки у разі задоволення судом позову про визнання недійсною угоди від 16.04.2020 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 20.09.2016 року, сторони без вказаної земельної ділянки не зможуть виконувати договір про спільну діяльність.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року у справі №915/1140/20 (суддя Семенчук Н.О.) у задоволенні заяви Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області про забезпечення позову відмовлено повністю.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач не надав суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які б свідчили про можливе істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або позбавлення заявника можливості ефективно захистити його порушені чи оспорювані права та інтереси.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи .

Фізична особа-підприємець Норик Микола Миколайович, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області з ухвалою суду першої інстанції не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року у справі № 915/1140/20 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області про забезпечення позову у справі №915/1140/20 в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права, неповним з`ясуванням всіх обставин справи та ґрунтується на обставинах та доводах, які є аналогічними обставинам та доводам позову та заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2020 року за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 915/1140/20 відкрито апеляційне провадження, справу призначено до судового розгляду.

27.10.2020 року поштою до Південно-західного апеляційного господарського суду від Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, м. Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просив суд апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 915/1140/20 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Також позивач просив суд розгляд справи провести за відсутності його представника. Судовою колегією відзив було долучено до матеріалів справи.

У відзиві Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, м. Миколаїв зауважило, що в заяві про забезпечення позову заявник просить забезпечити позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, з забороною вчиняти будь-яким особам дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, відчуження, разпойовку її на окремі земельні ділянки з передачею їх у власність або оренду іншим особам, передачу земельної ділянки через торги іншим особам в оренду та заставу та будь-які інші дії які будуть пов`язані зі зміною її площі, при цьому не вказує на наявність зв`язку між запропонованим заходом до забезпечення позову і предмету позовної вимоги, та як саме такий захід буде спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Тобто, обставини, на які посилається апелянт в апеляційній скарзі не свідчать про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів апелянта, за захистом яких він звернувся до суду.

Також відповідач зазначив, що згідно Статуту навчального закладу, головною метою його діяльності є забезпечення реалізації прав дітей на здобуття повної загальної середньої освіти. А відповідності до п. 133.4 ст. 133 Податкового кодексу України, загальноосвітній навчальний заклад не є платником податку оскільки є неприбутковим. Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Фізична особа-підприємець Норик М.М. здійснює господарську діяльність у сфері вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних (основний). За таких обставин, школа не може бути учасником спільної діяльності з метою отримання прибутку та згідно з умовами договору оренди земельної ділянки від 20.09.2016 року не передбачено можливості передачі такої земельної ділянки в суборенду, орендарю відповідно до положень п . 28 надано право лише самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі. Ураховуючи викладене, Бузька ЗОШ І-ІІІ ступенів, як користувач земельної ділянки державної власності, не наділений правами передавати ці землі в користування, а тому дострокове припинення договору оренди землі між Головним управлінням та останнім не може вплинути на права та інтереси апелянта, оскільки він не виступає стороною у спірному договорі оренди землі.

Бузька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради, с. Бузьке Новоодеського району Миколаївської області своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалась, відзив на апеляційну скаргу не надала, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду, від скаржника будь-яких заяв чи клопотань у встановленому законом порядку не надійшло. Що стосується клопотання позивача, викладене у відзиві на апеляційну скаргу, про розгляд справи за відсутності його представника, судова колегія розглянула вказане клопотання та дійшла висновку про його задоволення.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі Смірнов проти України , відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, а також наявність відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з п. 14 ч. 1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, а саме, про забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м.Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 915/1140/20 відповідає вимогам чинного процесуального законодавства України та відсутні підстави для її скасування, з огляду на таке.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

В вересні 2020 року Фізична особа-підприємець Норик Микола Миколайович, м.Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Бузької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради, с. Бузьке Новоодеського району Миколаївської області та Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області, м. Миколаїв, в якій просив суд визнати недійсною угоду від 16.04.2020 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 20.09.2016 року, речове право зареєстровано 23.09.2019 року за № 16637241.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між відповідачами у вересні 2016 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, в подальшому вказану земельну ділянку Бузька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради, с. Бузьке Новоодеського району Миколаївської області зобов`язалась надати для досягнення сумісних цілей позивачу на підставі укладеного між ним та школою договору про спільну діяльність. При цьому, 16.04.2020 року вищезазначений договір оренди землі, укладений між відповідачами було розірвано, про що укладено оспорювану у справі додатковому угоду, яку позивач вважає недійсною, оскільки школа таку угоду уклала без дійсного волевиявлення на розірвання договору оренди, в зв`язку із тиском органів прокуратури.

Разом із позовною заявою Фізичною особою-підприємцем Норик Миколою Миколайовичем, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області було подано до Господарського суду Миколаївської області заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на земельну ділянку загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, з забороною вчиняти будь-яким особам дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, відчуження, розпаювання її на окремі земельні ділянки з передачею їх у власність або оренду іншим особам, передачу земельної ділянки через торги іншим особам в оренду та заставу та будь-які інші дії, які будуть пов`язані зі зміною її площі до вирішення спору по суті та набуття рішенням законної сили.

Заява про забезпечення позову ґрунтується на таких обставинах:

- 20.09.2016 року між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та Бузькою загальноосвітньою школою І-Ш ступенів Новоодеської районної ради був укладений договір оренди земельної ділянки загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області;

- 01.12.2016 року між Бузькою загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради та позивачем у справі був укладений договір про спільну діяльність, за умовами якого Бузька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради, с.Бузьке Новоодеського району Миколаївської області зобов`язалась надати для досягнення сумісних цілей позивачу вищевказану земельну ділянку;

- 24.04.2020 року позивач отримав від Бузької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Новоодеської районної ради повідомлення, в якому було вказано, що у зв`язку з постійним тиском Вознесенської місцевої прокуратури та неможливістю в повному обсязі здійснювати науково-дослідницьку роботу на земельній ділянці бузька ЗОШ І-ІІІ ступенів, має намір достроково розірвати договір з Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області на право оренди земельної ділянки укладений 20.09.2016 року;

- 16.04.2020 року між Головним управлінням Держгеокадастру в Миколаївській області та Бузькою загальноосвітньою школою І-Ш ступенів Новоодеської районної ради укладено угоду про дострокове розірвання договору оренди землі від 20.09.2016 року, яку скаржник вважає недійсною, оскільки школа таку угоду уклала без дійсного волевиявлення на розірвання договору оренди, в зв`язку із тиском органів прокуратури, а також не повідомила позивача про свій намір;

- з урахуванням викладеного позивач вважає, що земельна ділянка загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області в подальшому може бути продана, розпайована, передана через аукціон третім особам в оренду або іншим шляхом передана третім особам. У разі розпаювання вказана земельна ділянка може зникнути, або суттєво зменшитись, що може призвести до неможливості його виконання, оскільки у разі задоволення судом позову про визнання недійсною угоди від 16.04.2020 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 20.09.2016 року, сторони без вказаної земельної ділянки не зможуть виконувати договір про спільну діяльність.

На підтвердження зазначених обставин заявником до суду будь-яких доказів не надано.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;

6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;

7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;

8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;

9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;

10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

За приписами ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог . При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

При вжитті таких заходів суд повинен з`ясувати наявність зв`язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Отже заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

При цьому, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість заподіяння шкоди позивачу без наведення відповідного обґрунтування ухилення відповідної особи від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Право на ефективний засіб юридичного захисту встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. Вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі Пантелеєнко проти України засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі Дорани проти Ірландії , було зазначено що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як було встановлено вище, предметом позову у даній справі є вимога немайнового характеру - визнання недійсною угоди від 16.04.2020 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 20.09.2016 року, речове право зареєстровано 23.09.2019 року за №16637241.

Оскільки в даній справі позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в такому випадку така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, не підлягає дослідженню, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі №910/1040/18, у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 911/1551/18.

Крім того адекватність певного заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17).

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

До того ж заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Крім того, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. В даному випадку матеріали справи не містять належних доказів доля застосування судом саме такого виду забезпечення позову, як накладення арешту.

Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 року у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

При цьому, судова колегія зазначає, що підстава вжиття заходів забезпечення позову, як ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, також має бути підтверджена відповідними доказами, які б підтверджували обставини, на які посилається заявник, а саме лише посилання в заяві на потенційну можливість того, що невжиття заявленого заходу забезпечення позову може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав , не може бути підставою для забезпечення позову у справі.

Так, в даному випадку заявник просив суд застосувати такий вид заходу забезпечення позову, як накладання арешту на земельну ділянку загальною площею 87 га, кадастровий номер 4824880800:03:000:0031, яка знаходиться в межах території Бузької сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, з забороною вчиняти будь-яким особам дії, спрямовані на зміну її цільового призначення, відчуження, розпаювання її на окремі земельні ділянки з передачею їх у власність або оренду іншим особам, передачу земельної ділянки через торги іншим особам в оренду та заставу та будь-які інші дії які будуть пов`язані зі зміною її площі.

Підставою для вжиття заходів, на яку посилається заявник, є твердження про те, що з огляду на мотиви подання позовної заяви, вищевказана земельна ділянка в подальшому може бути продана, розпайована, передана через аукціон третім особам в оренду або іншим шляхом передана третім особам. У разі розпаювання вона може зникнути, або суттєво зменшитись, що може призвести до неможливості виконання рішення суду, оскільки у разі задоволення судом позову про визнання недійсною угоди від 16.04.2020 року про дострокове розірвання договору оренди землі від 20.09.2016 року, сторони без вказаної земельної ділянки не зможуть виконувати договір про спільну діяльність.

При цьому, на підтвердження вказаних обставин заявником будь-яких доказів, як б свідчили про намір або відчуження, або поділу тощо вищезазначеної земельної ділянки, заявником будь-яких доказів надано не було.

Судова колегія зауважує, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, в даному випадку, необхідність забезпечення позову у справі взагалі нічим не мотивована та не підтверджена, оскільки заявник зазначає лише про потенційну вірогідність вчинення відповідних дій, при цьому, доказів на підтвердження того, що Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області, м. Миколаїв або інші особи, вчиняють будь-які дії, які б могли свідчити про намір реалізувати правомочності власника такої земельної ділянки, матеріали справи не містять.

У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, судова колегія зазначає, що саме лише посилання заявника на вищезазначені обставини за своєю суттю є лише припущенням, що в свою чергу не може бути підставою для застосування заходів забезпечення позову в цьому випадку.

Крім того судова колегія зазначає, що визначений заявником спосіб забезпечення позову у вигляді саме накладення арешту на земельну ділянку неспівмірний із предметом позову, оскільки в даному випадку відсутні такі матеріальні об`єкти (наприклад, гроші, рухоме майно), на які накладається саме арешт як вид забезпечення позову, відсутній спір майнового характеру між сторонами та застосування такого способу забезпечення позову може призвести до безпідставного обмеження права законного власника такої земельної ділянки на розпорядження нею.

З урахуванням зазначеного, судова колегія вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є такими, що спростовуються наявними матеріалами справи, висновками суду та доводами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м. Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області необґрунтованою та такою, що не потребує задоволення, а ухвала Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 915/1140/20 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатні правові підстав для її скасування відсутні.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 136-140, 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Норик Миколи Миколайовича, м.Нова Одеса Новоодеського району Миколаївської області на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 915/1140/20 залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04.09.2020 року про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 915/1140/20 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 02.11.2020 року.

Повний текст постанови складено 03 листопада 2020 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош