Постанова

від 02.11.2020 по справі 922/1695/20

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2020 р. Справа № 922/1695/20

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.

за участю представників:

позивач - Єршова О.І.;

відповідач - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ТОВ «Транссєрвіс» (вх.№1943Х/1) на рішення господарського суду Харківської області 02.07.2020 у справі №922/1695/20 (повний текст рішення складено 07.07.2020 суддею Хотенцем П.В. у приміщенні господарського суду Харківської області)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранитзапчасть» , м.Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» , м. Харків,

про стягнення 125529,19 грн,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранитзапчасть", звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Транссєрвіс", в якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки товару №03/18-11 від 05.03.2018, а саме: 106482,05 грн основного боргу, 14635,35 грн пені, 2236,12 грн інфляційних втрат та 2175,67 грн 3% річних.

Рішенням господарського суду Харківської області 02.07.2020 у справі №922/1695/20 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранитзапчасть" заборгованість за договором поставки товару №03/18-11 від 05.03.2018, а саме: 106482,05 грн основного боргу, 14635,35 грн пені, 2236,12 грн інфляційних втрат, 2175,67 грн 3% річних та 2102,00 грн судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд виходив з того, що на виконання умов договору поставки від 05.03.2018, постачальником на адресу покупця 21.08.2019 відвантажено товар, визначений специфікацією №4 на загальну суму 159723,07 грн, у тому числі ПДВ, що підтверджується підписаною представниками сторін видатковою накладною №1086 від 21.08.2019. Покупець зобов`язаний був здійснити оплату товару 40% (53241,02 грн) - до 20.08.2019, а 60% (106482,05 грн) - до 22.09.2019 (включно). Проте, покупцем товар оплачено частково, платіжним дорученням №758 від 05.08.2019 здійснено платіж на суму 53241,02 грн, тобто заборгованість за договором складає 106482,05 грн, у зв`язку з чим господарський суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу за договором поставки. Також суд, перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних встановив, що такі нарахування здійснені правильно, відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають задоволенню.

ТОВ «Транссєрвіс» з рішенням господарського суду не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 02.07.2020 у даній справі. Судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального права, порушенням норм ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя та рівності сторін, оскільки ТОВ Транссєрвіс не було належним чином повідомлено про розгляд справи та представник ТОВ Транссєрвіс не міг прибути у судове засідання у зв`язку з оголошенням у країні карантину та переводу усіх робітників на дистанційну роботу та знаходження деяких робітників у відпустках за власний рахунок, тому немає доступу до документів та доказів щодо цієї справи до закінчення карантину в Україні, а відтак у відповідача не було можливості захистити свої законні права та свободи. Господарський суд не надав відповідачу можливості детально вивчити матеріали справи та надати зустрічний позов. Діючий Господарський процесуальний кодекс України не містить норм про заборону в поновленні строків на подання зустрічного позову. Посилаючись на рішення Європейського суду, заявник вважає, що судом першої інстанції порушено принцип процесуальної рівності. Також господарський суд належним чином не з`ясував обставини виконання відповідачем умов договору поставки та зобов`язань з поставки товару, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. У відповідності до ст.227 Господарського процесуального кодексу України такі порушення є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті справи.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 поновлено ТОВ «Транссєрвіс» строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Транссєрвіс» (вх.№1943Х/2) на рішення господарського суду Харківської області 02.07.2020 у справі №922/1695/20. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 12.10.2020 о 10:00 годині. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Встановлено учасникам справи строк до 28.09.2020 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

11.09.2020 від ТОВ Гранитзапчасть до суду надійшов відзив (вх.№8557) на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, водночас не оскаржує фактичні обставини справи. Просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У відповідності до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2020 у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Пуль О.А., яка є доповідачем у справі, визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В., суддя Хачатрян В.С.

У судове засідання з`явився позивач.

Відповідач, своїм правом на участь у засіданні суду не скористався, у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи та вимоги учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду виходить з такого.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю Гранитзапчасть (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Транссєрвіс (покупець) 05.03.2018 року укладено договір поставки товару №03/18-11, згідно з пунктом 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, номенклатура, кількість, строки поставки та ціна, якого визначаються згідно з відповідними специфікаціями, накладними, рахунками-фактурами, які є невід`ємною частиною даного договору.

Відповідно до розділу 3 договору поставки оплата проводиться прямим банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника на умовах, зазначених у відповідній специфікації на кожну конкретну поставку. Постачальник зобов`язаний вказати в рахунку-фактурі номер договору. При невиконанні цієї умови постачальником оплата рахунку покупцем може не проводитися, до тих пір, поки постачальник не уточнить номера договору. Відсутність номера договору в рахунку не тягне за собою будь-яких негативних наслідків для покупця (визнання рахунку недійсним, зміна ціни товару, збільшення терміну поставки, нарахування штрафних санкцій і тому подібне.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє з 31.12.2020, а у частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами зобов`язань за договором.

За заявкою покупця виставлено рахунок №628 від 25.04.2019.

Відповідно до специфікації №4 до договору поставки товару №03/18-11 сторони погодили найменування, кількість, загальну вартість продукції, яка поставляється постачальником на загальну суму 159723,07 грн, у тому числі ПДВ 26620,51 грн.

Відповідно до пункту 2 специфікації № 4 строк поставки продукції: від 3 до 30 робочих днів, поставка може здійснюватися окремими партіями, в залежності від надходження на склад постачальника. Поставка починається з моменту внесення повної суми передоплати.

Умови оплати, визначені пунктом 3 специфікації № 4, а саме: 40% (53241,02 грн) - передплата, на загальну суму специфікації; 60% (106482,05 грн) - протягом 30 календарних днів (якщо відвантаження проводитиметься частинами то відповідно і оплати проводяться окремими частинами, в пропорція відвантаження). Остаточний розрахунок проводиться після перерахування всієї суми замовлення по специфікації з урахуванням коливань курсу іноземної валюти (євро) на міжбанківському валютному ринку (за даними сайту https://minfm.com.ua/currency/mb/eur/) за 1 банківський день до моменту остаточного розрахунку, но не менше ніж курс на момент ввезення запчастин (за курсом митниці на день розмитнення запчастин). Ціни розраховані у гривневому еквіваленті та погодженні на момент 02.08.2019 (1 евро = 28,36 грн).

Матеріалами справи підтверджується, що 21.08.2019 року, на виконання умов договору постачальником на адресу покупця відвантажено товар, визначений специфікацією №4, на загальну суму 159723,07 грн, тому числі ПДВ, що підтверджується підписаною представникам сторін видатковою накладною №1086 від 21.08.2019.

З умовами специфікації, яка є невід`ємною частиною договору поставки, покупець зобов`язаний здійснити оплату товару 40% (53241,02 грн) - до 20.08.2019, а 60% (106482,05 грн) - до 22.09.2019 (включно).

Проте, покупцем товар оплачено частково - відповідно до платіжного доручення №758 від 05.08.2019 здійснено платіж на загальну суму 53241,02 грн, відтак виникла заборгованість за договором поставки у розмірі 106482,05 грн.

Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін. Сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Відповідно до частини 2 статті 266 Господарського кодексу України загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Згідно зі статтею 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару; договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу, України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі статтями 526 та 525 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

За таких обставин, господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення заборгованості у сумі 106482,05 грн.

Вищезазначеним спростовуються доводи апелянта про належне з`ясування обставин виконання відповідачем умов договору поставки та зобов`язань з поставки товару та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до положень ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 14635,35 грн за період з 23.09.2019 по 23.03.2020.

Відповідно до пункту 7.3 договору за кожен день затримки платежу з вини покупця відповідно до термінів оплати у пункті 4.1. та пункті 4.3. цього договору, покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми заборгованості.

За приписами частини 1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 1 ст.229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Перевіривши розрахунок пені за визначений позивачем період, ураховуючи те, що відповідачем несвоєчасно та не повному розмірі виконані зобов`язання за спірним договором щодо здійснення оплати за поставлений товар, господарським судом правильно встановлено, що позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню згідно з пунктом 7.3 договору.

Щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 2236,12 грн за період з жовтня 2019 року по травень 2020 року та 3% річних у розмірі 2175,67 грн за період з 23.09.2019 по 28.05.2020, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

Колегія суддів зазначає, що 3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Вказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за спірний період, колегія суддів вважає його правильним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм процесуального права, порушенням норм ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступу до правосуддя та рівності сторін, оскільки ТОВ Транссєрвіс не було належним чином повідомлено про розгляд справи та представник ТОВ Транссєрвіс не міг прибути у судове засідання у зв`язку з оголошенням у країні карантину та переводу усіх робітників на дистанційну роботу та знаходження деяких робітників у відпустках за власний рахунок, тому немає доступу до документів та доказів щодо цієї справи до закінчення карантину в Україні, а відтак у відповідача не було можливості захистити свої законні права та свободи.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Провадження у даній справі відкрито 11.06.2020 та господарським судом Харківської області винесено відповідну ухвалу, якою розгляд справи призначено на 02.07.2020 об 11:00 год. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення даної ухвали у відповідності до ст.251 Господарського процесуального кодексу України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання. Копію вказаної ухвали суду відповідач отримав 17.06.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.63).

Згідно з частиною 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїми правами на подання відзиву на позовну заяву, справа господарським судом розглянута за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 ст.165 та частини 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, як уже зазначалось, про розгляд справи судом сторони були повідомлені належним чином, сторонам надано достатній час для подання своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів та можливість ознайомитись з матеріалами справи тощо.

Апелянт зазначає, що не мав доступу документів та доказів щодо цієї справи до закінчення карантину в Україні, однак не зазначає, які саме документи та докази наявні у відповідача та які саме обставини ці документи доводять. Також не конкретизує, яким чином факт впровадження карантину на території України впливає на зазначені апелянтом обставини щодо неможливості надання ним доказів у даній справі.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

Ураховуючи те, що положеннями пункту 3 частини 2 ст.129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, колегія суддів вважає, що господарським судом у межах наданих повноважень, при розгляді справи створені належні умови для надання сторонами доказів та можливості ознайомитись з матеріалами справи, надати відзив на позовну заяву та заявити зустрічний позов.

Апелянт зазначає, що діючий Господарський процесуальний кодекс України не містить норм про заборону в поновленні строків на подання зустрічного позову, однак такого клопотання матеріали справи не містять.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається, оскільки такі дії суперечать завданню господарського судочинства.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі Шульга проти України ).

Посилаючись на рішення Європейського суду у справі Жук проти України заявник вважає, що судом першої інстанції порушено принцип процесуальної рівності.

Колегія суддів зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У рішенні Європейського суду Жук проти України заявник стверджував, зокрема, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції його засудження було неправомірним, оскільки inter alia Верховний Суд України розглянув його касаційну скаргу з питань права у кримінальному провадженні за його відсутності, порушуючи принцип процесуальної рівності сторін. Суд нагадав, що принцип процесуальної рівності сторін, один із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду, вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони. Це, в принципі, означає надання сторонам судового процесу можливості ознайомитись з усіма пред`явленими доказами і зауваженнями та прокоментувати їх, навіть якщо вони надані незалежним представником державної юридичної служби з метою здійснення впливу на рішення суду (див. рішення у справі "Кресс проти Франції" (пункт 25 рішення від 11.04.2011 Європейського суду з прав людини у справі у справі Жук проти України ).

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскарженого рішення повною мірою дотримано вказані принципи рівності та змагальності сторін, взято до уваги доводи учасників справи та докази, надані в їх обґрунтування, що відповідає вимогам Господарського процесуального кодексу України, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи заявника апеляційної скарги, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження у ході судового розгляду, тоді як господарським судом у повній мірі з`ясовані та правильно оцінені обставини у справі, прийняте рішення є законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги не убачається. Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не допущено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транссєрвіс» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області 02.07.2020 у справі №922/1695/20 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.11.2020.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Россолов В.В.

Суддя Хачатрян В.С.