Постанова

від 29.10.2020 по справі 179/841/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

29 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 179/841/19

провадження № 61-8021св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Селянське фермерське господарство Руслан ,

відповідачі:ОСОБА_1 , Селянське фермерське господарство Володимир , приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего Світлана Іванівна ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року у складі судді Ковальчук Т. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

ВСТАНОВИВ :

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2019 року Селянське фермерське господарство Руслан (далі - СФГ Руслан ) звернулось до суду з позовом доОСОБА_1 , Селянського фермерського господарства Володимир (далі - СФГ Володимир ), приватного нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дейнего С. І. (далі - приватний нотаріус) , про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди земельної ділянки .

Позов обгрунтований тим, що 30 квітня 2004 року між СФГ Руслан та ОСОБА_2 укладений договір оренди № 391 земельної ділянки площею 5,079 га, кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, яка знаходиться на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, який зареєстровано Магдалинівським відділом Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України 29 травня 2007 року за № 040712300786 (далі - договір оренди). Договір укладено строком на 25 років з моменту державної реєстрації.

ОСОБА_3 помер, і відповідно до пункту 3 умов договору у разі переходу права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи договір оренди зберігає чинність для нового власника.

У грудні 2018 року СФГ Руслан стало відомо про те, що власником земельної ділянки, яка належала померлому ОСОБА_3 , є ОСОБА_1 , яка 02 липня 2018 року уклала договір оренди на цю саму земельну ділянку з СФГ Володимир строком на 11 років. Право оренди земельної ділянки зареєстроване за СФГ Володимир 09 липня 2018 року приватним нотаріусом, номер запису про інше речове право 27001149.

Подання для державної реєстрації права оренди на земельну ділянку документів, зокрема тих, які є невід`ємною частиною договору оренди цієї ділянки, на підставі яких заявлене право вже зареєстровано у Державному реєстрі прав за іншою особою, є підставою для відмови у державній реєстрації зазначеного права.

Таким чином, існує одночасно два правочини щодо одного об`єкта договору та зобов`язань, що суперечить законодавству України та породжує наслідки зобов`язань за двома договорами одночасно.

Договір оренди земельної ділянки, який був укладений 02 липня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ Володимир , суперечить нормам матеріального права, тому є недійсний з моменту його вчинення, оскільки на час його укладення та на час реєстрації за СФГ Володимир права на оренду землі був чинним договір оренди спірної земельної ділянки від 30 квітня 2004 року, який був укладений між СФГ Руслан та ОСОБА_2 , правонаступником якого є відповідач ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року, позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, укладений 02 липня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ Володимир , зареєстрований 09 липня 2018 року приватним нотаріусом, номер запису про інше речове право 27001149. Скасовано державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, номер запису про інше речове право 27001149 від 09 липня 2018 року, вчиненого на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 12 липня 2018 року, індексний номер 42015652, прийнятого приватним нотаріусом.

Проведено розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновкамиякого погодивсясуд апеляційноїінстанції , мотивоване тим, що договір оренди земельної ділянки, який укладений 02 липня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ Володимир , суперечить нормам матеріального права, а тому є недійсним з моменту його вчинення, оскільки на час його укладення та на час реєстрації за СФГ Володимир права на оренду землі був чинним договір оренди спірної земельної ділянки від 30 квітня 2004 року, який укладений між СФГ Руслан та ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 .

Вимога про скасування державної реєстрації договору, на підставі якого внесено запис про право оренди на вищевказану земельну ділянку за СФГ Володимир , є похідною від позовної вимоги про визнання договору оренди землі недійсним, оскільки підставою виникнення іншого речового права та державної реєстрації був оспорюваний договір оренди землі.

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції та постанову судуапеляційної інстанції, у якій вона просила судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У липні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди неправильнозастосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права .

Суди не звернули уваги, що порядок державної реєстрації договору оренди земельної ділянки станом на 29 травня 2007 року врегульовано Тимчасовим порядком ведення державного реєстру земель, затвердженим наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 02 липня 2003 року № 174 (далі - Порядок). Записи до розділів книги вносилися при видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку, яким був договір оренди. Дата внесення запису до розділу книги записів була датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку. Отже, на час укладення договору оренди від 30 квітня 2004 року його державна реєстрація була пов`язана із датою внесення запису до відповідного розділу книги записів.

Суди не звернули уваги, що ОСОБА_1 наполягала на тому, що ні її син, який був без кінцівок, ні вона не укладали договору оренди строком на 25 років. Відповідно до пункту 5 договору оренди від 30 квітня 2004 року № 391 він укладався строком на 5 років.

На підтвердження факту укладення спірного договору на 25 років позивач надав додаток 3 до договору, яким змінено термін його дії. Однак суди не надали оцінки тому, що є повторна реєстрація під тим самим номером та тією самою датою. Текст вже містить реєстрацію договору оренди та невід`ємного додатку 3.

Суди не врахували, що додаток 3 укладений та підписаний сторонами 29 травня 2007 року, тоді як він містить запис про реєстрацію договору оренди земельної ділянки та невід`ємного додатка 3 Бузівською сільською радою 18 грудня 2006 року за № 569, що передує укладенню такого додатка.

Суди не надали оцінки добросовісності позивача.

Суди не врахували висновок Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладений у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 669/1037/16-ц.

Через фізичні вади ОСОБА_2 не міг підписати особисто будь-які правочини. Тому в разі укладення буль-якого правочину він мав бути укладений з дотриманням вимог частини четвертої статті 207 ЦК України. В разі недотримання вимог закону правочин є нікчемним.

Суд не звернув уваги, що паспортні дані ОСОБА_2 в договорі від 30 квітня 2004 року та у додатку 3 без дати різні.

Суди не дослідили питання порушення встановленого порядку посвідчення договору оренди за наявності іншого обмежувального права.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 30 квітня 2004 року між СФГ Руслан та ОСОБА_2 укладено договір оренди № 391 земельної ділянки площею 5,079 га, кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, яка знаходиться на території Бузівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, який зареєстровано Магдалинівським відділом Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України 29 травня 2007 року за № 040712300786.

Договір укладено строком на 25 років з моменту його державної реєстрації (а. с. 11, 13-17).

02 липня 2018 року між ОСОБА_1 та СФГ Володимир укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,0792 га, кадастровий номер 1222381100:01:001:0185, строком на 11 років, тобто тієї самої земельної ділянки, що відповідно до договору оренди від 30 квітня 2004 року була передана ОСОБА_2 в оренду СФГ Руслан (а. с. 10).

Право оренди цієї земельної ділянки відповідно до договору від 02 липня 2018 року зареєстроване за СФГ Володимир приватним нотаріусом на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 12 липня 2018 року № 42015652, номер запису про інше речове право 27001149 (а. с. 77-78).

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд необмежений доводами та вимогамикасаційної скарги , якщопід час розглядусправи буде виявленопорушення норм процесуальногоправа, які єобов'язковою підставоюдля скасування рішення , абонеправильне застосування норм матеріальногоправа.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви , з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV Про оренду землі (далі - Закон № 161-XIV).

Згідно зі статтею 13 Закону № 161-XIV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 31 Закону № 161-XIV договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викуп земельної ділянки для суспільних потреб та примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерть фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмова осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідація юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці. Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом (за згодою сторін; на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду). Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Новий договір з іншим орендарем може бути укладено лише після припинення дії попереднього договору.

Згідно зі статтею 16 Закону № 161-XIV визначено порядок укладення договору оренди землі. Так, землі приватної власності передаються в оренду за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати його прав. Такою особою є орендодавець, який належно виконує умови договорів відповідно до частини першої статті 33 цього Закону з урахуванням дотримання ним порядку повідомлення про це орендодавця відповідно до статті 33 названого Закону.

Спірний договір не передбачає припинення договору оренди у зв`язку зі смертю орендодавця. Не зазначено такої підстави припинення договору оренди земельної ділянки і в статті 31 Закону № 161-XIV та в статті 141 ЗК України.

Разом з тим відповідно до статей 1216 та 1218 ЦК України до спадкоємця перейшли право власності на земельну ділянку та права й обов 'язки орендодавця за договором оренди.

Оскільки строк дії договору оренди від 30 квітня 2004 року не закінчився, правові підстави для припинення цього договору не зазначені та не доведені, а сторони не дійшли згоди про його розірвання, орендодавець не мав законних підстав укласти договір оренди цього ж предмета з іншою особою - орендарем на той самий часовий проміжок, що і чинний договір оренди.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-ІV).

Згідно зі статтею 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За визначенням , наведеним у статті 2 Закону № 1952-ІV, Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Розділом ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Закон № 1878-VI) установлено, що до 01 січня 2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону 1878-VI права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої Законом, якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суди на підставі зібраних у справі доказів установили, що договір оренди земельної ділянки № 391, укладений 30квітня 2004 року між СФГ Руслан та ОСОБА_2 , зареєстровано Магдалинівським відділом Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України відповідно до вимог законодавства, яке діяло на момент проведення такої реєстрації, про що вчинено відповідні записи. Указаний договір не розірваний, не визнаний у встановленому законом порядку недійсним.

Установивши, що 12 липня 2018 року приватний нотаріус зареєстрував право оренди тієї самої земельної ділянки за іншим орендарем - СФГ Володимир , тобто під час дії договору оренди землі від 30 квітня 2004 року № 391, укладеного між СФГ Руслан та ОСОБА_2 , суди зробили правильний висновок, що такими діями приватний нотаріус порушив вимоги закону.

Крім того, перед проведенням реєстрації приватний нотаріус не встановив відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами, а саме правом позивача на підставі укладеного та зареєстрованого договору оренди користуватися спірною земельною ділянкою.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно керувався тим, що невикористання належним чином наданих приватному нотаріусу повноважень, зокрема щодо направлення запиту до органів Держземагентства про отримання правовстановлюючого документа (договору оренди земельної ділянки), нез`ясування певних обставин призвело до прийняття помилкових рішень, якими порушено права СФГ Руслан за укладеним раніше та чинним договором оренди.

Інші доводи касаційної скарги, зокрема про те, що договір оренди спірної земельної ділянки від 30 квітня 2004 року був підписаний без дотримання положень частини четвертої статті 207 ЦК України та неправомірно зареєстрований були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, їм надано відповідну правову оцінку.

Верховний Суд зауважує, що договір оренди земельної ділянки від 30 квітня 2004 року № 391, укладений між СФГ Руслан та ОСОБА_2 , згідно зі статтею 204 ЦК України не чинним не визнавався. Крім того, ні ОСОБА_2 за життя, ні ОСОБА_1 питання про визнання його недійсним не порушували.

Посилання у скарзі на практику Верховного Суду є необгрунтованими, у цій справі та справах, на які посилається ОСОБА_4 , встановлені різні обставини.

Доводи касаційної скарги, що суд не взяв до уваги постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 669/1037/16-ц не спростовують висновки судів з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, що на час укладення між ОСОБА_1 та СФГ Володимир оскаржуваного договору оренди від 02 липня 2018 року був чинний договір оренди від 30 квітня 2004 року, укладений між СФГ Руслан та ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, зводяться до власного тлумачення норм матеріального права та необхідності переоцінки доказів у справі,а встановлення обставин справи і перевірка їх доказами не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповіднодо частини третьої статті 401 ЦПК України судкасаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень беззмін .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючисьстаттями 400, 401, 416, 419 ЦПКУкраїни, ВерховнийСуд у складі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

Г. І. Усик

В . В. Яремко