Окрема думка

від 02.11.2020 по справі 916/667/18

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Бакуліної С. В., Кібенко О. Р., Рогач Л. І. щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 08вересня 2020 року у справі № 916/667/18,провадження № 12-145гс19

Історія справи

1. ОСОБА_1 у квітні 2018 року звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Товариства з обмеженою відповідальністю Інвест-курорт-1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_6 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , залучена третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору , - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Таранська Аліна Миколаївна, про розірвання договору та скасування рішення загальних зборів, визнання права власності на частку в статутному капіталі.

2. Позов мотивовано тим, що на порушення умов договору купівлі-продажу покупці не сплатили позивачці вартості набутих часток у розмірі 4 140 000 грн. Вказаних коштів позивачка не отримала ані в готівковій, ані в безготівковій формі, до того ж ані до підписання договору, ані в період після підписання договору та до дати звернення до суду.

3. Господарський суд Одеської області рішенням від 20 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 6 березня 2019 року, позовні вимоги задовольнив частково:

- розірвав договір купівлі-продажу частки у розмірі 80 % статутного капіталу ТОВ Інвест-курорт-1 від 03 червня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М., зареєстрований за № 3080, в частині продажу ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 своєї частки у розмірі 60 % статутного капіталу ТОВ Інвест-курорт-1 ;

- скасував рішення загальних зборів учасників ТОВ Інвест-курорт-1 , оформлене протоколом від 3 червня 2016 року, в частині рішень з питання за пунктом 1 порядку денного про відступлення ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частки у статутному капіталі ТОВ Інвест-курорт-1 у розмірі 40 % та ОСОБА_3 частки у статутному капіталі цього ж товариства у розмірі 20 %, з питання за пунктом 2 порядку денного про включення до складу учасників ТОВ Інвест-курорт-1 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

В іншій частині позовних вимог суд відмовив.

4. Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суди першої і апеляційної інстанцій зазначили, що доказів, які б підтверджували сплату покупцями на користь позивачки 4 140 000 грн вартості придбаної частки у статутному капіталі ТОВ Інвест-курорт-1 на підставі договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року, надано не було. Встановивши істотні порушення договору покупцями, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про наявність підстав згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) для розірвання договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року в частині продажу ОСОБА_1 своєї частки на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3

5. ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати зазначені судові акти в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові, а в решті рішення судів залишити без змін. ОСОБА_3 звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційної скарги ОСОБА_2 . Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 13 травня 2019 року в порядку статті 297 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) приєднав заяву ОСОБА_3 до касаційної скарги ОСОБА_2 .

6. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 27 серпня 2019 року справу разом із касаційною скаргою передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України, вважаючи за необхідне відступити від правових висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року.

7. Так, у справі № 308/13400/14-ц суди першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що згідно з пунктом 4 договору купівлі-продажу садового будинку продаж вчинено за 222 554,00 грн, які продавець отримав від покупця до підписання вказаного договору. Продавець своїм підписом під цим договором підтверджує проведення покупцем повного розрахунку за проданий садовий будинок та відсутність до покупця будь-яких претензій фінансового характеру. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, пославшись на приписи статті 209 ЦК України, Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, частини першої статті 3 Закону України Про нотаріат , статті 651 ЦК України та на встановлені обставини щодо посвідчення договору купівлі-продажу нотаріусом, дійшов висновку, що суди безпідставно вказали на позбавлення позивачки за первісним позовом того, на що вона розраховувала під час укладення вказаного договору, оскільки з умов оспорюваного договору купівлі-продажу випливає факт розрахунку за майно до моменту укладення такого правочину, що сторони підтвердили своїми підписами у договорі.

8. У справі № 361/558/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду переглядав судові рішення за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_10 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про розірвання договору купівлі-продажу, скасування реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання договору іпотеки недійсним та вилучення запису з реєстру. У постанові від 21 березня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вказав, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі, дійшов правильного висновку про те, що визнання відповідачем ОСОБА_10 того факту, що за спірним договором ним коштів не сплачено, спростовується змістом договору (за пунктом 2.1 договору вартість відчуженого майна склала 80 644,00 грн, які продавець отримав від покупця до підписання цього договору). Зокрема, договір укладений відповідно до положень чинного законодавства, недійсним не визнаний і обов`язковий для виконання. При цьому апеляційний суд зауважив, що належність, допустимість і достовірність письмового договору як доказу факту розрахунку між сторонами, що повинен підтверджуватися письмово, не спростована належними, допустимими, достовірними доказами, а усна заява про відсутність розрахунку за наявності такого неспростованого письмового доказу не може мати над ним переваги і братися до уваги, хоч і була зроблена у формі визнання в суді певної обставини.

9. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що у справі № 916/667/18 предметом позову також є вимоги про розірвання договору купівлі-продажу з підстав несплати вартості проданого майна. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до пункту 5 договору гроші продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання вказаного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та що претензій до покупців щодо оплати з боку продавців немає. Договір посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Таранською А. М.

10. Ураховуючи наведене, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року, зазначивши, що умови навіть посвідченого нотаріусом договору про отримання оплати за товар, за відсутності інших належних та допустимих доказів, у тому числі документального підтвердження здійснення розрахунку, та за наявності заперечень однієї зі сторін щодо оплати, не є достатнім та допустимим доказом вчинення такої оплати. Тому вказані умови договору не можуть свідчити про беззаперечне виконання цього договору, про відсутність істотного порушення договору та про відсутність підстав для розірвання договору згідно зі статтею 651 ЦК України. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважив, що в силу статті 74 ГПК України (частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а тому суд не вправі ухилятись від встановлення обставин та перевірки тих доводів, на які посилається позивач, з підстав лише наявності в договорі вказівки про здійснення покупцем оплати.

11. Оскільки Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду висловив намір відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у складі колегії суддів іншого касаційного суду, справа № 916/667/18 разом із касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду на підставі частини третьої статті 302 ГПК України.

12. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду повинна була вирішити таке питання:

чи може нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, який містить положення про те, що оплата за товар вже отримана, бути належним доказом, що з достатнім ступенем достовірності підтверджує факт здійснення такої оплати покупцем за відсутності інших доказів та за наявності заперечень продавця щодо отримання оплати?

Правова позиція Великої Палати Верховного Суду

13. За наслідками розгляду цієї справи Велика Палата Верховного Суду постановою від 08вересня 2020 року:

- касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнила;

- постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 06 березня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області від 20 серпня 2018 року у справі № 916/667/18 скасувала в частині задоволених позовних вимог;

- прийняла нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовила.

14. При цьому Велика Палата Верховного Суду виходила з таких міркувань.

15. Договір як документ може містити як зміст одного договору, декількох договорів, так і зміст інших правочинів та інші відомості, які правочинами не є. Відповідно до пункту 5 договору купівлі-продажу від 03 червня 2016 року продаж частки у розмірі 80 % у статутному капіталі товариства за домовленістю сторін вчиняється за 5 520 000,00 грн. Гроші у вказаній сумі продавці отримали у відповідних частках повністю до підписання вказаного договору. Підписання цього договору свідчить про те, що розрахунки за частки у статутному капіталі товариства здійснені повністю та що немає претензій до покупців щодо оплати з боку продавців. Цей пункт договору в тій його частині, що містить відомості про отримання покупцями грошей, їх суми та пропорції, в яких кошти отримані кожним з продавців, є даними, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Відтак положення договору, які містять зазначені відомості, відповідають визначенню доказів, наведеному у статті 73 ГПК України, а отже, є письмовим доказом. Тому, за правовою оцінкою Великої Палати Верховного Суду, пункт 5 спірного договору в тій його частині, що містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, їх суми та пропорції, в яких кошти отримані кожним з продавців, є розпискою.Звідси висновок, що положення договору про отримання стороною договору належних їй платежів до підписання договору, свідчить про те, що сторони домовилися вважати сплату коштів, здійснену раніше за відсутності правових підстав, виконанням укладеного договору стороною, яка за цим договором мала сплатити гроші.

16. Також Велика Палата Верховного Суду вказала, що у цій справі позивачка, пред`явивши позовну вимогу про розірвання спірного договору на підставі статті 651 ЦК України, обрала неналежний спосіб захисту свого права. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у цій справі покупці отримали товар (частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю), але, як стверджувала позивачка, не здійснили оплати. За таких умов слід застосувати частину третю статті 692 ЦК України, відповідно до якої у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами і не може вимагати розірвання договору.

17. Окрім цього, в частині вимог щодо оскарження рішення загальних зборів учасників ТОВ Інвест-курорт-1 за пунктами 1 і 2 порядку денного Велика Палата Верховного Суду вказала, що рішення загальних зборів про погодження рішення позивачки відступити належну їй частку в статутному капіталі та про включення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ Інвест-курорт-1 не спричинило юридичних наслідків щодо зміни складу учасників цього товариства. Такі зміни у складі учасників відбулися не внаслідок прийняття рішення загальними зборами учасників товариства, а внаслідок звернення продавця та покупців до цих зборів, тобто внаслідок доведення їхнього волевиявлення до відома інших учасників, які із цього моменту мають вважати покупців учасниками товариства. У зв`язку із цим надалі були внесені зміни до статуту та здійснена реєстрація відповідних змін, які мають значення для третіх осіб. Таким чином, за висновком Великої Палати Верховного Суду, скасування рішень загальних зборів учасників ТОВ Інвест-курорт-1 про погодження рішення позивачки відступити належну їй частку в статутному капіталі та про включення ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до складу учасників ТОВ Інвест-курорт-1 не може призвести до захисту прав колишнього учасника цього товариства.

СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

18. Відповідно до частини третьої статті 34 ГПК України суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Вважаємо за необхідне викласти окрему думку стосовно постанови Великої Палати Верховного Суду від 0 8 вересня 2020 року у цій справі.

Щодо способу захисту прав продавця шляхом розірвання договору

19. Статтею 651 ЦК України встановлені підстави для зміни або розірвання договору. Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке зумовлює для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

20. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотного порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має жодного значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

21. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

22. Така правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13, за якою: оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою .

23. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також з?ясувати чи дійсно істотною є різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

24. Вважаємо за необхідне зазначити, що, укладаючи договір купівлі-продажу від 03 червня 2016 року, продавець ОСОБА_1 очікувала отримання оплати від продажу частки у статутному капіталі ТОВ Інвест-курорт-1 . Оскільки обов`язок сплатити ціну за придбаний товар на підставі договору купівлі-продажу є однією з основних умов для такого виду договорів, відсутність проведення розрахунку за частку в розмірі 60 % статутного капіталу ТОВ Інвест-курорт-1 , а саме передання майнових прав без отримання зустрічного грошового задоволення, дає підстави для висновку, що позивачка була позбавлена того, на що розраховувала при укладенні вказаного договору.

25. З урахуванням викладеного ми вважаємо, що істотне порушення договору покупцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у випадку його доведення є достатнім для розірвання укладеного між позивачкою та відповідачами договору купівлі-продажу на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

26. На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду дійшла помилкового висновку щодо обрання позивачкою неналежного способу захисту свого права шляхом пред`явлення позовної вимоги про розірвання спірного договору.

27. За висновком Великої Палати Верховного Суду, розірвання договору належить до загальних способів захисту прав сторін договору, водночас глава 54 ЦК України містить спеціальне регулювання відносин щодо купівлі-продажу, зокрема і щодо способів захисту прав продавця, порушених покупцем.

28. Так, відповідно до статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.

29. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведена частина третя статті 692 ЦК України, якою передбачено право продавця вимагати оплати товару, не передбачає можливості продавця за своїм вибором вдатися до іншого способу захисту, зокрема розірвання договору в судовому порядку.

30. Ми вважаємо такий висновок помилковим, оскільки надане частиною третьою статті 692 ЦК України право продавця вимагати оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами у випадку прострочення оплати товару покупцем за договорами купівлі-продажу, як і передбачений частиною другою статті 625 цього Кодексу обов`язок боржника на вимогу кредитора у випадку прострочення грошового зобов`язання сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення та процентів річних, не виключають застосування положень частини другої статті 651 ЦК України щодо розірвання договору в разі його істотного порушення другою стороною. При цьому частина друга статті 651 ЦК України не містить вказівки щодо можливості обмежити її застосування законом або договором, зокрема, щодо певного виду правовідносин.

31. Тож наявність альтернативного способу захисту у вигляді права вимагати оплати товару не свідчить про те, що особа як сторона договору не може вимагати захисту свого права на підставі статті 651 ЦК України. Ефективний спосіб захисту в такому разі особа визначає сама : або залишитись у правовідносинах за договором, вимагаючи при цьому оплати товару, або відмовитися від договору, вимагаючи його розірвання за наявності відповідних підстав (істотного порушення договору).

32. Протилежне означає обмеження можливості продавця скористатися усіма наявними способами судового захисту у випадку порушення його прав порівняно з правами покупця.

33. При цьому вважаємо також помилковим посилання Великої Палати Верховного Суду на те, що такий спосіб захисту, як розірвання договору, продавець може використати лише з метою невиправданого збагачення внаслідок поліпшення проданого майна покупцем, оскільки у цьому випадку останній не позбавлений права на відшкодування вартості такого поліпшення.

Щодо можливості підтвердження пунктом договору купівлі-продажу, у якому зазначено про здійснення між сторонами розрахунків перед укладенням договору, факту проведення таких розрахунків

34. Насамперед слід зазначити, що оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що вимога про розірвання договору купівлі-продажу є неналежним способом захисту, то вочевидь помилковим (зайвим) є подальший аналіз питань доведеності/недоведеності розрахунків між сторонами договору або належності/неналежності використання стороною договору такого способу захисту, як скасування рішення загальних зборів. Велика Палата Верховного суду мала б утриматися від таких висновків.

35. Ураховуючи те, що Велика Палата Верховного Суду все ж таки сформулювала у постанові у цій справі важливий для судової практики висновок, вважаємо за необхідне висловити свою незгоду з цією правовою позицією.

36. Висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у пункті 7.36 постанови, про те, що зазначення в нотаріально посвідченому договорі положення про проведення розрахунків між сторонами до укладення договору є звичайною практикою і така практика не суперечить закону, є вкрай небезпечним.

37. Такий висновок по суті суперечить вимогам статті 1087 ЦК України, нормам Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення .

38. Відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

39. Станом на 03 червня 2016 року (дата укладення договору) чинною була постанова Правління Національного банку України від 6 червня 2013 року № 210 Про встановлення граничної суми розрахунку готівкою у редакції, що діяла під час виникнення спірних відносин (далі - Постанова № 210), пунктом 1 якої (в редакції від 06 червня 2013 року) було установлено граничну суму розрахунків готівкою фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 грн. При цьому пунктом 2 Постанови № 210 було визначено право фізичних осіб здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150 000 грн, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

40. Оскільки сума розрахунку за спірним договором перевищувала 150 000 грн, цей договір був посвідчений нотаріусом за домовленістю сторін, то з урахуванням приписів Постанови № 210 розрахунки за цим договором повинні були здійснюватися лише в безготівковій формі та підтверджуватися відповідними банківськими розрахунковими документами .

41. Кабінет Міністрів України та Національний банк України проводять послідовну політику обмеження готівкових розрахунків відповідно до Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення . Цей Закон спрямований на захист прав та законних інтересів громадян, суспільства і держави, забезпечення національної безпеки шляхом визначення правового механізму протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також формування загальнодержавної багатоджерельної аналітичної бази даних для надання правоохоронним органам України та іноземних держав можливості виявляти, перевіряти і розслідувати злочини, пов`язані з відмиванням коштів та іншими незаконними фінансовими операціями.

42. У більшості країн обмеження готівкових розрахунків є звичайною практикою, яка захищає суспільство від корупції, тероризму, легалізації коштів, отриманих унаслідок вчинення злочинів, і цим вимогам мають підкорятися усі законослухняні громадяни.

43. Щоб хоч якось пояснити правову природу попереднього готівкового розрахунку між сторонами за ще не укладеним договором купівлі-продажу, Велика Палата Верховного Суду описала у своїй постанові по суті штучну правову конструкцію, яка передбачає, що одна сторона передає іншій кошти без жодних правових підстав, а потім сторони при укладенні договору проводять між собою залік зустрічних однорідних вимог.

44. Такий висновок Великої Палати Верховного Суду не тільки не відповідає ключовому напрямку розвитку законодавства про боротьбу з корупцією і відмиванням коштів щодо звуження сфери застосування готівкових розрахунків, але й здатний призвести до стану правової невизначеності. При розрахунках у безготівковій формі сторона, яка здійснила розрахунок за договором, завжди може підтвердити цю обставину. І саме банківський документ, який важко підробити і завжди можна перевірити, може слугувати доказом, який беззаперечно підтверджує факт проведення такого розрахунку. У випадку коли розрахунок здійснюється готівкою, завжди створюється правова невизначеність, адже такий факт набагато важче підтвердити. Для правочинів між фізичними особами, де ціна договору становить значні суми, такий підхід є вкрай небезпечним.

45. Нотаріус, який посвідчує правочин, повинен роз`яснювати сторонам норми чинного законодавства і передбачати в договорі купівлі-продажу умови здійснення розрахунків за придбаний товар, а саме форму розрахунків (з урахуванням чинних обмежень), строки, наслідки порушення умов договору щодо розрахунків. У справі, що розглядається, нотаріус на порушення обов`язків щодо проведення належного фінансового моніторингу правочину, керуючись звичайною практикою , сприяв сторонам правочину у намаганні обійти закон, ухилитися від його виконання, зазначивши в договорі про те, що розрахунки між сторонами вже проведені. Більше того, включення в нотаріально посвідчений договір положення про те, що розрахунки між сторонами проведені, допомогло сторонам ухилитися від проведення банківського фінансового моніторингу, адже саме банк мав би перевірити особу, яка здійснює операції з готівкою (зокрема, з`ясувати джерела походження готівкових коштів).

46. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду визнала звичайною та законною практику, коли нотаріус толерує намагання сторін ухилитися від виконання приписів чинного законодавства щодо необхідності проведення розрахунків у безготівковій формі і сам ухиляється від виконання його вимог, адже нотаріус також є суб`єктом первинного фінансового моніторингу.

47. Відповідно до статті 1 Закону України Про нотаріат нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності , а також здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно у порядку та випадках, встановлених Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

48. Стаття 5 Закону України Про нотаріат передбачає, що нотаріус зобов`язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

49. Зазначення в нотаріально посвідченому договорі про те, що сторони вже провели розрахунки, створює у сторін хибне враження про те, що факт проведення розрахунків посвідчений нотаріусом. Діючи таким чином, нотаріус по суті вводить сторони в оману щодо того, що їм більше не потрібні жодні документи, які б підтвердили факт розрахунку (банківські розрахункові документи, розписка), що не відповідає дійсності.

50. Так, під час розгляду цієї справи судом першої інстанції приватний нотаріус Таранська А. М. надала суду письмові пояснення, в яких зазначила, що при посвідченні договору купівлі-продажу від 03 червня 2018 року з моменту прибуття сторін та уповноважених представників до нотаріальної контори вонане бачила того, що між сторонами проводились розрахунки ані до, ані після підписання та посвідчення договору (т. 1, а. с. 227). Тому посвідчення нотаріусом у договорі інформації про те, що розрахунки сторонами здійснено раніше, не підтверджує факту розрахунку, а навпаки, вводить сторони в оману, оскільки за загальним правилом, розрахунок може посвідчуватись або розрахунковими документами банку, або складеною сторонами розпискою.

51. Прийнявши рішення у цій справі про відмову в розірванні договору за наведеної у постанові мотивації, Велика Палата Верховного Суду фактично визначила свою позицію щодо можливості укладення нотаріально посвідчених правочинів з визначенням розрахунку за ними у готівковій формі до їх укладення без необхідності підтвердження такого розрахунку відповідними належними та допустимими доказами.

52. Правова позиція Великої Палати Верховного Суду спрямована на легітимізацію готівкових розрахунків понад установлені законодавством граничні розміри, ставить у більш невигідне становище законослухняних громадян, фізичних осіб, які, виконуючи приписи чинного законодавства щодо обмеження готівкових розрахунків, змушені нести додаткові витрати, пов`язані з відкриттям та обслуговуванням банківських рахунків, оплачувати комісії банків за здійснення розрахункових операцій та операцій з обміну валюти, проходити тривалі та складні перевірки фінансових операцій та банківський фінансовий моніторинг щодо них як клієнтів банку.

53. Зазначена позиція Великої Палати Верховного Суду не сприятиме посиленню запровадженого державою механізму фінансового моніторингу задля протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та підвищить як ризики навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо розрахунку за правочином під приводом, наприклад, уникнення зайвого оподаткування фінансової операції, так і отримання належного судового захисту у випадку оспорювання однією зі сторін факту вчинення такого розрахунку.

Щодо суті спору

54. За своєю правовою природою оспорюваний договір від 03 червня 2016 року є договором купівлі-продажу, за яким товаром виступають частки у статутному капіталі ТОВ Інвест-курорт-1 , що належали ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

55. Чинне законодавство не встановлює жодних особливостей стосовно договорів купівлі-продажу корпоративних прав, тому до таких договорів застосовуються загальні положення цивільного законодавства про купівлю-продаж.

56. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

57. Згідно із частинами першою та другою статті 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає зі змісту або характеру цих прав.

58. Відповідно до частини першої статті 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

59. Суди попередніх інстанцій установили, що ціна продажу часток ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у договорі не визначена, сторони домовились виключно про ціну продажу частки 80 % у статутному капіталі ТОВ Інвест-курорт-1 за 5 520 000 грн, що є номінальною вартістю такої частки. Разом з цим учасники справи не заперечували, що продавці здійснили продаж належних їм часток за ціною, що є номінальною вартістю часток, а саме: ОСОБА_1 - за 4 140 000 грн, ОСОБА_11 - за 1 380 000 грн.

60. Оскільки підставою позовних вимог ОСОБА_1 визначено неотримання плати за договором за відчужені нею корпоративні права (частку у статутному капіталі в розмірі 60 %) та ніким з учасників справи не заперечувалось, що позивачка продала свою частку саме подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , то до предмета доказування в цьому спорі входило встановлення обставини проведення відповідачами розрахунку з ОСОБА_1 саме на підставі укладеного з нею договору та у будь-якій формі (готівковій чи безготівковій).

61. Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене в тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу. На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

62. Як уже зазначалось, договір купівлі-продажу від 3 червня 2016 року посвідчений нотаріально за домовленістю сторін.

63. Відповідно до статті 1087 ЦК України розрахунки за участю фізичних осіб, не пов`язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитися у готівковій або в безготівковій формі за допомогою розрахункових документів в електронному або паперовому вигляді. Розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов`язані зі здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом. Граничні суми розрахунків готівкою для фізичних та юридичних осіб, а також для фізичних осіб - підприємців відповідно до цієї статті встановлюються Національним банком України.

64. Станом на 03 червня 2016 року (дата укладення договору) чинною була Постанова № 210, пунктом 1 якої (в редакції від 06 червня 2013 року) було установлено граничну суму розрахунків готівкою фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 грн. При цьому пунктом 2 Постанови № 210 було визначено право фізичних осіб здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 150 000 грн, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі на депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті).

65. Оскільки сума розрахунку за спірним договором перевищувала 150 000 грн, цей договір посвідчений нотаріусом за домовленістю сторін, то з урахуванням приписів Постанови № 210 розрахунки за цим договором повинні були здійснюватися лише в безготівковій формі та підтверджуватися відповідними банківськими розрахунковими документами .

66. Суди попередніх інстанцій установили, що розрахунки з ОСОБА_1 у безготівковій формі з покупцями ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проводились, що визнавалося цими відповідачами та підтверджується зібраними в ході розгляду справи в судах попередніх інстанцій доказами.

67. Беззаперечно, що порушення приписів Постанови № 210 саме по собі не доводить того, що фактичні розрахунки сторонами не здійснювались. Разом з тим, враховуючи позицію відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яка ґрунтувалася виключно на факті підписання позивачкою договору з посвідченням обставини проведення розрахунку до його укладення та відсутності претензій до продавців власним підписом у договорі (пункт 5 договору), цілеспрямованістю дій та усвідомленням їх результату (пункт 8 договору) тощо, суди дослідили також наявність будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження обставини проведення готівкового розрахунку з ОСОБА_1 . За оцінкою судів, матеріали справи належних та допустимих доказів стосовно обставини передачі ОСОБА_1 готівкових коштів у будь-якій сумі ані до укладення договору купівлі-продажу, ані після його укладення не містять.

68. У контексті з`ясування спірної обставини, з приводу якої позиції сторін договору кардинально різняться, належна правова оцінка має бути надана змісту та формі положень пункту 5 договору як доказу, що підтверджує отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошових коштів в оплату за відчужену частку.

69. Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

70. На нашу думку , не заперечуючи того, що договір як документ може містити у собі як зміст одного договору, так і вказувати на зміст інших правочинів, суди попередніх інстанцій обґрунтовано взяли до уваги, що пункт 5 договору не є розпискою про одержання позивачкою оплати за частку, що відчужується, позаяк не містить притаманних розписці відомостей: яка особа, кому, коли, у якій сумі та згідно з яким правочином (або у зв`язку та перед укладенням якого правочину ) передала грошові кошти.

71. При цьому зі змісту речення, викладеного у пункті 5 договору, вбачається лише те, що до укладення спірного договору сторони одна одній незрозуміло на виконання якого вчиненого до нотаріального посвідчення цього договору правочину та коли саме (немає посилання на момент вчинення правочину з передачі грошових коштів у спірній сумі) передали грошові кошти. Такий зміст пункту 5 договору не може бути розпискою про отримання коштів у минулому , а є лише констатацією тієї обставини, що до укладення спірного договору, тобто в минулому, було укладено правочин про передачу коштів, який мав бути оформлений розпискою.

72. Саме такі ідентифікаційні ознаки, як дата (момент) здійснення розрахунку, а також особи, які брали в ньому участь, та підстави його проведення, повинні були бути зазначені в розписці.

73. Натомість розпискою про оформлення сторонами своїх правовідносин щодо грошових сум могло б бути зазначення в договорі тієї обставини, що розрахунок за договором проведено саме в момент його укладення .

74. Оскільки розрахунок сторонами до укладення спірного договору міг бути проведений будь-яким способом, у тому числі зарахуванням зустрічних однорідних вимог , сама лише констатація про оформлення сторонами за невідомих обставин (часу, місця, підстав та способу) своїх правовідносин щодо грошових сум, без надання суду відповідних доказів складання цього правочину до укладення договору, не може вважатися розпискою у розумінні положень ЦК України.

75. Окрім цього, погоджена сторонами у спірному договорі умова щодо здійсненого розрахунку за договором до моменту його укладення підпадає під визначення спростовної юридичної презумпції як припущення про існування факту до моменту його заперечення та, відповідно, необхідності надання належних доказів на підтвердження такого факту.

76. Вважаємо за необхідне звернути увагу на те, що договір купівлі-продажу є консенсуальним договором, тобто вважається укладеним з моменту досягнення угоди щодо усіх його істотних умов. Тому посилання відповідачів на розрахунок за договором купівлі-продажу від 03 червня 2016 року до його укладення з огляду на відсутність відповідних доказів правильно відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки ані прямого, ані опосередкованого зв`язку між розрахунком за спірним договором та за правочином, який ще не відбувся, не встановлено.

77. При цьому відповідно до частини другої статті 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

78. Тому вважаємо, що, враховуючи складну структуру договору, який є багатостороннім правочином (два продавця та три покупця), невизначеність ціни продажу окремо щодо частки ОСОБА_1 та частки ОСОБА_5 , а також застереження про те, що кошти отримані до укладення договору (без зазначення того, коли саме і на підставі якого правочину/іншого юридичного факту), суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання відповідачів на доведеність передачі грошових коштів в оплату частки ОСОБА_1 у силу змісту положень пункту 5 договору та обставини його підписання позивачкою.

79. Оскільки доказів передачі грошових коштів в оплату частки ОСОБА_1 відповідачі суду не надали, ми вважаємо обґрунтованим висновок судів про недоведеність здійснення розрахунку з ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 03 червня 2016 року, адже ненадання таких доказів суду є підставою для визнання встановленою обставини невчинення відповідних дій відповідачами.

80. Ураховуючи вищенаведене, Велика Палата Верховного Суду повинна була відступити від правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 308/13400/14-ц від 21 березня 2018 року та у справі № 361/558/15-ц від 17 квітня 2019 року, оскільки, на нашу думку, умови навіть посвідченого нотаріусом договору про отримання оплати за товар, за відсутності інших належних та допустимих доказів, у тому числі документального підтвердження здійснення розрахунку, та за наявності заперечень однієї зі сторін щодо оплати, не є достатнім та допустимим доказом вчинення такої оплати.

81. Відповідно Велика Палата Верховного Суду повинна була касаційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 6 березня 2019 року та рішення Господарського суду Одеської області від 20 серпня 2018 року у справі № 916/667/18 залишити без змін.

Судді: С. В. Бакуліна

О. Р. Кібенко

Л. І. Рогач