Постанова

від 27.10.2020 по справі 757/39289/18-а

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 757/39289/18-а Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Донця В.А., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

при секретарі Хмарській К.І.

за участю

позивача: ОСОБА_1

представників відповідача: Степаненко А.О., Приступи О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Генічеського районного суду Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області про визнання протиправним та нечинним наказу, стягнення суддівської винагороди та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, Генічеського районного суду Херсонської області (далі по тексту - відповідачі, ДСА України, Генічеський районний суд Херсонської області) в якому просив:

- визнати протиправним та нечинним наказ голови Генічеського районного суду Херсонської області від 03.05.2012 року №3-1-2/13 щодо судді ОСОБА_1 , з моменту скасування постанови Верховної Ради України від 12.04.2012 №4640-VI;

- стягнути з ДСА України на користь позивача моральну шкоду в розмірі не меншому ніж той, який визначений прийнятим за його заявою рішенням Європейського суду з прав людини від 2017 року за наслідками встановлених міжнародною судовою інстанцією порушень у відношенні суддів;

- стягнути заборгованість з виплати суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 , станом на 01.11.2018 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року значений позов задоволено частково.

Стягнуто з Державної судової адміністрації України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 травня 2012 року по 23 квітня 2018 року в розмірі 976 056,30 грн.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ДСА України подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представників відповідача, які з`явилися у призначене судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Тобто, суд апеляційної інстанції надає оцінку спірним правовідносинам лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України Про призначення суддів від 30.09.1999 року №1246/99 ОСОБА_1 призначено на посуду судді Генічеського районного суду Херсонської області.

Постановою Верховної Ради України Про обрання суддів від 21.04.2005 року №2553-IV ОСОБА_1 обрано на посаду судді місцевого Генічеського районного суду Херсонської області безстроково.

Згідно з пунктом 20 довідки Вищої ради юстиції від 24.01.2012 №1 Про результати розгляду питань порядку денного підтримано пропозицію члена Вищої ради юстиції від 26.09.2011 року про внесення подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області за порушення присяги, внесену за результатами перевірки відомостей, викладених у рекомендації Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Запорізького апеляційного округу від 23.01.2009 року.

Постановою Верховної Ради України Про звільнення судді від 12.04.2012 року №4640-VI на підставі пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області, у зв`язку з порушенням присяги судді.

Наказом Генічеського районного суду Херсонської області від 03.05.2012 року №301-2 Про відрахування зі штату Генічеського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 на підставі постанови Верховної Ради України від 12.04.2012 року №4640-VI ОСОБА_1 відраховано зі штату Генічеського районного суду Херсонської області 04.05.2012 року.

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі Куликов та інші проти України , від 19.01.2017 року, заяви № 5114/09 та 17 інших (у тому числі за заявою ОСОБА_1 № 242/13), визнано порушення Україною стосовно позивача пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку з недотриманням принципів належності та безсторонності, статті 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

Рішенням Верховного Суду від 19.03.2018 року в справі №800/309/17 (9991/219/12) (набрало законної сили 23.04.2019 http://reestr.court.gov.ua/Review/72965630) визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 12.04.2012 №4640-ІV в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області, у зв`язку з порушенням присяги судді.

Позивач звернувся до Голови Генічеського районного суду Херсонської області з заявою від 25.07.2018 року, в якій просив вирішити питання щодо штатного оформлення в Генічеському районному суді Херсонської області.

У свою чергу, листом №10-13262/18 від 19.07.2018 року ДСА України повідомила Генічеський районний суд Херсонської області, що на час звернення, тобто до винесення рішення Вищою радою правосуддя, підстави стосовно поновлення ОСОБА_1 на посаді судді Генічеського районного суду Херсонської області та здійсненні йому виплати суддівської винагороди за час вимушеного прогулу відсутні.

Листом №01-03/01-18/80 від 27.07.2018 року Генічеський районний суд Херсонської області повідомив позивача про відсутність правових підстав для зарахування до штату Генічеського районного суду Херсонської області.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до рішення Верховного Суду від 19.03.2018 року в справі №800/309/17 (9991/219/12), яке набрало законної сили, позивачу відновлено статус судді, враховуючи відсутність процедури поновлення судді на посаді в таких випадках, судом встановлено, що позивач має право на стягнення з ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, виплати суддівської винагороди середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05.05.2012 року (день наступний, за днем відрахування позивача зі штату суду) по 23.04.2018 (набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №800/309/17 (9991/219/12).

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та нормами Закону України Про судоустрій і статус суддів (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункт 27 частини 1 статті 85 Конституції України (у редакції чинній на момент обрання позивача суддею) до повноважень Верховної Ради України належало обрання суддів безстроково.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення суддею присяги (пункт 5 частини 4 статті 126).

Пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року №2453-VI (у редакції, чинній на час звільнення позивача) голова місцевого суду видає на підставі акта про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади відповідний наказ.

З огляду на обставини справи вище встановлені судом, з моменту набранням законної сили рішенням Верховного Суду від 19.03.2018 року у справі №800/309/17 (9991/219/12), позивачу відновлено статус судді, який йому було надано постановою Верховної Ради України від 21.04.2005 №2553-IV безстроково.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Куликов та інші проти України зазначено, що прохання вжиття заходів індивідуального характеру, а саме поновлення заявників на посадах, у великій кількості справ, в яких було встановлено, що національні провадження суперечили Конвенції, Суд постановляв, що найбільш прийнятною формою компенсації було б відновлення національного провадження (див., наприклад, рішення у справі Хусейн та інші проти Азербайджану (Huseyn and Others v. Azerbaijan), заяви №35485/05, 45553/05, 35680/05 і 36085/05, пункт 262, від 26.07.2011, з наступними посиланнями). У справі Олександр Волков Суд зазначив, що відновлення національного провадження не було належним заходом. Беручи до уваги обставини, що призвели до порушень, а також необхідність проведення масштабної реформи системи дисциплінарної відповідальності суддів, Суд у тій справі дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що справу заявника у найближчому майбутньому буде переглянуто відповідно до принципів Конвенції і надав Уряду вказівку забезпечити поновлення заявника на посаді (див. рішення у справі Олександр Волков , згадане вище, підпункти 207 і 208) (пункт 147). Суд вказав, що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни. У зв`язку з цим Суд не в змозі на даний час оцінити ефективність відновлення національного провадження, якщо заявники цього вимагатимуть. Проте, враховуючи обсяг та обставини заяв, що розглядаються, не можна дійти висновку, що ці істотно нові обставини роблять відповідні національні провадження prima facie даремними і безрезультатними. Таким чином, Суд не дотримується підходу, обраного у справі Олександр Волков (вище, пункт 208) щодо вказівки про вжиття заходів індивідуального характеру, та відхиляє відповідне прохання (пункт 148).

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 31.05.2018 року №800/305/17, вирішуючи справу одного з заявників у справі Куликов та інші проти України , дійшла висновку, що за результатами впровадження повномасштабної судової реформи та інституційних змін в Україні утворено Вищу раду правосуддя, яка відповідно до чинного законодавства може давати оцінку діям судді при здійсненні правосуддя і приймати у зв`язку з цим остаточні рішення, Велика Палата Верховного Суду вважає, що заходом індивідуального характеру та законним способом відновлення порушених прав позивача в цій справі буде повторний розгляд новоутвореним органом питання щодо наявності підстав для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Разом з тим, позивач заперечував наявність підстав для застосування вказаної правової позиції Великої Палати Верховного Суду, оскільки в поданні Вищої ради юстиції не зазначено про вчинення позивачем дисциплінарних проступків.

З наданого подання Про звільнення судді з посади від 20.02.2012 року №10/0112-12 вбачається, що за результатами розгляду рекомендації кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Запорізького апеляційного округу від 23.01.2009 року про внесення подання про звільнення судді ОСОБА_1 , звернення керівництва та суддів Генічеського районного суду Херсонської області від 20.07.2010, з урахуванням пропозиції члена Вищої ради юстиції Висоцького В.І. від 26.09.2011 запропоновано звільнити ОСОБА_1 з посади судді за порушення присяги.

У вказаному поданні підставою для звільнення вказано численні порушення з боку судді трудового законодавства, правил внутрішнього розпорядку, Закону України Про статус суддів .

З огляду на встановлені обставини, зважаючи на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що питання наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності має вирішуватись Вищою радою правосуддя.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Генічеського районного суду Херсонської області від 03.05.2012 року №301-2 про відрахування зі штату Генічеського районного суду Херсонської області 04.05.2012 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана позовна вимога мотивована тим, що ОСОБА_1 має намір реалізувати своє право на подання заяви про звільнення його як судді у відставку.

Між тим, позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки після скасування Верховним Судом постанови Верховної Ради України від 12.04.2012 №4640-ІV, якою ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області, останньому відновлено статус судді, згідно з постановою Верховної Ради України від 21.04.2005 року №2553-IV про обрання ОСОБА_1 суддею безстроково.

Отже, відповідно до пункту 4 частини 6 статті 126 Конституції України підставою для звільнення судді є подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням та статті 55 Закону України Про Вищу раду правосуддя від 21.12.2016 №1798-VIII, якою надано повноваження Вищій раді правосуддя вирішувати заяви суддів про звільнення, у тому числі у відставку.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що позивач має право звернутись до Вищої ради правосуддя з заявою про звільнення його з посади судді.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 31.05.2018 року №800/305/17 зазначила, що заходом індивідуального характеру на виконання рішення Європейського суду з прав людини в справі Куликов та інші проти України є повторний розгляд новоутвореним органом питання щодо наявності підстав для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності.

Крім цього, підставою для зарахування позивача до штату Генічеського районного суду Херсонської області в рамках виконання рішення Європейського суду з прав людини в справі Куликов та інші проти України , що передбачає здійснення суддею правосуддя, буде відповідний висновок Вищої ради правосуддя.

З урахуванням наведено, позовна вимога про визнання протиправним та скасування наказу Генічеського районного суду Херсонської області від 03.05.2012 року №301-2 задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення заборгованість з ДСА України виплати суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 , станом на 01.11.2018 року, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, чинним законодавством не передбачено окремої процедури щодо виплати судді компенсації за вимушений прогул у разі його протиправного звільнення, а тому застосуванню підлягають загальні норми трудового законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У даному випадку, питання про поновлення позивача на посаді судді не вирішувалося.

Разом з тим, як вже було зазначено судом апеляційної інстанції, спір щодо правомірності звільнення ОСОБА_1 з посади судді вирішувався Верховним Судом, за наслідками чого було прийнято рішенням від 19.03.2018 року в справі №800/309/17 (9991/219/12), в якому визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 12.04.2012 року №4640-ІV про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області, у зв`язку з порушенням присяги судді.

З огляду на висновок суду, що з набранням законної сили рішенням Верховного Суду від 19.03.2018 року в справі №800/309/17 (9991/219/12) позивачу відновлено статус суді, враховуючи відсутність процедури поновлення судді на посаді в таких випадках, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 має право на стягнення з ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів, виплати суддівської винагороди середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: з 05.05.2012 (день наступний, за днем відрахування позивача зі штату суду) по 23.04.2018 (набрання законної сили рішенням Верховного Суду від 19.03.2018 у справі №800/309/17 (9991/219/12)).

Так, до матеріалів судової справи додано довідку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Херсонській області від 11.11.2019 року №1329/02, відповідно до якої винагорода судді ОСОБА_1 станом на 01.03.2012 року складала 12017,60 грн.

Судом апеляційної інстанції досліджено розмір проведеного судом першої інстанції розрахунок середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, з урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 та вказаної довідки від 11.11.2019 року №1329/02, та встановлено, що з урахуванням 1665 робочих днів вимушеного прогулу середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 становить 976 056,30 грн., і підлягає стягненню на користь останнього з ДСА України з відрахуванням з цієї суми податків та обов`язкових внесків.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що вимога про стягнення заборгованості з виплати суддівської винагороди на користь ОСОБА_1 підлягає задоволенню в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу 976 056,30 грн.

Питання виплати суддівської винагороди після вказаного періоду має вирішуватись з урахуванням висновків Вищої ради правосуддя за наслідками розгляду питання щодо наявності підстав для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін . Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі Пономарьов проти України (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд , яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі Сокуренко і Стригун проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6 (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної судової адміністрації України - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 січня 2020 року - залишити без змін .

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 03.11.2020 року