Рішення

від 02.11.2020 по справі 504/1787/19

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/1787/19

Провадження № 2/504/791/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2020 року смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

секретарів - Мельникової В.М., Ємельяненко М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 4, смт. Доброслав, позовнузаяву за уточненим позовом адвоката Доніної Людмили Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , до Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області код за ЄДРПОУ 05384560, ТОВ СУВ-ГРАД код за ЄДРПОУ 39561049, треті особи без самостійних вимог на предмет спору - Об`єднання співвласників багатоквартирних будинків Суворовський - 56-56А код за ЄДРПОУ 41171284, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області код за ЄДРПОУ 39765871, про визнання незаконними та скасування в реєстрі реєстраційних записів про право власності ТОВ СУВ-ГРАД , встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що земельна ділянка є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень, -

за участі адвокатів - Савицької О.М.,

Доніної Л.А.,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2019 року адвокат Доніна Л.А. в інтересах громадянина ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, який у вересні 2020 року уточнила, і в остаточній редакції позову просила суд визнати незаконними та скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні записи про право власності ТОВ СУВ-ГРАД на земельну ділянку площею 1,4484 га, кадастровий номер 5122783200:01:002:1878, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , зем. ділянка НОМЕР_2 , цільове призначення Для колективного житлового будівництва , номер запису 8787841 від 19.02.2015 року; на земельну ділянку площею 0,1366 га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2505, розташовану за адресою: Одеська область, Комінтернівський район, с. Крижанівка, цільове призначення 02.02. Для колективного житлового будівництва , номер запису про право 30037131 від 23.01.2019 року; на земельну ділянку площею 0,0592 га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2506, яка розташована за адресою: Одеська область, Лиманський (Комінтернівський) район, с. Крижанівка, цільове призначення 02.02. Для колективного житлового будівництва , номер запису про право 30036930 від 23.01.2019 року; на земельну ділянку площею 1,2526 га, кадастровий номер 5122783200:01:002:2504, яка розташована за адресою: Одеська область, Лиманський (Комінтернівський) район, с. Крижанівка, цільове призначення 02.02. Для колективного житлового будівництва , номер запису про право 30037245 від 23.01.2019 року.

Крім того, позивач просив встановити факт, що має юридичне значення для майнових прав позивача - співвласника спільного майна багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 , а саме, що дійсно зем. ділянка площею 1,4484 га, кадастровий номер 5122783200:01:002:1878, на якій розташовані багатоквартирні будинки АДРЕСА_3 , АДРЕСА_3 та прибудинкова територія, є спільною сумісною власністю власників квартир та нежитлових приміщень.

Рух справи у суді першої інстанції :

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 23.05.2019 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.

30.10.2019 року надійшов відзив ТОВ СУВ-ГРАД на позовну заяву.

12.12.2019 року надійшла відповідь адвоката Доніної Л.А. на відзив ТОВ СУВ-ГРАД .

У червні та липні 2020 року надані пояснення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області.

У вересні 2020 року адвокат Доніна Л.А. подала до суду уточнену позовну заяву.

Ухвалою Комінтернівського районного суду Одеської області від 29.09.2020 року уточнену позовну заяву прийнято до розгляду, закрито підготовче засідання.

Адвокат Доніна Л.А. повністю підтримала заявлені позовні вимоги, які викладені в уточненому позові.

Адвокат Савицька О.М. позовні вимоги не визнала, просила у їх задоволенні відмовити повністю, що виклала в письмових поясненнях від 05.10.2020 року.

Голова Крижанівської сільської ради Лиманського району Одеської області подала письмову заяву 13.05.2020 року № 02-13/627 про розгляд справи у свою відсутність.

Представник Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в судові засідання не з`явився, сповіщений належним чином, у підготовчому засіданні просив вирішити питання позовних вимог на розсуд суду.

Доводи позивача зводяться до того, що ОСОБА_1 є співвласником нежитлового приміщення АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 є засновником та членом ОСББ Суворовський 56-56А .

Позивач посилається на правило ст. 355 ЦК України: Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Позивач вважає, що в силу ст. 382 ч. 2 ЦК України спільним майном багатоквартирного будинку, серед іншого, є земельна ділянка, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Як стверджує позивач, дійсно первинно ТОВ СУВ-ГРАД належить на праві власності земельна ділянка під вказаними багатоквартирними будинками, яка первинно мала кадастровий номер 5122783200:01:002:1878 площею 1,4484 га, згодом поділена на чотири окремих земельних ділянки (кадастрові номери вище за текстом).

Позивач стверджує, що при поділі земельних ділянок замовник, виконавець та інженери - землевпорядники навмисно, всупереч відомим фактичним обставинам, викривили (змінили у документації) інформацію про цільове призначення земельної ділянки, з коду 02.03 на код ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Таким чином з цієї підстави на думку позивача слід скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ СУВ-ГРАД на вказані земельні ділянки (вище за текстом)

Обгрунтовуючи необхідність встановлення юридичного факту належності земельної ділянки під вищевказаними багатоквартирними будинками та прибудинкової території всім співвласникам цих багатоквартирних будинків, адвокат вказує, що чинними законодавством не передбачено іншого порядку встановлення вказаного факту ніж судовий порядок.

Доводи представника ТОВ СУВ-ГРАД - адвоката Савицької О.М. зводяться до того, що цьому товариству на праві власності належить земельна ділянка 5122783200:01:002:1878 площею 1,4484 га, яка згодом поділена на чотири окремих земельних ділянки (кадастрові номери вище за текстом), та цільове призначення земельної/земельних ділянки/ділянок для колективного житлового будівництва вид використання для будівництва житлових будинків і споруд для їх обслуговування , як до, так і після поділу.

Отже ніяких змін коду Класифікації видів цільового призначення земель при поділі земельної ділянки не відбулось.

Адвокат Савицька О.М. вважала, що всі доводи позову є надуманими, підстав для скасування державної реєстрації права власності ТОВ СУВ-ГРАД не має, як і не має правових підстав взагалі припинення права власності товариства на вказані земельні ділянки.

Висновки суду:

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є співвласником нежитлового приміщення АДРЕСА_4 (а.с. 11).

ОСОБА_1 є засновником та членом ОСББ Суворовський 56-56А (а.с. 17-18).

Земельна ділянка 5122783200:01:002:1878 площею 1,4484 га належить ТОВ СУВ-ГРАД з червня 2014 року, а 23.01.2019 року поділена на три окремі земельні ділянки (вище за текстом (а.с. 19-20)).

Цільове призначення зем. ділянок 02.02 Для колективного житлового будівництва .

Відповідно до ст. 1 Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Законом України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку визначено, що спільне майно багатоквартирного будинку це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону України Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку співвласник багатоквартирного будинку це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку.

Статтею 140 Земельного Кодексу України встановлено вичерпний, перелік, підстав припинення права власності на земельну ділянку, а саме:

а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку;

б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця:

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника:

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора;

г) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду;

е) не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Крім цього, Законом України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (ч. 9, 10 ст. 4) визначено, що майно об`єднання утворюється з: майна, переданного йому співвласниками у власність; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Майно, придбане об`єднанням за рахунок внесків та платежів співвласників, є їхньою спільною власністю.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем право приватної власності на земельну ділянку набуто в 2014 року, а серед зазначених підстав ст. 140 Земельного кодексу України, немає вимоги відчуження права власності на земельну ділянку після здачі в експлуатацію багатоквартирного будинку, а також відсутній обов`язок передачі власником права власності на земельну ділянку після передачі в управління ОСББ багатоквартирного будинку.

Конституція України (ст. 41) гарантує, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Не знайшли свого підтвердження і доводи позову про навмисну зміну коду класифікації земельної ділянки.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 20 Земельного Кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, відтак не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верхового суду від 31.07.2019 року № 806/5308/15.

Таким чином позовні вимоги в частині визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності відповідача- товариства на вищевказані земельні ділянки не підлягають задоволенню.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод було гарантовано захист права власності. Згідно з нею кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїммайном.

Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Згідно правовому висновку Верховного Суду України, що висловлено, зокрема, у постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 24.06.2015 № 6-318цс15, за правилами статті 392 Цивільного кодексу України (далі ЦК України ) позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких сааме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягаєце право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України .

Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Крім того, у статті 129 КУ закріплен іосновні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до положень ст.ст. 2 , 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та законних інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦПК України визначено компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ. Так, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до положень частини першої та другої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального або спрощеного), окремого провадження.

Частиною першою, другою статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Факти, що мають юридичне значення - це факти, з якими закон пов`язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду у порядку окремого провадження, зокрема, за умови, що факти, як іпідлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав фізичних та юридичних осіб.

У частині другій статті 315 ЦПК України зазначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 761/16799/15-ц, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення № 5 від 31 березня 1995 року (зі змінами), суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документу про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності.

Заяви про встановлення факту володіння будинком на праві власності не підлягають розгляду в порядку окремого провадження, якщо будівництво не було закінчено і будинок не був прийнятий в експлуатацію або його було збудовано самовільно, чи зареєстровано за іншою особою.

В листі Верховного Суду України від 1 січня 2012 року Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення також роз`яснено, що встановлення судом факту володіння будівлею на праві власності можливе, якщо у заявника загублено або втрачено правовстановлюючий документ на будівлю та зазначений факт не може бути підтверджений у позасудовому порядку. На підтвердження цього факту заявник подає докази щодо неможливості одержання ним відповідного документа або його поновлення.

Слід розрізняти судовий порядок встановлення факту володіння будівлею на праві приватної власності від судового порядку визнання права власності на будівлю.

У першому випадку справи розглядаються в порядку окремого провадження (а за наявності спору - в порядку загального позовного провадження), у другому - у позовному провадженні за нормами ЦК .

Отже, для того щоб вірно застосувати положення частини четвертої статті 315 ЦПК України , аналізуючи зміст поданої заяви, потрібно пересвідчитися в тому, що заява подана не з вимогою встановлення юридичного факту.

Відповідно до ч.1 ст.181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Отже, вищенаведені висновки, які стосуються нерухомого майна (будинків) в тій же мірі можливо застосувати і до інших нерухомих речей, зокрема до земельних ділянок.

Судом встановлено, що спірна/спірні земельна/земельні ділянки зареєстрована/ні на праві власності за ТОВ СУВ-ГРАД , і не була/ли зареєстрована/ні за співвласниками ОСББ Суворовський 56-56А та самим товариством.

Таким чином, суд вважає, що основна мета позовних вимог в частині встановлення юридичного факту не доведення свого права власності на земельну/ні ділянки, а фактичне оспорювання такого права відповідача - товариства.

Таким чином, з наведених правових підстав не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині встановлення даного юридичного факту.

Питання судових витрат у позові не порушувалось, підстав для їх розподілу судом не вбачається.

На підставі наведеного, керуючись ч.2 ст.19 Конституції України, ч.1 ст.1, ст.ст.6, 17 Земельного Кодексу України (в редакції Закону № 561-ХІІ від 18.12.1990 року), ст. 15,16, 321, 328, 373, 388, 391 ЦК України, ст.83, 125, 126, 155, п.12 Розділу ІХ Прикінцеві положення Земельного Кодексу України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ, ст.26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , ст.ст.10, 11, 15, 57-61, 64, 88, 208, 212, 215, 218, 223, 293, 294, 296, 315 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні уточненого позову адвоката Доніної Людмили Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , - відмовити повністю.

Вимоги судового збору за позовом не висувались, підстав для їх розподілу не вбачається.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.К. Барвенко